ХРАНИТЕЛЬКА ДУХОВНИХ СКАРБІВ

677

17 березня 2022 року минає 120 років від дня народження Одарки Бандрівської, співачки, педагога, фундатора Музично-меморіального  музею Соломії Крушельницької у Львові. До цього ювілею наукові співробітники Музею підготували до видання книжку «Хранителька духовних скарбів». Проте війна  перекреслила наші плани, і книжка не змогла вчасно вийти друком. Впродовж найближчих місяців деякі матеріали з цього видання – спогади, рецензії, листи і світлини – будуть друкуватися на нашому сайті.

Родина Бандрівських . Сидять: Осипа, Карло, Одарка. Стоять: Володимир, Ольга, Тарас Шухевич. Фото 1914 р.
Родина Бандрівських . Сидять: Осипа, Карло, Одарка. Стоять: Володимир, Ольга, Тарас Шухевич. Фото 1914 р.

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”. Ці Франкові слова, сказані понад століття тому, і нині звучать актуально. Тисячі трудівників, що впродовж віків будували храм нашої національної і духовної ідентичності, досі чекають своєї черги бути пізнаними і пошанованими. Цією книжкою маємо честь і обов’язок представити ширшому загалові читачів одну з таких постатей – Одарку Бандрівську, гідну представницю роду Крушельницьких, талановиту співачку та педагога, скромну і невтомну працівницю на ниві музичної культури, фундаторку Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

 

Одарка Бандрівська походить з родини, яка поєднала у собі дві постаті – Соломію Крушельницьку та Івана Франка. Її мати Осипа Крушельницька (1867-1958) – сестра співачки, а батько – Карло Бандрівський (1855-1931) – найближчий приятель письменника. Ця родова і духовна спорідненість відіграла визначну роль у її житті та професійній діяльності.

Одарка Бандрівська в дитинстві
Одарка Бандрівська в дитинстві

Одарка (Дарія) Софія Бандрівська народилася 17 березня 1902 в містечку Грибові на Лемківщині. Була наймолодшою у сім’ї, різниця у віці між нею і старшими дітьми – Ольгою (1890-1970) та Володимиром (1892-1949) становила десять років. Про своїх рідних О. Бандрівська залишила цікаві, сповнені теплоти та любові, спогади, які вперше публікуються у цьому виданні. Мати, як згадувала Одарка, була надзвичайно працьовитою, скромною, любила музику й поезію, сама гарно співала: “Мамуня уходила за красуню і Корнило Устиянович, відомий маляр і артист, просив, щоб йому позувала до картини в церкву, а також намовляв її вступити до Народного театру”. Про батька писала з повагою і гордістю: “Карло Йосипович був поважний аж до строгості, сильної волі, енергійний, принципіальний, словний, точний, дуже працьовитий … Був музикальний, мав приємного тембру теноровий голос”. З ностальгією О. Бандрівська згадувала про романтичні стосунки старшої сестри Ольги з її майбутнім чоловіком Тарасом Шухевичем: “Як я мала 6 літ, то сестра вже була 18-літньою дівчиною і мала судженого – Тараса Шухевича, який тоді вчився гри на фортепіано у видатного професора Курца… Тарас приходив вечорами до нас і грав на фортепіано… Я майже кождої днини засипляла при прекрасній музиці Шопена, Ліста, Лисенка, Цезара Франка… Від того часу я полюбила музику”.

Саме з дому, де панував культ музики, праці та взаємоповаги, Одарка винесла моральні чесноти, які стали основою її світогляду та супроводжували на життєвому і мистецькому шляху.

Річне Свідоцтво з Вищого музичного інституту про завершений курс навчання. 1914 р.
Річне Свідоцтво з Вищого музичного інституту про завершений курс навчання. 1914 р.

Одарка Бандрівська отримала ґрунтовну освіту, як загальну, так і музичну. Про це свідчать документи, що збереглися в її архіві. По закінченні початкової школи (4-клясова школа вправ при приватній жіночій учительській семінарії Руського Товариства педагогічного у Львові) у 1911 році вступила до Приватної жіночої гімназії С.С. Василиянок у Львові з української мовою навчання, де навчалася від 1912 до 1920 року. Після завершення навчання в гімназії, отримавши Свідоцтво зрілости, впродовж 1926/1927 академічного року студіювала на кафедрі музикології у Львівському університеті Яна Казимира. Навчаючись у гімназії, Одарка одночасно (1911-1922) здобувала музичну освіту у Вищому музичному інституті товариства ім. М. Лисенка по класу фортепіано у професора Марії Криницької. Згодом удосконалювала свою майстерність як піаністка у Віденській консерваторії. У 1924 році Бандрівська успішно склала державний іспит, який дозволяв їй працювати учителем музики в загальноосвітніх школах і вчительських семінаріях.

