Роман Савицький вперше відвідав наш музей восени 1993 року, про що свідчить його запис у Книзі вражень: “Сердечно вдячний за всі чудові вражіння у Музею С. Крушельницької. Чудова збірка історичних документів неперевершеної ніким нашої найдорожчої української співачки – великої мисткині”. У вересні 1994 року він був серед гостей Соломіїного дому під час святкування Дня народження співачки. А в 1996 році брав участь у Наукових читаннях, виступивши з доповіддю “Соломія Крушельницька в музикознавчій літературі Заходу”. З цього часу починається наше спілкування та зав’язується  листування. Про листи Р. Савицького хочеться сказати окремо. Він мав свій, особливий спосіб подачі інформації, що невимушено поєднував – об’єктивно-аналітичний виклад з ліричними відступами та іронічними коментарями. Його листи були завжди цікавими, інформативними, дотепними, часом несподівано відвертими. Саме в листах, на нашу думку, найбільш яскраво розкривається особистість Романа Савицького. Тому хочемо представити кілька фрагментів з нашої кореспонденції.

28.ІІ.2000

Вельмишановна п. Галино!

          Втішився Вашим листом, хоч не все у Вас у мажорній тонації. У нас теж сумно без Каранович і без Витвицького. Про них я вже надрукував в англ.[ійській] мові, буде також в укр.[аїнській]. Згадуєте Козаренка – дуже обдарована людина із Коломиї / як і Витвицький, Каранович, челіст Фоерманн /. За комплімент дякую літературний, але я сам ошелешений багатством семантики та взагалі рівнем викладу думок Козаренка! Його публікації страх смачні!

          Можу бути лиш вдячний за Ваші заходи для вшанування батька; а радіо гостинної Оленки О.[нуфрів] пересилає касету через Нат. Кашкадамову. Тішуся.

          Маю страх роботи із “Енц.[иклопедією] Діаспори”, але іде це вперід як і ми всі, бо іти назад було б вкрай нецікаво!!  …

Радію “Мойсеєм” та наданням театру ім’я С. Крушельницької. Дуже гарно, логічно; так давно про це говорила Стефа Павлишин.

          Можу Вам прислати 2 екз. книжки Деркача про Менцинського.  Треба? /це від Д. Каранович/.

Ст. Максимюк відкрив Анну Крушельницьку! Я челістку Христю Колессу /диски “Electrola”/.

          Щиро вітаю Вас, п. Ірену, п. Роксоляну з весною! Хай росте та міцніє наша спів-праця!

Ваш Р. Савицький, мол. –

    P.S. Спішу, і письмо вкрай неписьменне!

12 січня 2001

Дорогі пані, Галино та Ірино!

          Ваші картки та листи дуже мені цікаві і потрібні, а повітряні лінії, якими вони летять, зв’язують мене із краєм. Я вже не чуюсь таким відірваним від пня і можу розвиватись і дихати як автор. Мені цікаво, як вийшла передача “Віють вітри”, бо зараз планую відновити колишні доповіді та представити цю тему в Нью-Йорку /НТШ/ та у м. Філадельфія, де я виростав … […]

          Сьогодні для мене особливо сумний день, 12 січня. Вже 9 год. ночі, пора кінчати роботи і писанини. На батьковому фортепіано, яке він ще вживав /востаннє/ 12 січня 1960, горить лампадка. Полум’я теплить кімнату, виповнену музейними експонатами із світу музики, сповнену історією та ясними спогадами про одно життя пориву і посвяти…

          Я не сам у хаті. При мені кіт “Рахманінов” /сумні очі і великі передні лапи, мов у цього віртуоза/, і музика Літургії Дилецького…

Треба заглибитись в Думи і в молитву до Музи, попрохати знов щастя на прийдешньому шляху шукань серйозного, інколи й смішного…

          І Вам, дорогі, віншую того самого щастя на 2001 благословенств для Музею, для Вас і всіх Ваших.

На все добре!

Ваш Р. Савицький, мол.–

Впродовж 1997-2012 років Р. Савицький також листується із Зеновією Штундер, вдовою Станіслава Людкевича, дослідницею його життя і творчості. “Тональність” цих листів, які збереглися в Меморіальному музеї композитора, дещо інша – переважно інформативно-ділова зі збереженням усіх епістолярних  “етикетів”, в яких відчувається велика повага до хранительки скарбів Дому Людкевича – філії нашого музею.

          26 квітня 1998

Високоповажана пані Зеновіє!

Ваше добре письмо із 26 лютого вже давно кличе о мою відповідь. Все пішло шкереберть, коли мусів “зложити візиту” до шпиталю, де у програмі була операція жовчі із перервою від занять на 2 тижні. Та я вже знов “граю” на машинці …

Я вже питав листовно п. “Лясю” Старосольську (мова про Уляну Любович-Старосольську –Г.Т.) чи дійсно С. Людкевич познайомився із Л. Українкою в домі Старосольських. Можливо вона Вам відповіла впрост листом.

Не журіться пропажею касети із голосом СЛ.[Станіслава Людкевича] Тепер я виконаю це вдруге, додавши записи творів СЛ із діаспори. При тій нагоді можна буде поправити звук вже історичних записів. Касету чи бобіну передам Вам вже особисто, коли прибуду у Львів при кінці липня ц.р.

Я спеціально контактувався із В. Витвицьким відносно листів СЛ до него. На жаль, він не має нічого із 1930-их, бо основна часть його архіву пропала в час війни /тоді й загинула його велика праця про форт.[епіанну] музику Барвінського/. Ромко Рудницький та його мати Марія Сокіл тепер шукають за такими листами в архіві Антона Р. Якщо щось вийде на денне світло, то Роман мене повідомить. До речі, доктор Витвицький питає, чи Ви маєте його давню статтю п. з. “С. Людкевич зблизька?” /Він міг би надіслати/. …

Із пошаною й щирим вітанням із весною.                 Ваш Р.Савицький, мол. –

18 квітня 2012

Високоповажана п. Зеню!

Посилаю в аудіо записі збірку музичних творів великого композитора Станіслава Людкевича. Є там твори різних років, всі, які походять із архіву мойого татка Романа, та і з моєї власної колекції. Я вже не молодий, і мені дуже залежить, щоб ці цінні речі збереглися, але не на чужині, а у рідному Львові. Тому-то посилаю їх на Вашу адресу.

          З різних джерел знаю, що Ви, ласкава пані, продовжуєте працювати над творчою спадщиною Вашого св. п. МУЖА, і за це Вам належить велика подяка і низький уклін. С. Людкевич належав до творчої когорти великого калібру, такого, якого ледви чи можна б сьогодні знайти в самій Україні, не кажу вже нічого про діаспору. Тому його твори треба зберігати із великою увагою.

З великою приємністю згадую хвилини, коли я відвідував Ваш цінний дім, щоб поспілкуватися з Вами на музичні теми, як то кажуть, “для духа святого”.

Із великою пошаною та музичним привітом

          Ваш        Роман Савицький мол.

П.С. Записи є давнішого походження, але їх можна у Вас продемонструвати або у Л.[ьвівському] радіо, або в Музею Соломії Крушельницької.

Роман Савицький був у курсі всіх справ нашого Музею. Як справжній друг радів нашим успіхам, переймався проблемами, намагався допомогти. Разом з листами ми систематично отримували від нашого адресата цінні матеріали про українських композиторів, співаків та музикантів діаспори, зокрема, невідомі нам статті про С. Крушельницьку в енциклопедіях, словниках та інших виданнях на Заході. Уже в 1997 році вони налічували 270 одиниць збереження! Серед подарунків були особливі та оригінальні. Приїхавши до Львова у серпні 1998 року, серед іншого Р. Савицький привіз … фрагмент балконної ложі “Metropoliten opera”! Тоді в Нью-Йорку розбирали стару будівлю оперного театру (того самого, який бачила Крушельницька ще у 1928 році!), і сьогодні, завдяки Савицькому, у фондах нашого музею зберігається його частинка.

Серед захоплень Романа Савицького – музикознавство, бібліографія, компонування музичних творів, кінематографія, поезія – особливе місце займала фотографія. У жовтні 2003 року в Музеї Соломії Крушельницької експонувалася виставка “Осінні елегії Романа Савицького”, де були представлені півсотні світлин нашого приятеля. І тут елегійно-іронічний стиль не зраджує автора, хіба що додаються до нього ностальгійні ноти. За словами митця, його фотографії, – “це світ великих мрій про рідний край у формі візуальної поезії про красу та силу, утривалених душею, посилених та побільшених любов’ю до Батьківщини. Бо ж Україна завелика для малих мрій!…” На виставці були представлені фото різних років – кадри родинної фотохроніки, домашні улюбленці, міські краєвиди, пейзажі України та Америки. А назви їх настільки промовисті, що характеризують не лише світ зацікавлень автора, а й передають його особистісні рефлексії: “Зв’язок поколінь: батько, мати, Міка”, “Любимчик “Сясьо”-ловець”, “Природа схоплена на “гарячому”, “Кремфорд розширює рамки екрана”, “Над Ринком панує Посейдон ще й  захищає Ратушу тризубом” …

Друга фотовиставка Романа Савицького-фотомитця демонструвалася в Музеї у грудні 2006 року і була присвячена Миколі Колессі. Свою назву “Микола Колесса – Маестро століття” вона отримала від заголовка статті Р. Савицького, опублікованій у газеті “Свобода” (США) до 95-ліття композитора (1998). Автор статті, який з великим пієтетом ставився до постаті і творчості Миколи Колесси, зі знанням справи окреслює його діяльність як диригента і педагога, майстерно вплітаючи в інформативну тканину особисті коментарі. І знову хочеться зацитувати:

“Під батутою маестра оркестрові шедеври Бетовена, Моцарта, Чайковського та інших композиторів, чеська музика і безліч прем’єр українських композиторів. У 1939 році він першим дириґував фортепіяновим концертом В. Барвінського, який згодом вважався загубленим (в наш час твір віднайдено). Перші звукозаписи “Кавказу” і “Заповіту” блискуче відображають ґеніяльність шевченкових текстів у сплаві з унікальною музикою С. Людкевича. Ця велич “Кавказу”, який досягнув рідкісних в українській музиці висот, була відображена дириґентом за допомогою унікального звуковидобуття: М. Колесса обдарований спеціяльним відчуттям епічно-патріотичного жанру…

Дириґентська паличка М. Колесси надихала музичне життя і спричинила ріст стандартів виконання. …  

Його колишні студенти тепер керують оркестрами оперних театрів, філармоній та хорами; їх так багато, що маестра справедливо вважають засновником окремої Львівської школи дириґування. … Свої знання й час він щедро дарував з тією великодушною посмішкою, яка граничить з благословенням.”

На виставці “Микола Колесса – Маестро століття” експонувалися світлини, зроблені Романом Савицьким під час перебування композитора у США (1994 р.), де патріарх української музики разом з  Дарією Гординською-Каранович, Василем Витвицьким та Любкою Колессою. Цікаво “схоплений” фотографом маестро у своєму робочому кабінеті (1998), пам’ятні фото з ювілейних концертів, присвячених 100-річчю М. Колесси (2003).

