“Ще не вмерла”: До історії концерту Соломії Крушельницької 1937 року в Сяноці.

1933
«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша. П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.
«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша. П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.

Опрацьовуючи архів Михайла Головащенка, ми натрапили на нові, до цього часу не відомі, матеріали про концерт Соломії Крушельницької 1937 року у невеличкому містечку Сянок на Лемківщині (тепер Польща), на якому співачка виконала гимн “Ще не вмерла…”.

Осипа Бандрівська, Соломія Крушельницька, Ольга і Одарка Бандрівські на відпочинку в с. Дубина, 1939 р.
Осипа Бандрівська, Соломія Крушельницька, Ольга і Одарка Бандрівські на відпочинку в с. Дубина, 1939 р.

Концерт був приватним і не отримав широкого розголосу у пресі того часу. Лише місячник “Українська музика” (жовтень, 1937, ч.8) у розділі “Хроніка” помістив коротку інформацію про цю подію: “Наша відома співачка Сальомея Крушельницька приїхала в липні до Галичини, на два місяці, відвідати свою родину. Була також в Сяноці і тут 29 серпня дала домашній концерт у приватному мешканні д-ра Карановича для вузької громади спеціально запрошених гостей. Відспівала Крушельницька цілу низку українських народних пісень, особливо з її рідного села (Біла коло Тернополя), а також три італійські пісні і викликала щире захоплення слухачів. Цікавилася теж громадянським життя, відвідала музей “Лемківщину” і збірку картин артиста Л. Ґеца“.

Ще одним джерелом інформації про цей концерт став спогад Ірини Добрянської “Соломія Крушельницька на Лемківщині”, вміщений у двотомному виданні Михайла Головащенка “Соломія Крушельницька. Спогади, матеріали, листування”, 1978 (Т.1, с.250-251).

Авторка спогаду Ірина Добрянська (1892-1980) – невтомна збирачка і дослідниця пам’яток народного мистецтва Лемківщини. Була однією з ініціаторів та засновників музею “Лемківщина” в Сяноку. У 1930-40-х роках працювала у цьому музеї. У 1950-60-х роках – наукова співробітниця Львівського музею етнографії і художнього промислу.

Зі спогаду І. Добрянської дізнаємося, що українська громада Сянока, доклала багато зусиль, щоб концерт С. Крушельницької відбувся у великій залі міста і був більш публічним, проте сяноцьке староство відмовилося надати приміщення, тому вирішили організувати “товариський вечір у гостинній домівці лікаря Карановича”. Про сам концерт І. Добрянська згадувала: “Почало вже смеркати, коли зійшлися гості. З’явилася серед нас Соломія Крушельницька. Була це жінка років за 60, висока, струнка, в темному вбранні, гладко зачесана, з усмішкою на устах. Пройшла вздовж кімнат, вітаючи всіх поклоном голови, сіла біля фортепіано.

“Що вам заспівати? – були перші її слова, у відповідь очима її просили: “Заспівайте, що ласка, ми дуже хочемо Вас почути”. Тоді Крушельницька просила погасити світло у цій кімнаті, де стояло фортепіано, та сказала, що акомпанувати буде сама. Прозвучали перші акорди, і почався концерт над концертами.”

Володимир Каранович (1899-1958)
Володимир Каранович (1899-1958)

І ось, врешті, наша знахідка в архіві М. Головащенка – спогади про концерт у Сяноку Олени Ванчицької, які свого часу через радянську цензуру дослідник не міг опублікувати.

Коротко про історію цих спогадів. Михайло Головащенко, зустрівшись у Львові з Іриною Добрянською, звернувся до неї з проханням надіслати детальніші спогади про Крушельницьку. Невдовзі дослідник отримав від неї листа такого змісту (подаємо зі скороченнями): “Львів 16.IV.1972. Вельмишановний Михайле Івановичу! Сповнюю обіцянку дану Вам у Львові та повідомляю Вас, що в моїх записах нічого більше про С. Крушельницьку та її виступи в Сяноку я не найшла. Зате звернулась я до знайомих, що тоді проживали в Сяноку та одержала письмо від Ванчицької Олени, що живе тепер в Австралії і копію цього письма шлю Вам: “Те, що я знаю про С. Крушельницьку є дуже скупеньке, але постараюсь дошукатися до джерела, бо родина Її живе. Соломія була в Сяноку приблизно в 1937 році, Їй було на моє око під 70 літ. Вона загостила до своєї сестрінки Стернюк-Каранович, якої муж був др. Володимир Каранович. … В Сяноці у Карановичів проспівала Соломія богато народних пісень, опрацьованих Лисенком, Леонтовичем і др. На кінець заспівала гимн “Ще не вмерла” – при чому на початку завважила як цей гимн співати:“бо ж це є боєвий виклик, а не плаксивий.” Соломія прибрала бадьору позу, наче б йшла до бою, вдарила по акордах /сама собі акомпаніювала/ і своїм могучим, дзвінким голосом в маршовому такті відспівала цей гимн. Так ніхто не співав і не співає – на жаль.”

У кінці листа І. Добрянська подала адресу О. Ванчицької, якою, очевидно скористався М. Головащенко. Про це свідчать збережені в архіві дослідника лист та рукопис О. Ванчицької “Жмуток спогаду про Саломію Крушельницьку”.

Подаємо уривок зі спогаду О. Ванчицької про концерт в Сяноку зі збереженням мови та транслітерації авторки: “Та все ж таки приблизно 1934 (ймовірно описка – Г. Т.) довелось стрінути Саломію Крушельницьку віч на віч в домі п. Карановичів в Сяноці. Дружина др. Карановича була донькою сестри Саломії. П. Карановичі зааранжували зустріч сяніцької громади з С. Крушельницькою. Важко устійнити тодішній вік С.К. Я віднесла враження може около 65 літ. В поведінці привітна, товариська, бадьора, граціозна, як і колись. Могутнім голосом проспівала низку пісень. На закінчення обіцяла відспівати гимн: Ще не вмерла Україна, але тільки тому, щоби показати як співати. Попередила таким обясненням: гимн співається бравурно, бо ж це визов і погроза ворогові, готовість до самопожертви за свободу, а закінчується надією і вірою в побіду. При акомпанементі фортепіану, на якому сама грала, дала незабутний зразок як треба співати гимн. І по сьогодні при співі гимну появляється перед моїми очима постать Соломії Крушельницької.”

«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша. П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.
«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша. П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.

Наступного дня після концерту, як згадував часопис “Українська музика”, Соломія Крушельницька відвідала музей “Лемківщина”, а також  побувала у майстерні художника Лева Ґеца. На згадку про цей візит художник подарував співачці графічний портрет Олекси Новаківського, який зберігається у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Підготувала Галина Тихобаєва