Роман Савицький вперше відвідав наш музей восени 1993 року, про що свідчить його запис у Книзі вражень: “Сердечно вдячний за всі чудові вражіння у Музею С. Крушельницької. Чудова збірка історичних документів неперевершеної ніким нашої найдорожчої української співачки – великої мисткині”. У вересні 1994 року він був серед гостей Соломіїного дому під час святкування Дня народження співачки. А в 1996 році брав участь у Наукових читаннях, виступивши з доповіддю “Соломія Крушельницька в музикознавчій літературі Заходу”. З цього часу починається наше спілкування та зав’язується  листування. Про листи Р. Савицького хочеться сказати окремо. Він мав свій, особливий спосіб подачі інформації, що невимушено поєднував – об’єктивно-аналітичний виклад з ліричними відступами та іронічними коментарями. Його листи були завжди цікавими, інформативними, дотепними, часом несподівано відвертими. Саме в листах, на нашу думку, найбільш яскраво розкривається особистість Романа Савицького. Тому хочемо представити кілька фрагментів з нашої кореспонденції.

28.ІІ.2000

Вельмишановна п. Галино!

          Втішився Вашим листом, хоч не все у Вас у мажорній тонації. У нас теж сумно без Каранович і без Витвицького. Про них я вже надрукував в англ.[ійській] мові, буде також в укр.[аїнській]. Згадуєте Козаренка – дуже обдарована людина із Коломиї / як і Витвицький, Каранович, челіст Фоерманн /. За комплімент дякую літературний, але я сам ошелешений багатством семантики та взагалі рівнем викладу думок Козаренка! Його публікації страх смачні!

          Можу бути лиш вдячний за Ваші заходи для вшанування батька; а радіо гостинної Оленки О.[нуфрів] пересилає касету через Нат. Кашкадамову. Тішуся.

          Маю страх роботи із “Енц.[иклопедією] Діаспори”, але іде це вперід як і ми всі, бо іти назад було б вкрай нецікаво!!  …

Радію “Мойсеєм” та наданням театру ім’я С. Крушельницької. Дуже гарно, логічно; так давно про це говорила Стефа Павлишин.

          Можу Вам прислати 2 екз. книжки Деркача про Менцинського.  Треба? /це від Д. Каранович/.

Ст. Максимюк відкрив Анну Крушельницьку! Я челістку Христю Колессу /диски “Electrola”/.

          Щиро вітаю Вас, п. Ірену, п. Роксоляну з весною! Хай росте та міцніє наша спів-праця!

Ваш Р. Савицький, мол. –

    P.S. Спішу, і письмо вкрай неписьменне!

12 січня 2001

Дорогі пані, Галино та Ірино!

          Ваші картки та листи дуже мені цікаві і потрібні, а повітряні лінії, якими вони летять, зв’язують мене із краєм. Я вже не чуюсь таким відірваним від пня і можу розвиватись і дихати як автор. Мені цікаво, як вийшла передача “Віють вітри”, бо зараз планую відновити колишні доповіді та представити цю тему в Нью-Йорку /НТШ/ та у м. Філадельфія, де я виростав … […]

          Сьогодні для мене особливо сумний день, 12 січня. Вже 9 год. ночі, пора кінчати роботи і писанини. На батьковому фортепіано, яке він ще вживав /востаннє/ 12 січня 1960, горить лампадка. Полум’я теплить кімнату, виповнену музейними експонатами із світу музики, сповнену історією та ясними спогадами про одно життя пориву і посвяти…

          Я не сам у хаті. При мені кіт “Рахманінов” /сумні очі і великі передні лапи, мов у цього віртуоза/, і музика Літургії Дилецького…

Треба заглибитись в Думи і в молитву до Музи, попрохати знов щастя на прийдешньому шляху шукань серйозного, інколи й смішного…

          І Вам, дорогі, віншую того самого щастя на 2001 благословенств для Музею, для Вас і всіх Ваших.

На все добре!

