6 липня 2016 р. відійшла у вічність Зеновія Штундер – відомий музикознавець, кандидат мистецтвознавства, лауреат Премії імені М. В. Лисенка, старший науковий співробітник сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича.
Зеновія Костянтинівна народилась 22 квітня 1927 р. у Бересті (тепер Брест Республіки Білорусь). Невдовзі родина переїхала до Тлумача, а згодом – до Станиславова.
Загальну освіту З. Штундер здобувала спочатку в школі, гімназії, а за радянських часів у школі-десятирічці. Зеновія Костянтинівна завжди з великою теплотою згадувала своїх гімназійних наставників. І серед них – вчителя живопису Ярослава Лукавецького, відомого українського художника; у 1948 р. він намалював портрет своєї учениці.
По закінченні середньої школи З. Штундер навчалась на фортепіанному відділі Станіславівського музичного училища; а в 1948-1953 рр. вона була студенткою історико-теоретичного факультету Львівської консерваторії, яку закінчила з відзнакою. Серед її викладачів був С. Людкевич, що читав курс народної творчості, а через декілька років став керівником дипломної роботи на тему: «Особливості музичного стилю Леонтовича».
З. Штундер продовжила навчання у Києві в аспірантурі; а 1966 р. захистила кандидатську дисертацію «Народно-ладові основи гармонії М. Лисенка» (вийшла друком у Львові 2015 р.). Як бачимо, молодий музикознавець одразу ж визначила напрямок своїх наукових зацікавлень. Це – творчість корифеїв українського національного музичного мистецтва Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича а згодом Станіслава Людкевича.
У 1958 р. Зеновія Костянтинівна розпочала викладацьку роботу в консерваторії. Спочатку вона активно займалась фольклористикою; у складі кількох експедицій записувала народні пісні, інструментальну музику у Нагуєвичах, селах Гуцульщини і Покуття. Ряд пісень Людкевич відібрав для хрестоматії з української народної творчості, над укладанням якої працював тоді. А на засіданні Вченої ради Іларіон Гриневецький зазначив: «Розшифровки перевіряли Сімович, Людкевич і я. Стверджую, що вони зроблені дуже добре. З. Штундер вже має певний досвід. Слід подумати про нові експедиції і відповідно забезпечити їх технікою» [2, 184].
З перших років роботи в консерваторії З. Штундер стала асистентом професора Людкевича. Вони часто зустрічались, розмовляли на різні теми; в бесідах композитор ділився споминами. Неодноразово Станіслав Пилипович приїздив до Івано-Франківська, де мешкали батьки Зеновії. В архіві З. Штундер зберігаються зроблені нею фотографії, на яких зображений Людкевич у франківському парку.
В тому часі не раз велися розмови про музикознавчий доробок професора. Упродовж сорока років Людкевич друкував свої статті та рецензії у щоденній галицькій пресі або в спеціалізованих музичних журналах. Написана 1907 року дисертація не була опублікована, а рукопис її зберігається в архіві бібліотеки Віденського музикознавчого інституту. Отож, З. Штундер звернулась до віденських колег і отримала з архіву копію дисертації Людкевича «Два причинки до питання розвитку звукозображальності» та переклала її українською мовою. Професор високо цінував роботу своєї колеги. До кінця життя Зеновія Костянтинівна зберігала як реліквію ноти творів Людкевича з присвятами автора: «Моїй цінній помічниці у музикознавчих студіях»; «Ідеальній моїй асистентці»; «Чесній піонерці на нашій занедбаній музикознавчій ниві»; «Чесній і ідейній працівниці на ниві нашого музикознавства».
З. Штундер почала упорядковувати збірник музикознавчих праць С. Людкевича, який мав вийти до його 90-літнього ювілею. Проте через великий обсяг роботи текст був зданий до видавництва трохи пізніше. Збірник вийшов друком у березні 1973 р. А вже через декілька днів майже весь тираж був вилучений і знищений, дослідницю ж звільнили з роботи. Не допомогли і публічні заяви Станіслава Пилиповича, в яких він високо цінував її працю.
Щоб підтримати свою колегу, С. Людкевич заповів їй дім, майно, архів, а 3 листопада 1973 р. вони розписались. Зеновія Костянтинівна згадувала, що того самого дня в консерваторії відбувалось засідання партбюро щодо справи архіву композитора, а пізніше секретар приходила до дому Людкевича, щоб перевірити чи дійсно у паспортах є штамп про одруження…
Згадує артистка Софія Федорцева, яка мешкала по сусідству з Людкевичем: «Одного дня вранці я побачила, як молода жіночка малює зеленою фарбою велику огорожу навколо дому. Я здогадалась, що це дружина Станіслава Пилиповича. З її приходом перед домом композитора появились чудові квіти… Цей квітник, барвистий і запашний, став прикрасою всієї нашої вулиці. Красивим і поетичним став дім Станіслава Пилиповича. Та найбільш важливою переміною з приходом дружини в дім композитора було те, що Станіслав Пилипович виходив з дому не один, а з дружиною. Завжди удвох сходили вони по сходах тихої вулиці, прямуючи до міста» [3, 21].
