Коротка біографічна довідка. Олена Стефанія Людкевич (в заміжжі Кашубинська) народилась 1881 р. в с. Уличне біля Дрогобича, в домі батьків матері – Пелагії та о. Олексія Ґіжовських. Освіту отримала спочатку у жіночій виділовій школі в Ярославі, далі в жіночому вчительському семінарі у Перемишлі, здала екзамени з правом викладання в народних школах з українською і польською мовами навчання. Опісля деякий час працювала в народній школі ім. С. Сташіца (в якій батько, Пилип Людкевич, був довголітнім директором). У жовтні 1905 р. О. Людкевич вийшла заміж за інженера Дмитра Кашубинського; подружжя мешкало в різних містах Галичини. Куди чоловіка скеровували по роботі, зокрема в Ярославі і Перемишлі. У травні 1946 р. внаслідок акції “Вісла” Кашубинські опинились у Львові, де спочатку мешкали на Знесінню, а згодом у будинку по вул. Мірецького, 40. У 1962 р., після смерті чоловіка, Олена переїхала у новозбудований дім брата по тодішній вул. Військовій, 7. Померла 7.05.1971 р. у Львові, похована на Янівському цвинтарі

Рукописні матеріали О. Людкевич-Кашубинської свідчать про справжній літературний хист авторки. Дар спостереження, уміння зафіксувати на папері свої думки, переживання, роздуми – проглядають з кожної сторінки. Літературне обдарування можна вважати родинною прикметою. Адже старший брат Олени, Станіслав Людкевич, не лише писав блискучі розвідки, статті як філолог і музикознавець, а й володів поетичними здібностями і свого часу належав до українського літературно-мистецького об’єднання “Молода Муза”.

Свої записи О. Людкевич-Кашубинська вела польською мовою, лише один Щоденник – українською.

Нижче подаємо уривки із першого Щоденника, що має назву “Tajniki serca mego”, в українському перекладі.

Ярослав, квітень 1886 р.

Я народилась 10 липня 1881 р. в Уличному. Про своє дитинство не можу багато розповісти. Зростала тут, тому це місце для мене наймиліше і найгарніше.

Пригадую, що вакації ми проводили у Дідуся в Уличному. Ці хвилини ніколи не забуду. Дідуся запам’ятала мало. Мені здається, що це був високий чоловік, вже дуже сивий, зазвичай ходив сумний і мовчазний. Як зараз бачу ту білу плебанію з великим садом, який її оточував. Збоку стояла велика конюшня з’єднана зі стодолою, вкрита, як зазвичай, стріхою, на якій гніздилась пара лелек. Часто їздила возом по сіно або траву. Віз був запряжений волами, з яких одного страшенно боялась, бо брикався як тільки його виводили з конюшні. Під кінець вакацій ми знову їхали додому, і так минав рік за роком.

Ось надійшли останні вакації, проведені в Уличному. Пам’ятаю, коли ми мали від’їжджати, Дідусь казав закликати нас до своєї кімнати. Довго нас повчав, давав відповідні настанови, а мама дуже плакала. Мій дитячий розум не міг збагнути, що вже ніколи більше не побачу старенького Дідуся і любе Уличне.

Мій батько є директором [школи] на Лежайському передмісті. Мама з дому Ґіжовська. У мене лише один брат, який зараз навчається у VIIкласі гімназії. Хлопець надзвичайно гарний і добрий, однак часами злючка та запальний.

Початкову освіту ми отримали у батька, потім Сташка віддали на рік до школи. Йому було важко, тому мама замешкала з нами у місті. На останніх вакаціях вона повернулась до передмістя, ми були самі на квартирі. Однак тепер щодня їздимо до школи, бо ходити далеко.…

Нині наш Страсний четвер. У домі метушня, як звичайно перед святами. Свята вже близько, проте надворі зовсім негарно. Декілька днів тому було так тепло, так чудово. Аґрус випустив листочки з бруньок, а сьогодні все вкрите снігом. …

Ми усі з діда-прадіда є русинами, тому ходимо до церкви і відзначаємо українські свята. …

Вранці усі поїхали до церкви. Богослужіння було прегарним. Відправляли декілька священників. За церквою стріляли. Потім священники читали Євангелію різними мовами. Новий (імені якого ще не знаю) – польською, о. канонік – українською, капелан – німецькою, о. Хотинецький – грецькою, о. Романовський – гебрейською, о. Паславський – латиною.

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Музею

10 вересня минає 42 роки з дня смерті Станіслава Людкевича (1879-1979) – композитора, музикознавця, фольклориста, педагога, диригента, організатора музичного життя. Вшановуючи пам’ять Патріарха української музики, пропонуємо увазі шановних читачів статтю автора, що сховав своє ім’я під криптонімом – Юст. Вона була опублікована у газеті “Свобода” (США) 1 травня 1980 р. Відбитка цієї статті, як і багато інших матеріалів, потрапила у фонди Меморіального музею Станіслава Людкевича завдяки музикознавцю, бібліографу Роману Савицькому-молодшому (1938-2015). Син відомого піаніста, педагога Романа Савицького і письменниці Іванни з Терешневських – Роман молодший народився у Львові. Подальша доля його пов’язана із США, куди родина була змушена переїхати під час ІІ Світової війни. Упродовж багатьох років Р. Савицький ретельно збирав унікальні матеріали про українських музичних діячів, які публікувались у діаспорі. Від часів незалежності України часто приїздив на Батьківщину і передавав свої знахідки до меморіальних Музеїв Соломії Крушельницької та Станіслава Людкевича.

Нижче подаємо текст статті «Юст. Як відходив Сясьо Людкевич». «Свобода», 1 травня 1980

Як відходив Сясьо Людкевич

Це було 10-вересня 1979-го року. Прийшов вересень, який не тільки заповідає осінь, але й починає її сумом.

У Львові, пізнім ранком пробудився зі сну, щоб зустріти новий день, Станислав Пилипович Людкевич. Певно блищали його очі зусиллям, бо він був на сто першому році життя, і хвилюванням, бо він був у творчому підйомі. Проспівав дружині новостворену мелодію-композицію і вона записала її на магнітофонну стрічку. Це була остання композиція великого мистця і це був останній день його життя. Про те прийшла вістка до нас.

Якщо можна велич і красу мелодії – короткої, бадьорої пісеньки, чи могутньої симфонії або кантати оцінювати об’єктивними критеріями, то можна Станислава Людкевича, композитора, поставити в перші ряди великих і найбільших. Можна глибоким жалем відчути його відхід і можна з великою вдячністю дякувати Богові за довге життя цієї людини з неймовірним музичним талантом.

