СТАНІСЛАВ ЛЮДКЕВИЧ І УКРАЇНСЬКЕ РУХАНКОВЕ ТОВАРИСТВО «СОКІЛ» У ГАЛИЧИНІ

220

Українське гімнастичне товариство «Сокіл», організоване у Львові 1894 року з метою виховання в народі єдності, народної сили і почуття честі шляхом плекання фізичної культури, давно ввійшло в історію українських національно-визвольних змагань в Галичині початку ХХ століття. Саме у  «Соколі»,як також і вруханковому товаристві «Січ» закладалися ті підвалини формування українського війська початку ХХ століття, які згодом втілилися у легіонах Українського Січового Стрілецтва. Крім військової справи, товариство «Сокіл» брало участь у культурницьких, мистецьких ініціативах життя Галичини. У цій культурницькій сфері діяльності з товариством контактував Станіслав Людкевич. Ця співпраця припадалаголовно на період до середини 20-х років ХХ ст. За той час очільниками товариства були впродовж 1901 – 1908 рр. – галицький громадський діяч, одним з організаторів січового та туристичного руху, а згодом – начальник польової жандармерії ЗУНР – Альфред Титович Будзиновський (1871 – 1942),  а протягом 1908 –1918 рр. – відомий український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури Іван Миколайович Боберський (1873 – 1947).

Однією з важливих ініціатив «Сокола», до якої був залучений С. Людкевич, стала істотна допомога і сприяння у заснуванні у Львові першого українського навчального музичного закладу – української консерваторії, який по заснуванні отримав назву «Вищий музичний інститут» і з цією назвою увійшов в історію української музичної культури. Втручання «Сокола» в справу організації інституту припало на непевний період, коли сформований 1901р. «Союз Боянів »(згодом, з 1903 р., перейменований на «Союз співацьких і музичних товариств») через дворічні проблеми із затвердженням статуту ніяк не міг почати свою діяльність. Це втручання  не тільки заповнило час очікування, але й інтенсивною діяльністю пришвидшило підготовчий процес так, що із затвердженням статуту «Союзу» усе було вже підготоване і заклад швидко був введений в життя.Робота «Сокола» у справі організації Вищого Музичного Інституту уЛьвові тривала приблизно рік – від початку червня 1902 до початку липня 1903 років. Ґрунтовне документальне освітлення цих подій дають рукописні матеріли, які збереглися у 312 фонді (фонд «Сокола») Центрального Державного Історичного Архіву у Львові: це – книга протоколів товариства «Сокіл» (справа 38) та матеріали музичної комісії товариства (справа 47). Тексти останніх в повному обсязі були опубліковані автором цих рядків[1].

Поштовхом до залучення «Сокола» в процес організації у Львові навчального музичного закладу стала публікація в газеті «Руслан» статті «Музична консерватория» без підпису автора. Стаття, констатуючи проблему змарнованих музичних талантів українців у Галичині внаслідок відсутності можливості надати їм фахову музичну освіту, інформувала також про пороблені заходи щодо організації консерваторії: «З таким переконаєм, люди інїциятиви і рухливости, які ґрупують ся коло львівского «Сокола», піднесли гадку заснованя «Музичної консерваториї», яка дала би нащіймолодїжи нагоду до музикального образованя. Інїциятори розглянули ся докладно між обставинами, з якими треба числити ся і зваживши обережно всї доклади за і противоснованя нової інституциї, запевняють, що наша консерватория могла би розпоряджатиперворяднимиучительскими силами і придбати вкротцї знатне число учеників»[2].. Найкраще, на думку автора статті, консерваторію відкрити при товаристві «Боян»: «На жаль, Боян» в послїднімчасї не проявляє тої енерґії і підприємчивости, якою відзначав ся з початку, тож і піднесену гадку основаня музичної школи, чи консерваториї, прийняв з байдужою здержаностею»[3].

Публікація у «Руслані» обговорювалася на VI засіданні «Сокола» 7 червня 1902 року. Реферував справу голова товариства Альфред Будзиновський[4] і наслідком дискусії стала організація музичної комісії при товаристві, у склад якої ввійшли Роман Ганінчак, Ярослав Вінцковський (Ярославенко), Ярослав Вітошинський (заступник предсідателя), Роман Цеглинський (предсідатель) і Тадей Купчинський. Названа комісія мала займатися справою створення у Львові української музичної консерваторії. 7 червня 1902 року позначена «Картка членьска ч. 645», підписана головою «Сокола» Альфредом Будзиновським та секретарем Денисом Кучикою, яка засвідчує членство С. Людкевича у «Соколі». Цей документ зберігається нині серед домашнього архіву композитора[5].

