Роман Савицький вперше відвідав наш музей восени 1993 року, про що свідчить його запис у Книзі вражень: “Сердечно вдячний за всі чудові вражіння у Музею С. Крушельницької. Чудова збірка історичних документів неперевершеної ніким нашої найдорожчої української співачки – великої мисткині”. У вересні 1994 року він був серед гостей Соломіїного дому під час святкування Дня народження співачки. А в 1996 році брав участь у Наукових читаннях, виступивши з доповіддю “Соломія Крушельницька в музикознавчій літературі Заходу”. З цього часу починається наше спілкування та зав’язується  листування. Про листи Р. Савицького хочеться сказати окремо. Він мав свій, особливий спосіб подачі інформації, що невимушено поєднував – об’єктивно-аналітичний виклад з ліричними відступами та іронічними коментарями. Його листи були завжди цікавими, інформативними, дотепними, часом несподівано відвертими. Саме в листах, на нашу думку, найбільш яскраво розкривається особистість Романа Савицького. Тому хочемо представити кілька фрагментів з нашої кореспонденції.

28.ІІ.2000

Вельмишановна п. Галино!

          Втішився Вашим листом, хоч не все у Вас у мажорній тонації. У нас теж сумно без Каранович і без Витвицького. Про них я вже надрукував в англ.[ійській] мові, буде також в укр.[аїнській]. Згадуєте Козаренка – дуже обдарована людина із Коломиї / як і Витвицький, Каранович, челіст Фоерманн /. За комплімент дякую літературний, але я сам ошелешений багатством семантики та взагалі рівнем викладу думок Козаренка! Його публікації страх смачні!

          Можу бути лиш вдячний за Ваші заходи для вшанування батька; а радіо гостинної Оленки О.[нуфрів] пересилає касету через Нат. Кашкадамову. Тішуся.

          Маю страх роботи із “Енц.[иклопедією] Діаспори”, але іде це вперід як і ми всі, бо іти назад було б вкрай нецікаво!!  …

Радію “Мойсеєм” та наданням театру ім’я С. Крушельницької. Дуже гарно, логічно; так давно про це говорила Стефа Павлишин.

          Можу Вам прислати 2 екз. книжки Деркача про Менцинського.  Треба? /це від Д. Каранович/.

Ст. Максимюк відкрив Анну Крушельницьку! Я челістку Христю Колессу /диски “Electrola”/.

          Щиро вітаю Вас, п. Ірену, п. Роксоляну з весною! Хай росте та міцніє наша спів-праця!

Ваш Р. Савицький, мол. –

    P.S. Спішу, і письмо вкрай неписьменне!

12 січня 2001

Дорогі пані, Галино та Ірино!

          Ваші картки та листи дуже мені цікаві і потрібні, а повітряні лінії, якими вони летять, зв’язують мене із краєм. Я вже не чуюсь таким відірваним від пня і можу розвиватись і дихати як автор. Мені цікаво, як вийшла передача “Віють вітри”, бо зараз планую відновити колишні доповіді та представити цю тему в Нью-Йорку /НТШ/ та у м. Філадельфія, де я виростав … […]

          Сьогодні для мене особливо сумний день, 12 січня. Вже 9 год. ночі, пора кінчати роботи і писанини. На батьковому фортепіано, яке він ще вживав /востаннє/ 12 січня 1960, горить лампадка. Полум’я теплить кімнату, виповнену музейними експонатами із світу музики, сповнену історією та ясними спогадами про одно життя пориву і посвяти…

          Я не сам у хаті. При мені кіт “Рахманінов” /сумні очі і великі передні лапи, мов у цього віртуоза/, і музика Літургії Дилецького…

Треба заглибитись в Думи і в молитву до Музи, попрохати знов щастя на прийдешньому шляху шукань серйозного, інколи й смішного…

          І Вам, дорогі, віншую того самого щастя на 2001 благословенств для Музею, для Вас і всіх Ваших.

На все добре!

Ваш Р. Савицький, мол.–

Впродовж 1997-2012 років Р. Савицький також листується із Зеновією Штундер, вдовою Станіслава Людкевича, дослідницею його життя і творчості. “Тональність” цих листів, які збереглися в Меморіальному музеї композитора, дещо інша – переважно інформативно-ділова зі збереженням усіх епістолярних  “етикетів”, в яких відчувається велика повага до хранительки скарбів Дому Людкевича – філії нашого музею.

          26 квітня 1998

Високоповажана пані Зеновіє!

Ваше добре письмо із 26 лютого вже давно кличе о мою відповідь. Все пішло шкереберть, коли мусів “зложити візиту” до шпиталю, де у програмі була операція жовчі із перервою від занять на 2 тижні. Та я вже знов “граю” на машинці …

Я вже питав листовно п. “Лясю” Старосольську (мова про Уляну Любович-Старосольську –Г.Т.) чи дійсно С. Людкевич познайомився із Л. Українкою в домі Старосольських. Можливо вона Вам відповіла впрост листом.

