У жовтні 1928 р. Василь Барвінський і Богдан Бережницький відвідали з концертами декілька міст Радянської України: Київ, Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Одесу. Свої враження про перебування на Великій Україні В. Барвінський описав на сторінках газети «Новий час» (1929. Квітень – вересень).
Пропонований уривок є яскравим свідченням того, що навіть у розквіт українізації, Україні було відведене другорядне місце порівняно з Росією, в тому числі, у справі популяризації української музики в світі.
Василь Барвінський
Вражіння з побуту на Україні
(фрагмент)
[Харків]. Відтак пішов я до «Державного Видавництва України», де хотів обговорити декілька справ. Перш усього хотів я спонукати видавництво увійти в звязки з віденською накладнею «Universal-Edition», в які то звязки із згаданим видавництвом увійшло вже від ряду літ російське державне видавництво в Москві, що потягає за собою поширення виданих у спільній накладні «Universal-Edition-Russischer Staatsverlag» творів у цілому музичному світі. (Universal-Edition є під ту пору одним з найбільш поширених світових видавництв). Крім того, хотів я налагодити замовлення моїх друкованих уже творів – чого на Україні скрізь від мене домагалися. У тих справах спрямовано мене до гр. Монастирського і гр. Панченка.
Я навів такий разячий факт: у виданій в 1927 р. в Липську книжці «Internationale Moderne Klaviermusik von Robert Teichmüller und Kurt Hermann» – де поміщено спис фортепянових творів та коротку оцінку чи характеристику їх авторів, видніє у списі за національністю 25 чеських композиторів, 21 польських, аж 76 російських (і то не тільки перебуваючих на еміґрації, але і в радянщині), а з українських тільки одно назвиско. Про композиторів і їх твори з рад. України ніхто в широкому музичному світі не знає, бо державного видавництва України за кордоном ніхто не знає, а як ще трафиться, що твори українського композитора вийшли друком в російським видавництві, то вони фігурують у згаданій книжці під фірмою «Russland», як це сталося з композитором В. Косенком.
Подібно мається справа і в нововиданому музичному лєксіконі Н. Riemana (доповненого A. Einstein-ом. Із композиторів радянської України вичислено там тільки К. Стеценка і Л. Ревуцького – та подано про них дуже скупенькі та невірні інформації. Оскільки мені відомо, видавництво лєксікону зверталося однак на Україну в справі інформацій про музичне життя. Незрозумілим для мене було також первісне становище деяких музичних кругів радянської України, які неохоче згл. ворожо ставилися до утворення на Україні секції «Інтернаціонального Тов-а для сучасної музики». Головним мотивом того було переконання, що рад. Україні не пасувало творити секцію у такому «буржуазному» товаристві – дарма що «червона» Москва давно вже утворила таку секцію і з завзятістю і успіхом пропаґує на міжнародній музичній арені музичні твори російських композиторів.
На жаль не знайшов я в «Держвидаті» належного зрозуміння для порушених мною справ. Щодо заграничної пропаґанди – то вони не прикладають до того великого значіння – а спроваджування нот з закордону їм не виплачується, бо до кожного доляра, якого висилається за межі України, держава доплачує значну суму. (Відношення карбованця до доляра цілком инше на Україні – як за кордоном). Мені зроблено натомісць пропозицію, що мої твори видрукуються в «Держвидаті» навіть ті, які видані в «Universal-Edition» (і навіть за ті ноти можу одержати гонорар) бо «Держвидат» наче не є звязаний ніякою угодою з закордонними видавництвами. Хоча для мене та пропозиція з фінансового боку була корисна, то я не міг на неї згодитися з мотивів, хоч би чисто етичних.
Новий час. – 1929. – 12 лип.; № 77. – С.11; 27 лип.; № 82. С. 4.
[1] Відповідно до національності.
