«Хризантеми для Соломії». Штрих до «Портрету» Богдана Сойки

708
Портрет С.Крушельницької. Фрагмент

Цього року Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові вперше бере участь у Міжнародному Дні неспішного мистецтва. Це чудова нагода, долаючи карантинні бар’єри і обмеження, безпечно ознайомитися з візитною карткою музею в зручний для Вас час, місці та обставинах, навіть не покидаючи власного дому. Кожен музей асоціюється з певним твором, ключовим для нього експонатом. Для Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької – це є geniusloci – сам дім співачки та її голос. Проте, кожен, хто хоч раз побував у музеї, знає, що є один особливий твір, який експонується на кожній виставці, організованій у музеї, «присутній» на кожному концерті, лекції, зустрічі. Це – «Портрет Соломії Крушельницької», який належить пензлю відомого митця Богдана Сойки. Саме цей портрет є своєрідною віссю чи орбітою, навколо якої вибудовується атмосфера Музичного Салону дому Соломії. Саме цей портрет «супроводжує» прослуховування платівки із записом голосу славетної співачки. Та чи все ми знаємо про цей твір? Одні обожнюють цей портрет, інші просто мовчки толерують, ще хтось – тихцем посміюється… В будь-якому разі, класик літератури Оскар Вайлд вже більше століття тому зазначив: «Суперечки з приводу мистецького твору свідчать, що цей твір новий, складний і життєздатний». Погодьтеся, з цим твердженням складно посперечатися.

Богдан Сойка. Портрет Соломії Крушельницької. Полотно, олія
Богдан Сойка. Портрет Соломії Крушельницької. Полотно, олія

В Музичному Салоні музею компаньйоном портрету є чорний елегантний кабінетний рояль славетного Модеста Менцинського. У відлунні його звучання можна почути історію портрету, лише варто уважніше вслухатися, відкрити своє серце красі, а душу прекрасному.

Музичний салон. Фрагмент експозиції Музею С.Крушельницької
Музичний салон. Фрагмент експозиції Музею С.Крушельницької

Історія створення портрета доволі неординарна. Вона дивним чином співзвучна до появи інших шедеврів геніальних митців. Першою дивиною є те, що портрет розпочався не з самої картини, а з рами. Ви запитаєте, ну як таке можливо? Але в тому і є парадокс і чар мистецтва, що у ньому можливе все. При облаштуванні експозиції Музичного Салону музею постало питання, який твір займе почесне місце? Звісно, це повинен бути портрет Соломії Крушельницької, яка б постала перед глядачем у всій красі і величі свого таланту. Проте чи можна все це поєднати в одному творі? Зрозуміло, що такий твір повинен бути спеціально створеним для авансцени. Намалювати такий портрет – це справжній виклик для художника. Подібно до портрету «Золотої Адель» Ґустава Клімта, який розпочався із розкішної золоченої рами, так само розпочалася і робота над «Портретом» Соломії Крушельницької. Було віднайдено оригінальну різьблену старовинну раму в історичному стилі, яка «ознакувала» місце майбутнього твору. Автор та головний художник експозиції Орест Скоп вважав, що лише Богдан Сойка може створити такий портрет. Давній прихильник таланту Соломії Крушельницької та відданий друг музею пан Богдан Сойка за порадою Ореста Скопа взявся за написання «Портрету». Саме через це «вікно»-раму, ми потрапляємо у фантасмагоричне середовище, що переносить нас у дивний вимір поміж сном і реальністю, життям і театром, тишею і музикою, мовчанням і співом…

Перед нами постає сама співачка поруч балюстради, позаду неї струнка колона, яку обіймає в’юнкий плющ, а сама постать Соломії Крушельницької струнка і величава. Її аристократично бліде обличчя постає на тлі колони, немов Галатея Пігмаліона, або антична Каріатида, яка оживає завдяки музиці. Як колону обвиває плющ, так і постать Соломії в розкішному вбранні – корсажна сукня глибокого темно-синього кольору, у прорізі декольтажу розкішне кольє, плечі огортає лілова шаль, яка спадає вигадливими складками драпірування. Соломія постає контрапост – її ліва рука торкається стегна, наче співачка щойно завершила співати арію, у правій кисті руки букет. Ці руки одразу приковують нашу увагу. Вони граційні: пальці тонкі, можна сміливо ствердити «музикальні», їхня виразна силуетна прорисовка вражає. Постановка та жести продумані до дрібниць, окреслені контрастами. Співачка звернула своє обличчя на нас, проте її погляд раптово злегка відведений в сторону від глядача.

