Тривалий період працівники Меморіального музею Станіслава Людкевича займаються впорядкуванням і описом архівної збірки композитора та його дружини Зеновії Штундер (1927-2016). Вражає вже сама кількість – понад 10 тисяч предметів!
Особливий інтерес викликають численні програми концертів і театральних вистав (їх понад дві сотні!). Вони унікальні і своїм часовим обсягом – кінець ХІХ ст. – початку ХХІ ст. – і широтою географії – Львів, Перемишль, Дрогобич, Станиславів, Краків, Познань, Прага, Відень. Концертні програми ще чекають свого дослідження як щодо імен виконавців, так і щодо репертуару. Наразі хочемо зупинити увагу на програмах театрального Львова 30-х років ХХ століття. Викликає подив те, що майже усі вони стосуються польських театрів і лише одна заповідає драму в українському перекладі п’єси Г. Зудермана “В рідній сім’ї” у виконанні акторів театру товариства “Українська Бесіда” під керівництвом О. Загарова. Адже С. Людкевич уважно стежив за діяльністю діячів української сцени, про що свідчать, зокрема, його відгуки на сторінках львівських часописів.
Отож, у театральних програмах, окрім традиційних відомостей про ту чи іншу виставу, значне місце відведене численним рекламним оголошенням. (Цікаво було б побачити, що зараз знаходиться на місці тодішніх магазинів і ательє модного одягу, крамниць парфумерії і перукарень, фотосалонів, ресторанів і кав’ярень…). Для шанувальників Мельпомени на сторінках програм вміщені й статті, фейлетони на тему театру і акторів, сучасної оперної творчості й драматургії.
Пропонуємо до уваги шановних читачів декілька з них в перекладі українською мовою. Перша (автор заховався під криптонімом Ст. Л.) опублікована на сторінках програми вистави за п’єсою французького драматурга Анрі Рене Ленормана “Самум”. Стаття Й. Радзимінського вміщена у виданні Товариства Прихильників Музики і Опери у Львові на сезон 1932-1933. Роздуми журналіста В.Й.С. на тему моди знаходимо на сторінках програми музичної комедії “Джим і Джиль” у Театрі Різнорідностей, а жартівливі заповіді для дружин митців (авторства Макса Гаєка) – у брошурі Львівської сцени на сезон 1932-1933 р.
Ст. Л.
Статисти
Найчастіше у них взагалі немає потреби. Деколи кількість задіяних у виставі коливається між 5 і 12. Дуже рідко потрібно 45. Сорок п’ять – то ціла маса, величезний натовп, який здобуває Бастилію, вмираюча з голоду портова біднота, селяни, які зібрались у каплиці на щорічний празник або юрба на арені змагань. Чи знаєте про кого йде мова? Про статистів. Однак не про статистів у кіно, що мають чудові заробітки, не про відомих військових статистів. Йдеться про звичайнісінького незначного театрального статиста, який за пару злотих кричить за кулісами, вдаючи галас натовпу, або в мундирі воїна демонструє зброю перед великим князем.
Ви з ним знайомі? Можливо бачили його в котрійсь із героїчних п’єс Шіллера? Одного-єдиного – з цілої юрми подібних? Ні, і напевно не побачите ніколи. Бо він загубиться у масі, бо призначений для декорації або заповнення порожніх місць на сцені.
Ось продовгувата зала із рядом крісел біля довгих столів – костюми, костюми, дзеркала, електричне світло, запах помади, пудри і сигаретного диму.
І маса пересічних одиниць готується до виступу. Один за другим одягають якесь лахміття, подерті черевики. На скуйовдженій голові – кашкет або шапка. Дзвінок! Усі мчать на сцену, де перетворюються в портовий натовп, в юрбу без індивідуумів, лише сірóму, яка оточила англійця, благаючи у нього роботи.
Невдовзі кожен летить до гримерної і з обідранця перетворюється на елегантного пана, якого запросили на бал в американське посольство у Шанхаї.
Проте і тут він не є самим собою, лише збіговиськом; нічим не відрізняється від своїх колег, що мають таку ж вибілену крейдою маніжку сорочки, заяложений фрак, що у світлі рампи скидається на вбрання князя.
