Суспільно-політичні події, що призвели до незалежності України у 1991 році, змінили вектор культурного життя країни.

Знаковою подією для вшанування Соломії Крушельницької стала організація фестивалів на честь співачки. Перший фестиваль відбувся за ініціативи головного диригента Львівського театру опери та балету ім. І. Франка Ігоря Лацанича у листопаді 1988 року, і, як писала тодішня преса, “вдався на славу”. Великий ентузіазм організаторів та успіх серед публіки сприяли тому, що фестивалі стали відбуватися щорічно.

У 1991 році у Львові відбувся Перший міжнародний конкурс оперних співаків ім. Соломії Крушельницької. У статті, присвяченій цій події, музикознавець Любов Кияновська зазначала: “Вільна країна має багато атрибутів, до яких належать і власні мистецькі змагання європейського і світового масштабу. Як гарно, що прилетіла до нас оця перша ластівка і сповістила про прихід весни, нового життя” (ж. Музика, 1992, №2).

Відкриття Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької (1989) стало другою важливою подією, що змінила формат вшанування пам’яті артистки.

Повертаючись до подій, присвячених 120-літньому ювілею Соломії Крушельницької, зазначимо, що вони переважно зосереджувались у Львові. Вшанували співачку двома великими концертами у залі ім. С. Людкевича обласної філармонії. Перший відбувся 24 вересня, його організаторами були Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка (колишня Львівська консерваторія) та Львівська музична школа ім. С. Крушельницької. У програмі концерту крім вихованців цих закладів брали участь відомі музиканти (Марія Крушельницька, Лідія Шутко) та лауреати Першого конкурсу оперних співаків ім. Крушельницької Неоніла Козятинська і Степан П’ятничко. Вступне слово виголосив Микола Колесса, а провадив концерт популярний телеведучий Петро Остапишин. На сцені експонувалася виставка з фондів Музично-меморіального музею С. Крушельницької.

Другий захід, що відбувся 23 жовтня, організували управління культури міста та області, спілка композиторів і Львівська філармонія. Він складався з урочистої академії, під час якої виступили Мирослав Скорик, Микола Колеса, Лариса Крушельницька, Галина Тихобаєва, Володимир Овсійчук, Степан Генсірук (учень С. Крушельницької ) та Ростислав Братунь. У концерті взяли участь квартет театру-студії “Доля”, солісти та симфонічний оркестр філармонії, дипломанти і лауреати Першого конкурсу ім. С.Крушельницької.

Новостворений Музеї Соломії Крушельницької у Львові активно долучився до ювілейних заходів. 23 вересня, в день народження співачки тут зібралися її сучасники й учні, найближчі приятелі музею, музична еліта міста.

Спогадами про Крушельницьку поділилися Микола Колесса, Мирослав Скорик, Степан Генсірук. Відбувся невеликий камерний концерт за участі співачки зі США Ляриси Магун-Гурин (партія фортепіано – Марина Крих) та театру-студії “Доля”. Гості оглянули виставку “Велика родина”, а працівники музею отримали цінний подарунок від Галини Стернюк – матеріали про виступи співачки в Буенос-Айресі.

Ще два камерних концерти, присвячені 120-літтю Соломії Крушельницької,  відбулися в Музеї співачки у листопаді: Олександра Линишин (концертмейстер –Ярослава Матюха) виконала солоспіви галицьких композиторів, а в рамках фестивалю італійська співачки Анни Різі в ансамблі з піаністкою і композитором  Аллою Сіренко запропонувала слухачам твори західноєвропейських композиторів та подарувала слухачам дві українські народні пісні.

З 19 до 29 листопада у Львові відбувався IV Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької. Його активно анонсувала преса. “Наближається чергове мистецьке коронування Львова. Соломія Крушельницька – його нев’януча принцеса”, – писала газета “Експрес”. Організатори фестивалю мали серйозні фінансові труднощі, про які розповів І. Лацанич кореспондентові газети “Ратуша”. Молода держава не могла підтримати фестиваль, а спонсори, які щойно “народжувались” в Україні були ненадійними. Незважаючи на це, десятиденний! фестиваль проходив (вперше і востаннє у своїй історії!) аж на чотирьох майданчиках: вистави відбувалися у театрі, майстер класи – в консерваторії, у музеї Соломії Крушельницької – камерні концерти, а в Будинку актора демонструвалися відеофільми оперної класики.

Програма фестивалю була поділена між двома ювілярами – Миколою Лисенком (150 років) і Соломією Крушельницькою. Перша його частина була представлена операми композитора “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Ноктюрн” та концертом з творів Лисенка у виконанні учнів і викладачів музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької. У другій – світова оперна класика:“Трубадур” та “Отелло” Д. Верді, “Мадам Баттерфляй” і “Тоска” Д. Пуччіні, “Кармен” Ж. Бізе, а також “Іоланта” П. Чайковського. Завершився фестиваль Гала концертом.

Традиційно вшанували Соломію Крушельницьку на її батьківщині. Зокрема, у Меморіальному музеї співачки в с. Біла. У Тернопільській обласній філармонії відбувся концерт учнів та викладачів музичного училища ім. С. Крушельницької.

Гарним подарунком до ювілею стало видання збірника “Віночок Соломії Крушельницької” (матеріали зібрав та упорядкував П. Медведик), який, рідна Тернопільщина присвятила 120-річчю з дня народження славетної землячки. До книжки увійшли поетичні та музичні присвяти С. Крушельницькій, подано оперний і концертний репертуар артистки, грамофонні та магнітофонні записи голосу співачки, підбірка висловлювань відомих діячів культури про неї.

Львівські і тернопільські періодичні видання на своїх сторінках друкували інформацію про заходи, які відбулися до ювілею співачки. Газета “Літературна Україна”(1992, 29 жовтня) помістила черговий матеріал про співачку Михайла Головащенка: “Вершин світової слави сягнула Соломія Крушельницька”. Звертає на себе увагу стаття Остапа Черемшинського “Славетна співачка” у часописі “Вісті Придністров’я” (1992, 22 вересня), де автор опублікував уривки листів Франтішека Главачека (чеського публіциста, перекладача, україніста) зі спогадами про Соломію Крушельницьку.

120-літній ювілей Соломії Крушельницької був першим, що відзначався у Незалежній Україні. Завдяки створенню фестивалю та конкурсу, а також музею співачки у Львові як стаціонарного майданчика дослідження її спадщини, він розпочав новий етап вшанування пам’яті Артистки.

Матеріал підготували: Галина Тихобаєва,
Олександра Кирик

Однак, слід зазначити, що й у 1958 році  до 85-річчя С. Крушельницької музична громадськість Львова вшанувала артистку святковим вечором, який відбувся у великому залі Львівської консерваторії. На цьому вечорі  доповідь виголосила Марія Білинська, зі спогадами виступили Одарка Бандрівська та Іван Гриневецький. Дмитро Павличко прочитав вірш, присвячений Крушельницькій. У концерті взяли участь артисти Львівського театру опери і балету Ніна Богданова (учениця Крушельницької), Володимир Веприк, Павлина Криницька (учениця О. Бандрівської), народний артист УРСР Павло Кармалюк.  У пресі з’явилися публікації, про життєвий і творчий шлях співачки. Зокрема, у журналі “Вітчизна” (№9, 1958 р.) була надрукована розлога стаття “Шлях трояндами стелився” Івана Деркача, упорядника першої збірки матеріалів про Соломію Крушельницьку “Славетна співачка”, що побачила світ у 1956 році.  Газета “Радянська культура” присвятила  цілу сторінку артистці, надрукувавши спогади  Станіслава Людкевича, Миколи Колесси та Михайла Яцківа.

Центром урочистостей, присвячених 90-річному ювілею С.  Крушельницької, стала Тернопільщина. Згідно рішень виконкому Тернопільської обласної  ради депутатів трудящих було перейменовано вулицю Сенкевича у Тернополі на вулицю Соломії Крушельницької; присвоєно ім’я Крушельницької Тернопільському музичному училищу та восьмирічній школі в селі Біла, а також встановлено меморіальну дошку  на будинку, де жила родина Крушельницьких.