Ваш Р. Савицький, мол.–

Впродовж 1997-2012 років Р. Савицький також листується із Зеновією Штундер, вдовою Станіслава Людкевича, дослідницею його життя і творчості. “Тональність” цих листів, які збереглися в Меморіальному музеї композитора, дещо інша – переважно інформативно-ділова зі збереженням усіх епістолярних  “етикетів”, в яких відчувається велика повага до хранительки скарбів Дому Людкевича – філії нашого музею.

          26 квітня 1998

Високоповажана пані Зеновіє!

Ваше добре письмо із 26 лютого вже давно кличе о мою відповідь. Все пішло шкереберть, коли мусів “зложити візиту” до шпиталю, де у програмі була операція жовчі із перервою від занять на 2 тижні. Та я вже знов “граю” на машинці …

Я вже питав листовно п. “Лясю” Старосольську (мова про Уляну Любович-Старосольську –Г.Т.) чи дійсно С. Людкевич познайомився із Л. Українкою в домі Старосольських. Можливо вона Вам відповіла впрост листом.

Не журіться пропажею касети із голосом СЛ.[Станіслава Людкевича] Тепер я виконаю це вдруге, додавши записи творів СЛ із діаспори. При тій нагоді можна буде поправити звук вже історичних записів. Касету чи бобіну передам Вам вже особисто, коли прибуду у Львів при кінці липня ц.р.

Я спеціально контактувався із В. Витвицьким відносно листів СЛ до него. На жаль, він не має нічого із 1930-их, бо основна часть його архіву пропала в час війни /тоді й загинула його велика праця про форт.[епіанну] музику Барвінського/. Ромко Рудницький та його мати Марія Сокіл тепер шукають за такими листами в архіві Антона Р. Якщо щось вийде на денне світло, то Роман мене повідомить. До речі, доктор Витвицький питає, чи Ви маєте його давню статтю п. з. “С. Людкевич зблизька?” /Він міг би надіслати/. …

Із пошаною й щирим вітанням із весною.                 Ваш Р.Савицький, мол. –

18 квітня 2012

Високоповажана п. Зеню!

Посилаю в аудіо записі збірку музичних творів великого композитора Станіслава Людкевича. Є там твори різних років, всі, які походять із архіву мойого татка Романа, та і з моєї власної колекції. Я вже не молодий, і мені дуже залежить, щоб ці цінні речі збереглися, але не на чужині, а у рідному Львові. Тому-то посилаю їх на Вашу адресу.

          З різних джерел знаю, що Ви, ласкава пані, продовжуєте працювати над творчою спадщиною Вашого св. п. МУЖА, і за це Вам належить велика подяка і низький уклін. С. Людкевич належав до творчої когорти великого калібру, такого, якого ледви чи можна б сьогодні знайти в самій Україні, не кажу вже нічого про діаспору. Тому його твори треба зберігати із великою увагою.

З великою приємністю згадую хвилини, коли я відвідував Ваш цінний дім, щоб поспілкуватися з Вами на музичні теми, як то кажуть, “для духа святого”.

Із великою пошаною та музичним привітом

          Ваш        Роман Савицький мол.

П.С. Записи є давнішого походження, але їх можна у Вас продемонструвати або у Л.[ьвівському] радіо, або в Музею Соломії Крушельницької.

Роман Савицький був у курсі всіх справ нашого Музею. Як справжній друг радів нашим успіхам, переймався проблемами, намагався допомогти. Разом з листами ми систематично отримували від нашого адресата цінні матеріали про українських композиторів, співаків та музикантів діаспори, зокрема, невідомі нам статті про С. Крушельницьку в енциклопедіях, словниках та інших виданнях на Заході. Уже в 1997 році вони налічували 270 одиниць збереження! Серед подарунків були особливі та оригінальні. Приїхавши до Львова у серпні 1998 року, серед іншого Р. Савицький привіз … фрагмент балконної ложі “Metropoliten opera”! Тоді в Нью-Йорку розбирали стару будівлю оперного театру (того самого, який бачила Крушельницька ще у 1928 році!), і сьогодні, завдяки Савицькому, у фондах нашого музею зберігається його частинка.