Перше засідання музична комісія провела 11 червня 1902 року. На засіданні Я. Вінцковський та І. Боберський клопоталися кількістю учнів для майбутньої консерваторії, Д.Кучика сумнівався у фінансовій спроможності товариства подолати таку справу. А. Будзиновський висував ідею звернутися за підмогою до львівського антрепренера, полякаЛюдвікаГеллера, який в той час займався організацією у Львові філармонії. Ця думка наштовхнулася на різкий протест присутнього на зборах С. Людкевича щодо співпраці з поляками через «неприхильність для нас консерваториїпольскої» (консерваторії Галицького Музичного Товариства). С. Людкевич висловився також щодо відсутності фахових музикантів, які б могли викладати в утвореній консерваторії. Сказане композитором на цьому засіданні стало основними постулатами його статті «Кілька слів про потребу засновання українсько-руської музичної консерваторії у Львові», опублікованої на шпальтах «Діла» в листопаді 1902 р. Розв’язок проблеми відсутності кваліфікованих музичних вчителів у Львові С. Людкевич вбачає в тому, що «якраз консерваторія дасть у нас ініціативу і почин до вироблення фахових сил в найближчому часі»[6], а на початках можна буде скористатися силами чужинців, національні меншини яких так багато представлені в  музичній культурі Львова.

21 червня відбулося друге засідання музичної комісії. На ньому Будзиновський виклав план науки в консерваторії, який би мав охоплювати три напрямки: спів (хоровий, сольний, хоровий церковний), гру на інструментах (фортепіано, струнні, «бляшані», флейта, гобой, кларнет), теорію («засади музики, гармонізація, контрапункт, істория музики»). Доповідач протягом всього засідання настирливо наполягав на потребі з’ясувати обсяг науки в кожному напрямку – «чого має вчити ся в загалї». Тому «Др[уг] Будзиновский (ст[арший]) ставляє формальне внесенє, щоби віднестись до Відня, Праги, Петербурга і до Лисенка в справі надісланя нам плянів науки, щоби відтак хтось з членів комісиї ті пляни перевів на нашу мову і комісиї на засїданюпредложив. На тоєДр[уг] Людкевич декляруєсь написати до Лисенка а заразом повідомлює, що його знакомий з Петербурга обіцяв надіслати нам плянтамошноїконсерваториї. Др[уг] Купчиньский бере на себе вистараня ся плянївконсерваториї в Празї» [Підкреслення в автографі. – Я.Г.]. С. Людкевич справді написав листа до Микола Лисенка, як і обіцяв на засіданні.Це був, очевидно, перший з двох листів С. Людкевича до М. Лисенка, який, за дослідженням З.Штундер, не зберігся, як і відповідь М. Лисенка на нього[7].

Вперше напрацювання музичної комісії оприлюднені на дев’ятому засіданні старшини товариства 25 вересня 1902 року. За протоколом, на засіданні «Д[руг] Людкевич здає справу з дїяльностисекциї музичної. З причини що пляни ще не виготовленї, понеже не було часу обняти в так короткім часї зібраного материялу як також з причини браку грошагодї буде так скоро сю справу ввести в житє і ставить внесенє: старшина ухваляє що наколиконсерватория буде могла стати о власних силах тогдї може відорвати ся від Сокола і в міру фондів посїданих зверне Соколови вложений в єїоснованя капітал. Принято»[8].

У протоколі першого засідання старшини «Сокола» 10 грудня 1902р. склад музичної комісії зафіксовано такий: «гол[ова] Вахнянин, члени Ганінчак, Зазуляк, Людкевич, Доманик, Вінцковский, Купчиньский»[9]. На засіданні тієї ж комісії 15 грудня  1902 р. А. Будзиновський повідомив про консультації щодо створення консерваторії в Намісництві, а С. Людкевич повідомив про отримання планів наук з різних консерваторій і для укладання на їх основі плану науки і статуту української консерваторії обрано комісію в складі Анатоля Вахнянина (затвердженого відразу ж головою музичної комісії), Ярослава Вітошинського, С. Людкевича.

