1 жовтня 1921 р. Станіслав Людкевич переїхав до кам’яниці Соломії Крушельницької по вул. Ю. Крашевського, 23 (тепер С. Крушельницької), де прожив рівно десять років. Його кімната була частиною помешкання, яке займала родина Володимира Старосольського. Згадує донька Старосольських – Уляна Любович: “Станислав Людкевич, званий Сясьом, наш сусід, тата приятель. Його ділять від нас двері… Він повертається додому в різних порах дня і ночі та в різних порах чути, як він ходить по кімнаті, говорить до себе, а частіше мугикає під носом. Час-до-часу, коли щось не виходило, чути було “пся крев, пся крев”. Ліжко брата прилягало до Сясьових дверей, і, бувало, вночі брат будився від звуків, які, здавалося, виходили десь з-під його ліжка. Це Сясьо пробував, вдаряв на фортепіяні кілька акордів. Так народжувалися його композиції. А потім знову тиша, ніби ще глибша. А по хвилині чути було, як Сясьо ходить по кімнаті, мугикає”. [1, 255-256].
Ці рядки перегукуються із спогадами Ігора Старосольського: “Ми жили тоді при вул. Крашевського № 23 на ІІ-му (“по старому”) поверсі. Крайню кімнату цього помешкання, яка мала окремий вхід через малий передпокій, займав др. Людкевич. Двері між цею кімнатою і нашим помешканням були завішені килимом. При них стояло моє ліжко і я поневолі чув, що робилось у “Сяся”. Др. Людкевич, як і наша Мама, працював у Музичному інституті ім. Лисенка. Днями його дома не бувало. Приходив пізно ввечері. Сідав за фортеп’ян, вдаряв декілька акордів, якось важко зітхав і часом впівголоса лаявся: “а сьляг би то тляфив!” Потім знов кілька акордів і – тиша”. [2, 26].
У Домі Соломії С. Людкевич проживав з 1921 по 1931 р. Як і раніше, С. Людкевич поєднував різноманітну музичну діяльність з громадською. Він цікавився справами українського театру, займався організацією першого українського симфонічного оркестру, питаннями церковного співу, диригентськими курсами, концертами, врешті компонував і виступав у пресі.
Першого лютого 1921 року Людкевич підписує звернення Крайового ювілейного комітету для вшанування 60-ліття від смерті Шевченка до українського народу, в якому говорилося: “Серед найтяжчого й найбільшого лихоліття, яке коли-небудь навістило нашу батьківщину, в часі коли важким стогоном стогне стратована Українська Земля, коли чорні дими пожарин затемнюють ясне небо України… приходиться Українському Народови готовитись до Великого Свята… Ми тільки ступили на шлях боротьби за волю. І ми вдячні Шевченкови, що своїми огненними закликами, своїми бунтівницькими піснями від півстоліття будив у нас пориви до бою за найвищу, найблагороднішу ідею, за ідею Волі і Свободи, за ідеї Правди, Добра і Краси… Найважнішим бажанням Шевченка було бажання волі і освіти українському народови… Бажаємо створити фонд на цілі всенародної всесторонньої освіти народу під управою товариства “Просвіта”. Завданням цього фонду є: створення народного університету в найширшому розумінню через видавання популярно-наукових книжечок по всім галузям знання…” [3, 274]
Цей період життя С. Людкевича ознаменував новий етап розвитку Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, а саме створення мережі філій, які покликані були підвищувати професійний рівень підготовки музикантів у провінційних містечках. З 1926 р. С. Людкевич офіційно почав опікуватися філіями Музичного інституту як інспектор цього навчального закладу.
У 1920-і рр. Людкевич багато часу присвячує збиранню музичних рукописів галицьких композиторів, редагує їх, публікує, вводить у програми концертів. популяризуючи творчість композиторів Михайла Вербицького, Івана Лаврівського, Генріха Топольницького, Віктора Матюка, Дениса Січинського, Остапа Нижанківського.
В Галичині С. Людкевич користувався заслуженим авторитетом, тому таким вагомим було його слово музичного критика, з яким він часто виступав на сторінках львівської періодики. Багато уваги композитор присвятив духовній музиці, а саме, церковному співу. Роздумуючи над можливостями піднесення рівня церковного співу, Людкевич пропонував створити у Львові Інститут церковної музики. Різні аспекти реформи церковного співу, починаючи від музичного репертуару, який треба було оновити, відредагувати і видати, і кінчаючи церковними хорами в містах Галичини, Людкевич виклав у статті “Справа нашого церковного співу”, опублікованій 2 серпня 1921 р. в газеті “Український вістник”.
У липні 1922 року вийшов друком складений Людкевичем “Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів”. До нього увійшли всі пісні до Служби Божої, воскресні, різдвяні та інші. Збірник став свого роду підручником до науки церковного співу.
Ідея С. Людкевича щодо створення Інституту церковної музики була втілена в життя у другій половині 1930-х років, і Людкевич ввійшов до складу викладачів інституту.
Різнобічна суспільна діяльність С. Людкевича відбирала багато часу й сил, не залишаючи, практично, місця для композиторської творчості. Упродовж 1920-х рр. він написав небагато творів, проте охопив різні музичні жанри: оперний, симфонічний, кантатно-хоровий, камерно-вокальний, фортепіанний. До цього періоду належать кантати “Квітчаймо наш храм”, “Хвалім цей день, брати”, “Наша дума, наша пісня”, симфонічна поема з хором у фіналі “Каменярі”, “Стрілецька рапсодія” для симфонічного оркестру, солоспіви на слова Олександра Олеся “Подайте вістоньку”, “Ти моя найкраща пісня”, хорові обробки народних пісень; композитор продовжував працювати над оперою “Бар Кохба”.
С. Людкевич прожив у домі Соломії Крушельницької десять років, проте у своїх спогадах про співачку [4] він жодним словом не згадує про цей факт, як і про спілкування з С. Крушельницькою у її львівській кам’яниці. Першого вересня 1931 року Людкевич переїздить в дім свого університетського товариша адвоката Іларіона Боцюркова на вулиці Шептицьких, 14. Тут у квартирі на другому поверсі він проживе наступні тридцять років життя.
Використані джерела
- У. Любович. Музикальна кам’яниця. Відбитка. – С. 255-256.
- Ігор Старосольський. Др. Станислав Людкевич. Жмуток споминів про нього // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників /Упоряд. Зеновія Штундер. – Жовква: Місіонер, 2014. – С. 26.
- Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.І (1879-1939). – Львів : ПП “БІНАР”, 2005. – 635 с., іл.
- Людкевич С. Спомин про С. Крушельницьку // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / упорядкув., ред, вступ. ст, прим. З. Штундер. – Львів, 1999. – С. 439-440.
Про інші адреси читайте тут: 12 львівських адрес Станіслава Людкевича
Мар’яна Зубеляк, Роксоляна Пасічник
Фото Р.Пасічник, 2020 рік