Серед захоплень Романа Савицького – музикознавство, бібліографія, компонування музичних творів, кінематографія, поезія – особливе місце займала фотографія. У жовтні 2003 року в Музеї Соломії Крушельницької експонувалася виставка “Осінні елегії Романа Савицького”, де були представлені півсотні світлин нашого приятеля. І тут елегійно-іронічний стиль не зраджує автора, хіба що додаються до нього ностальгійні ноти. За словами митця, його фотографії, – “це світ великих мрій про рідний край у формі візуальної поезії про красу та силу, утривалених душею, посилених та побільшених любов’ю до Батьківщини. Бо ж Україна завелика для малих мрій!…” На виставці були представлені фото різних років – кадри родинної фотохроніки, домашні улюбленці, міські краєвиди, пейзажі України та Америки. А назви їх настільки промовисті, що характеризують не лише світ зацікавлень автора, а й передають його особистісні рефлексії: “Зв’язок поколінь: батько, мати, Міка”, “Любимчик “Сясьо”-ловець”, “Природа схоплена на “гарячому”, “Кремфорд розширює рамки екрана”, “Над Ринком панує Посейдон ще й  захищає Ратушу тризубом” …

Друга фотовиставка Романа Савицького-фотомитця демонструвалася в Музеї у грудні 2006 року і була присвячена Миколі Колессі. Свою назву “Микола Колесса – Маестро століття” вона отримала від заголовка статті Р. Савицького, опублікованій у газеті “Свобода” (США) до 95-ліття композитора (1998). Автор статті, який з великим пієтетом ставився до постаті і творчості Миколи Колесси, зі знанням справи окреслює його діяльність як диригента і педагога, майстерно вплітаючи в інформативну тканину особисті коментарі. І знову хочеться зацитувати:

“Під батутою маестра оркестрові шедеври Бетовена, Моцарта, Чайковського та інших композиторів, чеська музика і безліч прем’єр українських композиторів. У 1939 році він першим дириґував фортепіяновим концертом В. Барвінського, який згодом вважався загубленим (в наш час твір віднайдено). Перші звукозаписи “Кавказу” і “Заповіту” блискуче відображають ґеніяльність шевченкових текстів у сплаві з унікальною музикою С. Людкевича. Ця велич “Кавказу”, який досягнув рідкісних в українській музиці висот, була відображена дириґентом за допомогою унікального звуковидобуття: М. Колесса обдарований спеціяльним відчуттям епічно-патріотичного жанру…

Дириґентська паличка М. Колесси надихала музичне життя і спричинила ріст стандартів виконання. …  

Його колишні студенти тепер керують оркестрами оперних театрів, філармоній та хорами; їх так багато, що маестра справедливо вважають засновником окремої Львівської школи дириґування. … Свої знання й час він щедро дарував з тією великодушною посмішкою, яка граничить з благословенням.”

На виставці “Микола Колесса – Маестро століття” експонувалися світлини, зроблені Романом Савицьким під час перебування композитора у США (1994 р.), де патріарх української музики разом з  Дарією Гординською-Каранович, Василем Витвицьким та Любкою Колессою. Цікаво “схоплений” фотографом маестро у своєму робочому кабінеті (1998), пам’ятні фото з ювілейних концертів, присвячених 100-річчю М. Колесси (2003).

Кожен приїзд до Львова і прихід до нашого музею Романа Савицького був пов’язаний з якоюсь подією. Ми мали нагоду слухати надзвичайно цікаві лекції музикознавця про Соломію Крушельницьку в контексті його бібліографічних та фонографічних досліджень співачки, про “зірок” Голівуду з українським корінням, видатних музикантів різних національностей, життя і творчість яких була пов’язана зі Львовом. У грудні 2003 року в музеї Соломії Крушельницької відбувся концерт камерної музики за участі відомих музикантів – Петра Цегельського (скрипка) та Етели Чуприк (фортепіано),  ініціатором та організатором якого був Р. Савицький. Вступне слово і супровід концерту ще раз засвідчили його глибокі знання не лише в царині української музики, а й європейської класики, адже програму концерту складали твори Сезара Франка, Сергія Прокоф’єва, Моріса Равеля. Через кілька місяців 11 лютого 2004 року Р. Савицький виступив на науковій конференції, присвяченій 125-літтю Станіслава Людкевича, з цікавою доповіддю “Кавказ” у Львові знову”.