Композитор Микола Колесса писав, що в часи, коли Людкевич «жив на своїй холостяцькій квартирі, він не любив, щоб його відвідували. Зате після того, як він поселився в своєму власному домі, а головно після одруження, коли то в його хаті запанував зразковий лад, а на городі появились квіти, посаджені дбайливою рукою, Станислав Пилипович радо вітав у себе гостей» [4, 54].
Насамкінець надаємо слово музикознавцю Марії Білинській, яка разом із Орестом Березовським були свідками на реєстрації шлюбу. «Зеновія Костянтинівна, – це необхідно кожному признати, – зуміла виректися абсолютно свого особистого життя, і весь час, всі сили й енергію присвятити професорові. Мабуть, мало знайшлось би жінок, щоб так «жертвенно» віддались опіці другої людини. … Зеновія Костянтинівна справилась по-геройськи з усім! Людям часом дуже легко кидати камінчики в чужі городчики! Легко декому з львів’ян осуджувати Станислава Пилиповича за те, що не видержав, зрадив свій вільний стан. Свою музу-музику, а на Зеновію Костянтинівну нарікати, що не відповідає своїм завданням, не опікується професором достатньо, має свої «дивацтва»… Але вона єдина прийнялась цих обов’язків і виконувала їх з повним самовідреченням, ніжністю і душевністю» [5, 175].
По смерті Професора Зеновія Костянтинівна щиро служила його пам’яті. Її подвижницька праця, наукові здобутки гідні подиву й захоплення. З. Штундер підготувала двотомне видання повного зібрання музичної публіцистики С. Людкевича, яка охоплює період від кінця ХІХ до початку 70-х років ХХ століття. (Львів, 1999-2000 рр.). Сюди увійшли дослідження, статті з фольклористики, про церковну музику, статті з питань музичного шкільництва і педагогіки, праці з теорії музики, статті про музичне життя Західної України, рецензії, виступи.
В результаті копіткої багаторічної праці З. Штундер у 2005 і 2009 роках з’явилось ще одне монументальне видання – 2-томна монографія «Станіслав Людкевич. Життя і творчість», яка є докладним літописом життя і багатогранної діяльності композитора, музикознавця, фольклориста, педагога, музично-громадського діяча. Поява цього видання стала вагомим здобутком українського музикознавства, адже досі про жодного українського композитора не було такої фундаментальної монографії. Як писав музикознавець Я. Горак, «постать Станіслава Пилиповича розкрита в ній всесторонньо, у гідній шанобливого подиву величі. А оскільки об’єктом дослідження став мистець, який своїм довгим столітнім життям і багатогранною діяльністю обняв цілу важливу епоху для української культури і мистецтва в цілому, то у великій мірі унікальність монографії ще й в тому, що вона детально змальовує цілу епоху через сприйняття і активну заангажованість в ній однієї видатної людини».
Композитор і музикознавець О. Козаренко після виходу в світ першого тому Життєпису Людкевича стверджував: «Огром опрацьованих матеріалів, точність в подачі фактів, широта контексту, переконливість узагальнень виводять цю працю в розряд непересічних явищ національної культури, а шановного Автора – в безконкуренційного кандидата на присудження Лисенкової премії».
Упродовж десятиліть Зеновія Штундер збирала спомини про Людкевича від його знайомих, колег, учнів. Підсумком праці став опублікований 2010 р. збірник «Станіслав Людкевич у спогадах сучасників», а 2014 року вийшло його друге, доповнене видання. В останні роки Зеновія Костянтинівна готувала до друку епістолярій Людкевича, проте через різке погіршення зору була змушена припинити роботу.
Багато зусиль З .Штундер доклала до популяризації композиторської спадщини Людкевича. Так, завдяки її ініціативі, а навіть фінансовій підтримці, були видані кантата «Наша дума, наша пісня», симфонічні поеми «Мойсей» і «Танець кістяків», «Балада» для струнного квартету». До 125-ліття композитора був випущений компакт-диск з архівними записами його творів. З ініціативи Зеновії Костянтинівни з нагоди 130-літнього ювілею Людкевича був здійснений ще один великий проект – постановка на сцені Львівського оперного театру опери «Довбуш» силами учасників оперної студії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка (диригент Іван Юзюк).
З. Штундер дбала про гідне вшанування пам’яті Людкевича на його малій Батьківщині – у м. Ярославі в Польщі. У приміщенні школи, де народився Станіслав, а його батько був директором, встановлено меморіальну таблицю; а одній з вулиць (поблизу греко-католицької церкви) надано ім’я композитора.