Але в листі про смерть Станислава – “Сяся” – Людкевича була й друга вістка. Тільки вона торкалась іншої закутини його життя: не тієї, що всім відома, що вславила його як музику й композитора, а тієї, що сховалась у тіні музики, а проте була правдивою, інтимною частиною його життя, його світогляду, його українського патріотизму, його людяности. Маловідома, маловидима…

Коли день наближався до вечора. Сясьо Людкевич вступив на дорогу у вічність. Ще тіло його було на цьому світі, але ум його, вже замрячений агонією, блукав далеко-далеко в часі і просторі. І одне ім’я повторялось на його устах: Влодзьо. Ім’я найближчого йому, майже столітньою приязню прив’язаного друга. Може хотів сказати йому, який загинув у сибірській тюрмі, що скоро зустрінуться там, де зустрічаються безсмертні душі. А може думками помандрував дорогою споминів у давній час, сто років, у минуле, коли вони обидва разом почали життєвий шлях в невеликому місті Ярославі на західних окраїнах Української землі. Може переживав у маяченні блискавки подій, які позначували їх спільне життя, закріплювали їхню приязнь, формували їх світогляди, їхню життєву тугу, їх громадське життя і призначення… Може снував на канві їхньої приязні мережу свого власного життя…

У Ярославі його батько був учителем, а батько Влодзя – начальником суду і бурмістром. У місті, що вже багато сторіч тому серед польського моря втратило український характер, де навіть багато українців, деякі цілі села, говорили по-польськи, українська меншина, зокрема її інтеліґентська верства, тяготіла до себе, а діти, які вчились у польських школах, народних, а потім у гімназії, творили гурти, які теж поза школою зустрічалися і вчились від батьків, що вони українці – тоді ще “русини”, – що їхня мова інші, що їхня церква інша, що їхня пісня чудова, що їхній Шевченко – великий поет. Учились між собою і від батьків їхньої національної ідентичности.

Може згадував сясьо Людкевич великий дім батьків Влодзя при дорозі на Перемишль і романтичний, буйний сад біля нього на склоні, і велике крислате дерево, під яким сходились вечорами хлопці-гімназисти, де Сясьо вчив їх пісень і де приготовлялись Шевченківські концерти; може пригадував ці концерти, в яких брали участь навіть хлопці поляки і жиди в шараварах і вишиваних сорочках. Сясьо – студент-диригент, Влодзьо – студент-промовець.

Може блискавкою споминів згадував, як помер батько Влодзя, а його матір, спольщена віденка, пригадувала йому, що він “русин”, отже повинен говорити по-руськи; може відживали в думках розмови про славне козацтво, про ліберальні ідеї Влодзя і його промову по “матурі” в гімназії, яка грозила йому відібранням диплому…

Може пережив Сясьо наново часи вже зрілого юнацтва, буйного ідейністю і завзяттям, коли зустрінулися вони знову у Львові у студентських гуртках, які починали кипіти українською активністю. Були знову з Влодзьом: він студент філології і музики, а той студент права та ідейний провідник студентства. Може згадував те, що пізніше згадували інші: як коли були вони завжди разом, як нерозлучні приятелі й активісти – Влодзьо політик, а Сясьо музика, музиколог, композитор, і в обох такий український зміст. Може пригадав Сясьо, що це був Влодзьо, який намовляв його скомпонувати кантату з Франкових “Каменярів”, адже сам писав про те у спомині про перший Франківський концерт 1898 року. Тоді ще він – Сясьо – не почувався на силах – йому ж було всього 19 років, але вже здобувся на композицію до Франкового “Вічного революціонера”.

Може ще прийшов до нього спомин про їхню співпрацю у журналі “Молода Україна”, який видавав Влодзьо як орган патріотичного студентства. Та уперше проголошено 1900 року ідею незалежности й соборности України – разом з Міхновським; там уперше помістив Людкевич статтю під характеристичним наголовком “Наші співаки і народна справа” – і висловив таку – на той час відважну – думку: “І найбільших артистів ніхто не звільнив від того, щоб вони всі свої сили, все своє мистецтво присвятили своїй нації”. І він сам справді життям своїм і творчістю остав вірним цьому кредо. Може воно зродилося у його серці ще тоді, коли 14-річним юнаком у Ярославі скомпонував першу свою пісню, або коли співав українських пісень у гурті хлопців під крислатим деревом у садку у приятеля Влодзя…

Скільки ще блискавок-моментів могло пройти в передсмертному маячінні Сяся Людкевича, коли кликав свого приятеля. Може були між ними і такі інтимні, романтичні моменти, коли він, на вечірці у Львові показав Влодзеві молоду Одарку Шухевич і пророчо сказав: “Оце була б для тебе дружина”, А потім підклав він музику під слова Влодзевої любовної поезії “Чи тямиш ще?” і присвятив її “Влодзеві і його парі”.

Може згадував ті роки, коли жив як співнаймач у кімнаті, що була частиною Влодзевого помешкання у кам’яниці співачки Соломії Крушельницької у Львові. Може відживав у передсмертному маячінні так багато-багато хвилин спільно проведених і проговорених і промріяних з Влодзем, а потім з його родиною; адже були це довгі роки і десятиріччя. Може у своїй скромності не згадував про те, як відважно заступався за Влодзем, коли його арештували і засудили на сибірську тюрму, що була досмертною. Він певно забув про цей його даруночок – маленьку лампочку, яку післав родині Влодзя на заслання у Казахстан. Там вона присвячувала їм довгі вечори, холодній і самітні, і своїм світлом свідчила про те, що є в світі добра людина, Станислав Сясьо Людкевич.

Чи може бути столітня приязнь, досмертна приязнь і приязнь, що сягає поза смерть одного з приятелів? Певно, що вона може бути і напевно вона була в Станислава Людкевича. Але певне, що вона може бути тільки в такої людини, якою був він, з таким серцем, як було в нього; і може тоді тільки, коли сутньою складовою частиною її була спільна велика любов, що разом творилася і разом здійснялася. У них це була любов до їхньої батьківщини. Мало хто знав про неї, бо вона не була назовні. Але вона була: глибока, творча, досмертна…

А вже після смерти його Влодзя в тюрмі, Сясьо передав його дітям власноручно написану композицію. На обкладинці його ж рукою було написано: Станислав Людкевич, “Застольна пісня”. Пам’яті Володимира Старосольського.

Подаємо короткі відомості про родину Старосольських.

Володимир Старосольський (1878-1942) – видатний український громадсько-політичний діяч, голова Української соціал-демократичної партії (1937-1939), в.о. міністра закордонних справ УНР (1919-1920); соціолог, доктор права і адвокат, професор кількох європейських університетів, дійсний член НТШ, автор ряду наукових праць (серед яких – “Теорія нації”). Як адвокат виступав у багатьох політичних процесах (зокрема Мирослава Січинського, Василя Біласа, Миколи Лемика). У грудні 1939 р. був заарештований, помер у радянському концтаборі у Сибіру.

Дарія Шухевич-Старосольська (1881-1941) – піаністка і педагог (викладала у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові), громадська діячка, автор статей нарисів і поезії у часописах “Діло” та “Нова Хата”. Донька Володимира Шухевича – західноукраїнського етнографа, громадського діяча, дійсного члена НТШ, автора 5-томної етнографічної праці “Гуцульщина”.

У подружжя було троє дітей. Старший син Юрій Старосольський (1907-1991) – український громадський і пластовий діяч у США, вчений-правник, дійсний член НТШ та УВАН.

