Загадки архіву Станіслава Людкевича

361
Кабінет композитора Станіслава Людкевича

Уже п’ятий рік поспіль наукові працівники Меморіального музею Станіслава Людкевича займаються впорядкуванням і описом збірки, що складається з особистих архівів самого композитора та його дружини музикознавця Зеновії Штундер. Це, зокрема, документи, документація організацій та навчальних закладів, листи, фотографії, книжкові й нотні видання, програми та афіші, твори  образотворчого мистецтва, речі побуту, предмети домашнього вжитку.

Навіть побіжний огляд збірки переконує нас у її надзвичайній цінності, проте наявні матеріали ставлять багато запитань, що вимагають спеціальних досліджень.

У пропонованій серії публікацій ми познайомимо шановних читачів із деякими унікальними артефактами.

 

“Дійсність змушувала нас організуватися й діяти”

У трьох окремих папках зібрані матеріали Спілки українських музик, яка діяла в роки німецької окупації (згодом назву змінили на “Спілка праці українських музик”):

  • Чернетки протоколів засідань за період 8 липня – 3 вересня 1941 р.;
  • Листи (оригінали й копії, зокрема до управи міста;
  • Заяви на вступ до СУМ – 62 шт.;
  • Списки членів СУМ

Із спогадів музикознавця і композитора Василя Витвицького. “Скоро після приходу німецької армії від нас забрали будинок консерваторії, і музичній школі довелося вернутися до тісних стін будинку на вулиці Шашкевича. Ми негайно усвідомили, що гітлерівське господарювання у Львові загрожує пограбуванням і навіть звичайним варварським знищенням наших мистецьких і наукових цінностей. Перед нами стало завдання зберегти від безглуздого знищення цінні пам’ятки і рукописи наших композиторів, в тому числі й велику кількість автографів Миколи Лисенка. Стали питання таких музичних установ, як опера, симфонічний оркестр, музичне радіомовлення, які таки дуже хотілося зберегти у наших руках. Так, незважаючи на безправність і просто несамовиті обставини, дійсність змушувала нас скоро організуватися й діяти” (“Василь Барвінський у моїх спогадах”)

Вже 8 липня 1941 року газета “Українські щоденні вісті” повідомляла, що почала діяти Спілка українських журналістів (голова Микола Голубець); Спілка письменників (голова Василь Пачовський). Налагоджується активна діяльність Українського театру, який властиво складався із чотирьох театральних труп – оперної, балетної, опереткової і драматичної (режисер Володимир Блавацький, літературний керівник Григор Лужницький, диригент Лев Туркевич).

У Львові відроджується товариство “Просвіта”, а при ньому створюється Інститут народної творчості під керівництвом о. Северина Сапруна. На початку липня почала працювати Спілка українських музик. Для налагодження співпраці українських митців створюється Літературно-мистецький клуб, який очолив Микола Голубець. Цей клуб знаходився спершу на вулиці Підвалля, 3 (Підвальна – М.З.), згодом на Академічній, 13 (тепер проспект Т. Шевченка – М.З.).

Із спогадів поета і журналіста Остапа Тарнавського. “Німецька окупація хоч на початках могла викликати у декого надію на якесь, нехай обмежене самоврядування, не могла бути багато кращою за попередню з двох причин: це був воєнний час, і панували воєнні закони. Друге: Німеччина мала далекосяжні плани стосовно Сходу Європи, а головно щодо України і тому не можна було сподіватись ніяких особливих благ. Та існувала одна засаднича різниця між цими двома окупаціями. Під німецькою – незважаючи на воєнний терор – могла розвиватись певного роду ініціатива, якої в совєтській дійсності не допускалось” (“Літературний Львів 1939-1944”).

І дійсно, окупант залишається окупантом, під яким прапором він не виступав би. Фашистська Німеччина панічно боялась будь-яких проявів національного утвердження, будь-яких прагнень до незалежності. Вже в половині вересня почались масові арешти серед української інтелігенції. Тоді до тюрми на Лонцького (теперішня К.Брюлова) потрапили усі, хто зранку прийшов у Спілку музик, серед них – Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Василь Витвицький.

Початкова назва театру – “Український” – швидко була змінена на Львівський оперний театр. Німці та їхні союзники мали виняткове право відвідувати вистави у кращі дні тижня а також першими знайомитись із музичними прем’єрами.

Недовго проіснувала газета “Українські щоденні вісті”, яку перейменували на “Львівські вісті”.

Кожне прилюдне проведення мистецької імпрези мусило отримати дозвіл німецької влади, афіші та програми друкували двома мовами.