За словами професора Наталі Кашкадамової, Роман Савицький-молодший як музикознавець мав свою улюблену тему дослідження – “вивчав впливи українських мелодій та історико-літературних сюжетів на твори світової музики”. Яскравим прикладом такої праці стала передача на Львівському радіо “Віють вітри, віють буйні …” – захоплююча мандрівка мелодії української народної пісні від Лисенка до Ліста та до джазових імпровізацій ХХ століття.  Треба сказати, що у той час, початок 2000-х років, такий підхід до популяризації української музики був справжнім відкриттям не лише для любителів, але й для  професіоналів.

Бібліографія статей Р. Савицького, які стосуються С. Крушельницької невелика, проте дуже чітко відображає позицію автора та його професійні вподобання. Ще в 1960-х роках молодий музикознавець звернувся до дискографічної спадщини співачки, надрукувавши у часописах “Свобода” і “Новий шлях” замітку “Співає С. Крушельницька” (1964)  та відгук на доповідь С. Максимюка “С. Крушельницька і її фонографічна спадщина”, виголошену в Українській Вільній Академії Наук в Нью-Йорку (1965). У 2004 році Р. Савицький друкує бібліографічно-критичний есей “Американський портрет Соломії Крушельницької”, де подає спростування поширеної помилки щодо дати гастролей співачки у США. Автор статті, аналізуючи інформацію в німецьких лексиконах, праці американських дискографів, статті італійських музикознавців та матеріали українських дослідників, переконливо доводить, що гастролі С. Крушельницької у США відбулися у 1928 році, а інші дати (1927 та 1929) є помилковими. Свідчать про це і “матеріальні” докази, на які посилається Савицький – записи фірмою “Колумбія” українських народних пісень у виконанні співачки та фото артистки, зроблене у Нью-Йорку того року. Завершується стаття роздумами автора про плинність часу та людську пам’ять: “Особливо сильні пережиття так закорінені в нашій пам’яті, що мають властивість і дивну силу раз-у-раз повертати нас у те минуле. Такі переживання приковують нашу свідомість до цього минулого, котре для нас не втрачає ні актуальності, ні чару, і тим самим здатні зупинити час. У рівчаках історичних вже американських дисків та між рамками згаданого вже американського фото звичайно швидкохідний час – зупинився. І навіть в наші дні у тих предметах він владно повертає нас в рік 1928-ий. Він, той мінливий мент, спинився заради нас …”

Цей ліричний, і такий характерний для Романа Савицького монолог, з погляду дня сьогоднішнього звучить особливо проникливо, бо нагадує нам той час, коли він несподівано з’являвся на порозі музею, виповнюючи простір своєю присутністю, а нас увагою і доброзичливістю. Час, якого вже не повернути …

Галина Тихобаєва, заступник директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Аналізуючи минуле десятиліття (2002-2012), слід сказати, що воно було багатим на здобутки у дослідженні спадщини Соломії Крушельницької та вшануванні її пам’яті. Разом з тим, у цей період крушельницькознавство зазнало значних втрат: відійшли у засвіти Михайло Головащенко (1923-2005) та Петро Медведик (1925-2006), не стало Левка Тарнавського (1944-2012), дослідника генеалогії родоводу співачки.

Великим здобутком у вивченні життя і творчості співачки стали книжкові видання: Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів. Тернопіль: Джура, 2008. Соломія Крушельницька. Міста і слава, Львів: Апріорі, 2009. Родовід Савчинських, Львів: Апріорі, 2011.

У цей період Соломію Крушельницьку гідно вшанували в пам’ятних знаках в Україні та за кордоном.

2008 року з ініціативи директора Львівської опери Тадея Едера встановлено погруддя Артистки (автор – скульптор Я. Скакун) в музеї театру “Ля Скала”.

