Кантата-симфонія “Кавказ” є вершиною композиторської спадщини Станіслава Людкевича. Завдяки громадянському пафосу, майстерності композиції, багатству і сміливості виражальних засобів кантата посідає одне з найпочесніших місць не лише в українській, а й світовій музиці.
У цьому творі найпереконливіше втілилась провідна тема його творчості – героїка національно-визвольної боротьби і свободи. Композитор завжди з глибоким хвилюванням відгукувався на найважливіші і хвилюючі події сучасності. Тому такою близькою йому була поезія Шевченка, її глибоке громадянське звучання, що надихнуло Людкевича на створення таких полотен як “Кавказ” і “Заповіт”. (У 1964 р., з нагоди 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, за ці твори композитор був удостоєний Шевченківської премії).
До музичної інтерпретації Шевченкового слова Людкевич підходив з величезною увагою. Про це свідчать його дослідження, в яких автор дає ґрунтовний аналіз поезій Т. Шевченка і музичних творів на його слова (статті “Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка” і “Про композиції до поезій Шевченка”, опубліковані в журналі “Молода Україна” в 1901-1902 рр.)
Над “Кавказом”, цією грандіозною вокально-симфонічною фрескою, С. Людкевич працював понад десять років – від 1901 по 1913. Почав компонувати з другої частини, якій дав назву “Молитва”. Першу частину (“Прометея”) писав у 1904-1905 рр. у Перемишлі. На титульній сторінці автор поставив напис “Присвята російським революціонерам”, маючи на увазі всі уярмлені народи, що повстали проти царської влади. У Перемишлі 1909 р. Людкевич закінчив четверту частину (“Борітеся!”); а третю (“Хортам, гончим слава!”) написав у Львові у 1912-1913 рр. Прем’єри окремих частин відбулись на Шевченківських концертах різних років. Так, у березні 1902 р. була виконана друга частина, у травні 1906 – перша, у березні 1911 – четверта, а в березні 1914 – третя частина.
Лише 1925 р. “Кавказ” вперше прозвучав у цілості з нагоди відзначення 25-літнього ювілею композиторської діяльності Людкевича. Тоді на концертах 8 і 15 березня в залі Народного Дому виконавцями були хор “Львівського Бояна” і симфонічний оркестр Музичного товариства ім. М. Лисенка; за диригентським пультом був сам автор.
Прем’єру виконання попередила розвідка В. Барвінського на сторінках газети “Діло” з детальним аналізом твору. А після ювілейних концертів він написав ще одну статтю, в якій зазначив: “Чим для німця є “Перстень Нібелунгів” Ваґнера або для чеха симфонічний цикл Сметани “Моя батьківщина”, тим – або й ще чимось більшим – є для нас “Кавказ” Людкевича. … “Кавказ” є і на довгі часи останеться ще якоюсь Біблією, в якій будучі покоління будуть вичувати незглибиму силу мук і болю української душі та черпати віру на світлу побіду і кращу будучність”.
І дійсно, на всіх поворотах історії нашого народу “Кавказ” демонстрував світові незламність, незнищимість українського духу.
Ось лише окремі моменти історії виконання кантати-симфонії “Кавказ”.
Навесні 1941 р. відбувся авторський концерт Людкевича, що став небуденною мистецькою подією для львів’ян. Тоді “Кавказ” вперше виконувався професійним хором “Трембіта” і симфонічним оркестром філармонії під керівництвом Миколи Колесси. У вступному слові Василь Витвицький назвав автора справжнім каменярем української музичної культури. А Василь Барвінський в рецензії знову із захопленням писав, що “Кавказ” “від першої до останньої ноти писаний кипучою кров’ю палкого серця. … Музика кантати – це конгеніальна інтерпретація тексту”.
Неймовірним фактом є виконання “Кавказу” у Львові у квітні 1943 року. На трьох концертах співали мішані й чоловічі хори “Львівського Бояна”, “Сурми” та оперного театру, грав симфонічний оркестр театру, диригував Лев Туркевич. В. Барвінський, рецензуючи ці мистецькі заходи, наголошував на їхній актуальності: “Під теперішню хвилину не можна було зробити кращого і більш доцільного вибору твору, якого словний зміст тепер так глибоко ворушить наші серця, а його музична інтерпретація, таємною і водночас такою могутньою мовою тонів доходить до найбільш скритих клітин нашої душі”. Зі спогадів В. Витвицького: “Виконання “Кавказу” в залі Львівського оперного театру відбулося при спонтанній реакції слухачів. Концерт треба було повторити ще раз і ще раз, бо за першим разом зала не могла вмістити всієї публіки. Коли ж мова про наших музик, то в ті тижні вони жили просто в полоні Шевченкового слова і Людкевичевої музики. … Можу сказати, що мені довелося пережити небагато таких моментів, коли композитор, мистці-виконавці та численні слухачі мали таке почуття єдности і спільноти, як це було тоді”. (В. Витвицький. Станислав Людкевич зблизька //Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / упоряд. З.Штундер. 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С.139-140)
Ось уже понад століття “Кавказ” С. Людкевича хвилює серця слухачів. До цього грандіозного вокально-симфонічного полотна звертаються провідні виконавці. У програмах, які зберігаються в архіві Людкевича, зазначені імена диригентів Миколи Колесси, Стефана Турчака, Івана Юзюка, Володимира Сіренка, Володимира Колесника. Полум’яні заклики Шевченка “Не скує душі живої”, “Встане правда! Встане воля!”, “Борітеся – поборете!”, втілені в геніальній музиці Людкевича, – і в наші дні не втрачають своєї актуальності. Яскравим свідченням цього є мистецький проект Мирона Юсиповича, здійснений до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Мар’яна Зубеляк
