З “Літературних спроб” Олени Людкевич-Кашубинської

23
цитата_Олени_Людкевич

Продовжуємо знайомство із особистим архівом Олени Людкевич-Кашубинської, сестри Станіслава Людкевича. В окремих трьох зошитах вміщені різножанрові літературні спроби авторки: оповідання (часто автобіографічного характеру), філософські роздуми, спогади. Серед них – зворушливий портрет о. Кипріяна Хотинецького, довголітнього пароха церкви в Ярославі, до якої належала родина Людкевичів.

Перша сторінка спогадів про о. Хотинецького
Перша сторінка спогадів про о. Хотинецького

Отець Кипріян Хотинецький (1866-1942) народився в сім’ї священника Іоанна Хотинецького. Закінчив гімназію та духовну семінарію в Перемишлі. Після висвячення був катехитом (вчителем Закону Божого) у школах Ярослава. По смерті батька у 1906 р. став парохом в Ярославі. Упродовж усіх років свого перебування на парохії о. Хотинецький величезну увагу приділяв громадським обов’язкам. Був співзасновником Товариств “Руська Бурса” (при якому побудували великий дім-гуртожиток для українських учнів з навколишніх місцевостей, які навчались у школах Ярослава), “Родина”, “Просвіта”, Повітового об’єднання кооперативів у Ярославі. Отець Хотинецький став фундатором великого будинку для дітей-дошкільнят, якими опікувались сестри Служебниці Пресвятої Діви Марії.

Інформація з книжки: о. Богдан Прах. Слава во вишніх Богу: під покровом Ярославської Богоматері “Милосердя Двері”. Варшава: Український Архів, 1996.

 

Життя о. Хотинецького, змальоване в першу річницю смерті 1943 р.

Я була ще дитиною, коли до Ярослава прибув о. Кипріян Хотинецький. Він був катехитом у школі на Лежайському передмісті, якою керував мій батько. Молодий, елегантний красень, добре вихований – був надзвичайно симпатичним і бажаним співпрацівником цієї школи. Людина щирого серця. Пам’ятаю, як підчас хвороби батька, відвідував його кожного свого приїзду. Для нас, дітей, мав найсердечніше слово, для учнів – найприхильніше зацікавлення.

о.  Кипріян Хотинецький
о.  Кипріян Хотинецький (1866-1942)

Я теж стала ученицею о. Хотинецького, довгі роки черпала з його цінної науки. О. Хотинецький став катехитом жіночої виділової школи і єдиним професором української мови, якій до цього часу ніхто не приділяв уваги. Учениці майже не вміли читати, соромились цього, втікали з уроків української, бо думали, що ніколи її не знатимуть. О. Хотинецький із справжньою добротою і зрозумінням заспокоїв переляканих дівчат, зумів збільшити відвідуваність. Отож, навчання налагодилось і дівчата із задоволенням слухали свого професора.

Години науки релігії викликали найбільше зацікавлення. Ми почули історію Церкви, про Службу Божу. Навіть сьогодні, хоча з того часу проминули літа, не раз під час Богослужіння згадую, як улюблений професор пояснював значення кожної молитви.

О. Хотинецький володів надзвичайно гарним, лагідного звучання голосом.

Отець Кипріян Хотинецький став парохом після смерті о. каноніка Іоанна Хотинецького. Як колись піклувався про нас, учнів, так тепер став опікуном всієї парафії, про яку по-батьківськи дбав до останніх хвилин життя. Був співзасновником багатьох інституцій в Ярославі; належав до тих людей, які викликають не лише захоплення, а й любов. …

Отець Хотинецький умів кожному допомогти, нікого не скривдив, прощав навіть ворогам як справжній священник і велика людина.

Скільки людей завдяки о. Хотинецькому змогли утриматись на своїх посадах. Лише не кожен зумів це оцінити, забував про вдячність.

Отець канонік як добрий батько, трохи нас розпещував. Ми звикли ні про що не дбати, особливо про дозвіл влади на влаштування концерту або вечірки, бо все це полагоджував парох. Наші заходи в Ярославі надзвичайно подобались, і заслуга в цьому о. Хотинецького. У нас був рух, свобода, веселощі. Як гостинний господар він вітав кожного, намагався зробити перебування приємним, для кожного мав прихильне слово, сердечний усміх, був невичерпним у своїй доброті й привітності. Ці вечірки влаштовували на дохід бурси Св. Онуфрія, для дошкілля-захоронки.

Розпочалась Друга світова війна. Мій улюблений парох почав підупадати на здоров’ї. Незважаючи на це, свої священичі обов’язки виконував до останнього. А вони були нелегкими. Свідчить про це такий факт: коли одному священнику, який співслужив з ним, в останні хвилини був підпорою і опікуном, запропонували зайняти його місце, – той відмовився.

Пам'ятка до річниці смерті о. ХотинецькогоПам'ятка до річниці смерті о. Хотинецького

Пам’ятка до річниці смерті о. Хотинецького

Смерть нашого пароха осиротила всіх. Вже не поцікавиться моїми справами, вже не поспівчуває, як колись. Все проминуло, все відійшло… Залишиться лише пам’ять, залишаться будівлі, засновані ним інституції. Ми з гордістю можемо згадувати, що серед нас жив і працював винятковий чоловік. Велика людина, доброчинець, чиє життя було суцільною самопожертвою і працею для інших.

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича