У 1931 році Станіслав Людкевич переїздить на вулицю Шептицьких, 14 – в родинний будинок свого товариша з університетських студій Іларіона Боцюркова – “краєвого адвоката в Бучачи”. Тут композитор мешкав наступні 30 років. У радянський час вулицю перейменували на Кірова, в роки німецької окупації вона отримала назву Sterngasse (Зоряна), від 1944 р. – знову Кірова; початкову назву Шептицьких повернули у 1990 р.

В архіві Людкевича зберігаються кілька листів від Боцюркова, написаних на поштових картках. В одному з них, датованому 17. 08. 1931, читаємо: “Високоповажаний Пане Доктор! Повідомляю Вас, що маю для Вас від дня 1 вересня 1931 вільне помешкання в моїй камениці при вул. Шептицьких, 14, складаючеся з трьох кімнат і кухні і лазєнки, за 210 зл. місячно. Як маєте вільний час, можете вже і тепер то помешкання оглянути. Помешкання це є на другому поверсі, а замешкує його тепер Арон Штарк, який з кінцем с.м. випроваджується. Прошу ласкаво подати мені до відома, чи берете це помешкання, чи ні. З поважанням др. Боцюрків”.

С. Людкевич, очевидно, одразу погодився на пропозицію. Бо вже в наступній картці, яку приятель-адвокат надіслав 20 вересня на вул. Шептицьких, він писав: “застерігаю собі право нічлігу у Вашій хаті в разі мого приїзду у Львів, а з огляду, що я раз на місяць або на 2 місяці до Львова приїжджаю, то думаю, що Ви на це застереження згодитесь”.

На новому місці композитора чекали певні проблеми, адже попередній мешканець залишив по собі борги. Про це читаємо у вищезгаданому повідомленні від Боцюркова: “Що ся тичить Ваших клопотів з елєктрикою і газом, то тут ніхто не винен, лиш Штарк, а Ви, як хочете мати одно і друге, то мусите довг Штарка заплатити, а зате можете Штарка позивати о зворот заплаченої за нього квоти”.

Сусідами доктора Людкевича на тому ж поверсі були його близькі друзі – пані Олена Філяс з чоловіком, сином та її брат Зенон Попель (довголітній учасник хорів “Львівський Боян” і “Бандурист”). Про це пише у своїх спогадах диригент професор Юрій Луців.

З різних куточків України і світу, Станіслав Людкевич отримував листи, вітання, розповіді про події музичного життя, заадресовані на вул. Шептицьких, Кірова…..

У 1948 р. композитор звернувся до своїх сусідів із пропозицією відступити йому одну кімнату, в якій планував обладнати собі робочий кабінет, з фортепіано, нотною бібліотекою. Після отримання офіційних дозволів у різних інстанціях справу полагодили в такий спосіб: в одному помешканні двері замурували, в другому – пробили в капітальній стіні. Проте, як виявилось згодом, така зміна в плануванні квартир не була вдалою, оскільки не забезпечувала належної звукоізоляції.

Серед документів Людкевича зберігається Договір найму жилого приміщення в будинках місцевих рад (від 1.01.1959 р.), в якому зазначено: квартира загальною площею 76 кв. метрів, складається з 4 житлових кімнат (відповідно – 15,0; 19,7; 16,1 та 14,2 кв. метри) та підсобних приміщень.

Очевидно в радянський час помешкання Людкевича було закріплене за консерваторією.

Восени 1954 р. Станіславу Людкевичу виділили земельну ділянку по вул. Військовій для спорудження власного будинку, що розтяглось на декілька років.

Коли тривалі будівельні роботи, нарешті, добігали кінця, композитор почав клопотати про те, щоб його квартиру передали викладачу консерваторії Зеновії Штундер (вона винаймала помешкання у цьому ж районі, по вул. Одеській)

Нагадаємо, що музикознавець Зеновія Штундер, колишня учениця професора Людкевича, з перших років роботи в консерваторії стала не лише помічницею, але й близьким другом та однодумцем (а згодом – дружиною, дослідницею життя і творчості композитора, фундаторкою його Музею). Вони часто зустрічались, розмовляли на різні теми, ходили на концерти і навіть обідали в ресторани “Москва” (тепер ресторан-казино “Спліт” по вул. М. Коперника) та “Інтурист”, де Станіслав Людкевич мав улюблене місце у “Східному залі” (тепер ресторан “Жорж”).

Професор переїхав у власний будинок наприкінці 1961 р. Сама Зеновія Штундер ніколи не згадувала про те, що мешкала у колишній квартирі Людкевича. Наразі відомо, що невдовзі вона переїхала за адресою бічна Урицького, 15 (теперішня М. Драй-Хмари), а наприкінці 60-х років – у власне помешкання по вул. Оборонній, 10/3 (нині – І. Рубчака). Згодом сюди з Івано-Франківська перепровадились її батьки.