Молодший син Ігор Старосольський (1908-1988) – архітектор-реставратор, здобув освіту у Львівській політехніці. У 1940-1946 рр. разом із матір’ю та сестрою відбував заслання у Казахстані. У 1950 знову був заарештований як “буржуазний націоналіст” і до 1956 р. перебував у тюрмах і таборах Сизрані, Усть-Каменогорська, Караганди і Норільська. Після повернення 1957 р. мешкав у Львові, був одним із організаторів західноукраїнського відділу реставрації пам’яток архітектури, тривалий час керував львівськими реставраційними майстернями. І.Старосольськийпідтримував тісні стосунки із близьким товаришем батька – Станіславом Людкевичем, про якого написав спогади.

Донька Уляна Старосольська (літературний псевдонім Любович, 1912-2011) – українська письменниця і журналістка в Україні, США та Канаді. Співпрацювала із журналами “Нова Хата”, “Господарсько-Кооперативний Часопис”, “Наше Життя” (журнал Союзу Українок Америки). Разом із матір’ю і братом Ігорем відбувала заслання, про що написала книжку спогадів “Розкажу вам про Казахстан”. Після амністії 1946 переїхала до Польщі, де закінчила університет у Познані (як економіст). Від 1967 мешкала у США.

Матеріал підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича

Спочатку навчання в університеті, згодом багатогранна діяльність. Перша світова війна і російський полон зробили вимушену перерву… Повернувся Людкевич до Львова у 1919 р., щоб залишитись у цьому місті назавжди.

Як пише у своєму дослідженні Зеновія Штундер, на початку жовтня 1897 р. “Станіслав приїхав до Львова і поселився зі своїм найближчим приятелем Володимиром Старосольським та їхнім спільним товаришем на першому поверсі одного з будинків Ставропігійського братства, поряд з Успенською церквою на вулиці Руській, навпроти будинку товариства «Дністер»”.

Незабаром Людкевич міняє помешкання і переїздить на вул. Коперника, 24а; від половини лютого 1898 р. винаймає квартиру на першому поверсі по вул. Св. Мартина, 7 (тепер Жовківська).

Від жовтня 1898 р. Станіслав мешкає у свого вуйка Августа Ґіжовського – вул. Зелена, 30 (партер зліва).

Наступними адресами композитора є помешкання у будинку № 2 по вул. О. Фредра, а в 1903 р. – вул. Баторого, 34 (теперішня Князя Романа).

У липні 1903 року С. Людкевич покидає Львів, а повертається сюди у вересні 1910 р., щоб очолити Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. За словами З. Штундер, він спочатку зупинився в Народному готелі (Народній гостинниці), а невдовзі винайняв помешкання на вул. Скарбківській, 7 (нині – Лесі Українки), де перебував до початку Першої світової війни.

Наприкінці вересня 1919 р., після повернення з російського полону, С. Людкевич приїздить до Львова, щоб уже назавжди пов’язати своє життя з цим містом. Він поселився на другому поверсі будинку № 6 по вул. Л. Сапіги (теперішня – С.Бандери).

А 1 жовтня 1921 р. Людкевич переїхав до кам’яниці Соломії Крушельницької по вул. Ю. Крашевського, 23 (тепер – С. Крушельницької), де прожив рівно десять років. Його кімната була частиною помешкання, яке займала родина Володимира Старосольського.

Згодом В. Старосольський намірився відкрити у Львові юридичну контору, для якої, на думку родини, якраз підходило сусіднє з їхнім помешкання. Отож, Людкевич переїздить на вулицю Шептицьких, 14 – у дім свого товариша з університетських студій адвоката Іларіона Боцюркова, де прожив наступних 30 років.

Родинні обставини спонукали композитора подумати про власне житло, і в 1950-х роках розпочинається будівництво дому на тодішній вулиці Військовій, 7 (нині – С.Людкевича, 7).

Життя Станіслава Людкевича в домі Соломії Крушельницької, Іларіона Боцюркова і будівництво власного дому вимагають ширшого огляду, то ж розповімо про ці адреси в наступних нарисах.

12 львівських адрес Станіслава Людкевича. В Домі Соломії Крушельницької

12 львівських адрес Станіслава Людкевича. Вулиця Шептицьких

Мар’яна Зубеляк, старший науковий співробітник Меморіального музею Станіслава Людкевича у Львові

Таким чином, вищезгадані рукописи не лише надали З. Штундер неоціненні біографічні відомості, а й спонукали до подальших досліджень з метою уточнення, доповнення або й спростування.

Коротка біографічна довідка. Олена Стефанія Людкевич (в заміжжі Кашубинська) народилась 9. 10. 1881 р. в с. Уличне біля Дрогобича – померла 7. 05. 1971 р. у Львові, похована на Янівському цвинтарі. Освіту отримала спочатку у жіночій виділовій школі в Ярославі, далі в жіночому вчительському семінарі в Перемишлі, здала екзамени з правом викладання в народних школах з українською і польською мовами навчання. Опісля деякий час працювала в народній школі ім. С. Сташіца (в якій батько, Пилип Людкевич, був довголітнім директором). У жовтні 1905 р. Олена вийшла заміж за інженера Дмитра Кашубинського; подружжя мешкало в різних містах Галичини, куди чоловіка скеровували по роботі, зокрема в Ярославі і Перемишлі. Олена коротко вчителювала в українській приватній школі в Перемишлі. У травні 1946 р. внаслідок сумнозвісних історичних подій Кашубинські опинились у Львові, де спочатку жили на Знесінню (Helanki, 43), згодом у будинку по вул. Мірецького, 40. У 1962 р. Олена переїхала в новозбудований дім брата по тодішній вул. Військовій, 7 (чоловік її помер 1956 р.).

Рукописи О. Людкевич-Кашубинської (записники, зошити-книги, саморобні зшитки, всього 10 шт.) охоплюють значний часовий період. Вони написані польською мовою і лише один – українською.

Як відродилась українська пісня в Ярославі (1942)

          Місто Ярослав, розташоване на лівому березі Сяну, в більшості заселене поляками і в меншості русинами. Упродовж 50 років на вулицях міста не чутно була ані української мови, ані української пісні. Русини вживали мову, просто перекладену з польської, яка звучала дивно, а музику складали старосвітські москвофільські пісні, що звучали на руських плебаніях. Наприклад, “Во імя Отца і Сина” – це руська молитва і т.д.

В Ярославі вже 50 років існувала суто польська гімназія, де разом навчались поляки і русини. Руської мови не вчили взагалі і студенти-русини боялись вживати її навіть між собою, а українська пісня мовчала, пригноблена насиллям і насмішками.

В той час у гімназії з’явились три професори-русини – Михайло Вагилевич, Анатоль Луцик і Андрій Шахнович. Луцик, шанувальник музики, організовує гімназійний хор, який співає на студентських богослужіннях. Йому вдається без особливих труднощів, бо серед тодішніх студентів були талановиті хлопці з надзвичайно гарними голосами. Серед них – наш композитор Людкевич (який завдяки професору Луцику знайомиться з основами музики), Михайло Станько, чудовий тенор, Антін Рак, низький бас, тенор Іларіон Козак (завдяки подальшим вокальним студіям надав своєму голосову сценічного звучання), Олексій Ганас, Іван Горошко, Василь Лициняк і Олександр Говда. Останній у церковних хорах був солістом-баритоном.