Справа просувалася дуже скоро: вже на четвертому засіданні «Сокола» 25 березня 1903 року інформувалося: «Комісия ся [музична. – Я.Г.] ухвалила заложити висший інститут музичний. Тїснїйшуорґанїзацию віддано дд. Вахнянинови, Вітошиньскому, Людкевичови і Волошинови. Они мають уложити статут, реґулямін і плян науковий а відтак ся комісия відлучить ся від товариства. Принятовнесенє друга А. Будзиновского, щоб все, що ся комісия ухвалить, поставити на фірму тої школи, яку ся комісия ухвалить заложити»[10]. Наведена цитата вперше документує назву «Вищий музичний інститут» 15 березня 1903 р. – отже задовго до того, як інституцію під такою назвою ухвалить відкрити «Союз співацьких і музичних товариств».

2 травня 1903 року намісництво затвердило статут «Союзу співацьких і музичних товариств у Львові», а 10 червня 1903р.засновники «Союзу співацьких і музичних товариств»  підписали і опублікували за кілька днів у пресі «Відозву»[11]. Цей документ, повідомляючи широкому загалові мету товариства, закликав до вступу в члени і до участі у перших загальних зборах «Союзу…», призначених на 28 червня того року. Згідно протоколу цих зборів, «П[ан] Людкевич порушує квестиюзаснованя школи музичної «Союза» і порозуміти ся з тов[ариством] «Сокіл», яке в тій справі дещо зробило»[12], Пропозицію С. Людкевича доручити виділові створення музичної школи ухвалено зборами.Цікаво, що композитор говорить тільки про музичну школу «Союза», хоча вже в березні «Соколом» було ухвалено заснувати «Вищий музичний інститут» і С. Людкевич, без сумніву, знав про це. Яка була причина такого повторного вирішення вже вирішеної справи залишається загадкою. Зазначимо також, що серед протоколів «Союзу співацьких і музичних товариств» назва «Вищиймузичнийінститут» буде оприлюднена лише на засіданні виділу 6 липня 1903 року.

Після проведення Перших загальних зборів «Союзу співацьких і музичних товариств» 28 червня 1903 року, товариство «Сокіл», вважаючи свою функцію сповненою, поступово відходить від справи утворення консерваторії. На сьомому засіданні старшини товариства 9 липня 1903 року «на внесеня д[руга]Доманика ухвалили передати справу руської консерваториї «Союзови Боянів», щоби він заняв ся щиро сею справою і ввели єї як найскорше в житє і щоби звернуло «Соколові» ті кошта, які він дотепер поніс. Принято»[13]. Після цього повідомлення справа утворення консерваторії зовсім зникає зі сторінок документації «Сокола». А на засіданні виділу «Союзу співацьких і музичних товариств» 8 грудня 1904 р[14]. очільника «Сокола» Альфреда Будзиновського було прийнято в члени «Союзу». До слова, взаємини С. Людкевича з А. Будзиновським триватимуть і згодом: серед домашнього архіву композитора зберігся лист колишнього очільника «Сокола», позначений 1927 р.

Після участі у Музичній комісії «Сокола», контакти композитора з товариством хоч і нерегулярно, та все ж мали місце.

При «Соколі» існувало також музично видавництво «Наші звуки», редактором якого був композитор Ярослав Вінцковський (Ярославенко). Дослідник життя і творчості Я.Ярославенка Василь Лаба так окреслює долю видання: «На засіданні виділу «Сокола» 23 травня 1903 року було вирішено видавати орган «Наші звуки», який вийшов на кошти Вінцковського (100 корон), а решту біля 30 корон покрив «Сокіл». Надалі видавати це видання було доручено Вінцковському. До грудня 1903 року він видав три випуски. 6 квітня 1905 року Вінцковський знову був обраний редактором сокільського видання «Наші звуки», а згодом «Сокіл» продав йому це видання»[15]. Видавництво видало дещо з української музичної літератури, зокрема і хор С.Людкевича до слів Т. Шевченка «Закувала зозуленька» (видання зберіглося в домашньому архіві композитора[16]). У першому числі альманаху «Артистичний вістник» 1905 р. С. Людкевич разом з В. Садовським опублікували розгорнуту статтю-рецензію «Наші видавництва і музикалії за останні літа (1900 – 1905)», в якій дали ґрунтовну оцінку виданням «Наших звуків». Частину статті з цією оцінкою писав В. Садовський, в якій про хор С. Людкевича сказано: «У композиції С. Людкевича до слів Шевченка «Закувала зозуленька» послужився композитор для змалювання смутку дівчини-самітниці мотивом народної «Сирітки», приноровивши її вдатно, хоч подекуди в претензійній гармонізації, до слів Кобзаря.Лиш, мабуть, через недогляд коректи попалися між іншими ось такі дивовижі: по закінченні пісні стоїть астериск, а в дописі сказано: Dacapomormorando! А що в пісні не подано доки (нема fine), то виходить, що ся пісня просто безконечна! Та й само mormorando (по-нашому — шепотом, воркотом — мов вода журчить), зближене в музиці до tremolo, справді не вказує ясно на спосіб виконання пісні в хорі»[17].