Вже від початку 1920-х років Одарка Бандрівська активно виступала у концертах як солістка та ансамблістка із скрипалями, співаками та хоровими колективами. Майстерність і високу культуру виконання молодої піаністки помітили музичні критики, зокрема Станіслав Людкевич. Про це свідчить той факт, що композитор залучив її до першого виконання своєї симфонічної поеми “Меланхолійний вальс”. Твір (в авторській транскрипції для фортепіано) прозвучав 7 березня 1922 року на вечорі в честь Ольги Кобилянської у Львові у виконанні Одарки Бандрівської та Ірини Негребецької.

Соломія Крушельницька у Віареджо. Фото 1920-х років
Соломія Крушельницька у Віареджо. Фото 1920-х років

Проте перемогла любов до співу. І, напевно, цьому сприяв авторитет Соломії Крушельницької, до якої з пієтетом ставилася уся родина. “Вже від наймолодших літ, – згадує Бандрівська, – від коли сягає моя пам’ять, ім’я тітки Соломії не сходило з уст цілої родини. Численні її фотознимки, і то в різних оперових партіях, ще більше спричинилися до того, що я, будучи дитиною, вважала її майже казковою появою, яка десь далеко їздить по світі та лише присилає листи і картки з тих міст, де виступає в театрі або концертує. Батько говорив мені, що та велика її артистична діяльність приносить славу не лише їй, але цілому народові, а для родини є радістю і гордістю”.

Програма першого сольного концерту, О. Бандрівської 1929 р.
Програма першого сольного концерту, О. Бандрівської 1929 р.

Восени 1924 року Одарка Бандрівська починає студіювати сольний спів у відомого педагога Зоф’ї Козловської в консерваторії Польського Музичного Товариства. Завершує навчання з такою характеристикою: “…У неї драматичне сопрано з винятково гарною і шляхетною барвою, першокласна музикальність, а передусім високого класу талант.” У 1926 році О. Бандрівська знову здає державний екзамен, цього разу як вокалістка, а в 1930-му році отримує Свідоцтво про закінчення ІІІ-го, вищого рівня у Львівській консерваторії. Але найбільшим щастям, як згадувала Дарія Карлівна, “була поїздка до Італії, де я навчалася співу у видатної артистки Соломії Крушельницької”.

Перебування у Віареджо, навчання у знаменитої тітки та спілкування з нею мали великий вплив на творчу і педагогічну діяльність Одарки Бандрівської. “Я безмежно вдячна т.Соломії, – писала вона до своєї кузинки  Ярослави Поповської, – що мене взяла зі собою до Риму, до Сан Ремо, до Спеції, де давала тоді концерти. Дальше, що я мала можливість поїхати до Міляна – центра музичного життя Італії; дальше за це, що щоденно слухала її ясний, життєрадісний спів, шо щоденно тітка давала мені лекції співу, що на кожному кроці користала з її всестороннього знання, культурної поведінки з людьми, з її упорядкованим способом життя, з її зразковим співочим режимом і т.д. і т.д.”.

Кар’єра Бандрівської-співачки стрімко розвивалася у 1920-1930 роках. Перші її виступи  відбулися в концертах, організованих Музичним товариством ім. М. Лисенка, “Львівським Бояном” та “Просвітою”. Про популярність співачки, яка нещодавно вийшла на концертну сцену, свідчить допис кореспондента “Діла” про Народне Шевченківське свято, яке організували просвітяни Станіславова у червні 1928 року: “Свято було призначене в першу чергу для селян, але гарно зложена програма й участь у святі співачки Одарки Бандрівської стягнули майже всіх наших інтелігентів. …Гарний голос співачки і мистецьке виконання розентузіязмували публику, яка обсипала п. Бандрівську квітами і раз-у-раз викликала співачку”.

Одарка  Бандрівська Фото 1930-х років.
Одарка Бандрівська Фото 1930-х років.

Перший сольний концерт Одарки Бандрівської відбувся “під фірмою” Музичного товариствам ім. Лисенка 28 жовтня 1929 року. Програма концерту складалася з трьох частин і охоплювала твори світової класики – від Перґолезі, Скарлатті до Ґріґа і Вольфа, а також твори українських композиторів – Лисенка, Степового, Барвінського, Людкевича. На думку рецензента (Івана Німчука) “як концертантка виявила себе п-на Бандрівська співачкою зі значною культурою і доброю співацькою технікою, що дивиться на свої завдання абсолютно поважно”.