У цьому будинку була відкрита меморіальна кімната-музей. Першими експонатами цього музею стали речі, подаровані родиною С. Крушельницької. Згадуючи тих, хто допомагав  створювати експозицію музею,  Ігор Ґерета у статті “Соломіїн вересень” писав: “Байдужих не було. Допомога інколи приходила звідти, звідки й не сподівалися. Багато зробили ті, хто вивчав творчість Крушельницької, хто особисто знав велику артистку. З готовністю прийшли на допомогу добре знані на Тернопільщині композитори М. Ф. Колесса та А. Й. Кос-Анатольський, котрі були зв’язані щирою творчою дружбою  з видатною співачкою під час спільної праці у Львівській консерваторії. Не залишились осторонь родичі С. Крушельницької, особливо її племінниці О. К. Бандрівська (колишній доцент львівської консерваторії) та О. К. Шухевич. Довгий час вони любовно зберігали особисті речі Соломії, а тепер з радістю подарували їх музеєві. Як дорогоцінний скарб там зберігаються  письмові ручки Крушельницької, ноти з її власної бібліотеки, предмети одягу.“ (“Вільне життя”, 14.ІХ, 1973).

22 і 23 вересня 1963 року на батьківщині співачки відбулися урочистості, які  журналісти усіх тогочасних видань одностайно назвали – Всенародним святом. Подаємо хроніку цих подій за газетними репортажами та спогадами очевидців. “Рівно о 18-й годині на сцену, обладнану перед школою виходять члени ювілейної президії. Тут представники партійних і радянських органів, композитори Кос-Анатольський, Колесса, Філіпенко, скульптор Я. Чайка, письменники Ірина Вільде, Ростислав Братунь, жителі села Білої, племінниця славетної Соломії  – Ольга Шухевич.  Після закінчення мітингу потік людей пливе до невеличкої кімнати, де на стінах – фотографії співачки в ролях з багатьох опер, портрети її друзів  – Франка, Павлика, Стефаникаа. ” (Є. Дудар Свято у Білій, “Вільна Україна” , 1963)

“Старовинне село, гостинне подвір’я Крушельницьких ще ніколи не бачили стільки гостей, як у те недільне надвечір’я 22 вересня. Поклонитися великій Соломії прибули діячі культури з Києва, Львова, Тернополя, Снятина, Зборова, з інших міст і багатьох сіл нашої Радянської України. Серед гостей – родичі великої артистки: Ольга Шухевич, Марія Вачкова,  Соломія Скорик  та її чоловік Михайло Скорик; внучаті племінники Володимир Скорик з дружиною Іванною Скорик,  Мирослав Скорик, Теодозій Вачків. … На свято, окрім численних гостей, прийшли всі мешканці Білої. Відкриваючи його М. С. Капштик дякував Радянській владі… Творчий шлях С. А. Крушельницької в нерозривному зв’язку з рідним краєм змалював учитель П. К. Медведик. Із палкими словами від наймолодших земляків співаки виступила піонерка Марія Базаль. А потім полився задумливий ніжний голос Марії Цибульської. … З вітанням від львівських художників виступив заслужений діяч мистецтв Я. І. Чайка. Палку промову виголосив А. Й. Кос-Анатольський. … І на закінчення виступу дарує музеєві Крушельницької ноти пісень, котрі обробляв для Соломії Амвпросіїни на її прохання… Київський композитор Богдана Фільц подарувала музеєві ноти свого романсу на слова І. Франка “Твої очі, як те море”. Гарний вірш про ту, що “на світло рампи йшла босонога..”, а потім покорила весь світ, прочитав  український поет Ростислав Братунь. Теплою була розповідь дружини письменника Марка Черемшини Наталії Семанюк про її зустріч з Крушельницькою, що назавжди залишилася у її пам’яті. ” (І. Герета  Б. Ельгорт Соломіїн вересень.)

Наступного дня вшанування пам’яті ювілярки продовжилося у Тернополі. Ювілейна конференція відбулася у приміщенні обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. “У президії – шановні гості – Микола Колесса,  А. Кос-Анатольський, Я. Чайка, І. Вільде, родичі уславленої співачки, її учні. Доповідь про велику дочку українського народу зробив редактор Львівського книжково-журнального видавництва І. Деркач. Спогадами про особисту зустріч з незабутньою  Соломією поділився Микола Філаретович Колесса. Теплими щирими словами згадала про найцінніший самоцвіт у скарбниці української музичної культури письменниця Ірина Вільде. Гаряче озвався про громадянський подвиг співачки, яка пропагувала українське слово і пісню в тяжкі часи знедолення народу, композитор А. Кос-Анатольський.

