У 1931 році Станіслав Людкевич переїздить на вулицю Шептицьких, 14 – в родинний будинок свого товариша з університетських студій Іларіона Боцюркова – “краєвого адвоката в Бучачи”. Тут композитор мешкав наступні 30 років. У радянський час вулицю перейменували на Кірова, в роки німецької окупації вона отримала назву Sterngasse (Зоряна), від 1944 р. – знову Кірова; початкову назву Шептицьких повернули у 1990 р.
В архіві Людкевича зберігаються кілька листів від Боцюркова, написаних на поштових картках. В одному з них, датованому 17. 08. 1931, читаємо: “Високоповажаний Пане Доктор! Повідомляю Вас, що маю для Вас від дня 1 вересня 1931 вільне помешкання в моїй камениці при вул. Шептицьких, 14, складаючеся з трьох кімнат і кухні і лазєнки, за 210 зл. місячно. Як маєте вільний час, можете вже і тепер то помешкання оглянути. Помешкання це є на другому поверсі, а замешкує його тепер Арон Штарк, який з кінцем с.м. випроваджується. Прошу ласкаво подати мені до відома, чи берете це помешкання, чи ні. З поважанням др. Боцюрків”.
С. Людкевич, очевидно, одразу погодився на пропозицію. Бо вже в наступній картці, яку приятель-адвокат надіслав 20 вересня на вул. Шептицьких, він писав: “застерігаю собі право нічлігу у Вашій хаті в разі мого приїзду у Львів, а з огляду, що я раз на місяць або на 2 місяці до Львова приїжджаю, то думаю, що Ви на це застереження згодитесь”.
На новому місці композитора чекали певні проблеми, адже попередній мешканець залишив по собі борги. Про це читаємо у вищезгаданому повідомленні від Боцюркова: “Що ся тичить Ваших клопотів з елєктрикою і газом, то тут ніхто не винен, лиш Штарк, а Ви, як хочете мати одно і друге, то мусите довг Штарка заплатити, а зате можете Штарка позивати о зворот заплаченої за нього квоти”.
Сусідами доктора Людкевича на тому ж поверсі були його близькі друзі – пані Олена Філяс з чоловіком, сином та її брат Зенон Попель (довголітній учасник хорів “Львівський Боян” і “Бандурист”). Про це пише у своїх спогадах диригент професор Юрій Луців.
З різних куточків України і світу, Станіслав Людкевич отримував листи, вітання, розповіді про події музичного життя, заадресовані на вул. Шептицьких, Кірова…..
У 1948 р. композитор звернувся до своїх сусідів із пропозицією відступити йому одну кімнату, в якій планував обладнати собі робочий кабінет, з фортепіано, нотною бібліотекою. Після отримання офіційних дозволів у різних інстанціях справу полагодили в такий спосіб: в одному помешканні двері замурували, в другому – пробили в капітальній стіні. Проте, як виявилось згодом, така зміна в плануванні квартир не була вдалою, оскільки не забезпечувала належної звукоізоляції.
Серед документів Людкевича зберігається Договір найму жилого приміщення в будинках місцевих рад (від 1.01.1959 р.), в якому зазначено: квартира загальною площею 76 кв. метрів, складається з 4 житлових кімнат (відповідно – 15,0; 19,7; 16,1 та 14,2 кв. метри) та підсобних приміщень.
Очевидно в радянський час помешкання Людкевича було закріплене за консерваторією.
Восени 1954 р. Станіславу Людкевичу виділили земельну ділянку по вул. Військовій для спорудження власного будинку, що розтяглось на декілька років.
Коли тривалі будівельні роботи, нарешті, добігали кінця, композитор почав клопотати про те, щоб його квартиру передали викладачу консерваторії Зеновії Штундер (вона винаймала помешкання у цьому ж районі, по вул. Одеській)
Нагадаємо, що музикознавець Зеновія Штундер, колишня учениця професора Людкевича, з перших років роботи в консерваторії стала не лише помічницею, але й близьким другом та однодумцем (а згодом – дружиною, дослідницею життя і творчості композитора, фундаторкою його Музею). Вони часто зустрічались, розмовляли на різні теми, ходили на концерти і навіть обідали в ресторани “Москва” (тепер ресторан-казино “Спліт” по вул. М. Коперника) та “Інтурист”, де Станіслав Людкевич мав улюблене місце у “Східному залі” (тепер ресторан “Жорж”).
Професор переїхав у власний будинок наприкінці 1961 р. Сама Зеновія Штундер ніколи не згадувала про те, що мешкала у колишній квартирі Людкевича. Наразі відомо, що невдовзі вона переїхала за адресою бічна Урицького, 15 (теперішня М. Драй-Хмари), а наприкінці 60-х років – у власне помешкання по вул. Оборонній, 10/3 (нині – І. Рубчака). Згодом сюди з Івано-Франківська перепровадились її батьки.
Хоча С. Людкевич мав багатьох приятелів, знайомих, у товаристві був цікавим співрозмовником, проте, як зазначають його сучасники, не любив, щоб йому перешкоджали вдома. Одними з тих небагатьох, хто заходив до його помешкання, були Зеновія Штундер та сімейний лікар Степан Барвінський. Саме вони подали (змалювали) деякі цікаві штрихи побуту Людкевича з тих літ.
Зі слів З. Штундер: “Була зворушена простотою, старосвітськими шафами, столом, накритим газетами, якимись кусками лінолеуму на підлозі. … На дверях табличка “Др. Ст. Людкевич”; взагалі чисто і так скромно”.
Згадує С. Барвінський. “Професор жив в обстановці з ХІХ ст., яку можна ще побачити у відповідних кінофільмах. Під стіною стояло ліжко з великими бляшаними опертями в головах і в ногах, помальованими на брунатний колір, з розмальованими листочками й квітами, в куті стояв старовинний умивальник з цього ж комплекту. Ці предмети професор використовував до самої смерти”. Зазначимо, що описані старосвітські меблі, зокрема ліжко, і нині можна побачити в експозиції Меморіального музею Станіслава Людкевича.
З помешканням на Шептицьких-Кірова пов’язаний найдовший період життя композитора і водночас – найбільш напружений, позначений бурхливими історичними подіями. Стрімкі зміни державних урядів, політичних формацій, безперечно, залишили свій відбиток у творчості й діяльності Людкевича. Проте аж ніяк не можна говорити про якийсь спад творчої активності, радше – про певні зміни акцентів.
Людкевич активно продовжує роботу в жанрах вокальної, хорової та вокально-симфонічної музики. Так, серед монументальних творів особливе місце посідає кантата “Заповіт” (для хору, солістів і оркестру). Поезія Франка надихнула на створення кантати “Наймит”, хорів “Восени”, “Конкістадори”.
У радянський період композитор продовжує звертатись до творчості своїх улюблених поетів Олександра Олеся, Василя Пачовського, Петра Карманського. Однак з огляду на цензуру мусив подавати їхні тексти як свої.
Деякий час ще триває робота над історичною оперою “Бар-Кохба” (про повстання євреїв проти Римської імперії), однак вона залишилась незавершеною, а музичний матеріал Людкевич використав згодом у інших творах. Упродовж 1946-1955 рр. він створює на власне лібрето оперу “Олекса Довбуш” – про легендарного ватажка карпатських опришків.
У полі особливого творчого зацікавлення Людкевича – інструментальна музика, в якій композитор менше був зв’язаний директивами партії щодо ідейного змісту. Серед симфонічних творів: фантазія “Веснянки”, Симфонієта, симфонічні поеми “Пісня юнаків” (інша назва “Рондо юнаків”), “Дніпро”, за творами Франка “Не забудь юних днів” і “Мойсей”, симфонічна картина “Наше море”, “Прикарпатська симфонія”. Окрім того Людкевич скомпонував ряд мініатюр та циклів п’єс для фортепіано, скрипки, струнного квартету.
Композитор не залишає справи редагування і аранжування творів своїх попередників. Так, у 30-ті рр. написав вставну ІІІ дію до опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, редагував та інструментував “Вечорниці” П. Ніщинського. У радянський період Людкевич здійснив оркестрові редакції опер Лисенка “Утоплена” і Леонтовича “На русалчин великдень”.
У монографії про композитора, яку підготувала З. Штундер, читаємо: “20 листопада 1961 р. Людкевич переїздив у свій новозбудований дім на вулиці Військовій, 7. В цьому домі він прожив останні вісімнадцять років свого життя”.
Про інші адреси читайте тут:
12 львівських адрес Станіслава Людкевича
12 львівських адрес Станіслава Людкевича. В Домі Соломії Крушельницької
Джерела:
- З. Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1 (1879-1939). – Львів, 2005. – 636 с.
- З. Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 2 (1939-1979). – Львів-Жовква, 2009. – 360 с.
- Ю. Луців. Доктор Станіслав Людкевич (горстка спогадів) // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 104.
- С. Барвінський. Станислав Людкевич – людина легенди і дійсності // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – Жовква-Львів. 2014. – С. 118-119.
- Фондова збірка Меморіального музею Станіслава Людкевича.
Мар’яна Зубеляк, провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича
