Композиторські прочитання подільської балади “А із ночі, із вечера” віддзеркалюють різні напрямки творчих зацікавлень Станіслава Людкевича – хорова музика, фортепіанна, камерно-інструментальна. Ця балада перебувала в полі зору композитора півстоліття – від 1909 до 1959 рр.
А із ночі, із вечера,
Ще кури не піли,
Ішов Яким до вдовоньки,
Сусіди виділи.
Прийшов же він в хату:
“Здоровась ми, серце!”
Вона єму відповіла:
“Убий жену перше!”
Чи чули ви, сусідочки,
Такую новинку:
Убив, убив, Якимонько
Свою рідну жінку!
Працюючи в Перемишлі в українській гімназії та Руському інституті для дівчат, Станіслав Людкевич створив багато оригінальних композицій, обробок народних пісень і транскрипцій для жіночого хору. Написана у 1909 р. обробка балади “А із ночі, із вечера” для жіночого хору а cappella вперше прозвучала на концерті українських народних пісень 18 червня 1910 р. в залі Інституту. Тоді також вперше були виконані такі перлини його хорових обробок, як “Гагілка”, “Ой Морозе, Морозенку”, “Чорна рілля ізорана”, “Ішов жовняр з войни” та інші.
Згодом балада “А із ночі, із вечера” у транскрипції для фортепіано (з підписаним текстом) ввійшла до збірника “Ще не вмерла Україна”, який був опублікований у 1918 р. На початку 1920-х рр. композитор аранжував баладу для мішаного хору а cappella. Через кілька десятиліть Станіслав Людкевич використає тему балади для фортепіанних варіацій, які були створені в 1954 р., а в 1961 р. – опубліковані. У 1959 р., готуючись до свого 80-літнього ювілею, композитор робить переклад фортепіанної балади для струнного квартету. Прем’єра твору відбулася в Києві на пленумі Спілки композиторів України в 1959 р. На жаль, не вдалося з’ясувати імен перших виконавців. Львівська прем’єра “Балади” відбулася в залі Львівської філармонії 27 січня 1960 р. Виконував струнний квартет у складі: Г. Хейфец, С. Шуп’яний, В. Пчельник, Є. Шпіцер. 14 травня 1960 р. було здійснено запис цього квартету на магнітну стрічку (зберігається у фонотеці Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка).
Це не єдиний випадок, коли композитор здійснює кілька авторських версій одного й того ж твору. Згадаймо хоча б його “Українську баркаролу” для жіночого тріо або хору з супроводом фортепіано, яку він пізніше переклав для фортепіано під заголовком “Пісня без слів”. Подібних транскрипцій у Людкевича немало.
На основі сюжету балади композитор створює яскраві жанрово-побутові сцени, об’єднані в монументальний варіаційний цикл. Танцювальні жанри західноєвропейської культури (тарантела, менует, повільний вальс) переплітається з українськими, про що свідчать ремарки автора: tempo “Шумки”, Presto veloce “Пряля”. Кульмінаційним розділом твору є чотириголосна фуга, насичена драматизмом, емоційним зривом, що приводить до коди Lento lugubre, з поступовим завмиранням. На відміну від фортепіанної балади, композитор не завершує твір просвітленим мажорним тризвуком. Після мажорного тризвука, при остинато трьох голосів, в останньому такті твору в партії другої скрипки мажорна терція змінюється мінорною.
Звучання ансамблю струнних інструментів надає “Баладі” нових тембрових барв, і створюється враження, ніби фортепіанний варіант був лише ескізом до струнного квартету.
Незважаючи на те, що Балада для струнного квартету не була опублікована, за життя композитора її часто виконували, як у Львові, так і в інших містах України. Найактивнішими популяризаторами камерно-інструментальної музики С. Людкевича і, зокрема “Балади” для струнного квартету, у 1970-х рр. були відомі львівські музиканти – Олександра Деркач, Богдан Каськів, Харитина Колесса, Зенон Дашак. Однак через відсутність друкованих нот для наступних поколінь виконавців “Балада” для струнного квартету була невідома.
Відродження твору відбулося вже у ХХІ ст. Першими виконавцями третього тисячоліття стали учасники квартету під керуванням Михайла Крижанівського: Юлія Крижанівська, Людмила Сауляк, Михайло Крижанівський, Антон Пославський.
Рукопис балади усі ці роки зберігався в архіві С. Людкевича, яким опікується вдова композитора, старший науковий співробітник Меморіального музею Станіслава Людкевича Зеновія Штундер. За її сприяння твір був підготовлений до друку. Редакцію штрихів здійснив Михайло Крижанівський.
Роксоляна Пасічник