Професор Шахнович, людина хвороблива, ідеаліст, зумів просвітити гімназійну молодь, і саме від того часу почали вживати між собою українську мову, яку вивчали із замилуванням, відчули себе синами Великої України. На жаль, проф. Шахнович не довго був у Ярославі, перевели його на інше місце, однак хлопці ярославські, між ними Володимир Старосольський, Касюрак, другий Ганас (Іван) не забули слів улюбленого професора, котрі, хоч короткий час промовляли до молоді, але залишили слід на все життя.

У 1896 р. польська і руська молодь Ярослава влаштувала концерт Міцкевича. На цьому концерті вперше виконали твір Людкевича “Пожар” на слова Шіллера. Це був чоловічий хор із супроводом фортепіано. Твір викликав ентузіазм у професорів, кілька разів викликали юного композитора, що мав неповних 18 років, який своїм дитинним виглядом і соромливістю збуджував велику симпатію.

Двома роками пізніше, тобто 1898 р., після того, як Людкевич вирушив на студії до Львова, в Ярославі відбувся перший Шевченківський концерт, організований українською академічною молоддю 28 березня. Хор співав “Урра, у бій” і дуже гарно прозвучала декламація Михайла Калимона з “Кавказу” Шевченка. На концерті було багато селян з ближніх сіл. Цього ж року у січні відбулась академічна вечірка, що складалась із 2 частин. У першій був дует Іларіона Козака з Антоном Раком; у другій – танці.

30 жовтня 1898 року Людкевич виступає у Львові із своїм “Революціонером”. На концерт їдуть ярославські академіки.

6. 08. 1899 р. молодь академічна ярославська влаштовує у Раві-Руській концерт за участю Іларіона Козака. Виконували квартет а капелла “Закувала зозуленька” – Рак, Ганас, Козак, Старосольський.
7. 11. 1899 р. влаштовують концерт за сприянням Людкевича, який часто приїздить. Співають “Урра, у бій”, диригує Людкевич (псевдонім “Білоусенко”).
8. 12. 1900 – концерт Міцкевича. У музичному світі серед студентства виступає студент Гнатковський – організовує концерт, сам виконує 2 соло, диригує хором.
9. 09. 1901 академічна молодь влаштовує руський бал, перед тим концерт.
10. 02. 1902 – спільний концерт з поляками на честь ювілею вступу на престол папи Леона ХІІІ: кантата польська др. Trzaskowski, руська – о. Кишакевич; 2 чоловічі хори, польський і руський.

У 1903-1904 роках молодь влаштовує вечірки, однак концертів, як в інші роки, – немає. За сприянням комітету і о. Кипріяна Хотинецького збудували руську бурсу, яка була освячена єпископом 8 травня 1905 р. З цієї нагоди влаштували концерт; оскільки в музичному світі Ярослава на той час панував застій, запросили львівський “Боян” з диригентом др. Волошином. Виконували: “Закувала”, виступала піаністка п. Ціпановська.

….взимку 1904-1905 рр., коли в Ярославі були засновані руська “Бесіда” і “Родина”, а до Ярослава прибули інж. Дмитро Кашубинський і його приятель Колодій, часто співали на малих вечірках. Колодій, що мав досить приємний ліричний тенор, з почуттям виконував ліричні пісні, які всім подобались. Кашубинський – людина музикальна, з добрим слухом, диригент-аматор – чудово грав на цитрі, найбільш охоче “Quodlibet” з народних пісень. Це було у дуже гарній власній гармонізації; слухачі казали, що він грає так, ніби плаче. Невдовзі організував студентський мішаний хор, влаштували Шевченківський концерт, на якому співали композицію Кашубинського “Коби мені черевики”.

Виник задум мішаного хору, навіть у 1908 р. на честь Папи спільно з поляками влаштували концерт; виконували кантату польською і українською мовами, “Хор пілігримів” Ваґнера під батутою інж. Кашубинського.

У той час Кашубинського перевели з Ярослава. Музичне життя завмерло, до чого спричинилась і світова війна. Після війни проф. Мелех певний час керував церковним і світським хорами. У 1921 р. Кашубинський повертається до Ярослава і від того часу постійно керує українським мішаним хором у місті. Щонеділі на богослужіннях – студентських, загальних, на великі свята – співає хор. Виконуються псалми Бортнянського здебільшого добре. Хор може похвалитись гарними сопранами, як прим. Бараникова, Наконечна, Ямінська та ін.

Текст і переклад з польської М.Зубеляк

2.  Стара піснь – п’єса для струнного квартету, написана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

3. Мрія Хмельницького – п’єса для струнного квартету, напасана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

4. Вічний революціонер – чоловічий хор з супроводом фортепіано або симфонічного оркестру, слова Івана Франка. Написаний 1898 р., виданий у Львові 1899 у ювілейному збірнику під заголовком „Зів’ялі листки”. В другій редакції з 1904 р. хор перевидано 1906 у Львові. В тому числі в пресі хор згадується під заголовком „Пісня побіди”. Аранжований також для мішаного хору а капелла (рукопис) та для мелодекламації (рукопис).

5. Якби ви знали, ясні зіроньки – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріха Гайне („Und wüssten’s die Blumen, die kleinen”) у вільному перекладі Станіслава Людкевича. Написаний 1898, присвячений Модесту Менцинському. Рукопис.

6. Скерцо-менует – фортепіанна п’єса, написана 1898 в Ярославі. Рукопис.

7. Сирітка – солоспів для сопрано на слова і мелодію народної сирітської пісні. Написано у Ярославі 28.ХІІ.1898 р., видано у Львові 1903. Солоспів є, мабуть, аранжуванням пісні Генріха Топольницького на цю мелодію, виданої у 1898 р.

8. Пісня ночі – Фортепіанна п’єса, написана 20.V.1896 в Ярославі під заголовком „Гармонія сфер”, перероблена 21.ХІІ.1900 і видана 1906 в Ляйпцігу.

9. Menuetto giocoso – фортепіанна п’єса, написана 28.ІІ.1899. Рукопис.

10. Du bist wie eine Blume – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріх Гайне. Написано 19.ІІІ.1899 у Львові, видано в липні 1903.

11. Імпровізована арія (Quasi tema con variazioni) – фортепіанна п’єса, написана 1899, друга редакція 1902 р. в Ярославі, видана1906.

12. Музика до драми „Невольник” Тараса Шевченка, Марка Кропивницького. Чотири сольні номери – дві пісні Ярини і дві Оксани, написані у квітні 1899 р. і виконані тоді ж у Станіславі. Рукописи не збереглися.

13. Cosaques characterestiques (Bałagulski) – фортепіанна п’єса на чотири руки, написана 1899 р. Не збереглася.

14. Кожним вечером царівна – солоспів у супроводі фортепіано, слова Г. Гайне в перекладі А. Кримського. Написаний 6.ІV.1900 в Ярославі, друга редакція зроблена 20.ІV.1901 в Ярославі п. з. „Озринець”. Виданий 1903 р.