Не журіться пропажею касети із голосом СЛ.[Станіслава Людкевича] Тепер я виконаю це вдруге, додавши записи творів СЛ із діаспори. При тій нагоді можна буде поправити звук вже історичних записів. Касету чи бобіну передам Вам вже особисто, коли прибуду у Львів при кінці липня ц.р.

Я спеціально контактувався із В. Витвицьким відносно листів СЛ до него. На жаль, він не має нічого із 1930-их, бо основна часть його архіву пропала в час війни /тоді й загинула його велика праця про форт.[епіанну] музику Барвінського/. Ромко Рудницький та його мати Марія Сокіл тепер шукають за такими листами в архіві Антона Р. Якщо щось вийде на денне світло, то Роман мене повідомить. До речі, доктор Витвицький питає, чи Ви маєте його давню статтю п. з. “С. Людкевич зблизька?” /Він міг би надіслати/. …

Із пошаною й щирим вітанням із весною.                 Ваш Р.Савицький, мол. –

18 квітня 2012

Високоповажана п. Зеню!

Посилаю в аудіо записі збірку музичних творів великого композитора Станіслава Людкевича. Є там твори різних років, всі, які походять із архіву мойого татка Романа, та і з моєї власної колекції. Я вже не молодий, і мені дуже залежить, щоб ці цінні речі збереглися, але не на чужині, а у рідному Львові. Тому-то посилаю їх на Вашу адресу.

          З різних джерел знаю, що Ви, ласкава пані, продовжуєте працювати над творчою спадщиною Вашого св. п. МУЖА, і за це Вам належить велика подяка і низький уклін. С. Людкевич належав до творчої когорти великого калібру, такого, якого ледви чи можна б сьогодні знайти в самій Україні, не кажу вже нічого про діаспору. Тому його твори треба зберігати із великою увагою.

З великою приємністю згадую хвилини, коли я відвідував Ваш цінний дім, щоб поспілкуватися з Вами на музичні теми, як то кажуть, “для духа святого”.

Із великою пошаною та музичним привітом

          Ваш        Роман Савицький мол.

П.С. Записи є давнішого походження, але їх можна у Вас продемонструвати або у Л.[ьвівському] радіо, або в Музею Соломії Крушельницької.

Роман Савицький був у курсі всіх справ нашого Музею. Як справжній друг радів нашим успіхам, переймався проблемами, намагався допомогти. Разом з листами ми систематично отримували від нашого адресата цінні матеріали про українських композиторів, співаків та музикантів діаспори, зокрема, невідомі нам статті про С. Крушельницьку в енциклопедіях, словниках та інших виданнях на Заході. Уже в 1997 році вони налічували 270 одиниць збереження! Серед подарунків були особливі та оригінальні. Приїхавши до Львова у серпні 1998 року, серед іншого Р. Савицький привіз … фрагмент балконної ложі “Metropoliten opera”! Тоді в Нью-Йорку розбирали стару будівлю оперного театру (того самого, який бачила Крушельницька ще у 1928 році!), і сьогодні, завдяки Савицькому, у фондах нашого музею зберігається його частинка.

Серед захоплень Романа Савицького – музикознавство, бібліографія, компонування музичних творів, кінематографія, поезія – особливе місце займала фотографія. У жовтні 2003 року в Музеї Соломії Крушельницької експонувалася виставка “Осінні елегії Романа Савицького”, де були представлені півсотні світлин нашого приятеля. І тут елегійно-іронічний стиль не зраджує автора, хіба що додаються до нього ностальгійні ноти. За словами митця, його фотографії, – “це світ великих мрій про рідний край у формі візуальної поезії про красу та силу, утривалених душею, посилених та побільшених любов’ю до Батьківщини. Бо ж Україна завелика для малих мрій!…” На виставці були представлені фото різних років – кадри родинної фотохроніки, домашні улюбленці, міські краєвиди, пейзажі України та Америки. А назви їх настільки промовисті, що характеризують не лише світ зацікавлень автора, а й передають його особистісні рефлексії: “Зв’язок поколінь: батько, мати, Міка”, “Любимчик “Сясьо”-ловець”, “Природа схоплена на “гарячому”, “Кремфорд розширює рамки екрана”, “Над Ринком панує Посейдон ще й  захищає Ратушу тризубом” …

Друга фотовиставка Романа Савицького-фотомитця демонструвалася в Музеї у грудні 2006 року і була присвячена Миколі Колессі. Свою назву “Микола Колесса – Маестро століття” вона отримала від заголовка статті Р. Савицького, опублікованій у газеті “Свобода” (США) до 95-ліття композитора (1998). Автор статті, який з великим пієтетом ставився до постаті і творчості Миколи Колесси, зі знанням справи окреслює його діяльність як диригента і педагога, майстерно вплітаючи в інформативну тканину особисті коментарі. І знову хочеться зацитувати:

