«Наш не свій»: Модест Менцинський в оцінці Станіслава Людкевича.

531
Програма сольного концерту Модеста Менцинського у Львові, 1924 р.
Програма сольного концерту Модеста Менцинського у Львові, 1924 р.

Один з проектів, який працівникам музею Соломії Крушельницької не вдалося здійснити через довготривалий карантин, стала виставка до ювілею оперного співака Модеста Менцинського: 29 квітня цього року виповнилося 145 років від дня народження артиста. Надіємося, що цей виставковий проект, все ж таки, буде представлено у грудні цього року до іншої пам’ятної дати – 85-ої річниці смерті Модеста Менцинського.

Модест Менцинський (1875-1935)
Модест Менцинський (1875-1935)

В історію світового й вітчизняного вокального мистецтва Менцинський увійшов передовсім як визначний оперний співак (героїчний тенор) і педагог. Свого часу перед українським митцем були відкриті двері найкращих європейських театрів. Зі щирим захопленням його вітали у Німеччині, Англії, Голландії, Італії, Бельгії, Франції та багатьох інших країнах. Проте найбільшого успіху і визнання здобув Модест Менцинський у Швеції. Так, шведський король Оскар ІІ, нагородив співака «Великою золотою медаллю за літературу та мистецтво», а його наступник – король Густав V відзначив митця Лицарським хрестом та орденом Вази. Швеція стала для співака другою батьківщиною. По закінченні оперної кар’єри Менцинський відкрив у Стокгольмі свою приватну школу співу. Сьогодні його вважають творцем шведської вокальної школи, яку продовжив та розвинув його талановитий учень Арне Суннегорд.

Чергове звернення до постаті Модеста Менцинскього є актуальним і сьогодні. Його багатогранна вокально-сценічна, фонографічна й педагогічна спадщина неодноразово привертала увагу дослідників творчості митця. Проте, по сей день залишається ще багато непрочитаних сторінок у його літописі життя. Так, на всебічне й широке висвітлення заслуговує внесок Менцинського у популяризацію української музичної культури не тільки в рідному краї, а й у світі.

Людкевич - студент Львівського університету
Людкевич – студент Львівського університету

Про Модеста Менцинського – блискучого й талановитого інтерпретатора українського камерного репертуару писало багато критиків, проте найфаховіші рецензії належать перу Станіслава Людкевича. І це є закономірним. Творчі контакти цих двох митців почалися у Львові ще у жовтні 1897 року. Тоді Модест Менцинський й Станіслав Людкевич бачилися на репетиціях «Львівського Бояна» та різних музичних імпрезах. Захоплення музикою зблизило Менцинського й Людкевича, вони стали приятелями. У 1898 році Людкевич написав і присвятив Модзьові (так називали співака його рідні і приятелі) Менцинському солоспів на слова Гейне «Якби ви знали».

Таким був початок творчих контактів двох молодих митців, які в той час перебували на початку своєї артистичної кар’єри. Їхній перший спільний виступ  відбувся 10 березня 1899 року під час Шевченківського концерту. Для обох музикантів цей концерт мав особливу прикмету: тоді Станіслав Людкевич вперше диригував хором «Львівського Бояна», а Менцинський вперше відспівав тенорове соло у четвертій частині кантати Лисенка «Радуйся, ниво неполитая». Цей концерт рецензенти львівської газети «Діло» (ч.53) назвали однією з найкращих тогорічних Шевченківських музичних імпрез. Восени того ж року Менцинський покидає Львів і виїжджає на студії до Франкфурта-на-Майні. Станіслав Людкевич залишається й активно входить в українське музичне життя Львова. Незважаючи на те, що їхні дороги розійшлися, творча співпраця цих двох митців продовжувалася.

Модест Менцинський - лицар Штольцінґ з опери "Нюрнберзькі майстерзінґери" Ріхарда Ваґнера
Модест Менцинський – лицар Штольцінґ з опери “Нюрнберзькі майстерзінґери” Ріхарда Ваґнера

Адже, успіхи Модеста Менцинського на сценах багатьох європейських театрів не стали перепоною до припинення  контактів з рідним краєм. «Нема нічого дивного в тому, – оповідав співак кореспонденту однієї із львівських газет, – що аудиторія величезного театру, складена з чужинців, ніколи не задовольняла мене оплесками так глибоко, як задовольняє рідна, перед якою я проспівав кілька рідних пісень». Неодноразово артист повертався на батьківщину, часто виступав перед земляками, брав активну участь у різних урочистостях. Ці візити були доброю нагодою до відновлення контактів Менцинського з Людкевичем. Так, 8 липня 1902 року вони дають спільний концерт у залі Народного дому у Львові. Наступна їхня зустріч відбулася у Перемишлі 17 червня 1909 року. Тут, у Народному домі, пройшов концерт співака, на якому Модест Менцинський з великим успіхом виконав пісню «Черемоше, брате мій», музику до якої скомпонував С. Людкевич у 1903 році. Поруч з цією верховинською піснею, що стала своєрідною візитівкою Менцинського у його концертних програмах, співак виконував ще інші композиції Станіслава Людкевича («Тайна» і «Піду, втечу»). Музичні критики завжди наголошували на тому, що Людкевич «…напевне довго-довго ждатиме на другого такого як Менцинський інтерпретатора своїх солоспівів.» (Діло, 1924, ч.59 стаття М. Волошина «Концерти Модеста Менцинського»).