22 серпня 2010 року відбулося відкриття пам’ятника Соломії Крушельницькій в Тернополі, ініціатором створення та фундатором якого був благодійний фонд “Соломія”, очолюваний громадської діячкою Мартою Подкович. Автори – скульптори Володимир Стасюк у співпраці з Андрієм та Володимиром Сухорськими, архітектор – Ізабелла Ткачук.

21 липня 2012 року в рамках проведення 58-го Фестивалю Пуччіні був встановлений бронзовий бюст С. Крушельницької (автор – скульптор Р. Іваницький) у Торре-дель-Ляґо (Італія). Подію приурочили до 140-річчя співачки. Тижневик для українців всього світу “МІСТ Online” повідомляв: “У церемонії взяли участь: М. Петренко, радник прем’єр-міністра України; Ґ. Чернявський, посол України в Італії; Д. Ляхович, апостольський візитатор для українців греко-католиків у Італії й Іспанії; Оксана Дика, українська співачка в Ля Скала, Симонета Пуччіні, онука Дж. Пуччіні.”

В Україні центрами ювілейних святкувань стали Тернопіль і Львів.

Сесія Тернопільської обласної ради від 20.11.2011 року прийняла рішення “Про проголошення 2012 року в Тернопільській області Роком Соломії Крушельницької”, а Голова обласної державної адміністрації видав розпорядження “Про відзначення в області 140-річчя від дня народження Соломії Крушельницької”. Розпорядження, яке передбачало створення ювілейного комітету, затвердження заходів та обов’язкове інформування про їх виконання, відіграло свою позитивну роль в організації святкувань на батьківщині співачки.

Хроніку ювілейних подій, які вражають кількістю та різноманітністю, подавала газета “Соломія”.

“Заходи, приурочені ювілею славетної землячки, розпочалися 16 вересня літературно-мистецькою композицією “Крізь сяйво Соломіїних пісень” на батьківщині Соломії – в Білявинцях Бучацького району. 21 вересня в Білій поблизу Тернополя в меморіальному музеї С. Крушельницької відбулася мистецька імпреза “Три таланти жінки світової слави”. Того ж дня на концерт обдарованої творчої молоді “Пісні родимого краю” організатори запросили в Український дім “Перемога” в обласному центрі. А в обласній філармонії відбувся сольний концерт солістки Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва Мирослави Гаврилюк.

19 вересня читачам обласної універсальної бібліотеки була представлена літературно-музична композиція “Сонет для Соломії” у виконанні студентів та викладачів Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької.

22 вересня відбулася науково-теоретична конференція ”Соломія Крушельницька та українська духовність” (місце проведення – Тернопільське державне музичне училище ім. С. Крушельницької), покладання квітів до пам’ятника С. Крушельницькій і святковий концерт муніципального духового оркестру “Оркестра Волі”. Після цих заходів у драматичному театрі відбулися урочиста академія та концерт майстрів мистецтв області “Пісню світові дала…”.

23 вересня поціновувачі української пісні зібралися біля пам’ятника великій Соломії на бульварі Шевченка в Тернополі на концерт мистецьких колективів музичного училища, що носить ім’я славетної землячки”. (Гідна шани та любові, “Соломія”, №3, 2012).

Продовжуючи список заходів, зазначимо, що 23 вересня в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулося клубне спецпогашення конверта штемпелем “ТОКМ Соломія Крушельницька. 140 років. Сопрано світу – голос України. Тернопіль, 23 вересня 2012 року”. 13 листопада на цьому ж майданчику проходила науково-краєзнавча конференція “Уродженці Тернопільщини – еліта національної культури”, приурочена ювілею співачки. Завершились святкування 22 листопада мистецьким дійством за мотивами п’єси Б. Мельничука та І. Ляховського “Соломія” на сцені Тернопільської обласної філармонії.

Земляки Крушельницької також змогли похвалитися великою кількістю різноманітних видань – ювілейні конверти, буклети, поштівки.