В 1911 р. С. Людкевич написав для «Сокола» дві музичні композиції. Передовсім, це «Запорізький похід» – марш для духового оркестру на тему пісні «Ой йшли наші славні запорожці» з нагоди крайового здвигу «Сокола», що відбувся у Львові 10 вересня1911 року. У домашньому архіві композитора нині зберігається 3 тексти цього твору: видання твору, здійснене у Львові (без вказівки року) для фортепіано в 4 руки під назвою «Ой йшли наші славін запорожці»[18];  автограф С. Людкевича олівцем оркестрової партитури з назвою «Запорізький похід» («Ой йшли наші славні запорожці») на Краєвий здвиг «Сокола» 1911 р[19]; аранжування людкевичевого твору для духового оркестру, здійснене Б. Шейком[20]. За вказівкою З. Штундер, транскрипція для фортепіано в 4 руки була здійснена композитором 1914 р.[21] Також композитор створив «Кантату на честь Івана Боберського, голови товариства «Сокіл», однак твір не зберігся.

1911 року С. Людкевич створив також марші для духового оркестру на теми пісень «Гей, там на горі Січ іде», «Сміло, други», «Гей не дивуйтесь», «Розвивайся ти, високий дубе», «Гей хвалився». Як свідчить З. Штундер, подаючи їх в каталозі творів С. Людкевича, ці марші «грали до виконання вправ палицями і походу»[22]. Однак, самі твори не збереглися.

В 1914 р., коли в Галичині, а зокрема у Львові, відзначався 100-літній ювілей з дня народження Т. Шевченка, Товариство «Сокола-Батька» організувалоШевченківський Здвиг (або Великий Здвиг) – краєвий здвиг руханкових, пожежних і стрілецьких товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», УСС та інших, що відбувся 28 червня 1914 р. у Львові[23]. У ньому взяло участь  від 12 до 23 тисяч осіб з Галичини  і Буковини. Здвиг готувався відповідним комітетом, в складі якого були Кирило Трильовський, Дмитро Катамай, Іван Боберський, Семен Горук та ін. Програма цього Здвигу зберіглася серед домашнього архіву С. Людкевича[24]. В рамках Здвигу відбувся напередодні, 27 червня 1914 р. у Спортивній Палаті у Львові  концерт за участю співака Модеста Менцинського, мішаного хору «Львівського Бояна», чоловічого хору «Бандурист» та військового оркестру 9-ого піхотного полку з Перемишля. На концерті з промовами виступили Кирило Трильовський, Іван Боберський, а свої поезії читав Богдан Лепкий. У програмі концерту прозвучали і твори С. Людкевича – обробка пісні «Чорна рілля ізорана» (у виконанні хору «Бандурист») та перша частина «Кавказу» (у виконанні «Львівського Бояна» з оркестром). У рецензії на концерт В. Садовський так писав про виконання творів: «Хоральні точки так мішаного хору Львівського Бояна (а) Вахнянина: «Купальний хоровід» іб) Людкевича: «Кавказ»«Іч. Прометея» (оба хори з орхестрою) як і мужеського хору Бандуриста (а) Людкевича: «Чорна ріляізорана», хор a capella іб) Лисенка: «На прю» з орхестрою) – вийшли так бездоганно і гарно виконані, що годі би розсуджувати, котрому хорови дати вінець першенства. Котрі із відспіваних композицій бульше припали ширшій публиці до вподоби, то тут подекуди менше рішала музична вартість композицій і її виконання, а більше легкий уклад або специяльна артистична структура. Чи не найбільше вражіння зробила на публіку народна пісня: «Чорна ріляізорана» в дуже складнім і викінченім обробленню Людкевича, відспівана з великим смаком і ніжністю.[…]На похвалу хорів і мішаного і мужеського треба сказати, що оба виказали вишколення, солїдну працю, богацтво добрих, зіспіваних, згідних в силі і кольорі голосів і дуже добрий смак артистичний своїх дириґентів. Коли так слухаєш бездоганно виконаних продукцій тих двох взірцевих співацьких дружин Львівського Бояна і Бандуриста, можна тїшитися тим проявом, що і на нашій землі, не при політиковання, еконмічннеспільничання і господарське союзничання, – що все  безвідклично конечне до істнованя нації, – цілі численні дружини знаходять смак і потребу культурного й артистичного змагання на полі музики.