15. Романца фортепіанна п’єса, написана 1900, видана 1906 р.

16. Не співайте мені сеї пісні – солоспів з супроводом фортепіано, слова Лесі Українки. Написана 1 січня 1900 р. в Ярославі, видана у липні 1903 р.

17. Скерцо – фортепіанна п’єса, написана 1900 р., друга редакція 18.VІІ.1903, видана у липні 1906 р.

18. Пісня руських хлопців-радикалів („Який-то вітер шумно грає”): слова Івана Франка – обробка пісні для чоловічого хору а капелла. Б. д.

19. Кантата на честь Степана Федака, нап. 1900 р. Не збереглася.

20. Торжественна кантата „Най пісня лунає” до 50-ліття бібліотеки Львівської духовної семінарії – для мішаного хору а капелла, слова Марка Мурави (Сильвестра Лепкого), написана 1900 р. і тоді ж видана у Львові.

21.  Ще не вмерла Україна – обробка мелодії, з якою гимн співали на Східній Україні, для чол. хору а капелла. Написана 1900 р. і тоді виконувана в Галичині. 1918 року видана у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

22.  Косар – чоловічий хор з супроводом фортепіано або оркестру, слова Т. Шевченка. Написано 12.VІІ.1900 р. в Ярославі, видано 1901 у Львові (друге вид. 1912 р., третє – 1926 р.). Присвята Оресту Авдиковичеві.

23.  Сміло, брати – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., виконано 26.V.1907 у Відні, видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепіано.

24.  Ви жертвою впали – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепівно.

25.  Ой по горі, горі – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1901 р., друга редакція 1912 р. і того ж року видана, в 1922 р. надруковано в г. „Вісти з Запорожжя”.

26.  Ой попід гай – обробка української народної пісні на чоловічий хор а капелла, напасана 1901 р.

27.  Козаченьку – обробка української народної пісні для чоловічого терцету а капелла, написана 1901 р.

28.  Ідилія („Над бистрою над рікою”) – мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Олександра Козловського, написаний 1901, виданий 1902 р. Присвята незабутньому товаришеві, авторові „Ідилії”.

29.  Молитва („Не нам на прю з тобою стати”) – друга частина кантати-симфонії „Кавказ”, слова Т. Шевченка. Мішаний хор з супроводом симфонічного оркестру. Написано 1901, вперше виконано і видано літографією 1902 р.

30.  Бар-Кохба – опера, лібрето С. Людкевича за поемою Ярослава Врхліцького. Написана в 1901-1926 рр. Незакінчена.

31.  Жидівський воєнний марш „Під мурами Єрихону” – з опери „Бар-Кохба”, для фортепіано в 4 руки нап. 1902, вид. 1904 р. Для симфонічного оркестру перекладений 1904 р. і тоді виконаний. Вдруге виконаний 1923 р.

32.  Чи тямиш ще? – солоспів, слова Володимира Старосольського, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята авторові і його парі.

33.  Там далеко на Підгір’ю – солоспів, слова Ілька Гаврилюка, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята Михайлу Волошинові.

34.  Черемоше, брате мій  – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Богдана Лепкого, написаний 1902, виданий 1903 р. в Ляйпцігу.

35.  Capriccio d-moll – п’єса для симфонічного оркестру, написана 1902 р., перший раз виконана 6.V.1903 р. Чи виконував її оркестр Людвіка Челянського в Чехословаччині, як казав С. Людкевич, не вдалося з’ясувати. Рукопис.

36.  Capriccio d-moll – транскрипція другої частини симфонічної п’єси для двох фортепіано. Незакінчена, рукопис.

37.  Вечір в хаті – міш. хор з супроводом ф-но, сл. Я. Жарка. Нап. 1903, вид 1905 р. Нагороджений першою премією на конкурсі „Львівського Бояна”.

38.  Нова радість стала – коляда з Ярославщини, міш. хор а капелла. Нап. 1904 р., вид 1905 як музичний додаток до „Артистичного вістника”.

39.  Прометея перша частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1904-5 р. в Перемишлі, вид. 1905 літографією.

40.  Ноктюрн – фортепіанне тріо до-мінор. Нап. 1905 р., друга редакція 1911 р. Рукопис.

41.  Останній бій – драматична картина для чол хору з супроводом симф. оркестру, сл. С. Людкевича. Нап. 1905, вид. 1914, вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

42.  Заколисна пісня – фортепіанна п’єса, нап. 1905, вид. 1906 р. Присвята пок. батькові.

43.  Чи ж се тая керниченька обробка нар. пісні для жіночого тріо а капелла. Нап. 1908 р., в 1937 перероблена для чол. хору а капелла, пізніше для міш. хору а капелла та для сопрано з супроводом ф-но. Рукопис.

44.  Як я, браття, раз сконаю – чол. хор а капелла, сл. Ю. Федьковича, нап. 1905 р., вид. 1906 і 1911 рр. В 1916 р. в Перовську перероблений для баритонового соло з супроводом чол. хору або ф-но. Композитор опрацював також у 1918 р. слова цієї пісні з іншою мелодією на чол. квартет а капелла, вид. у зб. „Музика до слів Юрія Федьковича”.

45.  Хор підземних ковалів – чол. хор а капелла, сл. Василя Пачовського з трагедії „Сон української ночі”, нап. 1903 р. В 1909 р. В. Пачовський переробив трагедію на містерію „Зоряний вінець”, до якої Людкевич написав ще ряд номерів. Містерію вперше виконано 11.ХІ. 1909 р.

46.  Симфонічний танок – для симф. оркестру, нап. 1906 р. Рукопис.

47.  Українська баркаролла  – жіночий терцет а капелла або з супроводом ф-но та жін. хор а капелла або з ф-но, сл. С. Людкевича і В. Пачовського. Нап. 1906, вид 1908 р. Вперше виконано 13.ІV.1907 р. як терцет з супроводом ф-но.

48.  Марсельєза – обробка французької революційної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1907 р., перший і, мабуть, єдиний раз виконана 26.V.1907 у Відні. Рукопис не зберігся.

49.  Піду від вас – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. Петра Карманського. Нап. 1907, вперше виконано 3.ІІ.1908 р., вид. 1910.

50.  День і ніч падуть сніги – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. Б. Лепкого. Нап. і вид. 1908 р. як музичний додаток до альманаху „Січ”, виданого в пам’ять сорокаліття заснування тов-а „Січ” у Відні.

51.  Царівна Млака – жін.терцет з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського. Нап. і вид 1908 р., вперше виконано 13.ІІІ.1909 р.

52.  Чорна рілля ізорана – обробка народної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії В. Пачовського „Зоряний вінець”. На жін. хор а капелла аранжована 1910 р. і тоді ж 19 березня виконана в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі на Шевченківському концерті. Пізніше опрацьована також на чол. і міш. хори з супроводом ф-но. Вид. 1922 р.

53.  Ой вербо, вербо – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського з містерії „Зоряний вінець”. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії „Зоряний вінець” і тоді ж видано. Перевидано 1929 р.

