Першим ювілеєм, що офіційно відзначався по смерті Соломії Крушельницької, стало 90-ліття від дня її народження. Ювілей святкували у 1963 році, позаяк до середини 1970-х роком народження співачки вважали 1873.
Однак, слід зазначити, що й у 1958 році до 85-річчя С. Крушельницької музична громадськість Львова вшанувала артистку святковим вечором, який відбувся у великому залі Львівської консерваторії. На цьому вечорі доповідь виголосила Марія Білинська, зі спогадами виступили Одарка Бандрівська та Іван Гриневецький. Дмитро Павличко прочитав вірш, присвячений Крушельницькій. У концерті взяли участь артисти Львівського театру опери і балету Ніна Богданова (учениця Крушельницької), Володимир Веприк, Павлина Криницька (учениця О. Бандрівської), народний артист УРСР Павло Кармалюк. У пресі з’явилися публікації, про життєвий і творчий шлях співачки. Зокрема, у журналі “Вітчизна” (№9, 1958 р.) була надрукована розлога стаття “Шлях трояндами стелився” Івана Деркача, упорядника першої збірки матеріалів про Соломію Крушельницьку “Славетна співачка”, що побачила світ у 1956 році. Газета “Радянська культура” присвятила цілу сторінку артистці, надрукувавши спогади Станіслава Людкевича, Миколи Колесси та Михайла Яцківа.
Центром урочистостей, присвячених 90-річному ювілею С. Крушельницької, стала Тернопільщина. Згідно рішень виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих було перейменовано вулицю Сенкевича у Тернополі на вулицю Соломії Крушельницької; присвоєно ім’я Крушельницької Тернопільському музичному училищу та восьмирічній школі в селі Біла, а також встановлено меморіальну дошку на будинку, де жила родина Крушельницьких.
У цьому будинку була відкрита меморіальна кімната-музей. Першими експонатами цього музею стали речі, подаровані родиною С. Крушельницької. Згадуючи тих, хто допомагав створювати експозицію музею, Ігор Ґерета у статті “Соломіїн вересень” писав: “Байдужих не було. Допомога інколи приходила звідти, звідки й не сподівалися. Багато зробили ті, хто вивчав творчість Крушельницької, хто особисто знав велику артистку. З готовністю прийшли на допомогу добре знані на Тернопільщині композитори М. Ф. Колесса та А. Й. Кос-Анатольський, котрі були зв’язані щирою творчою дружбою з видатною співачкою під час спільної праці у Львівській консерваторії. Не залишились осторонь родичі С. Крушельницької, особливо її племінниці О. К. Бандрівська (колишній доцент львівської консерваторії) та О. К. Шухевич. Довгий час вони любовно зберігали особисті речі Соломії, а тепер з радістю подарували їх музеєві. Як дорогоцінний скарб там зберігаються письмові ручки Крушельницької, ноти з її власної бібліотеки, предмети одягу.“ (“Вільне життя”, 14.ІХ, 1973).
22 і 23 вересня 1963 року на батьківщині співачки відбулися урочистості, які журналісти усіх тогочасних видань одностайно назвали – Всенародним святом. Подаємо хроніку цих подій за газетними репортажами та спогадами очевидців. “Рівно о 18-й годині на сцену, обладнану перед школою виходять члени ювілейної президії. Тут представники партійних і радянських органів, композитори Кос-Анатольський, Колесса, Філіпенко, скульптор Я. Чайка, письменники Ірина Вільде, Ростислав Братунь, жителі села Білої, племінниця славетної Соломії – Ольга Шухевич. Після закінчення мітингу потік людей пливе до невеличкої кімнати, де на стінах – фотографії співачки в ролях з багатьох опер, портрети її друзів – Франка, Павлика, Стефаникаа. ” (Є. Дудар Свято у Білій, “Вільна Україна” , 1963)
“Старовинне село, гостинне подвір’я Крушельницьких ще ніколи не бачили стільки гостей, як у те недільне надвечір’я 22 вересня. Поклонитися великій Соломії прибули діячі культури з Києва, Львова, Тернополя, Снятина, Зборова, з інших міст і багатьох сіл нашої Радянської України. Серед гостей – родичі великої артистки: Ольга Шухевич, Марія Вачкова, Соломія Скорик та її чоловік Михайло Скорик; внучаті племінники Володимир Скорик з дружиною Іванною Скорик, Мирослав Скорик, Теодозій Вачків. … На свято, окрім численних гостей, прийшли всі мешканці Білої. Відкриваючи його М. С. Капштик дякував Радянській владі… Творчий шлях С. А. Крушельницької в нерозривному зв’язку з рідним краєм змалював учитель П. К. Медведик. Із палкими словами від наймолодших земляків співаки виступила піонерка Марія Базаль. А потім полився задумливий ніжний голос Марії Цибульської. … З вітанням від львівських художників виступив заслужений діяч мистецтв Я. І. Чайка. Палку промову виголосив А. Й. Кос-Анатольський. … І на закінчення виступу дарує музеєві Крушельницької ноти пісень, котрі обробляв для Соломії Амвпросіїни на її прохання… Київський композитор Богдана Фільц подарувала музеєві ноти свого романсу на слова І. Франка “Твої очі, як те море”. Гарний вірш про ту, що “на світло рампи йшла босонога..”, а потім покорила весь світ, прочитав український поет Ростислав Братунь. Теплою була розповідь дружини письменника Марка Черемшини Наталії Семанюк про її зустріч з Крушельницькою, що назавжди залишилася у її пам’яті. ” (І. Герета Б. Ельгорт Соломіїн вересень.)