Широкий резонанс у пресі, а також популярність у публіки отримав цикл авторських концертів Бандрівської “Вечори пісні”, що складався із творів українських та зарубіжних композиторів її сучасників.. У рецензії на один з таких концертів, що відбувся 2 березня 1931 року, Василь Барвінський, який уважно слідкував за творчим зростанням молодої артистки, із задоволенням писав: “… мушу висказати нетаяну радість, що співачка Дарія Бандрівська протягом короткого часу дійшла до такого значного мистецького рівня, на якім уже нині находиться, вибиваючись на незвичайно почесне місце між нашими мисцями-солістами. Та інтимна і шляхетна атмосфера, яка так безпретенсіонально і щиро переносилася із сцени на салю, надовго залишиться гарним і глибоким спомином у доволі численно зібраної добірної авдиторії”. Незабутнім для Одарки Бандрівської був “Вечір пісні” (жовтень 1936 року), на якому співачці акомпанувала талановита піаністка та її близька приятелька Галя Левицька-Крушельницька. Тоді прозвучали у її виконанні твори Малєра, Шенберга, Р. Штауса, Мусоргського, Барвінського, Ревуцького, Дебюссі, Респіґі. Це був перший концерт у відновленій та розширеній залі Музичного товариствам ім. Лисенка і, на думку С. Людкевича, “його слід зарахувати до найудатніших наших пісенних вечорів в останніх часах.”

У 1930-х роках О. Бандрівська не раз виступала і на Львівському радіо. Зокрема, брала участь у програмах, присвячених сучасній європейській вокальній музиці, виконуючи твори Артура Онеґера та Кароля Шимановського. А 12 лютого 1934 року сольний концерт співачки, який складався з творів Василя Барвінського, транслювався всіма станціями Польщі. Тоді Бандрівська виступила разом з композитором (партія фортепіано) та скрипалем Романом Криштальським.

Переглядаючи численні афіші, рецензії, програми, листи-подяки, які зберігаються в архіві Бандрівської, можна зробити висновок, що не було у той час більш-менш помітної імпрези в мистецькому житті краю, яка б відбулася без її участі. Це – Шевченківські та Лисенківські свята, благодійні вечори, організовані українськими товариствами та інституціями, а також –ювілейні концерти, присвячені окремим композиторам, культурним і політичним діячам. Подиву гідні активність і працьовитість співачки, зважаючи на те, що вже від початку 1930-х років вона водночас працювала викладачем вокалу.

Свою діяльність як педагог О. Бандрівська розпочала у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і працювала там  упродовж 1931-1939 років як викладач вокалу. Її самовіддана праця невдовзі дала вагомі результати, бо вже у другій половині 1930-х учні Бандрівської успішно виступали на різних сценах. 24-го і 25-го травня 1939-го року у Львові відбувся перший конкурс вокалістів, який організували СУПРОМ та Музичне товариство ім. Лисенка. Лауреатами конкурсу стали троє вихованців Одарки Карлівни – Мирослав Антонович (II премія), Олексій Ройко і Любомир Мацюк (IV премія). До речі, Бандрівська входила до складу журі цього конкурсу разом з такими відомими музикантами як В. Барвінський (голова журі), М. Сабат-Свірська, М. Колесса. Розвиток молодих талантів, які плекалися українськими педагогами у 20-30- ті роки минулого століття, зупинила Друга світова війна. З приходом перших совєтів на терени Галичини, атмосфера взаємоповаги, довіри і професійної солідарності, яка панувала в середовищі інтелігенції, була брутально порушена. Фактично було припинено роботу усіх громадських інституцій і товариств, зокрема, Музичного товариствам ім. Лисенка, “Просвіти”, “Бояна”, що об’єднували і розвивали українські мистецькі сили. У цей час Одарка Бандрівська, як і більшість викладачів ВМІ, перейшла на роботу в новостворену державну консерваторію. Її призначено деканом вокального факультету. У цих складних умовах вона та її колеги, намагалися максимально зберегти систему і принципи львівського шкільництва, які сформувалися в передвоєнний період.

Окупаційна німецька влада, що прийшла на зміну радянській, продовжувала реорганізацію українських закладів та інституцій, понижуючи їх у статусі. У Львові на базі консерваторії була створена “Державна Музична школа з українською мовою навчання”.  Завдяки В. Барвінському, який був призначений директором, до педагогічного складу школи були залучені відомі українські музиканти, в тому числі й Одарка Бандрівська. Відновилися й давні учнівські “пописи” , в яких брали участь її учні.  Та найвизначнішою подією того часу в музичному житті Галичини стало урочисте відзначення 100-літнього ювілею Миколи Лисенка. Одарка Карлівна зі своїми вихованцями активно включилися у програму святкувань, що тривали впродовж року. Як співачка Бандрівська брала участь у багатьох ювілейних концертах у Львові і на Тернопільщині. 21 липня 1942 року вокальні та фортепіанні твори Лисенка виконували учні класів О. Бандрівської та Г. Левицької. Вокалістів представили Стефанія Крацило, Іван Самокиш, Марія Дроздовська, Роман Кухар.

