Під час першої світової війни, перебуваючи в полоні в Туркестані Людкевич написав три хори на слова Тараса Шевченка. Вірші, які вибирав композитор, були створені поетом у тих самих краях і в подібних обставинах: в казематі, в Орській кріпості й на Косаралі, в 1847-1848 роках. Змістом віршів „Чи ми ще зійдемося знову?” і „Сонце заходить” є туга за батьківщиною і рідними, в третьому – „Ой виострю товариша” – роздуми народного месника.
В усіх творах на Шевченкові вірші Людкевич особливо уважно ставиться до інтерпретації кожного слова поета, кожної деталі тексту, шукає відповідних інтонацій та інших виразових засобів.
Настроєм туги за батьківщиною пройнятий і вірш „Сонце заходить”, на слова якого Людкевич створив мішаний хор а капелла, опісля перероблений для чоловічого хору та на мелодекламацію в супроводі струнного квартету. Захід сонця викликає у самотнього поета спогади про далеку Україну. Хор має п’ятичастинну форму, в якій чергуються дві контрастні теми: пейзажна тема заходу сонця і тема спогадів поета. Особливо вражають пейзажні епізоди, в музичному зображенні яких головним виразовим засобом є гармонія. Саме вона передає усі нюанси колориту, ілюструє поступове потьмарення й сумерки. В чотириголосній акордово-гармонічній фактурі композитор веде голоси тонами і півтонами і лише два стрибки на септиму і терцію, що супроводять слова „пташечка тихне, поле німіє” в другому реченні, увиразнюють мелодію. Весь цей початковий восьмитакт звучить на піаніссімо, в ре-мінорі, в темпі Motto largo:
Друга частина хору написана у формі шістнадцятитактового періоду повторної будови. Вона починається словами „Радіють люди, що одпочинуть…” і відповідно до змісту слів вносить повний контраст: паралельний Фа-мажор, темпове і ритмічне пожвавлення (Allegretto moderato і розмір 68 після чотиридольного в першій частині), зміну фактури – її поліфонізацію. В другій частині з’являються і народно-пісенні мотиви (на словах „в темний садочок на Україну”).
Третя частина хору – „Чорніє поле, і гай, і гори” – є неначе продовженням першої. Повертається тональність ре-мінор, чотиридольний такт, темп Motto largo акордово-гармонічна фактура. Ця частина закінчується словами „на синє небо виходить зоря”, які композитор надзвичайно вдало ілюструє енгармонічною модуляцією з Соль-мажору в Сі-мажор, а закріплює Фа-дієз мажор, досягаючи найкращого ефекту для музичної картини зоряної ночі: зоря ніби розквітає на небі. Автор супроводить цей епізод ремаркою „dolcissimo”:
Спокійний, ідилічний настрій переривається раптом болючим окликом „Ой зоре! зоре! – і сльози кануть…”. Так починається четвертий фрагмент хору, який нагадує другий фактурою викладу, розміром, темпом, але в ре-дієз мінорі, з численними модуляційними відхиленнями.
Лірично-споглядальний характер музики поступово пожвавлюється, з’являються драматичні акценти, які на початку п’ятого епізоду, на словах „Коли забули, бодай заснули…” досягають кульмінації. Композитор використовує тут різко контрастні засоби, динаміку фортіссімо, речитативно-патетичну фразу і ще раз вдається до енгармонічної модуляції, на цей раз з ре-діез мінору у фа-мінор, а далі – в основну тональність ре-мінор:
Хор „Сонце заходить” – один з творів, в якому Людкевич прагнув музично виразити кожен нюанс поетичного слова, виявляючи притому тонку майстерність, і справедливо дослідники творчості композитора зараховують цей хор до його шедеврів.
За матеріалами кн.:
Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.