Львів, який у той час переживав “туристичний бум”, здавалося б мав усі підстави стати головним спонсором ювілею Крушельницької. Справді, у пресі з’явилося повідомлення, що “львівські депутати виділили 100 тис. грн. на святкування з нагоди 140-річчя з дня народження видатної оперної співачки Соломії Крушельницької.” Постанову прийняли 21 вересня 2012 року?! Ці кошти мали б піти для покращення інфраструктури Музею співачки (відселення мешканців, ремонтно-реставраційні роботи), видання нового компакт-диску із записами творів у її виконанні, перевидання книжки “Соломія Крушельницька. Міста і слава”. У планах було також оголошення конкурсу на спорудження пам’ятника С. Крушельницькій у Львові. Проте, кошти “розчинилися” у ході підготовки до “Євро-2012” і місто обмежилося лише підтримкою ХІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької, який, до речі, мав також фінансування і з центрального бюджету.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розпочав ювілейний рік 1 березня 2012 року відкриттям виставки оригінальних матеріалів зі своєї збірки “На вершині світової слави” у Музеї книги і друкарства України (Київ). У час її експонування було організовано два концерти камерно-вокальної музики. Перший з них, за участю солістки Львівської опери Наталії Романюк (концертмейстер О. Древіцька), відбувся у день відкриття виставки, другий – 17 березня лекція-концерт  за участю співачки з Нідерландів Олександри Ленишин, піаніста Браяна Філдгауза і лектора Роксоляни Пасічник, старшого наукового співробітника Музею Соломії Крушельницької.

Центральною подією святкувань у Львові стала ювілейна академія “Соломія Крушельницька у світовій культурі: слідами нащадків” (21 вересня), організована Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою при Національному університеті “Львівська політехніка”, Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької у Львові, Львівським національним академічним театром опери та балету ім. Соломії Крушельницької та Конгресом українців Естонії. У рамках академії відбулося відкриття виставки художніх робіт нащадків роду Соломії Крушельницької та камерний концерт, в якому взяли участь музиканти з родини С. Крушельницької, солісти Львівської опери, а також співачка з Талліна Яніка Сілламаа.

23 вересня працівники Музею Соломії Крушельницької запросили гостей на відкриття виставки “Скарби Соломіїного дому”, концерт (солістка – Лілія Коструба) та традиційний уродинний торт, а ввечері учасники святкувань переглянули нову балетну виставу “Повернення Баттерфляй” Дж. Пуччіні-М. Скорика у Львівській опері.

Ще дві події до ювілею співачки, що мали міжнародний резонанс, відбулися у жовтні за участю працівників Музею Соломії Крушельницької у Львові. 19-21 жовтня під час Днів української культури в Італії була проведена наукова конференція “Соломія Крушельницька – українська квітка на італійській землі” з ініціативи української громади в приміщенні Муніципалітету Риму. Після конференції у Центрі Польської культури відбувся вечір за участю Народної артистки України Вікторії Лук’янець.

30 жовтня у Львівському Музеї співачки презентували українсько-американський проект, ініціатором і продюсером якого був Алекс Гутмахер (США) Для цього був виготовлений промоційний відеоролик “Скарби Соломіїного дому” та копія театрального костюму С. Крушельницької у ролі Чо-Чо-сан. Вони мали демонструватися під час культурно-освітньої акції “Соломія – sole mio”, яка планувалася за участю співачки Любові Щибчик. у Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго,Торонто і Монреалі.

У Дні пам’яті Соломії Крушельницької 15-16 листопада в музеї співачки відбулися Наукові читання та відкриття виставки “Соломія і Анна Крушельницькі – щедрість таланту”, яка була присвячена ювілейним датам двох сестер – 140-річчю Соломії та 125-річчю Анни.

Завершальним акордом ювілейного року став ХІІ Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, що відбувся 14-18 листопада у Львівській опері. Його міжнародний статус забезпечила участь музикантів та співаків з Японії, Польщі, Білорусії, Узбекистану, Молдови, Німеччини, Канади і США. Почесним гостем Фестивалю став директор музею театру “Ля Скала” Ренато Ґаравалья. До програми увійшли три оперні вистави – “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні, “Аїда” та “Бал-Маскарад” Дж. Верді, балет “Повернення Баттефляй” Дж. Пуччіні – М. Скорика та Гала-концерт.