1925 р. виповнювалося 25 років композиторської праці С. Людкевича. Як відомо, композитор не хотів окремо відзначати цю дату. ЇЇ своєрідним відзначенням став Шевченківський концерт у львівському «Народному Домі», в якому вперше було повністю виконано «Кавказ» С. Людкевича. Після виконання було зачитано низку вітань і вітальних телеграми, які донині зберігаються у домашньому архіві композитора[25].Є серед них і вітання від товариства «Сокола-Батька».

Отже, контакти С. Людкевича з товариством «Сокіл» були багаті подіями. Контакти ці не були регулярними і стосувалися не тих граней діяльності товариства, які були пов’язані з розвитком фізичної культури, військової справи, скільки з справами ближчими інтересам С. Людкевича – розвитком музичного життя і закладення основ української музичної освіти у Галичині. У сфері співпраці на музичному ґрунті контакти були дуже різносторонні – участь у Музичній комісії, у видавництвах «Сокола», концертних частинах сокільських «здвигів». Пошана товариства до С. Людкевича найбільше виявилася у тому, що воно прийняло композитора до лав своїх членів, а також надіслало йому привітання з 25-літтям творчої діяльності.

Яким Горак,
кандидат мистецтвознавства,
старший науковий співробітник музею.

 

[1] Горак Я. Товариство «Сокіл» і заснування Вищого музичного інституту у Львові // Українська музика. – Львів, 2013. – № 1 (7). – С. 37 – 54.

[2] Музична консерваторія // Руслан.–  1902. – № 94. –  28 квітня (11 травня). –  С. 1.

[3] Музична консерваторія // Руслан.– 1902. – № 94. –  28квітня  (11 травня). –  С. 1 – 2.

[4] Центральний Державний Історичний Архів у Львові (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 312 («Сокіл»). – Оп. 1 – Спр. 38. – Арк. 161.

[5] Львівський меморіальний музей Станіслава Людкевича (далі – ЛММСЛ). – Інв. № 3607.

[6]Людкевич С. Кілька слів про потребу заснування українсько-руської музичної консерваторії у Львові // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. / Упоряд., ред. З. Штундер. – Львів: Видавництво М. Коць, 2000. – С. 256.

[7]Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. –Т. 1: 1879 – 1939. – Львів: ПП «Бінар, 2000», 2005. – С. 158.

[8] ЦДІАЛ. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 165.

[9] ЦДІАЛ. – Ф. 312. – Оп.1 – Спр. 39. – Арк. 10.

[10] ЦДІАЛ. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 39. – Арк. 15.

[11] Відозва // Діло. 1903. – № 121. –  2 (15) червня. – С. 3. – Підписано: У Львові дня 10 червня 1903. Основателї: Проф. Волод. Шухевич, Др. Стефан Федак, Ярослав Витошинський, ОлександерБережницкий, Роман Ганінчак, Стан. Людкевич.

[12] Книга протоколів  Музичного товариства імені Миколи Лисенка /Упоряд. Я. Горак. – Тернопіль: Астон, 2014. – С. 75.

[13] ЦДІАЛ. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 39. – Арк. 21.

[14] Книга протоколів  Музичного товариства імені Миколи Лисенка /Упоряд. Я. Горак. – Тернопіль: Астон, 2014. – С. 83

[15] Лаба В. Творець українських маршів Ярослав Ярославенко: життєвий та творчий шлях. – Львів, 2000. – С. 21 – 22.

[16] ЛММСЛ. – Інв. № 387, 1695

[17] Людкевич С. Наші видавництва і музикалії за останні літа (1900 – 1905) // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд., редак. З. Штундер. – Т. 2. – Львів: Видавництво М. Коць., 2000. – С. 359.

[18] ЛММСЛ. – Інв. № 1658.

[19] ЛММСЛ. – Інв. № 1771.

[20] ЛММСЛ. – Інв. №1692.

[21]Штундер З. Т.1. – С. 604.

[22]Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і  творчість. – Т.1. – С. 604.

[23]Докладний опис перебігу свята дивись у публікаціях:На Здвиг // Діло. – 1914. – № 141. – 27 (14). Червня. – С. 1 Ювилейний Здвиг // Діло. – 1914. – № 142. – 29 (16) червня. – С. 3 – 4

[24] ЛММСЛ. – Інв. № 2591.

[25] ЛММСЛ. – Інв. № 1970.