З рукописів сестри Станіслава Людкевича – Олени Кашубинської

84
Олена Людкевич-Кашубинська (1881-1971) - сестра композитора Станіслава Людкевича
Олена Людкевич-Кашубинська (1881-1971) - сестра композитора Станіслава Людкевича

 В родинному архіві Станіслава Людкевича (фонди Меморіального музею композитора) зберігається невелика кількість особистих речей, що належали його молодшій сестрі Олені. Серед них – декілька документів (переважно її чоловіка Дмитра Кашубинського), фотографій. Особливе зацікавлення викликають рукописи: спогади, різножанрові літературні спроби. Ці матеріали свого часу стали важливим інформаційним джерелом для дослідниці життя й творчості С. Людкевича – Зеновії Штундер. Адже з тих записів і бесід із самою Оленою Людкевич-Кашубинською вона почерпнула багато цінних відомостей як про родини Людкевичів та Ґіжовських, так і про самого композитора: дитинство, роки навчання, коло зацікавлень, культурно-просвітницька діяльність в рідному Ярославі та інших містах і містечках Галичини, перші композиторські спроби. О. Людкевич цікавими штрихами накреслює портрети найближчих приятелів і соратників свого брата – Володимира Старосольського, Михайла Станька, Ореста Авдиковича. Не випадково на сторінках 2-томного Життєпису С. Людкевича дослідниця часто цитує рядки записів Олени.

Таким чином, вищезгадані рукописи не лише надали З. Штундер неоціненні біографічні відомості, а й спонукали до подальших досліджень з метою уточнення, доповнення або й спростування.

Станіслав Людкевич зі своєю сестрою Оленою
Станіслав Людкевич зі своєю сестрою Оленою

Коротка біографічна довідка. Олена Стефанія Людкевич (в заміжжі Кашубинська) народилась 9. 10. 1881 р. в с. Уличне біля Дрогобича – померла 7. 05. 1971 р. у Львові, похована на Янівському цвинтарі. Освіту отримала спочатку у жіночій виділовій школі в Ярославі, далі в жіночому вчительському семінарі в Перемишлі, здала екзамени з правом викладання в народних школах з українською і польською мовами навчання. Опісля деякий час працювала в народній школі ім. С. Сташіца (в якій батько, Пилип Людкевич, був довголітнім директором). У жовтні 1905 р. Олена вийшла заміж за інженера Дмитра Кашубинського; подружжя мешкало в різних містах Галичини, куди чоловіка скеровували по роботі, зокрема в Ярославі і Перемишлі. Олена коротко вчителювала в українській приватній школі в Перемишлі. У травні 1946 р. внаслідок сумнозвісних історичних подій Кашубинські опинились у Львові, де спочатку жили на Знесінню (Helanki, 43), згодом у будинку по вул. Мірецького, 40. У 1962 р. Олена переїхала в новозбудований дім брата по тодішній вул. Військовій, 7 (чоловік її помер 1956 р.).

Рукописи О. Людкевич-Кашубинської (записники, зошити-книги, саморобні зшитки, всього 10 шт.) охоплюють значний часовий період. Вони написані польською мовою і лише один – українською.

Олена Людкевич-Кашубинська
Олена Людкевич-Кашубинська (1881-1971) – сестра композитора Станіслава Людкевича

Як відродилась українська пісня в Ярославі (1942)

          Місто Ярослав, розташоване на лівому березі Сяну, в більшості заселене поляками і в меншості русинами. Упродовж 50 років на вулицях міста не чутно була ані української мови, ані української пісні. Русини вживали мову, просто перекладену з польської, яка звучала дивно, а музику складали старосвітські москвофільські пісні, що звучали на руських плебаніях. Наприклад, “Во імя Отца і Сина” – це руська молитва і т.д.

В Ярославі вже 50 років існувала суто польська гімназія, де разом навчались поляки і русини. Руської мови не вчили взагалі і студенти-русини боялись вживати її навіть між собою, а українська пісня мовчала, пригноблена насиллям і насмішками.

В той час у гімназії з’явились три професори-русини – Михайло Вагилевич, Анатоль Луцик і Андрій Шахнович. Луцик, шанувальник музики, організовує гімназійний хор, який співає на студентських богослужіннях. Йому вдається без особливих труднощів, бо серед тодішніх студентів були талановиті хлопці з надзвичайно гарними голосами. Серед них – наш композитор Людкевич (який завдяки професору Луцику знайомиться з основами музики), Михайло Станько, чудовий тенор, Антін Рак, низький бас, тенор Іларіон Козак (завдяки подальшим вокальним студіям надав своєму голосову сценічного звучання), Олексій Ганас, Іван Горошко, Василь Лициняк і Олександр Говда. Останній у церковних хорах був солістом-баритоном.