“Родзинкою” Фестивалю стала співачка Манамі Хама (Японія-Італія) у ролі Чо-Чо-сан, яка вразила усіх своєю реалістичною грою і змусила глядацьку залу плакати у сцені ритуального самогубства героїні.

Щодо матеріалів, які друкувалися у пресі ювілейного 2012 року, то пальму першості втримувала газета “Соломія”. Події і заходи у Львові, особливо ті, що стосувалися Фестивалю, широко коментував “Високий замок”. Місячник “Галицька брама” (видавництво “Центр Європи”) повністю присвятив Соломії Крушельницькій № 7-9 за липень-вересень 2012 року. Гарним дарунком до ювілею став перекидний настінний календар, виданий Львівською оперою у співпраці з Музеєм Соломії Крушельницької.

Для відзначення 140-літнього ювілею Соломії Крушельницької було характерним розширення формату ювілейних подій. У минулому залишилися урочисті мітинги за участю представників влади, до традиційних концертів на честь ювілярки додалися урочисті академії та культурно-мистецькі проекти. Цей ювілей також засвідчив, що вшанування Артистки вийшло на міжнародний рівень завдяки активній співпраці з культурологічними інституціями та громадськими організаціями за межами України.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик

Пропозиції музичної громадської Львова відкрити музей в домі С. Людкевича звучали ще у 1980 ­х рр. Проте однією з основних умов створення музею було переселення вдови композитора в інше помешкання, на, що, звісно, Зеновія Костянтинівна не могла погодитися.

Музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за З. Штундер. З цією метою Зеновія Костянтинівна подарувала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку і почала працювати на посаді старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіальний музей Станіслава Людкевича.

В основу експозиції музею лягли унікальні матеріали архіву С. Людкевича, що налічує близько 10 тисяч одиниць збереження: рукописи, друковані видання, фотографії, листування, предмети образотворчого мистецтва, багата бібліотека композитора.

У двох експозиційних кімнатах збережені інтер’єри кабінету композитора та спальні, третя – своєрідний виставковий зал, в якому демонструються видання музичних творів, музикознавчих праць, рукописи.

Результатом невтомної дослідницької праці Зеновії Штундер над архівом митця стали фундаментальні видання. Впродовж 1999-2000 рр. побачило світ повне зібрання музикознавчої спадщини та публіцистики Станіслава Людкевича, що охоплює дослідження, статті, рецензії та виступи, написані чи виголошені ним від кінця ХІХ до початку 70-х років ХХ століття. Вийшла друком монографія З. Штундер у двох томах: Т.І.: “Станіслав Людкевич. Життя і творчість: (1879–1939)” (Львів, 2005), Т.ІІ.:”Станіслав Людкевич. Життя і творчість: (1939–1979)” (Львів, 2009).
Щороку музей розширює свою діяльність, популяризуючи творчу спадщину композитора. До 125-річчя народження С. Людкевича працівники Музею Соломії Крушельницької організували та провели низку заходів: вечір спогадів, наукову конференцію, виставку на матеріалах з архіву композитора. До цього ювілею, зокрема, при підтримці Управління культури Львівської міської ради було видано рекламний буклет “Будинок-музей Станіслава Людкевича” і компакт-диск з архівними записами творів композитора. Працівники Музею Соломії Крушельницької брали участь у підготовці до друку першого і другого томів монографії З. Штундер “Станіслав Людкевич. Життя і творчість” (набір тексту, нотних прикладів, сканування фотоілюстрацій).

Кожного року, не лише у ювілейні дати, в Музеї Соломії Крушельницької експонуються виставки з особистого архіву Станіслава Людкевича до Дня народження композитора.
Музей Станіслава Людкевича постійного відвідують студенти, учні, відомі діячі музичної культури з України та з-за кордону.

Перспективи розвитку Музею Станіслава Людкевича – це відтворення меморіального комплексу на базі садиби С. Людкевича, створення науково-дослідницького центру з вивчення творчої спадщини композитора та його сучасників, залучення широкого кола відвідувачів.

Роксоляна Пасічник, старший науковий
співробітник Музично-меморіального музею
Соломії Крушельницької у Львові