Це дає нам підказку до другої дивини. Як художник малював співачку, коли Соломія не могла йому позувати? І в цьому ще одна сила мистецтва – воно долає час. Arslonga, vitabrevis. Соломія Крушельницька «залишилася» на численних світлинах та поштівках, втілюючи образи героїнь розмаїтих опер. Мистецтво опери в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. переживало свій розквіт. Оперні примадонни були культовими постатями, навколо яких зосереджувалася увага та світське життя: новини театру, мода, bonton. Але який серед втілених співачкою образів обрати? Соломія Крушельницька виконала близько 60 партій в численних операх. У деяких з них артистка співала дві партії, завдяки неймовірному драматичному обдаруванню та широкому голосовому регістрі. Художник Богдан Сойка уважно проаналізував світлини співачки і витворив дивовижну компіляцію для збірного образу Соломії Крушельницької.

Уважніше придивившись до картини, ми можемо пізнати її глибше, пройти у її закулісся.

Отож, що ж це за фантасмагоричний простір у якому ми опиняємося? Серед усіх ролей співачку особливо цінували за оперу «Джоконда» А. Понк’єллі. Соломію Крушельницьку навіть називали «Єдиною у світі Джокондою». Тому художник вирішив перенести її у миті найвищого тріумфу на оперній сцені, саме тоді, коли вона «Єдина в світі!..». Порівняємо світлини, на яких Крушельницька в ролі Джоконди. Тут серед сценічного антуражу ми віднайдемо і нашу портретовану балюстраду і струнку колону. Тут співачка «перебуватиме» серед своєї найвищої популярності, мов на Олімпі слави.

С.Крушельницька в ролі Джоконди А.Понк'єллі
С.Крушельницька в ролі Джоконди в однойменній опері А.Понк’єллі

Аналіз картини схожий на захопливий детектив, коли глядач перетворюється на Шерлока Холмса і по деталях дедуктивним методом віднаходить новий прихований зміст.

Опера напевно одне з найскладніших мистецтв.Це не просто музична вистава, яка поєднує у собі і драматичну гру і розкішні костюми, при тому всьому ще й потрібно співати на межі людських зусиль. Не завжди вдається поєднати все це в єдине дійство на найвищому рівні. Соломія Крушельницька досягла в тому небувалого успіху. Зокрема, в опері Дж. Верді «Бал Маскарад» співачку часто критика і публіка відзначали за багатство і довершеність сценічного вбрання. Артистка замовляла сукні для спектаклів у кращих ательє Італії та Франції. Необхідні для ролі елементи часто створювала сама, гуртом із сестрами готували вишивку, обшивали сукні пацьорками, ладнали мереживо. На роль Амелії у опері «Бал маскарад» віднаходимо різні рецензії. Відомо, що сама Соломія не надто полюбляла цю роль за високий регістр партії, вона ж почувалася певніше у середньому регістрі, який повнився неймовірним багатством та тонким нюансуванням. Додати барв до цієї ролі дозволяв костюм – розкішна чорна сукня, розшита камінням, тонким мереживом, підкреслена корсажем талія, вигадливий пояс, об’ємні буфи рукавів. Частина цієї розкоші дійшла до наших днів, фрагменти костюма Амелії Ви можете оглянути в постійно діючій експозиції музею. Художник Богдан Сойка одягнув співачку саме в цю сукню для свого «Портрету». З цього образу художник запозичує і коштовне кольє, яке здобить шию артистки. А лілова шаль, яка огортає Соломію – це її непроминальна слава. З рецензії на роль Амелії дізнаємося: «…Крушельницька звертає особливу увагу на сценічний бік образу, на сценічне відтворення, на жести, на костюм (!), не пропускаючи нічого, що може надати ролі правдивості й життєвості…»

С.Крушельницька в ролі Амелії ("Бал-маскарад" Дж.Верді)
С.Крушельницька в ролі Амелії (“Бал-маскарад” Дж.Верді)

З портрета Соломії Крушельницької пензля Богдана Сойки на нас дивиться дуже вродливе, ідеалізоване на романтичний манер обличчя співачки. Воно наділене індивідуальними рисами, але несе на собі і слід античної відстороненості, величавої гордості. Це не вимисел художника. Про вроду Соломії Крушельницької дізнаємося не лише з прижиттєвих портретів та світлин, але з офіційних документів. Так, у дипломі про успішне завершення консерваторії при Галицькому Музичному Товаристві виданому співачці 1 липня 1893 року читаємо наступне: «… Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі, дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її мецо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, природна зовнішність, сценічна постава, словом, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність».

На різних світлинах співачка одразу впізнається класичним овалом обличчя, модним тоді, так званим «обличчям Юнони» з правильними рисами. Її великі очі дуже виразні, промовисті, відкриті. Вони вражають своєю глибиною під важкими повіками. Співачка часто на світлинах драматично відводить погляд, дивлячись, наче крізь глядача. Можливо це елемент сценічної артистичної постави, характеру кабінетного фото того часу. В будь-якому випадку, така постава і злегка відведений погляд стають однією з впізнаваних рис співачки, що формують її психологічний профіль, душевний портрет. Це тонко вдалося вловити художнику Богдану Сойці.

