Цього року вшановуємо 140-ліття корифея української музики – Станіслава Людкевича (1879-1979. Немає такої галузі в культурному житті Західної України, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, автор творів майже у всіх жанрах музичного мистецтва, вчений-дослідник у галузях музикознавства, фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності.
С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярослав (тепер Польща), де його батько – Пилип Людкевич – був директором народної школи. Мати – Гонората Гіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові.
Під час навчання у гімназії С. Людкевич співає в українському хоровому гуртку, диригує ним. Тоді ж з’являються і перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а й хорові композиції.
Згодом С. Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, де студіює українську філологію. Тоді ж стає активним членом студентського товариства “Академічна громада”, що проводило широку громадську, культурну і політичну діяльність. Студентська молодь вважала Івана Франка своїм духовним батьком, Вчителем, зразком громадянина-борця. Знаменно, що одним із перших творів, написаних молодим композитором у Львові, став хор “Вічний революціонер”, який вперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка.
У ці ж роки починається тривала співпраця Людкевича як композитора і диригента з хоровим товариством “Львівський Боян”.
Після закінчення університету С. Людкевич викладає у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – “Гагілку” та“ Українську баркаролу”, які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність.
Перші десятиліття ХХ ст. є найбільш плідним періодом у житті композитора. Так, разом із Йосипом Роздольським він працює над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані в 1906-1907 рр. у двотомнику “Галицько-руські народні мелодії”. Ця збірка отримала високу оцінку у науковому світі, зокрема про неї схвально відгукувались Іван Франко та Климент Квітка. У 1905 р. Людкевич редагує (спільно з Володимиром Домет-Садовським та Іваном Трушем) український мистецький часопис “Аритистичний вісник”. Тоді ж входить до літературно-мистецького об’єднання “Молода муза”, членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. Творчий доробок тих років складають як монументальні хорові, оркестрові композиції, так і вокальні та інструментальні мініатюри. Тоді ж Людкевич починає роботу над своїм найвагомішим твором – кантатою-симфонією “Кавказ”.
Прагнучи здобути фахову музичну освіту, С. Людкевич їде до Відня, де записується слухачем Музично-історичного інституту. Тут він відвідує лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, композицією та інструментуванням займається під керівництвом Александра Землінського. Перебування у Відні завершує захистом дисертації, присвяченої питанням програмності в музичному мистецтві, що отримала назву “Два причинки до питання розвитку звукозображальності”. Станіслав Людкевич став першим в Україні доктором філософії у сфері музичного мистецтва.
Від 1910 р. С. Людкевич очолює Вищий музичний інститут у Львові, де також викладає музично-теоретичні предмети; працює над підручником “Загальні основи музики” та посібником з сольфеджіо. У ці ж роки організовує концерти, виступає з доповідями, музикознавчими статтями і рецензіями в пресі, бере участь у хорових товариствах “Боян” і “Бандурист”.
Перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізують до австрійського війська, невдовзі він потрапляє в російський полон і перебуває на засланні у м. Перовськ (тепер Казахстан).
Після повернення викладає в Музичному інституті та займається інспектуванням його філій, що діяли у містах і містечках Галичини.
У 1934 р. Людкевич стає одним із організаторів Союзу українських професійних музик (Супром), у 1936 очолює музикознавчу секцію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
У роки ІІ світової війни С.Людкевич не полишає педагогіки, викладаючи у Державній музичній школі з українською мовою навчання, стає одним із засновників Спілки Українських Музик.
У післявоєнний період С. Людкевич є головою і членом правління львівської організації Спілки композиторів, продовжує педагогічну діяльність у Львівській консерваторії, ставши професором і керівником кафедри історії, теорії та композиції. В нелегких умовах радянської влади Людкевич завжди зберігав чесність, принциповість, мужність гідно відстоювати свої переконання. Його великі заслуги, особиста культура, скромність і доброзичливість з’єднали С. Людкевичу любов і повагу не лише серед колег-музикантів, а й в найширших колах громадськості.
Композиторська спадщина С. Людкевича об’ємна, багатогранна і охоплює різні жанри музичного мистецтва, окрім балету. Основні твори: опери “Бар Кохба” (незавершена) і “Довбуш”, вокально-симфонічні – “Кавказ”, “Заповіт”, “Наша дума, наша пісня” (на сл. Т. Шевченка), “Наймит” (сл. І. Франка); симфонічні – “Стрілецька рапсодія”, “Дніпро”, “Мойсей”, “Рондо юнаків”, “Меланхолійний вальс”, “Наше море”, Прикарпатська симфонія”; фортепіанні та скрипковий концерти, камерно-інструментальні ансамблі, хори, солоспіви, обробки народних пісень, редагування, інструментування творів інших композиторів. Треба зазначити, що 1964 р. за “Кавказ” і “Заповіт” С. Людкевич був відзначений Державною Премією України ім. Т. Шевченка.
Ще однією вагомою частиною творчої спадщини С. Людкевича є музикознавство. Музикознавчі праці, статті, рецензії (які автор друкував упродовж сорока років на сторінках періодичних і спеціалізованих видань) змальовують широку панораму розвитку музичної культури Західної України.
На ювілейний рік заплановані різноманітні мистецькі заходи, що відбуватимуться у Меморіальному музеї Станіслава Людкевича, Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, а також – в інших музеях та мистецьких локаціях Львова.
У День народження композитора, 24 січня, у фойє Львівської національної філармонії відбудеться відкриття виставки фотопортретів Станіслава Людкевича, на якій демонструватимуться світлини з фондів Музею.
У подальших планах – виставки, лекції, концерти за участю як провідних митців, так і юних музикантів.
Мар’яна Зубеляк,
в.о. завідувача Меморіального музею Станіслава Людкевича