 

“Працюй на своїй ниві, виховуй своїх дітей, плекай і поширюй свою українську музику”

Саме під таким гаслом розпочала свою діяльність Спілка українських музик. Спершу її адресою була вулиця Підвалля, 3 а згодом – Сикстуська, 63 (теперішня П. Дорошенка – М.З.).

Збори засновників Спілки відбулись 8 липня 1941 року. Нижче подаємо текст чернетки протоколу, що зберігається в архіві Людкевича.

“Присутні [Василь] Барвінський, [Василь] Витвицький, [Зиновій] Лисько, [Микола] Колесса, [Роман] Савицький, [Лев] Туркевич, [Роман] Криштальський, [Осип] Москвичів, [Галя] Левицька, [Євгенія] Ласовська, [Мирослав] Старицький, [Марія] Свірська, [Нестор] Горницький, [Леонід] Яблонський, [Михайло] Занько, [Борис] Кудрик, [Орест] Березовський, [?] Босий, [Станіслав] Людкевич, [Олена] Голинська, [Ярослав] Пурій, Лисенко Маріанна, Барвінський [Маркіян].
Витвицький реферує причину скликання зборів. І ставить як перше: вибір виділу. Збори вибирають предсідником (головою – М.З.) Витвицького, секретар Савицький. Присутні питають про ціль Спілки, Витвицький вияснює. Присутні думають, що нині вибраний виділ повинен бути тимчасовий – до статуту і загальних зборів.
Перейшов проект, щоби вибирати виділ листою (списком – М.З.). Внесок Криштальського: Людкевич, Витвицький, Савицький, Туркевич, Яблонський.
Людкевич каже, що не визнається в ситуації, не працював багато в Союзі і що не може брати тої роботи.
Людкевич то само, але замість себе Барвінського.
Левицька: Витвицький, Савицький, Лисько, Пеленський, Колесса.
Забагато лист.
Внесок Лиська, щоби знести ухвалу про голосування листами.
Барвінський: на голову др. Людкевича – вибраний Людкевич.
Дальше – містоголова (заступник – М.З.) Витвицький, секретар Савицький, скарбник Пеленський, зв’язковий Левицька.
Найближчі завдання виділу: принимати членів, зложити статут новий (на підставі старого статуту Супрому).
Колесса запитує, чи поляки можуть належати до Спілки.
Витвицький: не може бути мови про се; внесок – І услів’я прийнятя: українець інструкцію новій управі.
Барвінський: узгіднити ту справу з владою.
Дискусія: чи слово українець є в значінню державности чи національности.
Внесок Витвицького перейшов одноголосно”.

 

“Ми сходилися майже щоденно, – так В. Витвицький писав на сторінках книжки “Музичними шляхами”. – Обговорювали справи оперного театру, видавництва, музичної школи, радіомовлення, організації концертової діяльності та інші”.

І справді, в архіві С. Людкевича зберігаються чернетки протоколів зборів, проведених 9, 14, 22, 25, 28 і 29 липня, 9, 12 і 18 серпня, 3 вересня 1941 року.

Вже у перших листах до Управи міста, датованих липнем місяцем, правління просить закріпити за Спілкою приміщення по вул. Підвалля, 3; будинок колишньої філармонії по вул. Пілсудського, 25 (тепер І. Франка – М.З.). Ще один лист стосується передачі приміщень музичних установ і шкіл разом з їхнім майном.

Лист від Спілки Українських Музик до Управління міста Львова, 29.07.1941
Лист від Спілки Українських Музик до Управління міста Львова, 29.07.1941

Увесь цей час до правління активно надходили заяви на вступ до Спілки – в архіві їх налічується 62 з датами подання від 8 липня до 1 вересня.

Список членів СУМ
Список членів СУМ

 

Заяви написані чорнилом, олівцем (лише одна, С. Сапруна, машинописна) на листках паперу звичайного формату, різноманітних чернетках, невеликих і навіть малесеньких картках із зошитів та записників. У кожній заяві подані короткі  відомості про музичну освіту та працю (виконавську і педагогічну). Ці лаконічні, скупі записи часто містять, на жаль, єдину інформацію про багатьох українських митців. Наприклад, піаністів Марію Вишницьку, Мирославу Ганчерюк, Олену Голинську, Євгенію Курилович-Чапельську; співаків Ольгу Сушко, Дометія Йоху. До речі, Дометій Йоха був вихідцем зі Східної України, подальша його доля невідома, інформації немає в жодних енциклопедичних виданнях.

Заява Галини (Олени) Голинської. 14.07.1941
Заява Галини (Олени) Голинської. 14.07.1941

 

Заява Дометія Йохи. 9.08.1941.
Заява Дометія Йохи. 9.08.1941.
Автобіографія Дометія Йохи
Автобіографія Дометія Йохи
Автобіографія Дометія Йохи.
Автобіографія Дометія Йохи.

