5 січня 2022 р. минає рік, як відійшла у вічність видатна українська музикознавиця, професор, член правління Національної Спілки композиторів України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний академік Національної академії мистецтв України Стефанія Павлишин (20.05.1930-05.01.2021).
Попри офіційні титули, звання й посади – це була енергійна, яскрава особистість, постійно сповнена цікавих ідей та планів. З перших днів роботи Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Стефанія Павлишин була нашою порадницею, щирою приятелькою, натхненницею в реалізації численних задумів.
Стефанія Стефанівна Павлишин – це ціла епоха в українському музикознавстві. Ерудиція, принциповість, неймовірна працездатність, відвага, цілеспрямованість, почуття гумору… сукупність цих якостей творить портрет унікальної особистості музикознавця-педагога-лектора-критика, яка завжди перебувала в центрі подій культурно-мистецького життя не лише Львова, України, а й світу, надихала і спонукала до дії.
Стефанія Стефанівна Павлишин народилася 20 травня 1930 р. у м. Коломия тепер Івано-Франківської області. Батько й мати були дуже музикальні і свою доньку в 6 років віддали навчатися в музичну школу при товаристві ім. М. Монюшка. У 1945 р. батька – Стефана Павлишина заарештували органи НКВС. У тому ж році С. Павлишин закінчила музичну школу і переїхала до Львова. Вступила на фортепіанне відділення Львівського музичного училища (тепер – Львівський музичний фаховий коледж імені Станіслава Людкевича). У 1947 р. закінчила вечірню школу 10-річку, а у 1949 р., завершивши фортепіанне (у Е.Кашиної), а також три курси теоретичного відділення училища, вступила на 2-й курс історико-теоретичного факультету Львівської консерваторії. Повний курс пройшла за три роки і у 1952 р. отримала диплом з відзнакою (керівник дипломної роботи “Проблема лібрето радянської опери” А.Котляревський). Рівночасно від 1949 р. працювала у музичних школах Львова (№ 1 і № 2 та вечірній), допомагаючи в утриманні родини (мала молодшого брата і сестру). Батько повернувся із Комі у 1956 р. важко хворим.
Отримавши рекомендацію в аспірантуру, навчалася в аспірантурі Київської консерваторії, у 1955 р. захистила кандидатську дисертацію “Творчість Д.В.Січинського” (науковий керівник П.Козицький). У 1953-54 рр. працювала тут як викладач історії української музики. У 1954-1985 рр. – викладала у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка, професор (з 1983). Вела курси історії зарубіжної музики, сучасної української, музики народів СРСР, семінари з сучасної музики та спеціалізацію з музикознавства. Доктор мистецтвознавства (1981 р., докторська дисертація на тему “Тенденції розвитку західної музики ХХ ст.”) З 1985 р. на творчій роботі, член Спілки композиторів від 1957 р. У 1992-98 рр. голова секції мистецтвознавства, з 1998 р. – голова секції культурології Західного наукового центру НАН України, член правління Спілки композиторів України, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Почесний доктор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка (2010). До останніх днів життя перебувала в центрі мистецьких подій, активно їх обговорювала, ділилася планами…
Серед найважливіших тем наукових праць вченої особливе місце займали проблеми композиторської творчості ХХ ст. в усіх можливих аспектах: творчість американського композитора Чарльза Айвза, експериментальні пошуки метра нововіденької школи Арнольда Шенберґа, а також – художні звершення останніх десятиріч, зокрема, американських авторів Джорджа Крамба, Джона Кейджа, Мортона Фелдмена та інших, приділяла особливу увагу слов’янським школам, польській і чеській. Окреме місце посідала в її дослідженнях українська музика, представлена у широкому і різноплановому історичному ракурсі – від галицької школи кінця XIX ст. до творчих звершень останніх років, поданих крізь призму світового мистецького процесу, у тісному взаємозв’язку з ним, але водночас трактованого як неповторний вияв національного духу, до найновіших процесів, які формують обличчя національної музичної культури сьогодення. Автор близько 20 монографій, зокрема, про Д. Січинського, В. Барвінського, В. Сильвестрова, І. Соневицького, М. Кузана, С. Туркевич-Лісовську, Ч. Айвза, А. Шенберга, Іру Маланюк, понад 300 статей.
Не пам’ятаємо її пригніченою чи розчарованою, а лише повною енергії і молодечого запалу. Такою залишиться у наших серцях СТЕФАНІЯ СТЕФАНІВНА ПАВЛИШИН. Світла їй пам’ять!
Роксоляна Мисько-Пасічник, колишня студентка Стефанії Павлишин.