Кожен приїзд до Львова і прихід до нашого музею Романа Савицького був пов’язаний з якоюсь подією. Ми мали нагоду слухати надзвичайно цікаві лекції музикознавця про Соломію Крушельницьку в контексті його бібліографічних та фонографічних досліджень співачки, про “зірок” Голівуду з українським корінням, видатних музикантів різних національностей, життя і творчість яких була пов’язана зі Львовом. У грудні 2003 року в музеї Соломії Крушельницької відбувся концерт камерної музики за участі відомих музикантів – Петра Цегельського (скрипка) та Етели Чуприк (фортепіано),  ініціатором та організатором якого був Р. Савицький. Вступне слово і супровід концерту ще раз засвідчили його глибокі знання не лише в царині української музики, а й європейської класики, адже програму концерту складали твори Сезара Франка, Сергія Прокоф’єва, Моріса Равеля. Через кілька місяців 11 лютого 2004 року Р. Савицький виступив на науковій конференції, присвяченій 125-літтю Станіслава Людкевича, з цікавою доповіддю “Кавказ” у Львові знову”.

За словами професора Наталі Кашкадамової, Роман Савицький-молодший як музикознавець мав свою улюблену тему дослідження – “вивчав впливи українських мелодій та історико-літературних сюжетів на твори світової музики”. Яскравим прикладом такої праці стала передача на Львівському радіо “Віють вітри, віють буйні …” – захоплююча мандрівка мелодії української народної пісні від Лисенка до Ліста та до джазових імпровізацій ХХ століття.  Треба сказати, що у той час, початок 2000-х років, такий підхід до популяризації української музики був справжнім відкриттям не лише для любителів, але й для  професіоналів.

Бібліографія статей Р. Савицького, які стосуються С. Крушельницької невелика, проте дуже чітко відображає позицію автора та його професійні вподобання. Ще в 1960-х роках молодий музикознавець звернувся до дискографічної спадщини співачки, надрукувавши у часописах “Свобода” і “Новий шлях” замітку “Співає С. Крушельницька” (1964)  та відгук на доповідь С. Максимюка “С. Крушельницька і її фонографічна спадщина”, виголошену в Українській Вільній Академії Наук в Нью-Йорку (1965). У 2004 році Р. Савицький друкує бібліографічно-критичний есей “Американський портрет Соломії Крушельницької”, де подає спростування поширеної помилки щодо дати гастролей співачки у США. Автор статті, аналізуючи інформацію в німецьких лексиконах, праці американських дискографів, статті італійських музикознавців та матеріали українських дослідників, переконливо доводить, що гастролі С. Крушельницької у США відбулися у 1928 році, а інші дати (1927 та 1929) є помилковими. Свідчать про це і “матеріальні” докази, на які посилається Савицький – записи фірмою “Колумбія” українських народних пісень у виконанні співачки та фото артистки, зроблене у Нью-Йорку того року. Завершується стаття роздумами автора про плинність часу та людську пам’ять: “Особливо сильні пережиття так закорінені в нашій пам’яті, що мають властивість і дивну силу раз-у-раз повертати нас у те минуле. Такі переживання приковують нашу свідомість до цього минулого, котре для нас не втрачає ні актуальності, ні чару, і тим самим здатні зупинити час. У рівчаках історичних вже американських дисків та між рамками згаданого вже американського фото звичайно швидкохідний час – зупинився. І навіть в наші дні у тих предметах він владно повертає нас в рік 1928-ий. Він, той мінливий мент, спинився заради нас …”

Цей ліричний, і такий характерний для Романа Савицького монолог, з погляду дня сьогоднішнього звучить особливо проникливо, бо нагадує нам той час, коли він несподівано з’являвся на порозі музею, виповнюючи простір своєю присутністю, а нас увагою і доброзичливістю. Час, якого вже не повернути …

Галина Тихобаєва, заступник директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Концерт був приватним і не отримав широкого розголосу у пресі того часу. Лише місячник “Українська музика” (жовтень, 1937, ч.8) у розділі “Хроніка” помістив коротку інформацію про цю подію: “Наша відома співачка Сальомея Крушельницька приїхала в липні до Галичини, на два місяці, відвідати свою родину. Була також в Сяноці і тут 29 серпня дала домашній концерт у приватному мешканні д-ра Карановича для вузької громади спеціально запрошених гостей. Відспівала Крушельницька цілу низку українських народних пісень, особливо з її рідного села (Біла коло Тернополя), а також три італійські пісні і викликала щире захоплення слухачів. Цікавилася теж громадянським життя, відвідала музей “Лемківщину” і збірку картин артиста Л. Ґеца“.

Ще одним джерелом інформації про цей концерт став спогад Ірини Добрянської “Соломія Крушельницька на Лемківщині”, вміщений у двотомному виданні Михайла Головащенка “Соломія Крушельницька. Спогади, матеріали, листування”, 1978 (Т.1, с.250-251).

Авторка спогаду Ірина Добрянська (1892-1980) – невтомна збирачка і дослідниця пам’яток народного мистецтва Лемківщини. Була однією з ініціаторів та засновників музею “Лемківщина” в Сяноку. У 1930-40-х роках працювала у цьому музеї. У 1950-60-х роках – наукова співробітниця Львівського музею етнографії і художнього промислу.

Зі спогаду І. Добрянської дізнаємося, що українська громада Сянока, доклала багато зусиль, щоб концерт С. Крушельницької відбувся у великій залі міста і був більш публічним, проте сяноцьке староство відмовилося надати приміщення, тому вирішили організувати “товариський вечір у гостинній домівці лікаря Карановича”. Про сам концерт І. Добрянська згадувала: “Почало вже смеркати, коли зійшлися гості. З’явилася серед нас Соломія Крушельницька. Була це жінка років за 60, висока, струнка, в темному вбранні, гладко зачесана, з усмішкою на устах. Пройшла вздовж кімнат, вітаючи всіх поклоном голови, сіла біля фортепіано.

“Що вам заспівати? – були перші її слова, у відповідь очима її просили: “Заспівайте, що ласка, ми дуже хочемо Вас почути”. Тоді Крушельницька просила погасити світло у цій кімнаті, де стояло фортепіано, та сказала, що акомпанувати буде сама. Прозвучали перші акорди, і почався концерт над концертами.”

І ось, врешті, наша знахідка в архіві М. Головащенка – спогади про концерт у Сяноку Олени Ванчицької, які свого часу через радянську цензуру дослідник не міг опублікувати.

Коротко про історію цих спогадів. Михайло Головащенко, зустрівшись у Львові з Іриною Добрянською, звернувся до неї з проханням надіслати детальніші спогади про Крушельницьку. Невдовзі дослідник отримав від неї листа такого змісту (подаємо зі скороченнями): “Львів 16.IV.1972. Вельмишановний Михайле Івановичу! Сповнюю обіцянку дану Вам у Львові та повідомляю Вас, що в моїх записах нічого більше про С. Крушельницьку та її виступи в Сяноку я не найшла. Зате звернулась я до знайомих, що тоді проживали в Сяноку та одержала письмо від Ванчицької Олени, що живе тепер в Австралії і копію цього письма шлю Вам: “Те, що я знаю про С. Крушельницьку є дуже скупеньке, але постараюсь дошукатися до джерела, бо родина Її живе. Соломія була в Сяноку приблизно в 1937 році, Їй було на моє око під 70 літ. Вона загостила до своєї сестрінки Стернюк-Каранович, якої муж був др. Володимир Каранович. … В Сяноці у Карановичів проспівала Соломія богато народних пісень, опрацьованих Лисенком, Леонтовичем і др. На кінець заспівала гимн “Ще не вмерла” – при чому на початку завважила як цей гимн співати:“бо ж це є боєвий виклик, а не плаксивий.” Соломія прибрала бадьору позу, наче б йшла до бою, вдарила по акордах /сама собі акомпаніювала/ і своїм могучим, дзвінким голосом в маршовому такті відспівала цей гимн. Так ніхто не співав і не співає – на жаль.”

У кінці листа І. Добрянська подала адресу О. Ванчицької, якою, очевидно скористався М. Головащенко. Про це свідчать збережені в архіві дослідника лист та рукопис О. Ванчицької “Жмуток спогаду про Саломію Крушельницьку”.

Подаємо уривок зі спогаду О. Ванчицької про концерт в Сяноку зі збереженням мови та транслітерації авторки: “Та все ж таки приблизно 1934 (ймовірно описка – Г. Т.) довелось стрінути Саломію Крушельницьку віч на віч в домі п. Карановичів в Сяноці. Дружина др. Карановича була донькою сестри Саломії. П. Карановичі зааранжували зустріч сяніцької громади з С. Крушельницькою. Важко устійнити тодішній вік С.К. Я віднесла враження може около 65 літ. В поведінці привітна, товариська, бадьора, граціозна, як і колись. Могутнім голосом проспівала низку пісень. На закінчення обіцяла відспівати гимн: Ще не вмерла Україна, але тільки тому, щоби показати як співати. Попередила таким обясненням: гимн співається бравурно, бо ж це визов і погроза ворогові, готовість до самопожертви за свободу, а закінчується надією і вірою в побіду. При акомпанементі фортепіану, на якому сама грала, дала незабутний зразок як треба співати гимн. І по сьогодні при співі гимну появляється перед моїми очима постать Соломії Крушельницької.”

Наступного дня після концерту, як згадував часопис “Українська музика”, Соломія Крушельницька відвідала музей “Лемківщина”, а також  побувала у майстерні художника Лева Ґеца. На згадку про цей візит художник подарував співачці графічний портрет Олекси Новаківського, який зберігається у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Підготувала Галина Тихобаєва

Попри все це, донедавна мало ще хто в Україні знав про Іру Маланюк, співачку, яка двічі – у Німеччині та Австрії була удостоєна почесного титулу Каммерзенгерін. Невелика книжечка доктора мистецтвознавства Стефанії Павлишин «Історія однієї кар’єри», завдяки якій українські меломани дізналися про свою знамениту краянку, лише частково висвітлює мистецький доробок цієї всебічно обдарованої артистки.

На свою Батьківщину Іра Маланюк приїхала після п’ятдесятирічної відсутності лише у 1994 році. Відтоді  бувала в Україні часто. Любила відвідувати Львів, де зробила свої перші кроки на оперній сцені, їздила у рідний Станиславів. У 1998 році вона стала почесним професором Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка.

Часто у ці українські мандрівки Іра Маланюк запрошувала своїх приятелів, відомих у Європі музикантів,  членів Австрійського товариства шанувальників оперного мистецтва, яким хотіла показати рідний край та заохотити до співпраці з українськими митцями. Щоразу, приїжджаючи до Львова, Іра Маланюк приходила й до Музею Соломії Крушельницької. Гостя з Відня брала участь у відкритті багатьох музейних імпрез, у Музичному салоні Музею відбулася презентація німецькомовного видання книги спогадів співачки.

У 2022 році на прохання журналістки Анни Лодигіної, яка разом з польською телекомандою TVP World працює  над тревел-проектом про видатних українців у Європі, працівники Музею поділилися фондовими матеріалами про Іру Маланюк. Результатом цієї співпраці став фільм-оповідь про Іру Маланюк, який можна переглянути тут: https://youtu.be/zBD__aciqp4

У 1998 році, напередодні вісімдесятилітнього ювілею артистки, віденське видавництві «Ibera Verlag» видало книгу спогадів Іри Маланюк «Голос серця. Автобіографія співачки». Ці мемуари артистка написала німецькою мовою. Можемо вважати, що ця книга – український слід у світовій музичній мемуаристиці. Властиво Іра Маланюк зробила те, чого свого часу не змогли, або ж не захотіли зробити, С. Крушельницька, О. Мишуга чи М. Менцинський, які не залишили нам жодного «мемуарного рядка». Тільки один з відомих у музичному світі українців – тенор Михайло Голинський, поділився своїми спогадами з широкою аудиторією шанувальників оперного мистецтва

Пізніше «Голос серця» Іри Маланюк заговорив і рідною мовою – у 2001 році львівське товариство Ріхарда Вагнера видало ці мемуари в українському перекладі Алли Ільницької.

Автобіографію Іри Маланюк, без застереження, можна сприймати як добрий мистецький твір і важливий документ епохи. Досконала пам’ять та вміння аналізувати, гарний і послідовний виклад а також бажання представити хроніку свого артистичного життя, допомогли Ірі Маланюк створити вільну й достовірну розповідь, багату на життєві колізії і сюжети. Мемуари співачки – це вдумливе осмислення музично-сценічної кар’єри, це цікаві й влучні портретні характеристики. Це і роздуми артистки щодо нюансів віртуозності таланту партнерів І. Маланюк по оперній сцені, відомих диригентів, режисерів та композиторів. Це також і власна інтерпретація багатьох мистецьких явищ та політичних подій, що творить своєрідну історичну картину часу та «артистичного простору» Іри Маланюк.

Зважаючи на те, що український переклад цих спогадів вийшов невеликим накладом понад 20 років тому, впродовж певного часу будемо презентувати на сторінці “Соломія Крушельницька” у мережі Facebook уривки з 12 розділів книги спогадів Іри Маланюк, які проілюструємо фотоматеріалами із фондової збірки Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Ірина Криворучка, головний хранитель фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Аналізуючи минуле десятиліття (2002-2012), слід сказати, що воно було багатим на здобутки у дослідженні спадщини Соломії Крушельницької та вшануванні її пам’яті. Разом з тим, у цей період крушельницькознавство зазнало значних втрат: відійшли у засвіти Михайло Головащенко (1923-2005) та Петро Медведик (1925-2006), не стало Левка Тарнавського (1944-2012), дослідника генеалогії родоводу співачки.

Великим здобутком у вивченні життя і творчості співачки стали книжкові видання: Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів. Тернопіль: Джура, 2008. Соломія Крушельницька. Міста і слава, Львів: Апріорі, 2009. Родовід Савчинських, Львів: Апріорі, 2011.

У цей період Соломію Крушельницьку гідно вшанували в пам’ятних знаках в Україні та за кордоном.

2008 року з ініціативи директора Львівської опери Тадея Едера встановлено погруддя Артистки (автор – скульптор Я. Скакун) в музеї театру “Ля Скала”.

22 серпня 2010 року відбулося відкриття пам’ятника Соломії Крушельницькій в Тернополі, ініціатором створення та фундатором якого був благодійний фонд “Соломія”, очолюваний громадської діячкою Мартою Подкович. Автори – скульптори Володимир Стасюк у співпраці з Андрієм та Володимиром Сухорськими, архітектор – Ізабелла Ткачук.

21 липня 2012 року в рамках проведення 58-го Фестивалю Пуччіні був встановлений бронзовий бюст С. Крушельницької (автор – скульптор Р. Іваницький) у Торре-дель-Ляґо (Італія). Подію приурочили до 140-річчя співачки. Тижневик для українців всього світу “МІСТ Online” повідомляв: “У церемонії взяли участь: М. Петренко, радник прем’єр-міністра України; Ґ. Чернявський, посол України в Італії; Д. Ляхович, апостольський візитатор для українців греко-католиків у Італії й Іспанії; Оксана Дика, українська співачка в Ля Скала, Симонета Пуччіні, онука Дж. Пуччіні.”

В Україні центрами ювілейних святкувань стали Тернопіль і Львів.

Сесія Тернопільської обласної ради від 20.11.2011 року прийняла рішення “Про проголошення 2012 року в Тернопільській області Роком Соломії Крушельницької”, а Голова обласної державної адміністрації видав розпорядження “Про відзначення в області 140-річчя від дня народження Соломії Крушельницької”. Розпорядження, яке передбачало створення ювілейного комітету, затвердження заходів та обов’язкове інформування про їх виконання, відіграло свою позитивну роль в організації святкувань на батьківщині співачки.

Хроніку ювілейних подій, які вражають кількістю та різноманітністю, подавала газета “Соломія”.

“Заходи, приурочені ювілею славетної землячки, розпочалися 16 вересня літературно-мистецькою композицією “Крізь сяйво Соломіїних пісень” на батьківщині Соломії – в Білявинцях Бучацького району. 21 вересня в Білій поблизу Тернополя в меморіальному музеї С. Крушельницької відбулася мистецька імпреза “Три таланти жінки світової слави”. Того ж дня на концерт обдарованої творчої молоді “Пісні родимого краю” організатори запросили в Український дім “Перемога” в обласному центрі. А в обласній філармонії відбувся сольний концерт солістки Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва Мирослави Гаврилюк.

19 вересня читачам обласної універсальної бібліотеки була представлена літературно-музична композиція “Сонет для Соломії” у виконанні студентів та викладачів Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької.

22 вересня відбулася науково-теоретична конференція ”Соломія Крушельницька та українська духовність” (місце проведення – Тернопільське державне музичне училище ім. С. Крушельницької), покладання квітів до пам’ятника С. Крушельницькій і святковий концерт муніципального духового оркестру “Оркестра Волі”. Після цих заходів у драматичному театрі відбулися урочиста академія та концерт майстрів мистецтв області “Пісню світові дала…”.

23 вересня поціновувачі української пісні зібралися біля пам’ятника великій Соломії на бульварі Шевченка в Тернополі на концерт мистецьких колективів музичного училища, що носить ім’я славетної землячки”. (Гідна шани та любові, “Соломія”, №3, 2012).

Продовжуючи список заходів, зазначимо, що 23 вересня в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулося клубне спецпогашення конверта штемпелем “ТОКМ Соломія Крушельницька. 140 років. Сопрано світу – голос України. Тернопіль, 23 вересня 2012 року”. 13 листопада на цьому ж майданчику проходила науково-краєзнавча конференція “Уродженці Тернопільщини – еліта національної культури”, приурочена ювілею співачки. Завершились святкування 22 листопада мистецьким дійством за мотивами п’єси Б. Мельничука та І. Ляховського “Соломія” на сцені Тернопільської обласної філармонії.

Земляки Крушельницької також змогли похвалитися великою кількістю різноманітних видань – ювілейні конверти, буклети, поштівки.

Львів, який у той час переживав “туристичний бум”, здавалося б мав усі підстави стати головним спонсором ювілею Крушельницької. Справді, у пресі з’явилося повідомлення, що “львівські депутати виділили 100 тис. грн. на святкування з нагоди 140-річчя з дня народження видатної оперної співачки Соломії Крушельницької.” Постанову прийняли 21 вересня 2012 року?! Ці кошти мали б піти для покращення інфраструктури Музею співачки (відселення мешканців, ремонтно-реставраційні роботи), видання нового компакт-диску із записами творів у її виконанні, перевидання книжки “Соломія Крушельницька. Міста і слава”. У планах було також оголошення конкурсу на спорудження пам’ятника С. Крушельницькій у Львові. Проте, кошти “розчинилися” у ході підготовки до “Євро-2012” і місто обмежилося лише підтримкою ХІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької, який, до речі, мав також фінансування і з центрального бюджету.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розпочав ювілейний рік 1 березня 2012 року відкриттям виставки оригінальних матеріалів зі своєї збірки “На вершині світової слави” у Музеї книги і друкарства України (Київ). У час її експонування було організовано два концерти камерно-вокальної музики. Перший з них, за участю солістки Львівської опери Наталії Романюк (концертмейстер О. Древіцька), відбувся у день відкриття виставки, другий – 17 березня лекція-концерт  за участю співачки з Нідерландів Олександри Ленишин, піаніста Браяна Філдгауза і лектора Роксоляни Пасічник, старшого наукового співробітника Музею Соломії Крушельницької.

Центральною подією святкувань у Львові стала ювілейна академія “Соломія Крушельницька у світовій культурі: слідами нащадків” (21 вересня), організована Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою при Національному університеті “Львівська політехніка”, Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької у Львові, Львівським національним академічним театром опери та балету ім. Соломії Крушельницької та Конгресом українців Естонії. У рамках академії відбулося відкриття виставки художніх робіт нащадків роду Соломії Крушельницької та камерний концерт, в якому взяли участь музиканти з родини С. Крушельницької, солісти Львівської опери, а також співачка з Талліна Яніка Сілламаа.

23 вересня працівники Музею Соломії Крушельницької запросили гостей на відкриття виставки “Скарби Соломіїного дому”, концерт (солістка – Лілія Коструба) та традиційний уродинний торт, а ввечері учасники святкувань переглянули нову балетну виставу “Повернення Баттерфляй” Дж. Пуччіні-М. Скорика у Львівській опері.

Ще дві події до ювілею співачки, що мали міжнародний резонанс, відбулися у жовтні за участю працівників Музею Соломії Крушельницької у Львові. 19-21 жовтня під час Днів української культури в Італії була проведена наукова конференція “Соломія Крушельницька – українська квітка на італійській землі” з ініціативи української громади в приміщенні Муніципалітету Риму. Після конференції у Центрі Польської культури відбувся вечір за участю Народної артистки України Вікторії Лук’янець.

30 жовтня у Львівському Музеї співачки презентували українсько-американський проект, ініціатором і продюсером якого був Алекс Гутмахер (США) Для цього був виготовлений промоційний відеоролик “Скарби Соломіїного дому” та копія театрального костюму С. Крушельницької у ролі Чо-Чо-сан. Вони мали демонструватися під час культурно-освітньої акції “Соломія – sole mio”, яка планувалася за участю співачки Любові Щибчик. у Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго,Торонто і Монреалі.

У Дні пам’яті Соломії Крушельницької 15-16 листопада в музеї співачки відбулися Наукові читання та відкриття виставки “Соломія і Анна Крушельницькі – щедрість таланту”, яка була присвячена ювілейним датам двох сестер – 140-річчю Соломії та 125-річчю Анни.

Завершальним акордом ювілейного року став ХІІ Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, що відбувся 14-18 листопада у Львівській опері. Його міжнародний статус забезпечила участь музикантів та співаків з Японії, Польщі, Білорусії, Узбекистану, Молдови, Німеччини, Канади і США. Почесним гостем Фестивалю став директор музею театру “Ля Скала” Ренато Ґаравалья. До програми увійшли три оперні вистави – “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні, “Аїда” та “Бал-Маскарад” Дж. Верді, балет “Повернення Баттефляй” Дж. Пуччіні – М. Скорика та Гала-концерт.

“Родзинкою” Фестивалю стала співачка Манамі Хама (Японія-Італія) у ролі Чо-Чо-сан, яка вразила усіх своєю реалістичною грою і змусила глядацьку залу плакати у сцені ритуального самогубства героїні.

Щодо матеріалів, які друкувалися у пресі ювілейного 2012 року, то пальму першості втримувала газета “Соломія”. Події і заходи у Львові, особливо ті, що стосувалися Фестивалю, широко коментував “Високий замок”. Місячник “Галицька брама” (видавництво “Центр Європи”) повністю присвятив Соломії Крушельницькій № 7-9 за липень-вересень 2012 року. Гарним дарунком до ювілею став перекидний настінний календар, виданий Львівською оперою у співпраці з Музеєм Соломії Крушельницької.

Для відзначення 140-літнього ювілею Соломії Крушельницької було характерним розширення формату ювілейних подій. У минулому залишилися урочисті мітинги за участю представників влади, до традиційних концертів на честь ювілярки додалися урочисті академії та культурно-мистецькі проекти. Цей ювілей також засвідчив, що вшанування Артистки вийшло на міжнародний рівень завдяки активній співпраці з культурологічними інституціями та громадськими організаціями за межами України.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик

Україна, відсвяткувавши Міленіум і своє перше десятиліття незалежності, стояла перед новими викликами. Патріотичний ентузіазм 1990-років згасав. Країна почала ділитися на індустріальний багатий Схід і культурний, але бідний, Захід. Суспільство лихоманило: вбивство Ґонґадзе, плівки Мельниченка… За таких обставин ювілей Соломії Крушельницької у 2002 році, на жаль,не отримав підтримки на державному рівні.

Компакт диски із записами С. Крушельницької. Автор проекту – Андрій Кочур

Київ вшанував ювілярку лише літературно-музичним вечором (автор композиції та режисер Софія Майданська), що відбувся 23 вересня у Національній музичній академії. У програмі концерту прозвучали улюблені пісні, твори з її репертуару у виконанні молодих співаків та музикантів. На вечорі відбулася презентація CD альбому “Соломія Крушельницька” (два компакт-диски з реставрованими прижиттєвими записами голосу співачки). Автор проекту Андрій Кочур розповів про роботу над цим виданням, яке стало першим в Україні після записів голосу С. Крушельницької на платівках фірми “Мелодія”, що були видані до 100-річчя співачки у 1973 році. В анонсі до цього видання зазначалося: “CD – чудовий подарунок меломанам і тим, хто цікавиться українською культурою. Спонсорами альбому виступили фонди “Відродження”, “Україна інкогніта”, приватні особи. Виконавці проекту – дирекція Літературного музею Г. Кочура – Марія та Андрій Кочури. Тираж альбому невеликий – всього 1000 примірників. Ціна – 50 гривень. Трохи дорого, але для справжніх шанувальників кластичної музики все ж прийнятно”.

Оглядаючи події цього ювілею, без перебільшення можемо стверджувати, що центром святкувань був Львів, а головними майданчиками стали два мистецькі заклади пов’язані з іменем Соломії Крушельницької – Музично-меморіальний музей співачки та Оперний театр її імені (від 2001 року).

У Музеї Соломії Крушельницької традиційно урочисті заходи відбулися 23 і 24 вересня. В день народження співачки було проведено Наукові читання, на яких з доповідями виступили працівники музею, викладачі Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка, гості з Тернополя та Києва. Наступного дня відбувся вокальний вечір за участю солістки Львівської опери Наталі Романюк (партія фортепіано О. Менцинська) та скрипальки Іванни Гусар, учениці Львівської середньої-спеціалізованої школи-інтернату ім. С. Крушельницької (партія фортепіано О. Кужель).

Ще один концерт в Музеї 29 вересня підготували солісти Львівської філармонії Лілія Коструба та Оксана Савіцька.

Знаковою подією, що була приурочена до ювілею, стало Перше зібрання родини Соломії Крушельницької в Музеї співачки, яке відбулося 24 серпня 2002 року. «У ювілейний рік працівники Музею С. Крушельницької вирішили зробити здавалося би, неможливе – вперше зібрати за єдиним столом родину співачки. Ця подія збіглася зі святкуванням Дня Незалежності, й, мабуть, таки не випадково. Адже, для Соломії рідний край і сім’я були нероздільними поняттями. Гості поприїжджали з Києва, Стрия, Лос-Анджелеса …Серед відомих українських діячів рід Крушельницької представляли композитори Мирослав Скорик і Богдана Фільц, перекладач античних текстів Андрій Содомора, стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик. Загалом, біля родинного вогнища зібралося понад 30 осіб.” (Н. Паньків “Нас піснею вона єднає”, г. “Україна і час”, 29 серпня, 2002).

Учасники зібрання підписали звернення до міського голови Львова з проханням посприяти відселенню мешканців з будинку Соломії Крушельницької з метою розширення музею співачки.

До цієї події в музеї була побудована виставка з фондів музею, яка знайомила відвідувачів з представниками славного роду Крушельницьких-Савчинських.

До вшанування ювілярки долучилася і Львівська державна музична академія ім. М. Лисенка. Ще 29 травня у Музеї співачки відбувся концерт “Лети моя пісне”, на якому прозвучала вокально-камерна музика українських композиторів у виконанні студентів вокального (клас камерного співу проф. М. Логойди) та фортепіанного факультетів. А 2 та 15 жовтня студенти класу викладачів вокальної кафедри Л. Кривоцюк і М. Процев’ят виконали твори зарубіжних і українських композиторів у концертах, які відбулися на двох майданчиках – в Музеї Соломії Крушельницької та малому залі Музичної академії.

30 листопада у залі Львівської обласної філармонії відбувся Вечір пам’яті Соломії Крушельницької (до 130-річчя від дня народження та 50-ї річниці смерті співачки),у якому взяли участь провідні солісти філармонії Лілія Коструба Оксана Савіцька, струнний квартет Володимира Дуди, а також майстри художнього слова Олег Батов та Інна Павлюк. У фойє експонувалася виставка оригінальних документів з фондів Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові.

130-річчя Соломії Крушельницької відзначали у товаристві ще двох достойних ювілярів 2002 року – Миколи Лисенка та Одарки Бандрівської. Музей С. Крушельницької активно долучився до цих святкувань.

Львівська опера гідно вшануваласвою Патронесу в рік її ювілею. У березні у Міжнародний день театру в Дзеркальній залі було встановлено і посвячено скульптурний портрет Соломії Крушельницької роботи скульптора Ярослава Скакуна. “Після відкриття скульптури всесвітньовідомої співачки Соломії Крушельницької у Львівській опері відбувся святковий концерт. Наша Соломія відтепер знову повернулася у рідний дім і освячуватиме його своєю присутністю”. (Г. Гупало “Повернення Соломії Крушельницької до рідного дому”, г. “Армія України”, 9 квітня 2002).

4 листопада відкрився ІХ (позачерговий, у зв’язку зі 130-річним ювілеєм співачки) фестиваль оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької. Фестиваль, що відбувся під патронатом Мирона Янківа, голови Львівської облдержадміністрації, чи не вперше отримав гідну матеріальну підтримку з боку місцевої влади. Директором Фестивалю призначено Тадея Едера, художнім керівником – Ігоря Лацанича. На жаль, для видатного диригента, засновника цього фестивалю (1988р.), власне ІХ став останнім (І. Лацанич помер у 2003 р.). До програми Фестивалю 2002 увійшли три опери Дж. Пуччіні – “Богема”, “Мадам Баттерфляй”, “Тоска”. Відкрився Фестиваль концертом учнів і викладачів Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, а завершився традиційно Гала-концертом. Серед виконавців, окрім львів’ян, найбільш численно та на високому рівні була представлена Національна опера України – Лідія Забіляста, Ольга Нагорна, Сергій Магера, Андрій Романенко, Петро Приймак, Назар Павленко. Статус міжнародного підтримали гості з Росії (Галина Чорноба) та Польщі (Томаш Кук).

На батьківщині Соломії Крушельницької відзначали її ювілей, як завжди, з великим ентузіазмом та глибокою пошаною до своєї землячки. “Велелюдні урочистості відбувались у с. Біла, де пройшли дитячі та юнацькі роки співачки. Тут свято почалося службою Божою у церкві, де був священником її батько – Амвросій Крушельницький. Святкова процесія з хоругвами, синьо-жовтими прапорами, у білецьких вишиванках прямувала на сільський цвинтар до могили Амвросія і Теодори Крушельницьких. На могилі … правилась панахида, звучали молитви, промови. На майдані ім. Родини Крушельницьких біля меморіального музею розташувалась широким колом святково вбрана публіка. Урочисті промови високих посадових осіб, спонсорів свята, голови новоутвореного Благодійного фонду “Соломія” Марти Подкович. Після урочистої частини відбувся чудовий концерт силами білецького хору “Просвіта” під орудою І. Романка, музучилища ім. С. Крушельницької, педуніверситету ім. В. Гнатюка. Дитячі вірші, пісні і танці дарували присутнім маленькі Соломійки Білої”. (М. Зайко, Ювілейні урочини, г. “Соломія”, № 3, листопад 2002).

До ювілею працівники Тернопільського краєзнавчого музею розгорнули виставку“В ній усе було справжньою гармонією”, де представили оригінальні матеріали з фондової колекції, пов’язані із С. Крушельницькою. Окрема частина виставки була присвячена пам’яті Ігоря Ґерети, дослідника життя і творчості співачки, автора експозиції Меморіального музею Соломії Крушельницької у Білій, який помер у червні  2002 року.

У Тернопільському драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбувся великий концерт камерного хору Кременецького гуманітарного педагогічного інститутуім. Т. Шевченка.

Святкування на батьківщині співачки завершилися 6 жовтня Всеукраїнською науковою конференцією “Соломія Крушельницька та світова музична культура” у Тернопільському педагогічному університеті за участю науковців зі Львова і Тернополя та святковим концертом.

Переглядаючи періодичні видання, можна дійти висновку, що найповніше події ювілейного року висвітлювала львівська преса на сторінках газет “Високий замок»”,  “За вільну Україну”, “Львівська правда”, “Поступ”.

Серед центральних газет лише “Культура і життя” 25 вересня 2002 року надрукувала статтю Михайла Головащенка «На вершині світової слави» і “Відкритий лист львівському міському голові Л.К. Буняку від родини Соломії Крушельницької”. Цікаві матеріали опублікували “несподівані” видання –“Армія України” і “Комсомольская правда в Украине” завдяки журналістці Ларисі Марчук.

Проте, «чемпіоном» щодо кількості публікацій стала газета “Соломія” (Тернопіль). Кожен номер цього видання впродовж року був заповнений різноманітними матеріалами, присвяченими С. Крушельницькій та її ювілею. У листопадовому випуску редакція часопису повністю «віддала» кілька сторінок Музично-меморіальному музею Соломії Крушельницької у Львові, надрукувавши статті його наукових співробітників (І. Лужецька “Львівський музей Крушельницької вперше зібрав нащадків Соломії”, Д. Білавич “1902 рік в житті Соломії Крушельницької”, М. Зубеляк “Соломія Крушельницька в операх Ріхарда Штрауса”), опублікувавши Листа до міського голови Львова від родини С. Крушельницької та підбірку світлин про ювілейні торжества у Музеї співачки.

Слід згадати кілька видань, що вийшли друком у 2002 році завдяки музейним працівникам. Це – ювілейний настільний календар та перший ілюстрований путівник експозицією Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, а також рекламний буклет Меморіального музею С. Крушельницької у Білій, приурочений до ювілею співачки.

Підсумовуючи здобутки 130-річного ювілею Соломії Крушельницької, варто наголосити, що його характерною ознакою стала увага до конкретних справ у вшануванні пам’яті великої співачки. Преса найбільше коментувала такі події, як відкриття скульптурного портрету у Львівській опері, впорядкування Майдану Родини Крушельницьких у Білій, ініціативу представників родини співачки щодо розширення Музею Соломії Крушельницької у Львові. Громадськість закликала владу надавати фінансову підтримку заходам і виданням, вкладати кошти у розвиток інфраструктури закладів культури, а не лише формально очолювати ювілейні торжества.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик

Урочисте погашення марки відбулося у Києві штемпелем першого дня та в с. Біла на Тернопільщині – спеціальним штемпелем 23 вересня 1997 року. Конверти були видрукувані у трьох різновидах – зі старою та оновленою формою для адресування, а також у збільшеному форматі.

В організації урочистих заходів цього ювілею змагалися Тернопіль і Львів, а, в підсумку, переможницею стала Соломія Крушельницька.

Хроніку святкувань на батьківщині співачки подаємо за матеріалами статті І. Ґерети “На честь великої України” (ж.“Дзвін”, 1998, №4).

20 вересня у церкві с. Біла, де колись відправляв служби о. Амвросій Крушельницький, відбулася урочиста літургія. По тому велелюдна процесія прийшла до могили батьків С. Крушельницької. Відтак на подвір’ї садиби Крушельницьких відбулося літературно-мистецьке свято. Увечері учасники ювілейних торжеств переглянули виставу “Соломія Крушельницька” за п’єсою Б. Мельничука та І. Ляховського у Тернопільському драматичному театрі. У неділю 21 вересня у Тернопільському краєзнавчому музеї відбулася наукова конференція, учасники якої прийняли звернення до місцевої влади у справі спорудження пам’ятника співачці. На будинку обласної філармонії, де у 1928 році виступала С. Крушельницька, було урочисто відкрито пам’ятну таблицю (скульптор Василь Садовник). Увечері в театрі виступали переможці конкурсу на здобуття премії ім. С. Крушельницької, який відбувся у березні 1997 року серед студентів Тернопільського музичного училища, що носить ім’я співачки.

Урочисто відзначали 125-ліття С. Крушельницької по всій Тернопільщині, зокрема у Бучачі, Білявинцях , Заліщиках.

Гарним подарунком до ювілею артистки від її земляків стала газета “Соломія”, яка почала виходити у Тернополі 1997 року. Це періодичне видання впродовж  наступних 20 років невтомно популяризувало ім’я С. Крушельницької, надаючи свої сторінки для дослідників життя і творчість співачки

Центром святкувань у Львові став Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької як ініціатор та організатор численних ювілейних заходів. На той час він був уже самостійною установою (від 1995 року). З нагоди 125-річчя  від дня народження С. Крушельницької Львівська міська рада видала Ухвалу (№ 998 від 04.12.97) про розширення музею, зобов’язавши виконавчий комітет відселити мешканців двох квартир з будинку співачки. На жаль, ця Ухвала була виконана лише у 2004 році, частково, бо вдалося відселити лише одне помешкання.

Ювілейні урочистості в музеї співачки відбулися 23-24 вересня. Гостей запросили на IV наукові читання, концерт молодих виконавців, лауреатів Міжнародних конкурсів, а також на традиційний уродинний торт. У Салоні музею було відкрито виставку, побудовану на матеріалах фондів Музею Соломії Крушельницької та Львівського історичного музею.

“Скарби Соломіїного дому” – ще одна виставка, присвячена ювілею артистки, експонувалася у грудні в Музеї історії релігії, де було представлено понад 100 оригінальних експонатів з фондової збірки музею Соломії Крушельницької. Працівники музею впродовж року організовували лекції, концерти, конференції, виставки разом з музичними закладами, бібліотеками, науковими і просвітницькими товариствами у Львові, Стрию, Дрогобичі, Червонограді, Тернополі. Експозиція та матеріали фондової збірки музею стали основою для багатьох теле- і радіопередач, зокрема для створення документального фільму “Два життя Соломії”, (режисер О. Фролов, студія “Контакт”, Київ), який вийшов на екрани у ювілейному 1997 році.

Львівська опера вшанувала ювілярку тижнем пам’яті. Впродовж 16-23 листопада в театрі усі вистави були присвячені Соломії Крушельницькій, а на завершення відбувся великий гала-концерт.

До ювілею співачки Львівське видавництво “Дивосвіт” надрукувало оригінальні конверти з її зображенням (худ. М. Маринюк) та інформацією про артистку на звороті (текст Г. Тихобаєвої).

У Києві, з нагоди ювілею С. Крушельницької, на сцені Національної опери України відбувся урочистий концерт за участю провідних солістів київського, одеського, львівського оперних театрів, лауреатів Міжнародного конкурсу ім. С. Крушельницької. Вечір відкрив Михайло Головащенко, розповівши про життя і творчість артистки, слухачі почули записи українських народних пісень у виконанні співачки.

Хроніку ювілейних подій подавали періодичні видання в Україні та за її межами. Зокрема, на сторінках україномовних газет “Свобода” та “Америка” (США) друкувалися матеріали про Соломію Крушельницьку та повідомлення про ювілейні торжества М. Головащенка, І. Ґерети, П. Медведика, працівників Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

У газеті “Культура і життя” В. Горинь опублікував невідомі листи Соломії Крушельницької до Марії Вояківської (№ 35, 1997), а Р. Пилипчук здійснив передрук статей “Сальомея Крушельницька” Марії Фуртак та “В гостині у С. Крушельницької” Ярослави Музики, що друкувалися у львівських жіночих періодичних виданнях у 1930-х роках (№38, 1997). “Літературна Україна” (25 вересеня, 1997) надрукувала розлогу статтю Р. Пилипчука “Нам тут, межи москалями, не геть-то радісно й корисно…” про одеські гастролі співачки та її стосунки з Марком Кропивницьким.

Завершити огляд подій 125-літнього ювілею хочеться словами Ігоря Ґерети: “1997 року в умовах повної політичної свободи Україна відзначала ювілей своєї великої дочки Соломії Крушельницької. І хоч економічні негаразди не дали здійснити все задумане, свято вдалося” (ж.“Дзвін”, 1998, №4).

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик.

Суспільно-політичні події, що призвели до незалежності України у 1991 році, змінили вектор культурного життя країни.

Знаковою подією для вшанування Соломії Крушельницької стала організація фестивалів на честь співачки. Перший фестиваль відбувся за ініціативи головного диригента Львівського театру опери та балету ім. І. Франка Ігоря Лацанича у листопаді 1988 року, і, як писала тодішня преса, “вдався на славу”. Великий ентузіазм організаторів та успіх серед публіки сприяли тому, що фестивалі стали відбуватися щорічно.

У 1991 році у Львові відбувся Перший міжнародний конкурс оперних співаків ім. Соломії Крушельницької. У статті, присвяченій цій події, музикознавець Любов Кияновська зазначала: “Вільна країна має багато атрибутів, до яких належать і власні мистецькі змагання європейського і світового масштабу. Як гарно, що прилетіла до нас оця перша ластівка і сповістила про прихід весни, нового життя” (ж. Музика, 1992, №2).

Відкриття Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької (1989) стало другою важливою подією, що змінила формат вшанування пам’яті артистки.

Повертаючись до подій, присвячених 120-літньому ювілею Соломії Крушельницької, зазначимо, що вони переважно зосереджувались у Львові. Вшанували співачку двома великими концертами у залі ім. С. Людкевича обласної філармонії. Перший відбувся 24 вересня, його організаторами були Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка (колишня Львівська консерваторія) та Львівська музична школа ім. С. Крушельницької. У програмі концерту крім вихованців цих закладів брали участь відомі музиканти (Марія Крушельницька, Лідія Шутко) та лауреати Першого конкурсу оперних співаків ім. Крушельницької Неоніла Козятинська і Степан П’ятничко. Вступне слово виголосив Микола Колесса, а провадив концерт популярний телеведучий Петро Остапишин. На сцені експонувалася виставка з фондів Музично-меморіального музею С. Крушельницької.

Другий захід, що відбувся 23 жовтня, організували управління культури міста та області, спілка композиторів і Львівська філармонія. Він складався з урочистої академії, під час якої виступили Мирослав Скорик, Микола Колеса, Лариса Крушельницька, Галина Тихобаєва, Володимир Овсійчук, Степан Генсірук (учень С. Крушельницької ) та Ростислав Братунь. У концерті взяли участь квартет театру-студії “Доля”, солісти та симфонічний оркестр філармонії, дипломанти і лауреати Першого конкурсу ім. С.Крушельницької.

Новостворений Музеї Соломії Крушельницької у Львові активно долучився до ювілейних заходів. 23 вересня, в день народження співачки тут зібралися її сучасники й учні, найближчі приятелі музею, музична еліта міста.

Спогадами про Крушельницьку поділилися Микола Колесса, Мирослав Скорик, Степан Генсірук. Відбувся невеликий камерний концерт за участі співачки зі США Ляриси Магун-Гурин (партія фортепіано – Марина Крих) та театру-студії “Доля”. Гості оглянули виставку “Велика родина”, а працівники музею отримали цінний подарунок від Галини Стернюк – матеріали про виступи співачки в Буенос-Айресі.

Ще два камерних концерти, присвячені 120-літтю Соломії Крушельницької,  відбулися в Музеї співачки у листопаді: Олександра Линишин (концертмейстер –Ярослава Матюха) виконала солоспіви галицьких композиторів, а в рамках фестивалю італійська співачки Анни Різі в ансамблі з піаністкою і композитором  Аллою Сіренко запропонувала слухачам твори західноєвропейських композиторів та подарувала слухачам дві українські народні пісні.

З 19 до 29 листопада у Львові відбувався IV Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької. Його активно анонсувала преса. “Наближається чергове мистецьке коронування Львова. Соломія Крушельницька – його нев’януча принцеса”, – писала газета “Експрес”. Організатори фестивалю мали серйозні фінансові труднощі, про які розповів І. Лацанич кореспондентові газети “Ратуша”. Молода держава не могла підтримати фестиваль, а спонсори, які щойно “народжувались” в Україні були ненадійними. Незважаючи на це, десятиденний! фестиваль проходив (вперше і востаннє у своїй історії!) аж на чотирьох майданчиках: вистави відбувалися у театрі, майстер класи – в консерваторії, у музеї Соломії Крушельницької – камерні концерти, а в Будинку актора демонструвалися відеофільми оперної класики.

Програма фестивалю була поділена між двома ювілярами – Миколою Лисенком (150 років) і Соломією Крушельницькою. Перша його частина була представлена операми композитора “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Ноктюрн” та концертом з творів Лисенка у виконанні учнів і викладачів музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької. У другій – світова оперна класика:“Трубадур” та “Отелло” Д. Верді, “Мадам Баттерфляй” і “Тоска” Д. Пуччіні, “Кармен” Ж. Бізе, а також “Іоланта” П. Чайковського. Завершився фестиваль Гала концертом.

Традиційно вшанували Соломію Крушельницьку на її батьківщині. Зокрема, у Меморіальному музеї співачки в с. Біла. У Тернопільській обласній філармонії відбувся концерт учнів та викладачів музичного училища ім. С. Крушельницької.

Гарним подарунком до ювілею стало видання збірника “Віночок Соломії Крушельницької” (матеріали зібрав та упорядкував П. Медведик), який, рідна Тернопільщина присвятила 120-річчю з дня народження славетної землячки. До книжки увійшли поетичні та музичні присвяти С. Крушельницькій, подано оперний і концертний репертуар артистки, грамофонні та магнітофонні записи голосу співачки, підбірка висловлювань відомих діячів культури про неї.

Львівські і тернопільські періодичні видання на своїх сторінках друкували інформацію про заходи, які відбулися до ювілею співачки. Газета “Літературна Україна”(1992, 29 жовтня) помістила черговий матеріал про співачку Михайла Головащенка: “Вершин світової слави сягнула Соломія Крушельницька”. Звертає на себе увагу стаття Остапа Черемшинського “Славетна співачка” у часописі “Вісті Придністров’я” (1992, 22 вересня), де автор опублікував уривки листів Франтішека Главачека (чеського публіциста, перекладача, україніста) зі спогадами про Соломію Крушельницьку.

120-літній ювілей Соломії Крушельницької був першим, що відзначався у Незалежній Україні. Завдяки створенню фестивалю та конкурсу, а також музею співачки у Львові як стаціонарного майданчика дослідження її спадщини, він розпочав новий етап вшанування пам’яті Артистки.

Матеріал підготували: Галина Тихобаєва,
Олександра Кирик

110-ліття Соломії Крушельницької, на відміну від попередніх ювілеїв, не відзначалося на офіційному рівні. Радянська влада “забула” про цю дату і, можливо, це було на користь співачки. Адже, на початку 1980-х років криза радянської пропаганди сягнула апогею: події на виконання постанов компартії та уряду сприймалися, як правило,негативно, а формальне вшанування відомих представників української культури нівелювало особистості та знецінювало їх значення.

До цього ювілею дослідники життя та сценічної діяльності Соломії Крушельницької прийшли зі значними здобутками. І найбільший з них – двотомник матеріалів про співачку, упорядником якого був Михайло Головащенко. У 1978 році надруковано першу частину цього збірника, яка містила спогади про С. Крушельницьку, а у 1979 році вийшла друком друга частина – рецензії та листування. М. Головащенко працював над цією книжкою з кінця 1960-х років і планував її видати до 100-літнього ювілею С. Крушельницької. Проте, рукопис пролежав у видавництві “Музична Україна” майже десять років. Увесь цей час дослідник боровся з чиновниками та цензурою за право на життя своєї праці. У листі до Одарки Бандрівської на початку 1978 року він писав: “Нарешті! Великі затяті баталії все ж завершилися перемогою, хоч і говорять, що один у полі не воїн. 4 рази давали на рецензії, навіть до Львова (Інститут суспільних наук), ампутували, різали, коротили, викидали, хотіли взагалі … Виходить! Ось так.”

Про велику популярність книжки свідчить той факт, що вже через кілька років її наклад (30 тисяч примірників кожного тому) було вичерпано, а в 90-х роках минулого століття двотомник став бібліографічною рідкістю. Велике значення праці М. Головащенка полягає не лише в тому, що дослідник зібрав колосальний джерелознавчий матеріал за межами тодішнього радянського союзу, але й у тому, що цей матеріал спростовував радянський міф про трагічну долю співачки та неможливість Крушельницької реалізувати свій талант умовах капіталістичної дійсності. У передмові до першого тому Головащенко вперше подав правильний рік народження Крушельницької – 1872 – посилаючись на недавно знайдене метричне свідоцтво (насправді Свідоцтво про хрещення) співачки, яке зберігається у її племінниці О. К. Бандрівської.

У 1978 році львівське видавництво “Каменяр” друкує нарис-путівник по Музею Соломії Крушельницької у селі Біла (на Тернопільщині). Його автор Ігор Ґерета, один з фундаторів цього музею, зумів у форматі огляду музейної експозиції написати блискучу статтю про співачку з багатим фактажем, що охоплює головні віхи її життєтворчості та вшанування пам’яті артистки.

Популярністю у читачів користувалася книжка Валерії Врублевської “Соломія Крушельницька: роман-біографія”, що вийшла у видавництві “Молодь” 1979 року (наклад 50 тисяч примірників). На жаль, не можемо цього сказати, про її авторку, що зробила кар’єру завдяки чоловікові, який був партійним функціонером високого рангу. Для написання роману про Крушельницьку В. Врублевська скористалася ще неопублікованими матеріалами М. Головащенка, які “лежали” у видавництві. Про захист авторських прав у той час і за таких обставин не могло бути й мови. Тому цей негідний вчинок, незважаючи на величезні зусилля Михайла Івановича доказати плагіат, так і не дістав належної оцінки громадськості. Книжка дезорієнтувала читачів через компіляцію справжніх фактів біографії співачки, оригінальних документів (рецензії, листи) і фантазій авторки. Проте, як зазначалося, роман мав широку авдиторію, тому, що був першим художнім твором про Соломію Крушельницьку та містив багато цікавої інформації про особисте життя співачки. У 1986 році було здійснене друге видання цього твору (вид-во “Дніпро”, передмова О. Гончара), а в 1989 році вийшла російськомовна версія книжки у Москві (“Советский писатель”).

Найбільш резонансною подією, що збіглася з 110-літтям С. Крушельницької, став перший художній кінофільм про співачку. Фільм “Повернення Баттерфляй” створено на Київській студії ім. Довженка режисером Олегом Фіалком. Автором сценарію була В. Врублевська, у головній ролі – молода ленінградська актриса Олена Сафонова (згодом відома з популярної радянської мелодрами “Зимова вишня”), голос Крушельницької озвучувала Ґізела Ципола.

Фільм був побудований за принципом спогадів-ретроспекцій, знімали його у Львові та широко анонсували і обговорювали в пресі. Найбільше уваги дісталося молодому амбітному режисерові та головній героїні, значно менше – виконавцям другорядних ролей. А серед них, зокрема, був Іван Миколайчук, який створив життєво правдивий у своєму трагізмі образ Антона, брата Соломії Крушельницької.

Фільм був відзнятий російською мовою, а згодом продубльований українською. Прем’єра української версії кінострічки відбулася у Львові влітку 1983 року.

З гарними подарунками до ювілею співачки прийшли її земляки. Тернопільське бюро подорожей та екскурсій розробило маршрут вихідного дня “Соломія Крушельницька – українська співачка світової слави”, а обласна бібліотека для дорослих і товариство любителів книги видало перший бібліографічний довідник про Крушельницьку, який підготували Н. К. Іванко та П. К. Медведик.

Серед публікацій у пресі варто виділити статті Петра Медведика, присвячені окремим подіям та особам в житті Соломії Крушельницької, які друкувалися в журналі “Жовтень“ (№ №9,11 1982) та у газеті “Вільне життя” (18.03.1983).

Урочисті заходи, присвячені ювілею артистки, були нечисленними. Наприкінці 1983 року у Львові відбулися два вечори-концерти – у консерваторії та філармонії. Цей факт викликає подив, адже вже кілька років була відома правильна дата народження С. Крушельницької. Про урочистий вечір у Львівській філармонії повідомили г. Вільна Україна (стаття Л. Бабюк “Пам’яті славетної співачки”) та журнал “Жовтень” аж на початку 1984 року. Програма вечора була побудована у “кращих традиціях” радянських заходів, а концерт, у якому брали участь учні музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької та відомі артисти Львівської опери, відзначався жанровою строкатістю.

Назагал, в організації заходів цього ювілею відчувалася відсутність Одарки Бандрівської (Дарія Карлівна померла 5 травня 1981 року), яка завдяки своєму авторитету та професійності підтримувала високий рівень усіх подій, що відбувалися на вшанування пам’яті співачки.

На завершення, хочеться згадати про оголошення, яке напередодні 110-літнього ювілею С. Крушельницької помістив у газеті “Культура і життя“ (22.11.1981) Михайло Головащенко.

До шанувальників великої співачки
У Львові вирішено створити меморіальний музей всесвітньо відомої співачки. заслуженого діяча мистецтв УРСР, професора Львівської консерваторії імені М. В. Лисенка Соломії Амвросіївни Крушельницької (1872-1952).
Музей відкриється в будинку №23 по вул. Чернишевського, де з 1904 по 1952 рік жила велика актриса.
Звертаємося до читачів газети “Культура і життя” з проханням надсилати відповідні матеріали, документи на адресу: Львів, вул. Івана Франка, 152-154, Музей Івана Франка, оргкомітету музею С. А. Крушельницької.

Саме цей музей – Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, – який відкрився у 1989 році, стане центром відзначення майбутніх ювілеїв Артистки.

Матеріал підготували:
Галина Тихобаєва, Олександра Кирик

90-річчя від Дня народження Соломії Крушельницької

100-літній ювілей Соломії Крушельницької

Всесоюзна фірма “Мелодія” випустила сувенірний альбом грамплатівок з реставрованими записами оперних арій та пісень у виконанні С. Крушельницької. До альбому ввійшли дві платівки-гіганти , на яких записано 22 твори з репертуару співачки, а також невеличкий буклет з текстом і фотографіями ювілярки. Державне видавництво “Мистецтво” випустило поштову листівку з фото С. Крушельницької. Відбулися святкування на батьківщині С. Крушельницької. 21 вересня в селі Білявинці урочисто відкрили меморіальну дошку на будинку, де народилася співачка. 22 вересня у Тернопільському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбувся урочистий вечір, на якому з доповіддю виступив Михайло Головащенко, зі спогадами – Микола Колесса та Анатолій Кос-Анатольський. Поети В. Вихрущ та Р. Братунь прочитали вірші, присвячені С. Крушельницькій. Закінчився вечір великим концертом. Наступного дня свято продовжилося в Білій, де відбулися урочистий мітинг та концерт. Крім того, був проведений капітальний ремонт кімнати-музею С. Крушельницької та поновлена музейна експозиція. Перед будинком школи планувалося встановити погруддя співачки роботи львівського скульптора Луки Біганича (сьогодні ця робота знаходиться в експозиції Білецького меморіального музею Соломії Крушельницької ).

24 вересня у Київському оперному театрі відбувся урочистий концерт, про який відзвітувало світовій громадськості РАТАУ, єдине у той час офіційне пресове агентство в Україні, що мало право інформувати іноземні ЗМІ. “Святкування ювілею видатної актриси, яке пройшло по всій нашій республіці, завершилося 24 вересня урочистим вечором у Київському академічному театрі опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Теплим словом про славну дочку українського народу його відкрив голова Республіканської ювілейної комісії, народний артист СРСР Д. М. Гнатюк. Соломія Крушельницька, сказав він, заслужила небачені почесті і визнання в світі, полонила серця найвимогливіших критиків і слухачів своїм чистим, “як роса на польових квітах” голосом, артистичним смаком і музикальністю. Велика співачка, більша частина життя якої пройшла у важких умовах капіталістичної дійсності , не мислила свого мистецтва поза зв’язком з життям трудового народу. У 1939 році Соломія Крушельницька приїхала у Львів, а незабаром разом з усіма трудящими сердечно привітала історичний акт возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною.

Про життєвий і творчий шлях,Соломії Крушельницької, сповнений оптимізму, віри у в світле майбутнє народу, говорили відомі українські композитори – народний артист УРСР А. Кос-Анатольський і заслужений діяч мистецтв України М. Скорик.”

Концерт, у якому взяли участь провідні солісти оперних театрів та відомі музиканти, був справді урочистим. “Кожен вокальний і музичний номер, яким передують літературні заставки, відтворюють яскраві події з творчого життя Крушельницької. Звучить музика Глінки, Чайковського, Пуччіні. Заслужений артист РРФСР М. Кіришев виконує арію Сусаніна, солістка Одеської опери народна артистка СРСР Н. Ткаченко – аріозо Куми і арію Чіо-Чіо-сан, народний артист УРСР А. Солов’яненко – арію Каварадоссі. Чарівні мелодії, які так любила Соломія Крушельницька, дарують слухачам заслужені артистки УРСР – сестри Марія, Ніна і Даниїла Байко. … Як оду у славу великої співачки було сприйнято “Скерцо” М. Колесси у виконанні лауреата Республіканського конкурсу імені М. В. Лисенка піаністки М. Крушельницької. Урочисто прозвучав заключний хор з опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Керували симфонічним оркестром Київського оперного театру В. Кожухар, І. Гамкало, О. Рябов.

Проте, не всі заплановані заходи до 100-річчя Соломії Крушельницької були реалізовані. Не вийшов друком збірник матеріалів Михайла Головащенка. Книжка фактично була заблокована у видавництві “Музична Україна” до кінця 1970-х років. Не побачив світ також і великий фотоальбом (15 друк. аркушів) “Соломія Крушельницька в фотографіях”, підготований до друку цим дослідником. Не відбувся ювілейний концерт у Львівському оперному театрі. Серед анонсованих Головою ювілейної комісії Д. Гнатюком ювілейних вечорів і концертів у всіх областях республіки, відбулися лише деякі, і більшість з них – з ініціативи місцевих активістів-популяризаторів творчості співачки.

Львівська консерваторія вшанувала Соломію Крушельницьку вечором пам’яті, на якому виступили заслужений артист УРСР В. П. Кобжицький (вступне слово), а також Одарка Бандрівська, Микола Колесса . А. Кос-Анатольський “приніс в дарунок рідній консерваторії нові, досі нам невідомі листи Артуро Тосканіні, де він багато пише про нашу славетну землячку”. У концерті виступили Павлина Криницька, Ніна Богданова, Марія Байко та Павло Кармалюк. 27 вересня також відбувся урочистий вечір у Львівській музичній школі-інтернаті ім.С. Крушельницької.

В Івано-Франківську, у залі обласної філармонії відбувся концерт, про який помістила коротке повідомлення (автор – Юрій Крих ) “Прикарпатська правда” за 16 жовтня 1973 року. Зі вступним словом до присутніх звернулася арфістка!? Марія Ігнатюк, зі спогадами виступила учениця Соломії Крушельницької Божена Антоневич, вона ж виконала твори з репертуару співачки. У концерті взяли участь солісти філармонії та учні музичного училища. У фойє була розгорнена фотовиставка, присвячена ювілярці, яку влаштували працівники Івано- Франківського краєзнавчого музею.

Урочистий ювілейний вечір відбувся у м. Рівне, в залі музичного училища, на який була запрошена Одарка Бандрівська , а її учениця Надія Котлар виконала українські народні пісні з репертуару Крушельницької.

Два вечори на пошану Соломії Крушельницької відбулися на початку 1974 року у США та Канаді. Перший – у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка, на якому з доповіддю “Ренесанс Соломії Крушельницької” виступив співак Т. Терен-Юськів. Другий – у Торонто, організований Комітетом Українок Канади, де доповіддю виступила О. Бризкун-Соколик.

Статті і публікації матеріалів про С. Крушельницьку в періодичній пресі були численними, проте вони займали останні сторінки газет. Усі передовиці писали про перебування генерального секретаря комуністичної партії СРСР Брежнєва з “дружнім візитом” у Болгарії, Ташкенті, Індії та друкували його нескінченні промови, які переривалися “бурхливими, тривалими оплесками”.

Найбільше матеріалів надрукувала газета “Культура і життя” (спадкоємиця “Радянської культури”), кілька її номерів фактично були присвячені Соломії Крушельницькій. Очевидно, у цьому була велика заслуга Михайла Головащенка, який у той час був співробітником цієї газети. Тут були вперше надруковані уривки зі спогадів сучасників Крушельницької – Маротті, Папасольї, Кортопассі, Оверлло – що згодом увійшли до книжки дослідника . “Літературна Україна” теж присвятила свої сторінки матеріалам про ювілярку. Цікавий допис А. Кос- Анатольського, де він опублікував два листи Артуро Тосканіні зі згадкою про Крушельницьку, які композитору надіслала Джуліана Вентурі. Активно друкує свої художні твори, присвячені С. Крушельницькій, співробітниця “Літературної України” Ганна Заєць:оповідання “Вибух Везувію. Епізод з життя Соломії Крушельницької” (ЛУ), нарис “Справді мужня жінка” (Вільна Україна), “Радість Соломії. Епізоди із сценарію до художнього фільму” (Чорноморська комуна). І, якщо продовжувати тему художньої літератури, то необхідно сказати, що усі часописи рясніли поетичними присвятами ювілярці, авторами яких були відомі українські поети – В. Коротич, Р. Лубківський В. Лучук, С. Майданська, В.Вихрущ, О. Сенатович та інші.

Статті і публікації, а також репортажі з ювілейних заходів друкують обласні газети: “Вільна Україна” (Львів), “Вільне життя” (Тернопіль), “Прикарпатська правда” (Івано-Франківськ),“Червоний прапор” (Рівне), “Вечерняя Одесса”. Молодіжна газета тернопільщини “Ровесник” опублікувала розлогу та змістовну статтю Ігоря Герети “У сузір’ї світової слави”, автору якої вдалося уникнути не лише загальників, але й славнів комуністичній партії та радянському уряду.

Усі тогочасні журнали в Україні надрукували матеріали до ювілей Соломії Крушельницької. Автором більшості з них був М. Головащенко. Його статті та публікації помістили журнали “Музика”, “Україна”, “Промінь”, “Всесвіт”. Ці матеріали передруковували українськомовні та англомовні часописи Канади і США.

Звертає на себе увагу об’єктивна і фахова стаття Олександра Зелінського “Безмертя співу” в ж. “Жовтень” (№9, 1973). Посилаючись на спомин С. Людкевича про С. Крушельницьку, що був надрукований у збірнику І. Деркача “Славетна співачка” (1956), де автор шкодує, що “ми не зібрали спогадів і статей від багатьох її сучасників”, О. Зелінський закликає усіх долучитися до збору матеріалів про артистку: “…сучасні дослідники повинні краплю за краплею визбирувати їх по сторінках вітчизняної та зарубіжної преси, в мемуарах співаків, у розвідках, присвячених світовому вокалу. Те, що вдасться виявити, засвідчуватиме про велику роль, яку відіграла Соломія Крушельницька в світовому музичному житті кінця ХІХ – першої чверті ХХ століття”.

100-літній ювілей Соломії Крушельницької, на відміну від 90-річчя співачки, відзначався в іншій суспільно-політичній атмосфері. Період “відлиги” першої половини 1960-х років, що викликав творче піднесення української інтелігенції, змінився партійно-державним та ідеологічним диктатом. Для пропаганди комуністичної ідеології влада організовувала великі політичні кампанії відзначення річниць революції, ювілеїв вождів світового пролетаріату. З цією ж метою було використано також ювілейні заходи з нагоди 100-річчя Лесі Українки та Василя Стефаника, 125-річчя Миколи Лисенка, творчість яких була відповідно канонізована для досягнення мети.

Не оминула ця тенденція і ювілей Соломії Крушельницької. Безперечною вимогою до програм урочистих вечорів, концертів було включення творів, які прославляли “керівну роль партії в будівництві нового життя, зміцненні дружби радянських народів”. На кожному заході обов’язковою була фіксація присутності партійних урядовців. За дотриманням комуністичних канонів у виступах, статтях, доповідях пильно стежила цензура. Навіть народні артисти і депутати верховної ради не могли собі дозволити не згадати про “доленосні зміни в житті співачки та українського народу, які приніс 1939 рік”.

Та, незважаючи на це, 100-річчя Соломії Крушельницької було гідно відзначено в Україні та за кордоном. Кожен ювілейний захід справді був урочистим, а в пресі за цей рік було надруковано майже 100 публікацій, присвячених великій Артистці. У цьому, передусім, заслуга дослідників життя і творчості Крушельницької та представників інтелігенції, які чітко усвідомлювали своє громадське покликання як виразників національної культури. Натхненні відчуттям власної місії, вони долали бар’єри ідеологічного диктату та активно пропагували ім’я Соломії Крушельницької.

Матеріал підготували співробітники Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові:
Галина Тихобаєва, заступник директора
Олександра Кирик, старший науковий співробітник

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”. Ці Франкові слова, сказані понад століття тому, і нині звучать актуально. Тисячі трудівників, що впродовж віків будували храм нашої національної і духовної ідентичності, досі чекають своєї черги бути пізнаними і пошанованими. Цією книжкою маємо честь і обов’язок представити ширшому загалові читачів одну з таких постатей – Одарку Бандрівську, гідну представницю роду Крушельницьких, талановиту співачку та педагога, скромну і невтомну працівницю на ниві музичної культури, фундаторку Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Одарка Бандрівська походить з родини, яка поєднала у собі дві постаті – Соломію Крушельницьку та Івана Франка. Її мати Осипа Крушельницька (1867-1958) – сестра співачки, а батько – Карло Бандрівський (1855-1931) – найближчий приятель письменника. Ця родова і духовна спорідненість відіграла визначну роль у її житті та професійній діяльності.

Одарка (Дарія) Софія Бандрівська народилася 17 березня 1902 в містечку Грибові на Лемківщині. Була наймолодшою у сім’ї, різниця у віці між нею і старшими дітьми – Ольгою (1890-1970) та Володимиром (1892-1949) становила десять років. Про своїх рідних О. Бандрівська залишила цікаві, сповнені теплоти та любові, спогади, які вперше публікуються у цьому виданні. Мати, як згадувала Одарка, була надзвичайно працьовитою, скромною, любила музику й поезію, сама гарно співала: “Мамуня уходила за красуню і Корнило Устиянович, відомий маляр і артист, просив, щоб йому позувала до картини в церкву, а також намовляв її вступити до Народного театру”. Про батька писала з повагою і гордістю: “Карло Йосипович був поважний аж до строгості, сильної волі, енергійний, принципіальний, словний, точний, дуже працьовитий … Був музикальний, мав приємного тембру теноровий голос”. З ностальгією О. Бандрівська згадувала про романтичні стосунки старшої сестри Ольги з її майбутнім чоловіком Тарасом Шухевичем: “Як я мала 6 літ, то сестра вже була 18-літньою дівчиною і мала судженого – Тараса Шухевича, який тоді вчився гри на фортепіано у видатного професора Курца… Тарас приходив вечорами до нас і грав на фортепіано… Я майже кождої днини засипляла при прекрасній музиці Шопена, Ліста, Лисенка, Цезара Франка… Від того часу я полюбила музику”.

Саме з дому, де панував культ музики, праці та взаємоповаги, Одарка винесла моральні чесноти, які стали основою її світогляду та супроводжували на життєвому і мистецькому шляху.

Одарка Бандрівська отримала ґрунтовну освіту, як загальну, так і музичну. Про це свідчать документи, що збереглися в її архіві. По закінченні початкової школи (4-клясова школа вправ при приватній жіночій учительській семінарії Руського Товариства педагогічного у Львові) у 1911 році вступила до Приватної жіночої гімназії С.С. Василиянок у Львові з української мовою навчання, де навчалася від 1912 до 1920 року. Після завершення навчання в гімназії, отримавши Свідоцтво зрілости, впродовж 1926/1927 академічного року студіювала на кафедрі музикології у Львівському університеті Яна Казимира. Навчаючись у гімназії, Одарка одночасно (1911-1922) здобувала музичну освіту у Вищому музичному інституті товариства ім. М. Лисенка по класу фортепіано у професора Марії Криницької. Згодом удосконалювала свою майстерність як піаністка у Віденській консерваторії. У 1924 році Бандрівська успішно склала державний іспит, який дозволяв їй працювати учителем музики в загальноосвітніх школах і вчительських семінаріях.

Вже від початку 1920-х років Одарка Бандрівська активно виступала у концертах як солістка та ансамблістка із скрипалями, співаками та хоровими колективами. Майстерність і високу культуру виконання молодої піаністки помітили музичні критики, зокрема Станіслав Людкевич. Про це свідчить той факт, що композитор залучив її до першого виконання своєї симфонічної поеми “Меланхолійний вальс”. Твір (в авторській транскрипції для фортепіано) прозвучав 7 березня 1922 року на вечорі в честь Ольги Кобилянської у Львові у виконанні Одарки Бандрівської та Ірини Негребецької.

Проте перемогла любов до співу. І, напевно, цьому сприяв авторитет Соломії Крушельницької, до якої з пієтетом ставилася уся родина. “Вже від наймолодших літ, – згадує Бандрівська, – від коли сягає моя пам’ять, ім’я тітки Соломії не сходило з уст цілої родини. Численні її фотознимки, і то в різних оперових партіях, ще більше спричинилися до того, що я, будучи дитиною, вважала її майже казковою появою, яка десь далеко їздить по світі та лише присилає листи і картки з тих міст, де виступає в театрі або концертує. Батько говорив мені, що та велика її артистична діяльність приносить славу не лише їй, але цілому народові, а для родини є радістю і гордістю”.