54.  Нині миру єсть спасеннє – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, з міст. „Зоряний вінець” В. Пачовського. Нап. 1909 в Перемишлі, там же виконаний 11.ХІ.1909 р. Вид. 1921 р. в Перемишлі п.з. „Великопостна пісня”.

55.  Швачка-марш – для ф-но на 4 руки. Нап. 1909, вперше виконаний 18.VІ.1910 р. Рукопис.

56.  Klagelied – фортепіанна п’єса, нап. приблизно 1909 р. і, мабуть, тоді транскрибована для струнного квінтету, флейти, гобоя, кларнета, фагота, валторни. Рукопис.

57.  А із ночі, із вечера – народна подільська балада в обробці для жін. хору а капелла. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Пізніше перероблена на міш хор а капелла і видана літографією. 1918 р. перевидана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

58.  Ой співаночки мої – обробка ліричної нар. пісні на жін. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконана 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. В транскрипції на чол. хор а капелла видана 1912 р., для сопрано з супроводом ф-но перероблена 1937 р.

59.  Борітеся! – четверта частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1909 р. в Перемишлі і того ж року видана літографією. Вперше виконана „Львівським Бояном” 10.ІІІ.1911 р.

60.  Ой Морозе, Морозенку – обробка історичної пісні, зложеної на похоронний лад, нап. в 1909 р. на жін. хор з супров. ф-но, пізніше на мішаний з супроводом ф-но або симф. оркестру. Вперше виконано 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Вид. 15.Х.1910 з присвятою Адамові Коцкові, перевидано 1913 і 1934 р.

61.  Ви жертвою впали – гармонізація російської рев. пісні на міш. хор а капелла. Нап. в 1909 р., або раніше, в Перемишлі і літографована. У 1918 р. надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції. Переклад слів належить С. Людкевичу.

62.  Ішов жовняр з войни – обробка народної жовнярської пісні. Нап. 1909 р. для жін. хору з супроводом ф-но, вперше виконана 18.VІ.1910 р. Видана 1912 р. в обробці для чол. хору з супроводом ф-но, потім перевидана в обробці для міш. хору з ф-но.

63.  Гагілка – обробка веснянки на жін. хор з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р., видана 1912 р.

64.  Чи дома, дома обробка щедрівки на жін. хор а капелла, вид. 1925 р.

65.  Я в кватироньці сиджу – обробка нар. пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р. У 1917 р. в Перовську перероблена для чол. хору, в 1919 – для сопранового соло з супроводом чол. хору. Вид. 1919 р. в літературному збірнику „Терем”, ч. І та окремо 1922 р.

66.  Ой напилася – обробка народної п’яницької пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше опрацьована і видана в обробці для міш. хору з супроводом ф-но.

67.  Далас мене, мамцю – обробка нар. лемківської пісні для контральто соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.Vі.1910 р. Рукопис.

68.  Котилася та зоря із неба – обробка нар. пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1909, вид. 1922 р. Пісню Людкевич записав 1906 р. від Миколи Садовського.

69.  Марш з гайдамацьких пісень – про Харка, Швачку і Нечая, які Людкевич 1906 р. записав від Гната Хоткевича. Марш написаний у 1910 р. для ф-но в чотири руки. Вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше пісню про Харка („Їде Харко із Туреччини”) композитор опрацював для тенора соло з супроводом ф-но.

70.  Марш на тему пісні „Їде Харко із Туреччини” – для ф-но, рукопис, б.д.

71.  Ой там із-за гори – обробка нар. пісні для жін хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. Рукопис.

72.  Ой казала мені мати – обробка народної пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. у 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції.

73.  Будь ми здоровая – обробка нар. подільської пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910. У 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1922 р. перероблена для міш. хору а капелла і видана в циклі „Народні популярні пісні”.

74.  Марусенька по саду ходила – обробка нар. пісні для жін. хору з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортеп. транскрипції та 1922 в обробці для жін. хору.

75.  Ой чи будеш, моя мила – обробка нар. пісні для жін. хору а капелла. Нап. 1910 р., вперше виконано 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат у Перемишлі. Вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. Хорова обробка не збереглася. Пізніше композитор опрацював пісню для тенора з супроводом ф-но.

76.  Ліщина, ліщина (Зелена ліщина) – обробка лемківської нар. пісні на жін. хор а капелла або з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1931 р. перероблена для чол. хору а капелла або з супроводом ф-но.

77.  Пою коні при Дунаю – обробка нар. пісні на сл. Ю. Федьковича для чол. хору з супроводом ф-но, нап. 1910, вид 1922 р.

78.  Тихий спомин – п’єса для ф-но за новелою Василя Стефаника „Вечірня година”, нап. 1910 р. з присвятою авторові новели. 1937 р. композитор переклав п’єсу для скрипки з ф-но. Рукопис.

79.  Небо і земля нині торжествують – коляда на три діточі голоси з супроводом ф-но. Нап. 1910, вид. 1911 в ж. „Дзвінок” за 25.І.1911, ч. 1-2.

80.  Я й не жалую – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. А. Кримського; нап. 1910, вперше виконаний, мб., 22.VІ.1911 р. в Станіславі співачкою Бачинською. Вид. 1910 або 1911.

81.  Чабарашка для скрипки з супроводом ф-но або симф. оркестру. Нап. 1910, вид. літографією 1911 р.

82.  Музика до драми „Сонце Руїни” В. Пачовського, нап. 1911 р. Сон Галі – солоспів для сопрано з супроводом ф-но з музики до драми „Сонце Руїни”, нап. 1911 р. Рукопис не зберігся.

83.  За Дорошенка, нашого пана – хор дівчат з супроводом ф-но з музики до драми В. Пачовського „Сонце Руїни”, нап. 1911, вид. 1912 р.

84.  Запорізький похід – марш для духового оркестру на тему пісні „Ой ішли наші славні запорожці” (насправді це мелодія пісні „Гей на горі там женці жнуть”). Нап. 1911 р. на крайовий здвиг тов-а „Сокіл”. Рукопис. В 1914 р. перероблений і відредагований автором для ф-но на чотири руки п.з. „Січовий марш „Ой ішли наші славні запорожці”. Вид. б.д.

85.  Марші для духового оркестру на теми пісень „Гей там на горі Січ іде”, „Сміло, други”, „Гей не дивуйтесь”, „Розвивайся ой ти, старий дубе”, „Гей хвалився”. Марші грали до гімнастичних вправ палицями і походу. Рукопис не зберігся. Нап. 1911.

86.  Кантата на честь Івана Боберського, голови тов-ва „Сокіл”, нап. 1911 р. Не збереглася.

87.  Підлисся – міш. хор а капелла, сл. Маркіяна Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

88.  Дайте руки, юні други – чол. хор а капелла, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

89.  Дністрованка, – міш. хор з сопрановим соло і супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911 р. перевиданий 1934 р.

90.  Розпука – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. 1911 р.

91.  Присяга Батави – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського. Нап. і вид. літографією 1912 р.

92.  Чабарашки №1 – для ф-но на чотири руки на тему пісні „Їде Харко та із Туреччини”, нап. 1912 р. Рукопис.

93.  Чабарашки №2 – для ф-но на чотири руки. Нап. в березні 1912, в січні 1931 перекладено на міш. хор з супроводом симф. оркестру. Рукопис.

94.  Чабарашки – для ф-но на чотири руки, транскрипція скрипкової чабарашки, нап. 1913 р. Рукопис.

95.  І.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на чол. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

96.  ІІ.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на міш. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів”, перевиданий в обробці для чол. складу хору в 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

97.  Хрістос анесте – обробка воскресної пісні з грецьким текстом на міш. хор а капелла, нап. 1913 р., вид. 1922 у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів” та для чол. хору у зб. „Воскресні пісні”.

98.  Плотію уснув – обробка воскресної пісні для чол. хору а капелла та баритона соло. Нап., мб., 1913 р., вид. 1922 у зб. „Воскресні пісні”. 21 серпня 1919 р. пісню виконував струнний квартет.

99.  Сонце вже сховалось – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. і вид. 1912 р. у „Збірнику квартетів на чоловічий хор” та в зб. „Народні і популярні пісні на чоловічий хор”.

100.Там, де Чорногора – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. і вид. 1912 р.

101.Ой хто ж там рубає – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. 1913 р.

102.За тебе, Україно – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Василя Щурата, нап. 1913 р., вид. 11.ХІ.1913 у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

103.Для України живем – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Осипа Грицая, нап. 1913, вид 11.ХІ.1913 р. у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

104.Хортам, гончим слава! – третя частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка, нап. і вид літографією 1913 р., вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

105.Скорбна дума („Мені аж страшно, як я згадаю”) – чол. хор а капелла, нап. 1914 р. Не зберігся. На ці слова також солоспів для баритона. Рукопис, б. д. Автор слів невідомий.

106.Музика до драми „Сфінкс Європи” В. Пачовського, нап. 1914 р. Не збереглася.

107.Хто живий уставай – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського з драми „Сфінкс Європи”, нап. 1914 р.

108.Чи ми ще зійдемося знову? – міш. хор а капелла, з альтовим і баритоновим соло, або з супроводом ф-но, сл. Т. Шевченка. Нап. 1915 р. в Перовську, вид. літографією 1922 р. у Львові. Вперше виконано у Львові 7.ХІ.1919 р. чол. хором а капелла.

109.Сонце заходить міш. хор а капелла, сл. Т. Шевченка, нап. 1.ІV.1916 р. в Перовську. Вид у Львові літографією б. д. Перекладений також на чол. хор а капелла, та опрацьований як мелодекламація у супроводі струнного квартету.

110.Пісня до схід сонця – фортепіанна п’єса на туркестанські мотиви. Нап. 1916 р. в Перовську, вид. 1922 у Львові.

111.Варіації Ля-мажор для фортепіано з супроводом симф. оркестру, нап. в 1912 1916 рр. Рукопис.

112.Концерт ре-мінор – для фортепіано з супроводом оркестру у двох частинах, нап. 1916 р. в Перовську, незакінчений. Рукопис.

113.Концерт ля-мінор (Motto variйe de conzert) – для фортепіано з супроводом оркестру, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис.

114.Елегія – варіації для фортепіано на тему старогалицької пісні „Там, де Чорногора”. Нап. 1917 р. в Перовську. Закінч. і вид. літографією 1935 р., вперше виконано у березні 1936 р.

115.Вечірня молитва муллів (З туркестанських мотивів) – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис, записані лише початкові такти.

116.Ой виострю товариша – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1917 р. в Перовську, вид з супроводом ф-но в серпні 1922 р. Вперше виконано 18.ІІІ.1920 р.

117.Гумореска (Із лекцій фортепіано) – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид 1922 р. з заміткою „Присвята моїм ученицям в Перовську”.

118.Баркарола сі-мінор – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську, вид. 1923 р. у Львові.

119.Листок до альбома – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид. 1922 р.

120.Меланхолійний вальс – симф. поема за однойменною новелою Ольги Кобилянської, нап. 1917 р. в Перовську, спершу для ф-но на чотири руки. В кінці рукопису композитор поставив дату закінчення – 21.ХІІ.1917, Перовськ. Вперше виконано твір на ф-но в чотири руки 1920 р., а в 1921 зробив його транскрипцію на фортепіанний квінтет та симф. оркестр. Рукопис.

121.Україні – кантата для сопрано соло, міш. хору в супроводі симф. оркестру або ф-но, сл. Олександра Колесси. Нап. 1918 р. в Ярославі. Вид. літографією.

122.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні. Нап. 1918 р. і вид. у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. У 1933 р. перекладена на міш. хор а капелла і 1934 р. видана.

123.„Ще не вмерла Україна”, – 200 патріотичних і народних пісень на фортепіано. Перше видання збірника в 1904 р. редагував Денис Січинський, друге, підготовлене до друку в 1912 р., а видане 1918 – Людкевич. Композитор додав до нового видання 56 своїх обробок народних, патріотичних і революційних пісень. Окремо у 1928 р. вийшов збірник обробок 21 укр. нар. пісень, вибраних зі зб. „Ще не вмерла Україна”.

124.„Як ніч мя покриє” – обробка старогалицької пісні на жін або чол. хор а капелла. Нап. 1918 р. і тоді ж видана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. Пізніше композитор опрацював пісню для міш. хору з супроводом ф-но, чол. хору з теноровим соло та для чол. квартету з супроводом ф-но.

125.Бодай ся когут знудив – обробка нар. галицької пісні в жанрі скерцо. Нап. 1918 р. і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна в транскрипції для фортепіано., у 1925 р. опрацьована для міш. хору з супроводом ф-но і видана літографією. Вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р.

126.Фортепіанне тріо fis-moll – нап. 1919 в Перемишлі і там вперше виконане 3.ХІІ.1919. Вид літографією на початку 1920-х рр.

127.Боже, Боже, що ся водить – обробка лемківської ліричної пісні для сопрано соло з супроводом чол. хору. Нап. 1919, вид. в місячнику „Життя і мистецтво” за травень 1920 р., ч.І, та окремо 1922 р. Вперше виконано 7.ХІ.1919 р.

128.Ой кум до куми – обробка народної жартівливої пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 1919, вперше виконано 19.VIII.1919 р., вид. 1922 р. в циклі „Народні популярні пісні”.

129.Козак на чужині – обробка кубанської козацької пісні „Поїхав козак та далеко війною” для п’ятиголосного чол. хору а капелла, з теноровим соло в першому куплеті та басовим в другому і третьому. Нап. 1919 р. і тоді ж вид. в літературному збірнику „Терем”. Пізніше вид. окремо літографією.

130.За байраком байрак – солоспів для баритона з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. у березні 1920, вид. 1922 і 1926 р.

131.Спи, дитинко моя – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. П. Карманського, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

132.Тайна – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. Олександра Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

133.Піду, втечу – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

134.Про ніженьки („Над беріженьком стояла”) – солоспів для сопрано з супроводом ф-но. Парафраза нар. пісні, слова 1-го куплета народні, 2 і 3-го – Людкевича. Нап. 1920, вид. 1922 р.