Отож, упродовж кількох місяців провадилась інтенсивна підготовча робота. А 3 листопада, як подає газета “Львівські вісті”, в залі Музичного товариства ім. М. Лисенка були проведені загальні установчі збори Спілки українських музик (прийнято 61 члена і 5 кандидатів). Головою Спілки став С. Людкевич, до правління увійшли З. Лисько, В. Витвицький, В. Цісик і М. Антонович, а до контрольної комісії обрано В. Барвінського і Т. Шухевича. Йшла мова про оживлення концертного життя, організацію симфонічного оркестру і музичних радіопередач, налагодження діяльності навчальних музичних закладів.

У лютому 1942 року почали записувати учнів до Державної музичної школи з українською мовою навчання; вона відкрилась у березні під керівництвом В. Барвінського. І вже в липні після першого попису учнів Борис Кудрик так писав у рецензії: “Мистецьку лінію програми додержано згідно з повагою школи й щодо вибору творів і щодо виконання”.

А після звітного концерту вихованців школи у квітні 1943 р. Роман Савицький зазначав: “Незважаючи на несприятливі умови, культурне життя українського народу Галичини пульсує добрим, здоровим темпом”.

 

Подиву гідне розмаїття концертних заходів тогочасного Львова, які відбувались у приміщенні Інституту народної творчості, Літературно-мистецького клубу, оперного театру, звучали по радіо. У виконанні львівських музикантів і гостей міста звучали твори західноєвропейських та українських композиторів (від класиків до сучасників), різноманітні жанри українських народних пісень у мистецькому опрацюванні.

!942 рік пройшов під знаком 100-літнього ювілею Миколи Лисенка, який відзначили Урочистою академією в оперному театрі, низкою концертів, радіопередач, краєвим конкурсом хорів. А центральною подією 1943 року стало трикратне виконання кантати-симфонії С. Людкевича “Кавказ” силами солістів, симфонічного оркестру та хору театру, зміцненого “Львівським Бояном” і “Сурмою”.

На превеликий жаль, в архіві Людкевича, – що налічує понад 200 різноманітних концертних програм, – цей період представлений лише чотирма. А саме:
Жалібна академія пам’яті Богдана Лепкого – 8 серпня 1941 р.;
Концерт для німецького Червоного Хреста – 12 вересня 1941 р.;
Концерт скрипаля Юрія Криха – 5 грудня 1942 р.;
Концерт хору “Трембіта” з Косова – 1942 р.

Це викликає подив, адже деякі мистецькі заходи того часу Людкевич висвітлював на сторінках львівської преси. Однак програм цих концертів немає, так само як і програм виконання “Кавказу”. У музейній збірці є лише  ксерокопія світлини учасників цієї імпрези. Зеновії Штундер її передав Роман Савицький-молодший – український музикознавець, бібліограф у США, син відомого піаніста й педагога Романа Савицького.

Учасники Шевченківського концерту, Львів, березень 1943 р.: у першому ряді перед оркестром сидять В.Барвінський, С.Людкевич, В.Кубійович, Л.Туркевич, В.Витвицький.
Учасники Шевченківського концерту, Львів, березень 1943 р.: у першому ряді перед оркестром сидять В.Барвінський, С.Людкевич, В.Кубійович, Л.Туркевич, В.Витвицький.

Література.

  1. Штундер Зеновія. Станіслав Людкевич. Життя і творчість Т.ІІ (1939-1979). – Львів-Жовква, 2009.
  2. Людкевич Станіслав. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. Упорядкув., ред., перекл., прим. і бібліогр. З. Штундер. – Львів, 2000.
  3. Витвицький Василь. Музичними шляхами. Спомини. – Мюнхен, 1989.
  4. Витвицький Василь. Василь Барвінський у моїх спогадах //Василь Витвицький. Музикознавчі праці. Публіцистика. Упоряд. Л. Лехник. – Львів, 2003. – С. 138-157.
  5. Витвицький Василь. Станислав Людкевич зблизька //Василь Витвицький. Музикознавчі праці. Публіцистика. Упоряд. Л. Лехник. – Львів, 2003. – С. 206-214.
  6. Літературний Львів 1939-1944. Спомини. – Львів, 1995.
  7. Газета “Львівські вісті”, 1941-1944рр.
  8. Лисенко Іван. Словник співаків України. Енциклопедичне видання. – Київ, 1997.
  9. Лабанців-Попко Зіновія. Сто піаністів Галичини. – Львів, 2008.

 

Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича