Загально відомо, що родина і сім’я є основою суспільства, що родова пам’ять є основою самоідентифікації, окремішності нації: історичні приклади і низка художніх творів класики навчають, що без цього люди перетворюються на ренегатів.Врешті, не підлягає сумніву, що родова пам’ять є найвищою ознакою національної культури.
У довоєнні часи у Галичині родинні зв’язки між діячами не приховувалися, були відомі. За радянського часу все робилося для знищення родової пам’яті українців, визнавати родичів (особливо як вони за кордоном) було небезпечно. Інтерес до пізнання свого роду помітно зростає в роки української Незалежності і виявом цього є поява низки генеалогічних наукових досліджень. Зеновія Служинська окремими виданнями досліджує історії цілих родів, організовує і проводить конференції генеалогічних досліджень, видаються наукові збірники матеріалів цих конференцій. Дослідження генеалогії проникають в наукові праці в різних царинах науки (численні публікації Романа Горака з’ясували родовід Івана Франка, книга Лариси Крушельницької «Рубали ліс…» про родину письменника Антона Крушельницького, є також дослідження генеалогії родини Тараса Шевченка), а менше – у музикознавстві (дослідження родоводів Савчинських-Крушельницьких, Шухевичів, Охримовичів; З. Штундер у монографії про С. Людкевича дає відомості про родину композитора, Роксана Скорульска ґрунтовно досліджує родовід Лисенка). Всі ті дослідження попри свою різноманітність показують дві прикметні речі: 1) наскільки часто і близько діячі нашої культури є родинно пов’язані і як це ушляхетнює і родину і культуру 2) генеалогіями в значній мірі займаються люди – ненауковці, для яких ця сфера не входить в поле їх професійних інтересів, а які просто цікавляться інтересом до свого роду. Актуальність всіх наведених міркувань ілюструвала проведена музеєм С. Людкевича презентація книги «Спомини нашої родини», упорядкована Володимирою Качмар. Імпреза відбулася з нагоди українського Дня родини.
Володимира Качмар – нащадок родини Вахнянинів, уродженка Львова, здобула загальну освіту у СШ № 53 (1977) та музичній школі № 3 по класу бандури ((1974). Завершила здобуття освіти у Львівській політехніці за спеціальністю архітектор. Член Спілки архітекторів України з 1993 р. Працювала провідним архітектором у проектному інституті «Львівагропроект», старший викладач Львівського Національного Аграрного Університету. Працювала над розробкою низки архітектурних проектів, як то: у корпус інституту банківської справи на вул.Жовківській 55, багатоквартирного будинку на вул. Караджича, реконструкції стадіону «Схід» ЛНУ ім. І. Франка; у львівській області – церкви в с. Вузлове, а також низки шкіл, садочків, центрів зайнятості; член великої команди проекту нафтопереробного заводу у м. Туркменбаші в Туркменістані.
У своєму слові Володимира Качмар розповіла про еволюцію її інтересу та вивчення історії своєї родини, згадала про видану нею книгу «Нариси історії нашого роду», в якій уклала на основі документів генеалогічне дерево родини і подала зібрану, по можливості вичерпну інформацію про кожного з членів. Далі була представлена концепція і наповнення книги «Спомини нашої родини», наголосивши на тому як подані матеріали (мемуаристика, листування) збагачують наше знання про долю представників родини в часі Першої світової війни. Добрим словом спом’янула гостя і берегиню Людкевичевого дому світлої пам’яті Зеновію Штундер, яку відвідувала неодноразово свого часу у Людкевичевому домі, і яка підказала місце знаходження окремих матеріалів, що увійшли до книги. Зазначалося також про зв’язки родини Вахнянинів з родиною С. Людкевича і контакти окремих представників зі самим композитором. З власної ініціативи і на матеріалах власного домашнього архіву презентацію своєї книги В. Качмар супроводила невеличкою виставкою підібраних оригіналів документів, світлин, речей та ін., які ілюстрували також і контакти родини Вахнянинів зі С. Людкевичем.
Слово про книжку виголосила піаністка, педагог львівського державного музичного ліцею ім. С. Крушельницької, член Наукового Товариства ім. Шевченка Тетяна Воробкевич, звернувши увагу на те, наскільки потрібен нераз отакий матеріал для надання ґрунтовної інтелектуальної відсічі тим національно і духовно неповноцінним і неосвіченим «мудрагелям», які намагаються заперечувати надбання, здобутки українських родин. Прелегент розповіла, як прочитане нею презентоване видання відкрило для неї постаті українського національного відродження середини ХІХ ст. (постать о. Данила Танячкевича), дала високу оцінку як самому опублікованому матеріалу, його науковому та художньому (в графічних малюнках) опрацюванню.
Міркуваннями про книгу поділився також старший науковий співробітник музею, кандидат мистецтвознавства і модератор цього заходу Яким Горак. Окресливши свої контакти з В. Качмар, які тісно пов’язані з його науковими зацікавленнями постаті композитора Анатоля Вахнянина і як навіть при зміні наукових зацікавлень постійно повертається до родини Вахнянинів, кожен раз інших її представників, а відтак має постійну потребу звертатися до праць В. Качмар, відкриваючи нові її грані. Це є найкращим показником наскільки потрібна і актуальна робота зроблена дослідницею. Вихід книги «Спомини…» продовжив цей процес відкриття і збагатив новим фактажем знані давніше події. Тягла праця В.Качмар – наголосив Я. Горак – щодо послідовного і багатогранного, на документах опертого розкриття історії і постатей своєї родини (бож уже видано 2 книги) не має нині аналогів і має багаті перспективи. Книга цінна зібранням під одну обкладинку масиву цінних історичних документів, оригінали яких або розпорошені у приватних руках і архівах, або є недоступними чи важкодоступними для дослідника. У «прямій мові» представників розкривається доля родини в історичних реаліях впродовж півтора століття. З власного досвіду наукової роботи з джерелами виступаючий висловив кілька побажань на урахування у майбутніх виданнях, яких з нетерпінням чекаємо від Володимири Качмар.
Презентація проминула в надзвичайно теплій, сердечній атмосфері з великим зацікавленням до представлених у книзі матеріалів. Шкода тільки, що було дуже мало публіки. На завершення презентації Тетяна Воробкевич подарувала для музею речі, які не встигла передати ще Зеновії Штундер, – здійснені нею нотні видання різних авторів (в т.ч. фортепіанних ансамблів С. Людкевича) і дві афіші.
Яким Горак,
Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
Меморіального музею Станіслава Людкевича
