13 листопада 2022 року перший поверх Меморіального музею Станіслава Людкевича наповнився людьми – відбулась перша зустріч із циклу “правнуки Людкевича”. Цей цикл присвячено не прямим нащадкам композитора, яких властиво ж і не було, але професійним послідовникам: учням, студентам, котрих часто називають “дітьми”, а вже їх учнів – “внуками”, наші ж гості вже можуть вважатись правнуками!
Слухачі завітали до фортепіанної кімнати музею, щоб поспілкуватись з харківським композитором Іваном Пахотою, послухати фрагменти його творів та задати всі питання, які їх турбують. Модерувала зустріч піаністка та музикознавиця, експертка Львівської філармонії Марта Кузій – разом з Іваном вони вчились у Львівській музичній академії.
На зустрічі встигли поговорити про становлення Івана як композитора; про головне в діяльності композитора; про навчання композиції та проблеми, з якими стикається сучасний композитор в Україні; про музику в повсякденні та музику елітарну.
Іван Пахота вчився у Львівській музичній академії, де його називали «східняком», бо приїхав він з Харкова, де закінчив десятирічку. Коли ж він повернувся на Схід, там вже став «західняком», бо ж розпочав свою композиторську діяльність у Львові.
Згадував, що йому дуже поталанило – тут, у Львові, було кому виконувати його музику: концерти для інструментів з оркестром і камерна музика займали основну частину його доробку, зараз же найзручнішим виконавським складом композитор називає симфонічний оркестр – наголошує на важливості колористики в музичних творах. Взірцями колористів для нього були і залишаються Моріс Равель та Олів’є Мессіан.
На питання «Чому взагалі композиторам хочеться творити?» відповідає коротко, порівнюючи музику із поезією: пишуть тоді, коли хочуть донести людям якусь думку. Проте просто бажання недостатньо – Іван вважає, що композитор в першу чергу має бути аналітиком і вміти працювати з музичною формою, а також знати про все, що вже було зроблено до нього, щоб розуміти, чи є його творчість актуальною. На своєму прикладі згадує, що вважав мелодику неактуальним засобом вираження, тож виражав свої думки переважно структурами: кластерними побудовами та гармонією.
Під час зустрічі ми мали нагоду послухати три фрагменти його творів, один з яких наживо виконала Марта Кузій, а саме – уривок з Концерту № 2 для фортепіано з оркестром. В основі цього твору – боротьба індивіда з масами, що виражена в розгорнутих фортепіанних речитативах на противагу оркестровій масі.
Згадує музикант також про труднощі, що виникали з виконанням його творів – не один раз його твори виконувати та диригувати відмовлялись – вважали їх заскладними і працювати над ними не хотіли.
Варто згадати, що Іван Пахота є директором конкурсу композиторів імені Лятошинського і називає його можливістю для композиторів мобілізувати себе, довести до кінця почате творіння і, врешті, зрозуміти, що музикою також можна заробляти гроші. Це питання є болючим, бо, як каже музикант, зараз композитору доводиться працювати на кількох роботах, щоб забезпечити себе: «Мистецтво прибутковим не буває». В наш час композитор має бути і менеджером, і поліграфом, і займатись пошуком приміщення та виконавців – це все вимагає багато часу. Постає ще одне важливе питання: звукозапис та поширення творів композиторів. Хто має керувати цим процесом і де шукати фінансування?
Важливим питанням постало також написання і виконання музики під час війни. Іван, перебуваючи в місті, яке постійно обстрілюється, каже, що зараз перебуває в стані постійної невідомості та очікування – без вибухів вже стає менше комфортно, ніж з ними, тиша стає некомфортною. Обговоривши це, композитор дійшов до висновку, що пережити подію, переосмислити її та вилити в музику можна лише після її завершення, бо в процесі осягнути війну майже неможливо.
Закінчилась зустріч багатообіцяючими словами «Композиція – це не про щастя». А про що тоді композиція? Це питання ми ставитимемо всім музикантам, з якими відбудуться наші наступні зустрічі, поринаючи трохи глибше в закулісся композиторської діяльності.