Завтра зображає (тільки зображає, не грає, не втілює, статист завжди зображає) моряка і крик, післязавтра – розсильного, а далі лахмітника, воїна, присяжного засідателя, перехожого, гостя на балу, розбійника, вбитого, кур’єра, слугу, революціонера і т.д. Щовечора те саме.
Про нього ніколи не пишуть у рецензіях, режисер його ігнорує, він є пішаком і найнижчим щаблем театральної ієрархії.
Однак у своїй гримерній, серед колег йому належить визначене місце. Має вислугу літ і певну посаду. Іншими словами – є статисти на посаді і без. Статист із посадою зображає у кожній виставі, а без посади – залежно від потреби.
Читачу і читачко, можливо Твій знайомий є театральним статистом. У багатьох виставах, на яких Ти бував, він брав активну участь, однак, залишився невпізнаним. Матеріалізуючись у світлі рампи на декілька хвилин, він є щоденним перехожим, а не актором, звичайнісіньким статистом, непомітним як особистість, проте необхідним у сукупності. Одна з численних цеглинок муру.
Бранець театральних чарів, він деколи може стати актором. Тоді статисти його зневажають – за те, що зрадив шляхетну безкорисливу працю задля мистецтва. “Він став актором” – кепкують.
(Teatr Wielki. Lenormand. Samum. Без дати)
Й. Радзимінський
Театральні куліси
Куліси! Скільки чару в цім слові, яке викликає трепет зацікавлення і таємничості. Старшим панам, які пам’ятають “віденські” оперетки, пригадують давні добрі часи. Натомість для інших театральні куліси рівнозначні якійсь безодні із приреченими на вічні муки.
Міняються люди в театрі, відлітають до інших храмів Мельпомени, на їхнє місце приходять інші. Куліси – залишаються незмінними. Проте їм завжди притаманне “дещо” (важке для визначенн), яке вабить кожного актора з нездоланною силою, будить інтерес у профана з-поза театру.
Куліси – щільно закрите горнило, в якому зіштовхуються індивідуальності, дрібні непорозуміння, амбіції або чудесні мистецькі поривання. Світ незрозумілий для чужинців, строго замкнений – як індійська каста.
Подібно до кожної індійської касти, куліси мають своїх могутніх богів, які лише одним рухом здатні зламати кар’єру артиста. Перед ними тремтять навіть примадонни, не кажучи вже про решту театрального світу. Окрім директора і диригента, до них належить – суфлер, людина, яка цілковито невідома театральній публіці. Хіба що глядачі перших рядів чують його пронизливий шепіт – останню надію схвильованого артиста. Варто однієї помилки або злостивості цієї людини, щоб артистична слава зазнала краху. Проте вони милостиві і, як лишень можливо, рятують акторів.
Однак наймогутнішою особою, що панує (залежно від даної вистави) над натовпом французьких графів та герцогів, п’яним вояцтвом чи збіговиськом африканців, є помічник режисера. Його вигук “починаємо” підіймає усіх. Він є великим гетьманом куліс. Світло, звукові ефекти, солісти, хори, балет і статисти – це лише пішаки, якими він надзвичайно майстерно керує. Всемогутністю він схожий на грецьких богів. Адже панує над громом, блискавками або хмаринками, що мчать туди-сюди театральним небом.
Тихі, заспані вранці, куліси оживають лише під вечір. Починається рух, з кожною хвилиною зростає гомін. Солісти помаленьку приходять до своїх гримерних. Кравці готують костюми, перукар клопоче біля перук. Згодом чути характерні проби голосу: “Мімі-міііяяя” – високо тягне тенор, з іншої гримерної йому відповідає баритон.
Повітря пронизують нетерпеливі гукання: “Пане кравець!”. Однак його нема й сліду, і артист мордується з клятим жабо, в той час як дзвінок розпачливо кличе на сцену. Далі лунає гонг і все заспокоюється.
В антракті можна побачити двох найзапекліших ворогів (на сцені), які розмовляють із розбійником, застріленим у ІІ дії, або із зрадливою коханою, яку зіштовхнули зі скелі.
Минають дії. Ось і кінець. Театр гримить від бурі оплесків сотень долонь захопленої публіки. Від’їжджають автомобілі, у залі гасне світло. З боку куліс раз-у-раз гримають двері. Театральний світ висипається у нічну темряву.