Виступи співака у Львові та інших містах Галичини завжди були знаковою подією. Тому Людкевич, який був постійним музичним дописувачем львівських часописів, щоразу щиро вітав появу Модеста Менцинського на галицькій сцені. У своїх дописах композитор писав, що довершеність вокального мистецтва співака заслуговує на особливу увагу й оцінку галицької спільноти. Правда сам Людкевич вважав, що з огляду на «зарубіжний» характер вокальної кар’єри співака, він не має права «нарисувати оперний силует» Менцинського. Тим не менше, у 1918 році у часописі «Шляхи» вийшла його стаття під заголовком «М. Менцинський як оперний співак». Тут Людкевич зазначає, що його огляд є спробою привернути більшу увагу до «“нашого не свого” оперного артиста європейської міри, який…більше всіх намагався втримати свій зв’язок з нами, та проте, може, менше всіх нам близький своїм артистичним життям і світоглядом». Читаючи ці рядки, розуміємо, що, базуючись на матеріалах іноземної критики, автор статті намагався подати «совісну, справедливу й неперебільшену» оцінку оперної кар’єри співака. На завершення статті  Людкевич подає власну характеристику: «Загально дозволю собі сказати від себе тільки ось що: визначити та склясифікувати Менцинського як оперного тенора утертими шаблонними назвами трудно… Його голос надто великий, металевий та здоровий, без сліду якогось сентиментального тембру, який так діє на істеричних жінок. Вже з більшою вірністю можна б сказати, що Менцинський все-таки геройський тенор – тільки не з тих темних важких (вроді Шмедеса), а ясний та гнучкий, зі схильністю та здатністю до ліричних нюансів». Тут варто також вказати ще на одну характеристику Менцинського, яку Людкевич називає «психологічним роздвоєнням» артистичної індивідуальності співака. Що мав на увазі композитор, читаємо у наступних рядках: «Його українська вдача податлива на всякі культурні враження і впливи… не дозволила себе зовсім занапастити; і Менцинський, в якому б оперному стилі не доводилося йому виступати, з’являється перед нами не як німецький або італійський співак, а як український артист, котрому припинений розвій нашої музики не дозволив удома виховатись і вирости».

Програма сольного концерту Модеста Менцинського у Львові, 24 травня 1928 р.
Програма сольного концерту Модеста Менцинського у Львові, 24 травня 1928 р.

У 1919 році у збірнику «Терен» вийшла ще одна стаття Станіслава Людкевича під заголовком «Модест Мецинський і українська пісня». Поруч з оглядом концертних виступів співака на українській й зарубіжній сцені, автор детально характеризує український репертуар співака. Людкевич підкреслює довершеність інтерпретацій Модеста Менцинського, зокрема музики Миколи Лисенка, пише також про вміле поєднання виконавської майстерності та емоційної передачі музичного твору. На думку Людкевича співакові притаманне тонке відчуття стилю кожного твору, внутрішнє проникнення у дух солоспіву, художня правдивість і щирість.

Документальні матеріали, що характеризують історію взаємин Модеста Менцинського й Станіслава Людкевича зберігаються сьогодні у фондах музею Соломії Крушельницької та меморіального музею композитора. Поруч з афішами на концерти співака й різними рецензіями, фотографіями й нотними виданнями, знаходимо два листи Менцинського, адресовані Станіславу Людкевичу. Написані вони весною 1931 року, за чотири роки до смерті співака. У цих листах Менцинський з глибоким сумом пише про те, що Людкевич не відповідає на його кореспонденцію, співак чується покинутим і забутим на своїй батьківщині. Нам невідомо, чому Людкевичем перервав своє листування. Без відповіді залишається також і питання, чому при кінці 1935 року композитор жодним рядком не відгукнувся на повідомлення про смерть Модеста Менцинського.

У вересні 1975 року Станіслав Людкевич востаннє звернувся до оцінки творчості Модеста Менцинського. Тоді на прохання дослідника Михайла Головащенка, який готував до друку книгу, присвячену співакові, композитор пише спогад «Йому належить одне з перших місць». Свої мемуари автор починає так: «На моєму довгому житті доводилося зустрічатися, а то й разом виступати з багатьма видатними співаками… Проте найбільше враження залишив у моєму серці драматичний тенор Модест Менцинський, який зажив собі слави на європейських оперних сценах, здобувши репутацію неперевершеного вагнериста. Його голос звучить у мені й нині, хоч з того часу минуло півстоліття».

Ірина Криворучка, Головний зберігач фондів
Музично-меморіаального музею Соломії Крушельницької у Львові