У 1917 році, під враженням вісток, які дійшли до Перовська, про вибух лютневої революції в Росії, Людкевич пише хоровий твір на Шевченкові слова для чоловічого складу з супроводом фортепіано або оркестру – „Ой виострю товариша”. За змістом його можна віднести до творів Людкевича, темою яких є революційна боротьба, таких як „Вічний революціонер”, „Хор підземних ковалів”, „Присяга Батави”, кантата „Останній бій”.
В центрі цієї хорової картини образ народного месника, гайдамаки. Відповідно до змісту вірша хор витриманий в жанрі і стилі українських історичних пісень. Він починається 34-тактовим бравурним, дещо навіть скерцозним, інструментальним вступом в ля-мінорі, в темпі Allegro brioso, який скоро набуває драматичного характеру, ніби ілюструючи завзяту боротьбу (композитор вживає тут ремарку feroce). Закінчується інструментальний вступ висхідною секвенцією з еліпсисом септакордів.
Форма хору тричастинна, але свобідна, індивідуальна. І в цьому хорі композитор прагне детально інтерпретувати поетичний текст, епізоди наспівні чергуються з речитативними, хорові з сольними, гармонічно-акордова фактура з поліфонічною.
Не цитуючи народних пісень композитор вводить в інтонаційний склад мелодики хору типові народно-пісенні звороти дорійського мінору з четвертим ступенем підвищеним, так, як вони звучать в українських історичних піснях, а в кадансах – звороти гармонічного і натурального мінору.
Мелодія поступово набуває розмашистого характеру, з ходами на широкі інтервали, що супроводять слова „тай піду шукати правди і тієї слави…”.
Середня частина – Maestoso ma commodo – вносить тональний, тематичний і темповий контраст. Вона починається в Мі-мажорі, в такті 6/4 (перша частина була в такті 2/4 ). Мелодія її наспівна, плавна, немовби ілюструє широкі степові простори, якими йде народний месник. Вона теж витримана в дусі народних пісень. Це є так звана середина типу розвитку, причому композитор застосовує поліфонічний спосіб розвитку: спершу тему виконують унісоном баси, далі йдуть ще два проведення теми на зразок експозиції фуги, але з незвичними для фуги співвідношеннями, а саме, по тональностях субдомінантового зв’язку. Поліфонічна фактура поступово переходить на акордово-гармонічну та унісонну. Цей фрагмент середньої частини, що ілюструє картину степу і супроводиться кількакратним повторенням слів „а широкими степами, вольними шляхами”, закінчується енгармонічною модуляцією з Фа-мажору в Мі-мажор і творить головну кульмінацію твору.
Третя частина починається скороченим інструментальним вступом, але не повторяє теми першої частини. Якщо цілий цей твір є по суті монологом народного месника, то саме в третій частині переважає унісонний виклад теми, фрази речитативного характеру, а завершує епізод на слова „Щоб брат брата не різали та й не продавали…”, який виконує бас соло. Третя частина являє собою вільний розвиток з повторенням окремих речитативних фраз, в якому весь час міняються темп і динаміка. І тут є епізод „А святе письмо читає…”, якому композитор надає дещо молитовний характер і супроводить ремаркою „Lento poco religioso”. Він виконується без інструментального супроводу, але в хоровому три- й чотириголосному викладі. Мелодія нагадує тему середньої частини, проте вловлюється в ній і подібність з літургічними наспівами.
Заключний розділ – „Щоб брат брата не різали…” – мелодією близький до теми першої частини. Її виконує, як сказано вище, бас соло, а повторяє унісоном хор.
За матеріалами книги: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.