Про такі очі читаємо в поезії Івана Франка:

«… Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!.. »

Соломія Крушельницька. Колаж
Соломія Крушельницька. Колаж

Богданові Сойці в «Портреті Соломії Крушельницької» вдалося знайти тонку гармонію-баланс поміж портретною впізнаваністю та художнім вимислом-ідеалізацією. Перед нами постає і обличчя Соломії Крушельницької, і її образ-квінтесенція, сукупний профіль всіх ролей, які співачка втілила на оперній сцені. Чи не є це ознака високої майстерності художника? Чи не є це рисою справжнього твору мистецтва?

Букет в руках Соломії Крушельницької на «Портреті» теж не випадковий. Ми маємо достовірні архівні світлини, на яких співачка буквально «потопає» в квітах своїх шанувальників. Це і бенефіс в Равенні, а також світлини артистки після спектаклів, як за кулісами так і вдома. Вся кімната співачки була заповнена квітами, серед них – її постать, наче образ казкової феї. Такий образ не підходив для задуманого шедевру Богдана Сойки. Він потребував квітів, які б стали своєрідним атрибутом «богині» сцени. І такі квіти вдалося відшукати. В роки концертної діяльності збереглися дві світлини, на яких співачка постає величавою королевою сцени. Вона тріумфує! Після концерту в її руках букет хризантем на довгих стеблах з ажурним вигадливим листям. Це знайшло буквальне відображення у творі Богдана Сойки, який створює невід’ємний елемент композиції, наче акант для Античності.

Соломія Крушельницька після концерту
Соломія Крушельницька після концерту

«Портрет Соломії Крушельницької» виконаний в олійній техніці, сповнений традиційного для художника пастельного колориту, тонкої гармонії нюансів в поєднанні з монументальною узагальненістю. Портрет постає, наче фреска, позачасова і незмінна. Але таким є цей портрет для нас сьогодні. Сам же художник постійно відчував через нього невдоволення, прагнув удосконалити, внести певні правки-зміни. Декілька разів художник доопрацьовував полотно. Для прискіпливого ока спеціаліста згадана «поетапність» буде помітна. Сам художник мав своє чітке мистецьке кредо, яке утвердило його в творчості як тонкого естета: «Мистецтво – це не зображення гарних речей, а гарне зображення речей…» Ці слова, наче крапка над «І», вносять ясність в систему естетичних і ціннісних координат художника.

Богданові Сойці вдалося створити шедевр. У своєму «Портреті» Соломії Крушельницької він поєднав і тонко розкрив весь творчий шлях співачки. У нашому мистецькому «детективі» ми простежили окремі елементи «Портрета», виявили їхнє смислове і символічне значення. Провели атрибуцію і довели, що зображене на картині має своє реальне віддзеркалення. В одному творі митець вклав чимало завуальованих фактів і деталей. В цей День неспішного мистецтва ми відшукали декілька ключів. Але чи можна у мистецтві відшукати всі ключі від усіх дверей або розгадати всі таємниці?..

Богдан Сойка в експозиції Музею, 2009.
Богдан Сойка в експозиції Музею, 2009 рік.

Наприкінці життя Богдан Сойка вніс останні завершальні правки до «Портрету». 26 квітня 2018 року митець помирає. Планував ювілейну виставку до свого 80-ти ліття. Число 80 поєднало його з Крушельницькою назавжди, проте його хризантеми в руках Соломії на «Портреті» і далі квітнуть…

Іван Дудич,
науковий співробітник Музично-меморіального
музею Соломії Крушельницької у Львові

Портрет С.Крушельницької. Фрагмент
Портрет С.Крушельницької. Фрагмент

Богдан Петрович Сойка народився 27 жовтня 1938 року у місті Янів (тепер смт. Івано-Франкове), що у Яворівському районі Львівської області.

Мистецького фаху вчився в Художньому училищі ім. І. Труша та Інституті декоративного і прикладного мистецтва. Разом із Андрієм Бокотеєм, Зеновієм Флінтою, Любомиром Медвідем, Романом Петруком, Олегом Міньком, Іваном Марчуком входив до підпільної академії (духовної школи) Карла Звіринського. Викладачі з фаху: Роман Сельський, Вітольд Манастирський, Данило Довбошинський.

З 1968 року брав участь у виставковій діяльності.
Був членом Національної спілки художників України.
Понад тридцять років працював у монументальному цеху Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду СРСР.
Згодом викладав рисунок і живопис у художньому училищі Івано-Франкова.
Твори Богдана Сойки зберігаються у фондах музеїв, також – у приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Митець різнобічних вподобань і таланту, він звертався до живопису, графіки, монументального мистецтва, скульптури.

 Джерела:

  1. Соломія Крушельницька. Міста і слава.
  2. Оперний світ Соломії Крушельницької.
  3. Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові. Ілюстрований путівник.
  4. https://art.lviv-online.com/bohdan-sojka/
  5. https://photo-lviv.in.ua/bogdan-soyka-hudozhnik-iz-yanova-tvorchiy-shlyah-nadzvichaynogo-talantu/