Хоча С. Людкевич мав багатьох приятелів, знайомих, у товаристві був цікавим співрозмовником, проте, як зазначають його сучасники, не любив, щоб йому перешкоджали вдома. Одними з тих небагатьох, хто заходив до його помешкання, були Зеновія Штундер та сімейний лікар Степан Барвінський. Саме вони подали (змалювали) деякі цікаві штрихи побуту Людкевича з тих літ.

Зі слів З. Штундер: “Була зворушена простотою, старосвітськими шафами, столом, накритим газетами, якимись кусками лінолеуму на підлозі. … На дверях табличка “Др. Ст. Людкевич”; взагалі чисто і так скромно”.

Згадує С. Барвінський. “Професор жив в обстановці з ХІХ ст., яку можна ще побачити у відповідних кінофільмах. Під стіною стояло ліжко з великими бляшаними опертями в головах і в ногах, помальованими на брунатний колір, з розмальованими листочками й квітами, в куті стояв старовинний умивальник з цього ж комплекту. Ці предмети професор використовував до самої смерти”. Зазначимо, що описані старосвітські меблі, зокрема ліжко, і нині можна побачити в експозиції Меморіального музею Станіслава Людкевича.

З помешканням на Шептицьких-Кірова пов’язаний найдовший період життя композитора і водночас – найбільш напружений, позначений бурхливими історичними подіями. Стрімкі зміни державних урядів, політичних формацій, безперечно, залишили свій відбиток у творчості й діяльності Людкевича. Проте аж ніяк не можна говорити про якийсь спад творчої активності, радше – про певні зміни акцентів.

Людкевич активно продовжує роботу в жанрах вокальної, хорової та вокально-симфонічної музики. Так, серед монументальних творів особливе місце посідає кантата “Заповіт” (для хору, солістів і оркестру). Поезія Франка надихнула на створення кантати “Наймит”, хорів “Восени”, “Конкістадори”.

У радянський період композитор продовжує звертатись до творчості своїх улюблених поетів Олександра Олеся, Василя Пачовського, Петра Карманського. Однак з огляду на цензуру мусив подавати їхні тексти як свої.

Деякий час ще триває робота над історичною оперою “Бар-Кохба” (про повстання євреїв проти Римської імперії), однак вона залишилась незавершеною, а музичний матеріал Людкевич використав згодом у інших творах. Упродовж 1946-1955 рр. він створює на власне лібрето оперу “Олекса Довбуш” – про легендарного ватажка карпатських опришків.

У полі особливого творчого зацікавлення Людкевича – інструментальна музика, в якій композитор менше був зв’язаний директивами партії щодо ідейного змісту. Серед симфонічних творів: фантазія “Веснянки”, Симфонієта, симфонічні поеми “Пісня юнаків” (інша назва “Рондо юнаків”), “Дніпро”, за творами Франка “Не забудь юних днів” і “Мойсей”, симфонічна картина “Наше море”, “Прикарпатська симфонія”. Окрім того Людкевич скомпонував ряд мініатюр та циклів п’єс для фортепіано, скрипки, струнного квартету.

Композитор не залишає справи редагування і аранжування творів своїх попередників. Так, у 30-ті рр. написав вставну ІІІ дію до опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, редагував та інструментував “Вечорниці” П. Ніщинського. У радянський період Людкевич здійснив оркестрові редакції опер Лисенка “Утоплена” і Леонтовича “На русалчин великдень”.

У монографії про композитора, яку підготувала З. Штундер, читаємо: “20 листопада 1961 р. Людкевич переїздив у свій новозбудований дім на вулиці Військовій, 7. В цьому домі він прожив останні вісімнадцять років свого життя”.

Про інші адреси читайте тут:
12 львівських адрес Станіслава Людкевича
12 львівських адрес Станіслава Людкевича. В Домі Соломії Крушельницької

Джерела:

1. З. Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1 (1879-1939). – Львів, 2005. – 636 с.
2. З. Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 2 (1939-1979). – Львів-Жовква, 2009. – 360 с.
3. Ю. Луців. Доктор Станіслав Людкевич (горстка спогадів) // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 104.
4. С. Барвінський. Станислав Людкевич – людина легенди і дійсності // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – Жовква-Львів. 2014. – С. 118-119.
5. Фондова збірка Меморіального музею Станіслава Людкевича.

Мар’яна Зубеляк, провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича

Згодом Людкевич виступив ініціатором організації філій Інституту по всіх містах Західної України і став їх першим інспектором. Ось що він писав з цього приводу: “Наша суспільність у Львові і в краю повинна зрозуміти, що музика для музикально одареної нації повинна і мусить бути не «люксусом», а хлібом насущним, елементом конечним для культурного розвою”.

Станіслав Людкевич постійно роз’їжджав по всіх філіях, очолював комісії на піврічних і річних іспитах, виділяв кращих учнів для участі у звітних концертах-пописах у Львові. Зі спогадів музикознавця і композитора Василя Витвицького: “Ніхто інший не провадив так точно іспитових протоколів, як наш інспектор. Кожна гама, кожний пасаж і кожний твір були точно занотовані з маленькими позначками якості виконання. У цьому і в пильному вислухуванні всіх учнів від першого до останнього він був непохитний”.