135.Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів. Пісні до Служби Божої. Пісні воскресні. Пісні на Різдво Христове. Пісні принагідні. Аранжував на міш. хор С. Людкевич. Нап. 1921, вид. 1922 р.

136.Пісня без слів (Баркарола) – фортепіанна п’єса, транскрипція вокального тріо „Українська баркарола”, нап. і вид. 1922 р.

137.Подайте вістоньку – солоспів для сопрано, тенора або баритона з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. і вид. 1922 р. Присв. емігрантам з великої України.

138.Ти моя найкраща пісня – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1924 р.

139.Каменярі – симф. поема з чол. хором unisono у фіналі; за поемою І. Франка. Нап. в другій половині 1924, закінч. у 1925 31.І. В кінці партитури заключного епізоду з хором композитор поставив дату 31.ХІІ.1925.

140.Пречистая Діво Мати – обробка церковної пісні в рукописному збірнику літургійних співів, складеному приблизно 1924 р.

141.Ой у полі жито – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1925, вид у студентському віснику „Поступ”, ч. 3-4 за 1925 р.

142.Балада про Петруся і вельможну паню – обробка нар. балади для міш. хору з супроводом ф-но або оркестру камерного. Нап. 1925, вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р. Вид. літографією.

143.Стрілецька рапсодія (1914-1920) – симфонічна поема, нап. 1928 р.

144.Одна пісня голосненька – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко, нап. 1929 р.

145.Складаємо присягу – учительський гімн до 25-ліття тов-а ВПУУ (Взаємної помочі українських учителів) для міш. хору з супроводом ф-но, сл. Марійки Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

146.Хай неволі тьма зникає – кантата для міш. хору з супроводом ф-но, сл. М. Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

147.Квітчаймо наш храм – кантата для жін. хору з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко. До 50-ліття заснування в Галичині укр. жін. товариства „Союз українок”. Нап. і вид. 1934 р.

148.Хвалім цей день, брати – кантата на 25-ліття тов-а „Взаємна поміч українських учителів”, міш. хор з супроводом ф-но, сл. Юрія Шкрумеляка, нап. і вид. 1930 р.

149.Наша дума, наша пісня – кантата  присвячена 40-літтю „Львівського Бояна”, написана у формі теми з варіаціями для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1931 р., вперше виконана 13 березня 1932 р., пізніше перекладена для ф-но на чотири руки. Рукопис.

150.Ой там із-за гори – обробка нар. пісні спершу для ф-но, надрукована 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна”, потім для жін хору з супроводом ф-но. Вид. літографією, б. д.

151.Ой і зійду ж я на могилу – обробка нар пісні для жін. хору а капелла, літографія б. д.

152.Ой сину ти мій, сину – обробка нар. пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 2.ІІІ.1932, вид 1932 р. В транскрипції для ф-но.

153.Журу я ся, журу – обробка нар. пісні на міш. хор а капелла. Нап. 2.ІІІ.1932 і того ж року видана.

154.Чабарашки – для чол хору а капелла, нап. 1932. Рукопис.

155.Журо ж моя, журо – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1933 р. Рукопис.

156.Балада про Бондарівну – обробка нар. пісні для міш хору з супроводом камерного оркестру або ф-но, згодом перероблена також для сопрано з супроводом ф-но. Нап. 1933 р. і тоді ж видана. Перший раз композитор опрацював її у 1918 р. для ф-но і надрукував у зб. „Ще не вмерла Україна” п. з. „Ой у місті Богуславі”.

157.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1933, вид. 1934 р. Спершу опрацьована у 1918 р. для ф-но і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна”.

158.А хто хоче війну знати – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. і вид. 1934 р.

159.Журавлі – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Сл. Б. Лепкого, мелодія Л. Лепкого. Нап. і вид 1934 р.

160.Засумуй, трембіто – солоспів з супроводом ф-но, сл. Романа Купчинського, мелодія народна. Нап. і вид. 1934 р.

161.Ой видно село – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла, слова і мелодія Левка Лепкого, нап. і вид. 1934 р.

162.Ой у лузі червона калина – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1934, вид. 1934 і 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

163.Човник хитається – вокальний квартет з супроводом ф-но, сл. Р. Купчинського, нап. 1934, вид. 1935 р.

164.Восени – міш. хор а капелла, сл. І. Франка, нап. 1934 р., вид. 1961 р. На ці слова композитор у 1940 р. написав солоспів.

165.Карась на дворі у султана – вставна третя дія до опери С. Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” та інструментація цілої опери, лібретто Р. Купчинського, 1934-1935 рр. Рукопис.

166.Заповіт – кантата для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка, нап. 1934, перше виконання 15.ІІІ.1936 р.

167.Заповіт – мішаний, чоловічий і жіночий хор а капелла, сл. Т. Шевченка. Нап. 1935 р. для просвітянських хорів, вид 1936 р.

168.В хмарах сурми загреміли – чол. хор а капелла, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1936 р.

169.Як любо жити – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. 30.ІХ.1936 і того ж року видано.

170.Їхав стрілець – обробка стрілецької пісні на міш. хор а капелла, нап. 1936, вид. 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

171.З тої гори високої – обробка старогалицької пісні на чол. хор а капелла, нап. 1937 р., опрацьована також для сопрано (тенора) соло з супроводом ф-но. Вперше написана для фортепіано і видана у зб. „Ще не вмерла Україна” 1918 р.

172.Ой нависли чорні хмари – обробка нар. пісні для сопрано з супроводом ф-но, нап. 1937 р.

173.Та не спав я нічку – обробка нар. пісні для тенора з супроводом ф-но. Нап. 1937 р.

174.Тихий спомин – транскрипція фортепіанної п’єси з супроводом ф-но, нап. 1937 р. Рукопис.

175.Гей, гей, милий Боже – міш. хор або квартет а капелла на мелодію старогалицької пісні, сл. Миколи Устияновича, нап. 1936 р. Рукопис.

176.Вічная пам’ять – міш. хор а капелла, нап. 20.ІХ.1937 р., вид. 1937. Присвячений пам’яті Йосифа Доманика.

177.Веснянки – симфонічна фантазія-увертюра за мотивами народних веснянок (циклу „Веснянок” М. Лисенка та галицьких). Увертюра закінчена 1.ІV.1935 р., остаточно допрацьована 1938 р., вперше виконана 5.ІІІ.1939 р. Рукопис.

178.Конкістадори – чол. хор з супроводом ф-но, сл. І. Франка. Нап. 1938 або 1939 р. Вид. літографією.

179.Претерпівий за нас страсти – обробка воскресної пісні на міш хор а капелла, вид. 1938 р. Передрук зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, виданого 1922 р.

180.Ой видить Бог – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1938, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

181.Бог предвічний – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

182.Нова радість стала – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зя „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид 1922 р.

183.Вселенная веселися – обробка коляди на мішаний хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

184.Радість нам явилася – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

185.О Бозі духом веселію – солоспів для сопрано, нап. 1939 р., виконаний 14.VІ.1939 в Перемишлі. Мб. не зберігся.

186.Возвеселімся – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

187.Небо і земля – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

188.Живіть – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. в кінці 1930­­х рр. Рукопис.

За книгою: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1.
(Львів, 2005)