Професор Шахнович, людина хвороблива, ідеаліст, зумів просвітити гімназійну молодь, і саме від того часу почали вживати між собою українську мову, яку вивчали із замилуванням, відчули себе синами Великої України. На жаль, проф. Шахнович не довго був у Ярославі, перевели його на інше місце, однак хлопці ярославські, між ними Володимир Старосольський, Касюрак, другий Ганас (Іван) не забули слів улюбленого професора, котрі, хоч короткий час промовляли до молоді, але залишили слід на все життя.

У 1896 р. польська і руська молодь Ярослава влаштувала концерт Міцкевича. На цьому концерті вперше виконали твір Людкевича “Пожар” на слова Шіллера. Це був чоловічий хор із супроводом фортепіано. Твір викликав ентузіазм у професорів, кілька разів викликали юного композитора, що мав неповних 18 років, який своїм дитинним виглядом і соромливістю збуджував велику симпатію.

Двома роками пізніше, тобто 1898 р., після того, як Людкевич вирушив на студії до Львова, в Ярославі відбувся перший Шевченківський концерт, організований українською академічною молоддю 28 березня. Хор співав “Урра, у бій” і дуже гарно прозвучала декламація Михайла Калимона з “Кавказу” Шевченка. На концерті було багато селян з ближніх сіл. Цього ж року у січні відбулась академічна вечірка, що складалась із 2 частин. У першій був дует Іларіона Козака з Антоном Раком; у другій – танці.

30 жовтня 1898 року Людкевич виступає у Львові із своїм “Революціонером”. На концерт їдуть ярославські академіки.

  1. 08. 1899 р. молодь академічна ярославська влаштовує у Раві-Руській концерт за участю Іларіона Козака. Виконували квартет а капелла “Закувала зозуленька” – Рак, Ганас, Козак, Старосольський.
  2. 11. 1899 р. влаштовують концерт за сприянням Людкевича, який часто приїздить. Співають “Урра, у бій”, диригує Людкевич (псевдонім “Білоусенко”).
  3. 12. 1900 – концерт Міцкевича. У музичному світі серед студентства виступає студент Гнатковський – організовує концерт, сам виконує 2 соло, диригує хором.
  4. 09. 1901 академічна молодь влаштовує руський бал, перед тим концерт.
  5. 02. 1902 – спільний концерт з поляками на честь ювілею вступу на престол папи Леона ХІІІ: кантата польська др. Trzaskowski, руська – о. Кишакевич; 2 чоловічі хори, польський і руський.

У 1903-1904 роках молодь влаштовує вечірки, однак концертів, як в інші роки, – немає. За сприянням комітету і о. Кипріяна Хотинецького збудували руську бурсу, яка була освячена єпископом 8 травня 1905 р. З цієї нагоди влаштували концерт; оскільки в музичному світі Ярослава на той час панував застій, запросили львівський “Боян” з диригентом др. Волошином. Виконували: “Закувала”, виступала піаністка п. Ціпановська.

….взимку 1904-1905 рр., коли в Ярославі були засновані руська “Бесіда” і “Родина”, а до Ярослава прибули інж. Дмитро Кашубинський і його приятель Колодій, часто співали на малих вечірках. Колодій, що мав досить приємний ліричний тенор, з почуттям виконував ліричні пісні, які всім подобались. Кашубинський – людина музикальна, з добрим слухом, диригент-аматор – чудово грав на цитрі, найбільш охоче “Quodlibet” з народних пісень. Це було у дуже гарній власній гармонізації; слухачі казали, що він грає так, ніби плаче. Невдовзі організував студентський мішаний хор, влаштували Шевченківський концерт, на якому співали композицію Кашубинського “Коби мені черевики”.

Виник задум мішаного хору, навіть у 1908 р. на честь Папи спільно з поляками влаштували концерт; виконували кантату польською і українською мовами, “Хор пілігримів” Ваґнера під батутою інж. Кашубинського.

У той час Кашубинського перевели з Ярослава. Музичне життя завмерло, до чого спричинилась і світова війна. Після війни проф. Мелех певний час керував церковним і світським хорами. У 1921 р. Кашубинський повертається до Ярослава і від того часу постійно керує українським мішаним хором у місті. Щонеділі на богослужіннях – студентських, загальних, на великі свята – співає хор. Виконуються псалми Бортнянського здебільшого добре. Хор може похвалитись гарними сопранами, як прим. Бараникова, Наконечна, Ямінська та ін.

Текст і переклад з польської М.Зубеляк