Інколи здавалося, що ми посунулися яких 50 літ наперед у культурі. В такі часи будуччини переносили нас такі продукції, як декламація (“Лічу в неволі”) з майстерно дібраним і дискретно веденим фортепіанним супроводом (Ґріґа “Einsamer Wanderer”) та незвичайно інтелігентний спосіб фортепіанного супроводу до хорів і солоспівів. І фортеп’янні продукції двох молоденьких адепток сеї штуки (Чайковського “Ноктюрн” cis-moll – п. Доскочівна і Зіндінґа** “Frühligsrauschen” – Божейківна***) достроїлися вповні до висоти настрою. Не місце тут, однак, розводитися над таким музикальним талантом з Божої ласки, як добре вже звісна нам В. Божейківна.

Всякий учасник сього вечора, що розуміє вагу естетичного образування у національно-культурнім розвою народу, мусить аранжерам кликнути щире спасибі за кілька справді гарних хвиль, яких у житті так мало, яких не раз дарма шукати і на наших великих концертах у філармонії, та за їх вартну працю, що ще матиме могучий, хоч ніяк не обчислимий вплив на образування душ нашого молодого покоління.

(“Діло”, 1913, 14 березня, Ч. 57)

Текст за книгою:
Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. 2. Упорядкування, редакція, переклади, примітки і бібліографія З. Штундер. – Львів, 2000. – С. 448.

Примітки:
*Абдера – місто в стародавній Фраків, вважалось глушиною, а наївність і недоумкуватість його мешканців стала афоризмом.
**Крістіан Авґуст Зіндінґ (1856-1941) – норвезький композитор.
***Володимира Божейко (1895-1955) – піаністка й педагог.

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Музею С. Людкевича

Ювілейний концерт в честь Шевченка, уладжений в четвер ученицями нашого Товариства педагогічного, зложений з 12-ти різнорідних точок програми, мав чимало гарних моментів. Повне змісту і безпретензійне вступне слово учениці і високо поетичне й піднесена закінчення професора, симетрично і складно уложені поодинокі точки програми, доволі добре вишколені дзвінкі дівочі хори (поминувши брак трохи тоншого нюансування ліричних партій і нахил до детонації вгору, що може бути річчю припадку), зручно зложений сценічний образок на тлі Шевченка “Великого льоху”, як і зручно зложена декламація “Лічу в неволі” з музикою Д. Січинського, робили симпатичний настрій і вражіння.

Тільки до продукцій фортепіанних замітити треба, що так перша з них, банальне “Chanson russe” С. Сміта*, як і дві другі (баркарола g-moll Рубінштейна і прелюдія cis-moll Рахманінова) були для молоденьких виконавиць невідповідні і нестравні, і тому перша вийшла безбарвно, а друга разила претензійною пересадою в зманерованім ніби фразуванні, яким покривалися брак технічного опанування, похибки і неточності у відігранні самої речі. А шкода, бо обі учениці проявляють значний музичний талант, який треба хоронити від зманерування.

Усе, зрештою, загалом взявши, було б гарно, якби настрій вечорниць не псувала поведінка частини публіки, на превеликий жаль і гімназійної молодежі, що творило прикрий контраст із святочно прибраною залою, святочними промовами і змістом цілого “ювілейного обходу”. Голосними товариськими розмовами, сміхом в часі продукцій і не конче смачними дотепами й “Zwischenruf”-ами (репліками – М.З.) в часі зайвих аплявзів (аплодисментів – М.З.) – усім тим часть молодежі задокументувала явно, що ідейні патріотичні кличі. Які тепер так часто декламує на Шевченкових святах, є для неї тільки пустою фразою, супроти якої не чує потреби заховати ні повагу, такт, ні естетику.

“Діло”, 1911, 11 квітня, Ч. 80

За книгою: Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. 2. Упорядкування, редакція, переклади, примітки і бібліографія З. Штундер. – Львів, 2000. – С. 440

Примітка:
*Сідней Сміт (1839-1889) – англійський піаніст і композитор

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Музею С. Людкевича