У 1995 р. за ініціативою З. Штундер відкрився Меморіальний музей Станіслава Людкевича, що став сектором Музично-меморіального музею С. Крушельницької. Зеновія Костянтинівна згадувала, що ще 1973 року у Львівській консерваторії «відбулися партійні збори, на яких вирішили перебрати архів Людкевича, щоб не попав у руки реакції, а з Києва щоразу дзвонили і приїздили з пропозиціями передати архів Людкевича в їхні музеї» [6, 45]. Проте композитор на подібні вимоги відповідав: «Мій архів є в добрих руках», а невдовзі склав заповіт на ім’я З. Штундер.
Після смерті композитора знову постало питання відкриття музею, однією з основних умов якого було надання вдові Людкевича іншого помешкання, на що, цілком зрозуміла, вона не погоджувалась.
У 1995 р. Музей С. Крушельницької виступив з ініціативою розмістити музей композитора на другому поверсі його дому, а перший залишити за З. Штундер. Тоді Зеновія Костянтинівна переписала на Музей частину успадкованого нею будинку, а згодом склала заповіт, за умовами якого після її смерті весь будинок, майно та архів стають власністю Музею.
Автором експозиції Меморіального музею Станіслава Людкевича є З. Штундер. Власним коштом вона фінансувала художній проект, виготовлення обладнання та монтування експозиції. Зразком стали різні меморіальні музеї України, які Зеновія Костянтинівна мала змогу відвідати.
Отож, експозиція Музею С. Людкевича розміщена у трьох кімнатах другого поверху. У двох збережені інтер’єри кабінету і спальні композитора, в третій увазі відвідувачів представлені видання музичних творів, музикознавчих праць, а також фотографії.
Зеновія Штундер започаткувала музейне опрацювання архіву Людкевича, що зараз нараховує близько 10 тисяч одиниць збереження. Це, зокрема, багатюща бібліотека (художня і музикознавча література, періодичні видання, нотодруки) і рукописи творів композитора.
Після смерті Зеновії Костянтинівни наукові працівники Музею займаються впорядкуванням успадкованого архіву. Результатом початкового ознайомлення з ним стала виставка, яка відкрилась 9 вересня 2016 р. у приміщенні Музею С. Крушельницької. На ній демонструвались оригінальні фотографії, документи, листи (серед дописувачів відомі представники світової музичної культури Мирослав Антонович, Осип Залеський, Роман Савицький-мол., Лев Рейнарович, Теодор Терен-Юськів, Роксана Скорульська, Валерій Кікта). Музикознавчий доробок дослідниці був представлений монографічними виданнями, статтями у збірниках, журналах. На виставці експонувались також ноти творів Людкевича, які опубліковані завдяки його подвижниці. Окрему групу становили книжки з дарчими написами Зеновії Костянтинівні від літературних діячів Івана Дзюби, Софії Майданської, Яреми Гояна, Ганни Черінь, Михайла Шалати; музикознавців і композиторів Тамари Булат, Богдани Фільц, Лю Пархоменко, Роксани Скорульської, Ярослави Колодій, Любомири Яросевич, Людомира Філоненка, Валерія Кікти.
Меморіальний музей С. Людкевича поки що не приймає відвідувачів. Упродовж останніх місяців на першому поверсі був проведений частковий ремонт для облаштування службового приміщення і фондосховища. В недалекому майбутньому необхідні ґрунтовні реставраційні роботи, щоб вберегти будинок від вологості. На другому поверсі, як і раніше, експозиція буде присвячена С. Людкевичу (з невеликими змінами інтер’єру). На першому – планується облаштування меморіальної кімнати З. Штундер і музичного салону, де відбуватимуться зустрічі, камерні концерти, наукові читання, експонуватимуться тимчасові виставки.
Працівники Музею свідомі взятої на себе великої відповідальності і прагнуть гідно продовжувати справу Зеновії Штундер.
Мар’яна Зубеляк, старший науковий співробітник Музею
Література
1. Штундер Зеновія. Спогади про Станіслава Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / поряд. З. Штундер. 2е вид. – Львів ; Жовква : Місіонер, 2014. – С. 284-293.
2. Штундер Зеновія. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.ІІ (1939-1979). – Львів ; Жовква : Місіонер, 2009. – 360 с.
3. Федорцева Софія. Спогад про композитора С. Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / упоряд. З. Штундер. 2е вид. – Львів ; Жовква, 2014. – С. 18-24.
4. Колесса Микола. Мої спомини про Станислава Пилиповича Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / упоряд. З. Штундер. 2е вид. – Львів ; Жовква, 2014. – С. 38-57.
5. Білинська Марія. Жмуток спогадів про Станислава Пилиповича Людкевича – людину чутливого й доброго серця // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / упоряд. З. Штундер. 2е вид. – Львів ; Жовква, 2014. – С. 158-180.
Штундер Зеновія. Спогади з мого життя. – Жовква, 2012. – 48 с.