“До завтра”. Завтра буде те саме: скликáння, вигуки, гонг, магічна диригентська паличка, оплески. Назавтра все те саме, хоча сподіваємось, що буде інакше. Хіба що… Ні! Завтра мусить бути краще…
(Opera lwowska, sezon 1932-1933)
В.Й.С.
Театр і мода
У відгуку на “Повернення Сабінянок” один із рецензентів писав, що строї дам хвилюють його найглибші чоловічі комплекси, особливо ці пагорби позаду костюма. Очевидно тут йшлося про так звані турнюри, в яких Шановний рецензент помістив свій sex appeal. Sex appeal… ось, властиво, сенс моди і всього, що від неї вимагається. Що ж допіру, коли мова про моду в театрі; це питання набирає особливого смаку, а деколи виростає навіть до розмірів місії. Саме так! Напевно небагато осіб як з одного, так і з другого боку рампи (маю на увазі публіку і акторів), здає собі справу, яким важливим, а часом навіть принциповим, є вдале вбрання артистки на сцені. Як багато можна підкреслити в ролі відповідним костюмом, а невідповідним – позбавити. Пересічний глядач – мужчина – в цій справі орієнтується мало. Для нього важливим є видовище в цілому. Пересічний глядач – мужчина, але не жінка! Жінка вибирається на виставу сучасної п’єси в певній мірі і як на показ мод, який має їй продемонструвати, що одягають нині і що одягатимуть найближчим часом. І в цьому полягає таємниця місії моди в театрі.
“Панна Х. вчора виконувала роль працівниці бюро; як вишукано вона виглядала в цій скромній сукні. Мушу пошити собі подібну”. Таку думку зустрічаємо часто. Кіно в галузі моди зазвичай демонструє крайнощі. Ми бачимо або середовище міських жебраків, або нечувані пишноту і розкіш, про які не може мріяти навіть добре забезпечена людина. Де ж тут місце для бажання наших пань, які хочуть бути елегантними і бачити можливість реалізації своїх мрій. Так Ліліан Гарві носить бальну сукню з декольте на… ребрах (Ліліан Гарві (1906-1968) – відома англо-німецька акторка і співачка – М. З.). Страх охоплює на думку, що станеться, коли дехто з наших дам захоче її наслідувати! Театр поза крайнощами демонструє і середину. У ньому ми бачимо сукні, хутра, капелюшки, піжами елегантні, гарні, до того ще й доступні для осіб середньо заможних. Театр прищеплює добрий смак, керує модою. І в цьому полягає його важливий обов’язок.
(Teatr Rozmaitości. “Jim i Jill”)
Макс Гаєк
Дванадцять заповідей для дружин митців
I.
Пам’ятай захоплюватись своїм мужем, вірити у його велике майбутнє, навіть коли він переступив шістдесятку.
II.
Будь єдиною, хто його розуміє.
III.
Будь ніким і ніколи не нагадуй йому, що він одружений.
IV.
Кожної години і кожної секунди, в кожній частині світу, на воді і на суші, будь готовою і охочою вислухати або оглянути найновіших плодів твого мужа у слові, звуці, барві або камені і визнай їх найкращими з усього, що до цього часу створив.
V.
Якщо мусиш критикувати, роби це з поважних причин і добре подумавши, – нехай твої часті похвали будуть щирими і правдивими.
VI.
Супереч рідко! Коли ж це робиш, пам’ятай, що твій муж природою перевищує тебе духовно та інтелектуально. Тому сперечайся мало і взагалі говори якомога менше.
VII.
Все, що робиш для свого мужа, – роби мовчки. Шкарпетки церуй лише за його відсутності.
VIII.
Ніколи не тривожся, коли каса пустіє. Твій муж одразу ж звинуватить тебе за страхи, назве тебе боягузкою, хоча боїться сам.
IX.
Нехай святинею буде для тебе кабінет праці твого мужа. Ніколи не заходь туди без виклику.
X.
Якщо муж твій працює над третьою частиною “Фауста”, не питайся, чи хоче склянку води або нове перо.
XI.
Точно здогадуйся, коли маєш бути витканою з повітря, а коли – жінкою з крові й плоті.
XII.
Не переймайся, коли назве тебе тягарем, бо в глибині душі він визнає, що саме тобі завдячує всім.
(Scena Lwowska. Sezon 1932/1933, zeszyt II)
Підготовка тексту і переклад з польської мови Мар’яни Зубеляк