Наступного дня вшанування пам’яті ювілярки продовжилося у Тернополі. Ювілейна конференція відбулася у приміщенні обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. “У президії – шановні гості – Микола Колесса, А. Кос-Анатольський, Я. Чайка, І. Вільде, родичі уславленої співачки, її учні. Доповідь про велику дочку українського народу зробив редактор Львівського книжково-журнального видавництва І. Деркач. Спогадами про особисту зустріч з незабутньою Соломією поділився Микола Філаретович Колесса. Теплими щирими словами згадала про найцінніший самоцвіт у скарбниці української музичної культури письменниця Ірина Вільде. Гаряче озвався про громадянський подвиг співачки, яка пропагувала українське слово і пісню в тяжкі часи знедолення народу, композитор А. Кос-Анатольський.
Виступили зі спогадами також учень Соломії Амвросіївни С. Генсірук та внучатий племінник, наймолодший член Спілки композиторів України Мирослав Скорик. На закінчення відбувся великий концерт за участю артистів Львівського академічного театру опери і балету ім. Ів. Франка, викладачів консерваторії ім. М. Лисенка та студентів Тернопільського музичного училища. Дні вшанування великої співачки проходили як справжнє свято української національної культури”. (Наталія Русова. Пісня і слава – життя Соломії. “Вільне життя”, 25.ІХ. 1963)
Значно скромніше відзначали 90-літній ювілей С. Крушельницької у Львові. Газета “Вільна Україна” (8.Х. 1963) помістила коротке повідомлення про вечір, який відбувся в приміщенні Львівської консерваторії. Вечір почався урочистим засіданням вченої ради консерваторії та художньої ради Львівського оперного театру. Доповідь про життєвий і творчий шлях С. Крушельницької виголосив Іван Деркач. Виступили також А. Кос-Анатольський, Б. Ельгорд (тодішній директор Тернопільського краєзнавчого музею). Спогадами поділилися М. Колесса та О. Бандрівська. Після урочистого засідання відбувся концерт.
Оглядаючи тогочасну пресу, можемо дійти висновку, що найповніше висвітлювала ювілейні події тернопільська газета “Вільне життя”. Газети “Літературна Україна” та “Радянська культура” присвятили Крушельницькій окремі сторінки.
Варта уваги стаття Ганни Заєць “Наша Соломія” в “ Літературній Україні”, яка вигідно вирізняється фаховістю та знанням першоджерел. У ній авторка на матеріалах польської преси періоду виступів Крушельницької на Варшавській сцені, а також спогадів Генрика Цудновського і Яніни Королєвич-Вайдової, що вийшли друком у Польщі в кінці 1950 на початку 1960-х років, не оминаючи “драстичних” моментів, намагається відповісти на непросте питання: чи знають у світі Соломію як українську співачку? Стаття написана у формі нарису, що дає можливість авторові робити так звані ліричні відступи, де можна висловити свою думку. А думки у журналістки, як на той час, досить сміливі. Пишучи про свою приятельку, яка захоплюється Шаляпіним і Карузо, та не чула про Крушельницьку, авторка розмірковує: “Та чи могла я звинувачувати свою приятельку в тому, що вона не вийшла в своїх знаннях за рамки “Энциклопедического музыкального словаря”? Бо ж не її вина, що був у нас такий, делікатно кажучи, несприятливий для шанування справжніх талантів час, про який вже хотілося б забути”.
На жаль, у той час переважали “ідеологічно правильні” статті, які використовувалися як інструменти радянської пропаганди, перекручуючи факти біографії Крушельницької, применшуючи значення артистки у світовій культурі.
Ювілейні урочистості відбувалися і за кордоном. Однак, радянська преса про них не писала. Лише “Літературна Україна” (№82 ,11 жовтня) вмістила коротке повідомлення “Честь і шана Соломії Крушельницькій” : “90-річчя з Дня народження Соломії Крушельницької широко відзначила громадськість різних країн, де свого часу лунав її чарівний голос. З нагоди ювілею передачу про “українсько-польську артистку” організувало Варшавське радіо. У Римі відбулася громадська академія, присвячена геніальній співачці. Урочистий вечір на честь Соломії Крушельницької провело жіноче товариство в Канаді”.
Святкування ювілею Соломії Крушельницької 1963 року припало на час так званої “відлиги”, коли розвінчувався культ особи Сталіна, коли поверталися із заслання тисячі незаконно засуджених, яким вдалося вижити. Серед них були і члени родини Соломії Крушельницької, яких так палко вітали люди на ювілейних торжествах. У час цього ювілею заявили про себе перші дослідники творчості Крушельницької – Іван Деркач, Ігор Ґерета, Петро Медведик, Ганна Заєць, Одарка Бандрівська.
Перший ювілей Соломії Крушельницької відбувався на тлі загального національного піднесення. Тоді вперше (!) у публічних виступах, газетних статтях прозвучало, що Соломія Крушельницька українська співачка, що своїм талантом вона прославила український народ, що вшанування її пам’яті “стало святом української національної культури”.
Матеріал підготували співробітники Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові:
Галина Тихобаєва, заступник директора
Олександра Кирик, старший науковий співробітник