Восени 1924 року Одарка Бандрівська починає студіювати сольний спів у відомого педагога Зоф’ї Козловської в консерваторії Польського Музичного Товариства. Завершує навчання з такою характеристикою: “…У неї драматичне сопрано з винятково гарною і шляхетною барвою, першокласна музикальність, а передусім високого класу талант.” У 1926 році О. Бандрівська знову здає державний екзамен, цього разу як вокалістка, а в 1930-му році отримує Свідоцтво про закінчення ІІІ-го, вищого рівня у Львівській консерваторії. Але найбільшим щастям, як згадувала Дарія Карлівна, “була поїздка до Італії, де я навчалася співу у видатної артистки Соломії Крушельницької”.

Перебування у Віареджо, навчання у знаменитої тітки та спілкування з нею мали великий вплив на творчу і педагогічну діяльність Одарки Бандрівської. “Я безмежно вдячна т.Соломії, – писала вона до своєї кузинки  Ярослави Поповської, – що мене взяла зі собою до Риму, до Сан Ремо, до Спеції, де давала тоді концерти. Дальше, що я мала можливість поїхати до Міляна – центра музичного життя Італії; дальше за це, що щоденно слухала її ясний, життєрадісний спів, шо щоденно тітка давала мені лекції співу, що на кожному кроці користала з її всестороннього знання, культурної поведінки з людьми, з її упорядкованим способом життя, з її зразковим співочим режимом і т.д. і т.д.”.

Кар’єра Бандрівської-співачки стрімко розвивалася у 1920-1930 роках. Перші її виступи  відбулися в концертах, організованих Музичним товариством ім. М. Лисенка, “Львівським Бояном” та “Просвітою”. Про популярність співачки, яка нещодавно вийшла на концертну сцену, свідчить допис кореспондента “Діла” про Народне Шевченківське свято, яке організували просвітяни Станіславова у червні 1928 року: “Свято було призначене в першу чергу для селян, але гарно зложена програма й участь у святі співачки Одарки Бандрівської стягнули майже всіх наших інтелігентів. …Гарний голос співачки і мистецьке виконання розентузіязмували публику, яка обсипала п. Бандрівську квітами і раз-у-раз викликала співачку”.

Перший сольний концерт Одарки Бандрівської відбувся “під фірмою” Музичного товариствам ім. Лисенка 28 жовтня 1929 року. Програма концерту складалася з трьох частин і охоплювала твори світової класики – від Перґолезі, Скарлатті до Ґріґа і Вольфа, а також твори українських композиторів – Лисенка, Степового, Барвінського, Людкевича. На думку рецензента (Івана Німчука) “як концертантка виявила себе п-на Бандрівська співачкою зі значною культурою і доброю співацькою технікою, що дивиться на свої завдання абсолютно поважно”.

Широкий резонанс у пресі, а також популярність у публіки отримав цикл авторських концертів Бандрівської “Вечори пісні”, що складався із творів українських та зарубіжних композиторів її сучасників.. У рецензії на один з таких концертів, що відбувся 2 березня 1931 року, Василь Барвінський, який уважно слідкував за творчим зростанням молодої артистки, із задоволенням писав: “… мушу висказати нетаяну радість, що співачка Дарія Бандрівська протягом короткого часу дійшла до такого значного мистецького рівня, на якім уже нині находиться, вибиваючись на незвичайно почесне місце між нашими мисцями-солістами. Та інтимна і шляхетна атмосфера, яка так безпретенсіонально і щиро переносилася із сцени на салю, надовго залишиться гарним і глибоким спомином у доволі численно зібраної добірної авдиторії”. Незабутнім для Одарки Бандрівської був “Вечір пісні” (жовтень 1936 року), на якому співачці акомпанувала талановита піаністка та її близька приятелька Галя Левицька-Крушельницька. Тоді прозвучали у її виконанні твори Малєра, Шенберга, Р. Штауса, Мусоргського, Барвінського, Ревуцького, Дебюссі, Респіґі. Це був перший концерт у відновленій та розширеній залі Музичного товариствам ім. Лисенка і, на думку С. Людкевича, “його слід зарахувати до найудатніших наших пісенних вечорів в останніх часах.”

У 1930-х роках О. Бандрівська не раз виступала і на Львівському радіо. Зокрема, брала участь у програмах, присвячених сучасній європейській вокальній музиці, виконуючи твори Артура Онеґера та Кароля Шимановського. А 12 лютого 1934 року сольний концерт співачки, який складався з творів Василя Барвінського, транслювався всіма станціями Польщі. Тоді Бандрівська виступила разом з композитором (партія фортепіано) та скрипалем Романом Криштальським.

Переглядаючи численні афіші, рецензії, програми, листи-подяки, які зберігаються в архіві Бандрівської, можна зробити висновок, що не було у той час більш-менш помітної імпрези в мистецькому житті краю, яка б відбулася без її участі. Це – Шевченківські та Лисенківські свята, благодійні вечори, організовані українськими товариствами та інституціями, а також –ювілейні концерти, присвячені окремим композиторам, культурним і політичним діячам. Подиву гідні активність і працьовитість співачки, зважаючи на те, що вже від початку 1930-х років вона водночас працювала викладачем вокалу.

Свою діяльність як педагог О. Бандрівська розпочала у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і працювала там  упродовж 1931-1939 років як викладач вокалу. Її самовіддана праця невдовзі дала вагомі результати, бо вже у другій половині 1930-х учні Бандрівської успішно виступали на різних сценах. 24-го і 25-го травня 1939-го року у Львові відбувся перший конкурс вокалістів, який організували СУПРОМ та Музичне товариство ім. Лисенка. Лауреатами конкурсу стали троє вихованців Одарки Карлівни – Мирослав Антонович (II премія), Олексій Ройко і Любомир Мацюк (IV премія). До речі, Бандрівська входила до складу журі цього конкурсу разом з такими відомими музикантами як В. Барвінський (голова журі), М. Сабат-Свірська, М. Колесса. Розвиток молодих талантів, які плекалися українськими педагогами у 20-30- ті роки минулого століття, зупинила Друга світова війна. З приходом перших совєтів на терени Галичини, атмосфера взаємоповаги, довіри і професійної солідарності, яка панувала в середовищі інтелігенції, була брутально порушена. Фактично було припинено роботу усіх громадських інституцій і товариств, зокрема, Музичного товариствам ім. Лисенка, “Просвіти”, “Бояна”, що об’єднували і розвивали українські мистецькі сили. У цей час Одарка Бандрівська, як і більшість викладачів ВМІ, перейшла на роботу в новостворену державну консерваторію. Її призначено деканом вокального факультету. У цих складних умовах вона та її колеги, намагалися максимально зберегти систему і принципи львівського шкільництва, які сформувалися в передвоєнний період.

Окупаційна німецька влада, що прийшла на зміну радянській, продовжувала реорганізацію українських закладів та інституцій, понижуючи їх у статусі. У Львові на базі консерваторії була створена “Державна Музична школа з українською мовою навчання”.  Завдяки В. Барвінському, який був призначений директором, до педагогічного складу школи були залучені відомі українські музиканти, в тому числі й Одарка Бандрівська. Відновилися й давні учнівські “пописи” , в яких брали участь її учні.  Та найвизначнішою подією того часу в музичному житті Галичини стало урочисте відзначення 100-літнього ювілею Миколи Лисенка. Одарка Карлівна зі своїми вихованцями активно включилися у програму святкувань, що тривали впродовж року. Як співачка Бандрівська брала участь у багатьох ювілейних концертах у Львові і на Тернопільщині. 21 липня 1942 року вокальні та фортепіанні твори Лисенка виконували учні класів О. Бандрівської та Г. Левицької. Вокалістів представили Стефанія Крацило, Іван Самокиш, Марія Дроздовська, Роман Кухар.

По-різному склалася доля учнів Бандрівської 1930-1940-х років. Більшість з них через воєнні лихоліття та в силу різних обставин опинилися на чужині. Відомості про них надходили до нас, прориваючись крізь “залізну завісу” та інформаційну блокаду, створену СРСР. На жаль, невідома подальша доля талановитої співачки С. Крацило, її сліди загубилися у повоєнному Відні. Лише у кінці 1980-х ми довідалися про діяльність Мирослава Антоновича (1917-2006), музиколога, засновника і диригента унікального Візантійського хору в Нідерландах. Тоді ж стало відомо про іншого талановитого учня О. Бандрівської – Любомира (Любо) Мацюка (1918-1991), який успішно виступав в Австрії, Бразилії, Німеччині, США у 50-70-х роках минулого століття. У своїх спогадах, співак із захопленням пише про Дарію Карлівну: “Я цілою душею віддавсь навчанню співу, а в тому великою причиною і заохотою була моя учителька, особа надзвичайно цікава, культурна, прекрасна акомпаніаторка, знаменита співачка, котра з відданням учила своїх учнів. … Лекції в її домі були великою насолодою. Я ждав на них, вони мене будували.”

Після війни О. Бандрівська продовжувала свою педагогічну діяльність, працюючи у Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Користувалася авторитетом серед колег як професіонал і людина високих моральних якостей, високо цінували її за принциповість і послідовність у відстоюванні своїх поглядів та переконань. Знаємо, що О. Бандрівська була однією з небагатьох, хто став на захист Василя Барвінського під час цькування композитора радянською репресивною системою у 1947-48 роках. У ті страшні часи вона не боялася висловлювати свою думку і підтримувати інших. Не дивно, що була першою у списках викладачів, яких рекомендовано звільнити.

Багатолітня педагогічна праця Дарії Карлівни дала їй змогу виховати кілька поколінь талановитих співаків і музикантів. Серед її учнів 1950-1960-х років відомі імена оперної та камерної сцени – Павлина Криницька, Тамара Дідик, Ніна, Марія, Даниїла Байко, Марія Процев’ят, Любов Дороніна, Катерина Маслій. Вони з великим пієтетом і пошаною згадують свою Вчительку, величаючи її “лицарем честі в житті і музиці” (Тамара Дідик), “великим Майстром” (Марія Байко), “оберегом української вокальної школи” (Марія Процев’ят).

Про своє особисте життя Дарія Карлівна розповідала неохоче, вважаючи, що кожна людина, навіть найвідоміша, має право на приватність. Серед чеснот, які найбільше шанувала в людях і сповідувала сама, були – правдомовність, працелюбство, посвята і скромність.

Останнє 20-тиліття свого життя О. Бандрівська присвятила Соломії Крушельницькій – відновленню пам’яті про співачку, популяризації її імені. Брала активну участь у святкуванні ювілеїв Крушельницької, виданні спогадів про неї, відкритті музею співачки у селі Біла на Тернопільщині. Великою мрією Бандрівської було створення Музею Соломії Крушельницької у Львові. Саме з цією метою вона передала до Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка  свій архів. Ці матеріали стали основою фонду та експозиції майбутнього музею співачки, який відкрився у 1989 році – Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Одарка Бандрівська завершила свій життєвий шлях 5-го травня 1981 року, місцем її останнього спочинку стало Личаківське кладовище у Львові.

Вона була ровесницею буремного ХХ століття і розділила долю своїх сучасників, життя яких минуло в часи воєнних лихоліть та під гнітом окупаційних  тоталітарних режимів. Попри все їй вдалося зберегти людяність і гідність, високі життєві ідеали та професійні принципи й передати ці духовні скарби нащадкам.

Галина Тихобаєва,  зі вступної статті до книжки Хранителька духовних скарбів.