По-різному склалася доля учнів Бандрівської 1930-1940-х років. Більшість з них через воєнні лихоліття та в силу різних обставин опинилися на чужині. Відомості про них надходили до нас, прориваючись крізь “залізну завісу” та інформаційну блокаду, створену СРСР. На жаль, невідома подальша доля талановитої співачки С. Крацило, її сліди загубилися у повоєнному Відні. Лише у кінці 1980-х ми довідалися про діяльність Мирослава Антоновича (1917-2006), музиколога, засновника і диригента унікального Візантійського хору в Нідерландах. Тоді ж стало відомо про іншого талановитого учня О. Бандрівської – Любомира (Любо) Мацюка (1918-1991), який успішно виступав в Австрії, Бразилії, Німеччині, США у 50-70-х роках минулого століття. У своїх спогадах, співак із захопленням пише про Дарію Карлівну: “Я цілою душею віддавсь навчанню співу, а в тому великою причиною і заохотою була моя учителька, особа надзвичайно цікава, культурна, прекрасна акомпаніаторка, знаменита співачка, котра з відданням учила своїх учнів. … Лекції в її домі були великою насолодою. Я ждав на них, вони мене будували.”

Дарія Бандрівська з професорами та членами студентського наукового товариства Львівської державної консерваторії. Фото 1950-х років
Дарія Бандрівська з професорами та членами студентського наукового товариства Львівської державної консерваторії. Фото 1950-х років

Після війни О. Бандрівська продовжувала свою педагогічну діяльність, працюючи у Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Користувалася авторитетом серед колег як професіонал і людина високих моральних якостей, високо цінували її за принциповість і послідовність у відстоюванні своїх поглядів та переконань. Знаємо, що О. Бандрівська була однією з небагатьох, хто став на захист Василя Барвінського під час цькування композитора радянською репресивною системою у 1947-48 роках. У ті страшні часи вона не боялася висловлювати свою думку і підтримувати інших. Не дивно, що була першою у списках викладачів, яких рекомендовано звільнити.

Багатолітня педагогічна праця Дарії Карлівни дала їй змогу виховати кілька поколінь талановитих співаків і музикантів. Серед її учнів 1950-1960-х років відомі імена оперної та камерної сцени – Павлина Криницька, Тамара Дідик, Ніна, Марія, Даниїла Байко, Марія Процев’ят, Любов Дороніна, Катерина Маслій. Вони з великим пієтетом і пошаною згадують свою Вчительку, величаючи її “лицарем честі в житті і музиці” (Тамара Дідик), “великим Майстром” (Марія Байко), “оберегом української вокальної школи” (Марія Процев’ят).

Про своє особисте життя Дарія Карлівна розповідала неохоче, вважаючи, що кожна людина, навіть найвідоміша, має право на приватність. Серед чеснот, які найбільше шанувала в людях і сповідувала сама, були – правдомовність, працелюбство, посвята і скромність.

Останнє 20-тиліття свого життя О. Бандрівська присвятила Соломії Крушельницькій – відновленню пам’яті про співачку, популяризації її імені. Брала активну участь у святкуванні ювілеїв Крушельницької, виданні спогадів про неї, відкритті музею співачки у селі Біла на Тернопільщині. Великою мрією Бандрівської було створення Музею Соломії Крушельницької у Львові. Саме з цією метою вона передала до Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка  свій архів. Ці матеріали стали основою фонду та експозиції майбутнього музею співачки, який відкрився у 1989 році – Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Дарія Бандрівська. Фото 1950-х років
Дарія Бандрівська. Фото 1950-х років

Одарка Бандрівська завершила свій життєвий шлях 5-го травня 1981 року, місцем її останнього спочинку стало Личаківське кладовище у Львові.

Вона була ровесницею буремного ХХ століття і розділила долю своїх сучасників, життя яких минуло в часи воєнних лихоліть та під гнітом окупаційних  тоталітарних режимів. Попри все їй вдалося зберегти людяність і гідність, високі життєві ідеали та професійні принципи й передати ці духовні скарби нащадкам.

Галина Тихобаєва,  зі вступної статті до книжки Хранителька духовних скарбів.