Виступили зі спогадами також учень Соломії Амвросіївни С. Генсірук та внучатий племінник, наймолодший член Спілки композиторів України  Мирослав Скорик.  На закінчення відбувся великий концерт за участю  артистів Львівського академічного театру опери і балету ім. Ів. Франка, викладачів консерваторії ім. М. Лисенка та студентів Тернопільського музичного училища. Дні вшанування великої співачки проходили як справжнє свято української національної культури”. (Наталія Русова. Пісня і слава – життя Соломії. “Вільне життя”, 25.ІХ. 1963)

Значно скромніше відзначали 90-літній ювілей С. Крушельницької у Львові.  Газета “Вільна Україна” (8.Х. 1963) помістила коротке повідомлення про  вечір, який відбувся в приміщенні Львівської консерваторії. Вечір почався  урочистим засіданням вченої ради консерваторії та художньої ради Львівського оперного театру.  Доповідь про життєвий  і творчий шлях С.  Крушельницької  виголосив Іван Деркач. Виступили також А.  Кос-Анатольський, Б. Ельгорд (тодішній директор Тернопільського краєзнавчого музею). Спогадами поділилися М. Колесса та О. Бандрівська. Після урочистого засідання відбувся концерт.

Оглядаючи тогочасну пресу, можемо дійти висновку, що найповніше висвітлювала ювілейні події  тернопільська газета “Вільне життя”. Газети “Літературна Україна” та “Радянська культура” присвятили Крушельницькій окремі сторінки.

Варта уваги  стаття Ганни Заєць “Наша Соломія” в “ Літературній Україні”, яка вигідно вирізняється фаховістю та знанням першоджерел. У ній авторка на матеріалах польської  преси періоду виступів Крушельницької на Варшавській сцені, а також спогадів Генрика Цудновського і Яніни Королєвич-Вайдової, що вийшли друком у Польщі в кінці 1950 на початку 1960-х років,  не оминаючи “драстичних” моментів, намагається відповісти на непросте питання: чи знають у світі Соломію як українську співачку?  Стаття написана у формі нарису, що дає можливість авторові робити так звані ліричні відступи, де можна висловити свою думку. А думки у журналістки, як на той час,  досить сміливі. Пишучи про свою приятельку, яка захоплюється Шаляпіним і Карузо, та не чула про Крушельницьку, авторка розмірковує: “Та чи могла я звинувачувати свою приятельку в тому, що вона не вийшла в своїх знаннях за рамки “Энциклопедического музыкального словаря”?  Бо ж не її вина, що був у нас такий, делікатно кажучи, несприятливий для шанування справжніх талантів час, про який вже  хотілося б забути”.

На жаль, у той час переважали “ідеологічно правильні” статті, які використовувалися як інструменти радянської пропаганди, перекручуючи факти біографії  Крушельницької, применшуючи значення артистки у світовій культурі.

Ювілейні урочистості відбувалися і за кордоном. Однак,  радянська преса про них не писала. Лише “Літературна Україна” (№82 ,11 жовтня) вмістила коротке повідомлення  “Честь і шана Соломії Крушельницькій” : “90-річчя з Дня народження Соломії Крушельницької широко відзначила громадськість різних країн, де свого часу лунав її чарівний голос. З нагоди ювілею передачу про “українсько-польську артистку” організувало Варшавське радіо. У Римі відбулася громадська академія, присвячена геніальній співачці. Урочистий вечір на честь Соломії Крушельницької провело жіноче товариство в Канаді”.

Святкування  ювілею Соломії Крушельницької  1963 року припало на час так званої “відлиги”, коли розвінчувався культ особи Сталіна, коли поверталися із заслання тисячі незаконно засуджених, яким вдалося вижити. Серед них були і члени родини Соломії Крушельницької, яких так палко вітали люди на ювілейних торжествах. У час цього ювілею заявили про себе перші дослідники творчості Крушельницької  – Іван Деркач, Ігор Ґерета,  Петро Медведик, Ганна Заєць, Одарка Бандрівська.

Перший ювілей Соломії Крушельницької відбувався на тлі загального  національного піднесення. Тоді вперше (!) у публічних виступах, газетних  статтях прозвучало, що  Соломія Крушельницька українська співачка, що своїм талантом вона прославила український народ, що  вшанування її пам’яті “стало святом української національної культури”.

Матеріал підготували співробітники Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові:
Галина Тихобаєва, заступник директора
Олександра Кирик, старший науковий співробітник