Коло педагогічних інтересів професора Людкевича надзвичайно широке. Передовсім це навчання співу і музики в загальноосвітніх школах, викладання музично-теоретичних предметів і ведення курсу композиції у спеціалізованих учбових закладах. Професора Людкевича постійно хвилювало й питання методики викладання музично-теоретичних дисциплін, зокрема сольфеджіо і гармонії, а звідси – робота над підготовкою необхідних підручників українською мовою. Так, у 1913 р. Людкевич склав посібник “Загальні основи музики” (виданий 1921 р.), в якому у стислій і доступній формі подано відомості з усіх теоретичних дисциплін, а в доповненні – словник музичних термінів.

У 1930 р. Людкевич видав посібник “Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу”. Згодом працював над підручником “Виклад науки гармонії” (залишився в рукописі).

Людкевич також брав участь у з’їздах викладачів сольфеджіо, які в 1928-1929 рр. організувало польське міністерство освіти (доповідь “Критичні замітки в справі науки сольфеджіо й музичного диктанту в музичних школах”). А 1935 р. на Першому українському педагогічному конгресі у Львові Станіслав Людкевич виступив з промовою “Організація музичного виховання”.

Людкевич-педагог – був дуже складним явищем. У цьому нас переконують нижченаведені рядки спогадів його вихованців.

Композитор і музикознавець Осип Залеський: “Науку гармонії викладав Людкевич дещо на університетський лад, але ми до цього не були ще підготовані”.

Музикознавець Тамара Гнатів: “Професор був викладачем вельми унікальним, колоритним і, безсумнівно, стихійним, а ми в цей час надто молодими і незрілими, щоби зрозуміти і належно цінити його”.

Музикознавець Всеволод Задерацький: “Він не був педагогом і вчителем у шкільному розумінні. Нібито чекав нашої ініціативи, наших запитань. Тоді-то й виявлялося його абсолютно феноменальне володіння матеріалом, і ми починали відчувати, що поряд з нами найбільший і найтонший знавець народної традиції серед усіх, які живуть на нашій землі у паралельному з нами часі”.

Етномузикознавець Богдан Луканюк: “Більшості студентів лекції Станіслава Людкевича не давали зовсім нічого. І не тому, що Людкевичу нічого було дати, а тому, що переважно нікому було взяти”.

Музикознавець-педагог Михайло Лемішко: “Майбутнім композиторам не нав’язував своїх уподобань, лише б музика була щирою, без пози (байдуже якої – романтичної чи модерної), грамотно записана, з логічним розвитком”.

Музикознавець Стефанія Павлишин: “Людкевич міг бути прекрасним педагогом для того, хто був на, так би мовити, університетському рівні. Чудовий ерудит, який міг відповісти на кожне правильно поставлене питання, він сам стимулював творчі і наукові пошуки, не випускав їх з поля зору, розпитував про них”.

Диригент Юрій Луців: “Коли він відчував у студента дійсне стремління до знань і, що ще важливіше, підготовку до спілкування з ним, Людкевич дуже уважно займався зі студентами, а знання мав просто енциклопедичні”.

Отож, професор Людкевич ніколи не намагався керувати, заставляти. Напевно вважав, що навчання у виші свідчить про свідомий вибір, сформовану життєву позицію студента, якого треба спрямовувати, розвивати. Як підтвердження – епізод із спогадів композитора Андрія Нікодемовича. Навчаючись в консерваторії, він мав здавати іспит з народної творчості. “Коли я зголосився до професора Людкевича, він посміхнувся ніби заклопотано і сказав: «Що ж я буду Вас питати? Чого самі навчитеся, то й будете знати», – і, не питаючи мене нічого, написав у заліковій книжці «5»”.

Мар’яна Зубеляк, старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Література

1. Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. І (1879-1939). – Львів, 2005. – 635 с.
2. Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. ІІ (1939-1979). – Львів-Жовква, 2009. – 360 с.
3. Людкевич С. З музичного руху. Пописи елєвів Вищого музичного інституту ім. Лисенка // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. 2 – Львів, 2000. – С. 499-501.
4. Витвицький В. Станислав Людкевич зблизька // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2 –е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 123-141.
5. Залеський О. Спогади про др. Станіслава Людкевича // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – 2 –е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С. 8-11.
6. Гнатів Т. Станіслав Людкевич. Штрихи до портрету // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 108-117.
7. Задерацький В. Те, що зберігаю в пам’яті // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 124-131.
8. Луканюк Б. Мій Людкевич // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 8-40.
9. Лемішко М. Дорогі крихти спогадів про Вчителя // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 94-97.
10. Павлишин С. Незабутній Людкевич // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 81-93.
11. Луців Ю. Доктор Станіслав Людкевич (горстка спогадів) // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 102-107.
12. Нікодемович А. Спогад про Людкевича // Спогади про Станіслава Людкевича / Упоряд. С. Павлишин. – Львів, 2010. – С. 189-190.