“Під батутою маестра оркестрові шедеври Бетовена, Моцарта, Чайковського та інших композиторів, чеська музика і безліч прем’єр українських композиторів. У 1939 році він першим дириґував фортепіяновим концертом В. Барвінського, який згодом вважався загубленим (в наш час твір віднайдено). Перші звукозаписи “Кавказу” і “Заповіту” блискуче відображають ґеніяльність шевченкових текстів у сплаві з унікальною музикою С. Людкевича. Ця велич “Кавказу”, який досягнув рідкісних в українській музиці висот, була відображена дириґентом за допомогою унікального звуковидобуття: М. Колесса обдарований спеціяльним відчуттям епічно-патріотичного жанру…

Дириґентська паличка М. Колесси надихала музичне життя і спричинила ріст стандартів виконання. …  

Його колишні студенти тепер керують оркестрами оперних театрів, філармоній та хорами; їх так багато, що маестра справедливо вважають засновником окремої Львівської школи дириґування. … Свої знання й час він щедро дарував з тією великодушною посмішкою, яка граничить з благословенням.”

На виставці “Микола Колесса – Маестро століття” експонувалися світлини, зроблені Романом Савицьким під час перебування композитора у США (1994 р.), де патріарх української музики разом з  Дарією Гординською-Каранович, Василем Витвицьким та Любкою Колессою. Цікаво “схоплений” фотографом маестро у своєму робочому кабінеті (1998), пам’ятні фото з ювілейних концертів, присвячених 100-річчю М. Колесси (2003).

Кожен приїзд до Львова і прихід до нашого музею Романа Савицького був пов’язаний з якоюсь подією. Ми мали нагоду слухати надзвичайно цікаві лекції музикознавця про Соломію Крушельницьку в контексті його бібліографічних та фонографічних досліджень співачки, про “зірок” Голівуду з українським корінням, видатних музикантів різних національностей, життя і творчість яких була пов’язана зі Львовом. У грудні 2003 року в музеї Соломії Крушельницької відбувся концерт камерної музики за участі відомих музикантів – Петра Цегельського (скрипка) та Етели Чуприк (фортепіано),  ініціатором та організатором якого був Р. Савицький. Вступне слово і супровід концерту ще раз засвідчили його глибокі знання не лише в царині української музики, а й європейської класики, адже програму концерту складали твори Сезара Франка, Сергія Прокоф’єва, Моріса Равеля. Через кілька місяців 11 лютого 2004 року Р. Савицький виступив на науковій конференції, присвяченій 125-літтю Станіслава Людкевича, з цікавою доповіддю “Кавказ” у Львові знову”.

За словами професора Наталі Кашкадамової, Роман Савицький-молодший як музикознавець мав свою улюблену тему дослідження – “вивчав впливи українських мелодій та історико-літературних сюжетів на твори світової музики”. Яскравим прикладом такої праці стала передача на Львівському радіо “Віють вітри, віють буйні …” – захоплююча мандрівка мелодії української народної пісні від Лисенка до Ліста та до джазових імпровізацій ХХ століття.  Треба сказати, що у той час, початок 2000-х років, такий підхід до популяризації української музики був справжнім відкриттям не лише для любителів, але й для  професіоналів.

Бібліографія статей Р. Савицького, які стосуються С. Крушельницької невелика, проте дуже чітко відображає позицію автора та його професійні вподобання. Ще в 1960-х роках молодий музикознавець звернувся до дискографічної спадщини співачки, надрукувавши у часописах “Свобода” і “Новий шлях” замітку “Співає С. Крушельницька” (1964)  та відгук на доповідь С. Максимюка “С. Крушельницька і її фонографічна спадщина”, виголошену в Українській Вільній Академії Наук в Нью-Йорку (1965). У 2004 році Р. Савицький друкує бібліографічно-критичний есей “Американський портрет Соломії Крушельницької”, де подає спростування поширеної помилки щодо дати гастролей співачки у США. Автор статті, аналізуючи інформацію в німецьких лексиконах, праці американських дискографів, статті італійських музикознавців та матеріали українських дослідників, переконливо доводить, що гастролі С. Крушельницької у США відбулися у 1928 році, а інші дати (1927 та 1929) є помилковими. Свідчать про це і “матеріальні” докази, на які посилається Савицький – записи фірмою “Колумбія” українських народних пісень у виконанні співачки та фото артистки, зроблене у Нью-Йорку того року. Завершується стаття роздумами автора про плинність часу та людську пам’ять: “Особливо сильні пережиття так закорінені в нашій пам’яті, що мають властивість і дивну силу раз-у-раз повертати нас у те минуле. Такі переживання приковують нашу свідомість до цього минулого, котре для нас не втрачає ні актуальності, ні чару, і тим самим здатні зупинити час. У рівчаках історичних вже американських дисків та між рамками згаданого вже американського фото звичайно швидкохідний час – зупинився. І навіть в наші дні у тих предметах він владно повертає нас в рік 1928-ий. Він, той мінливий мент, спинився заради нас …”

Цей ліричний, і такий характерний для Романа Савицького монолог, з погляду дня сьогоднішнього звучить особливо проникливо, бо нагадує нам той час, коли він несподівано з’являвся на порозі музею, виповнюючи простір своєю присутністю, а нас увагою і доброзичливістю. Час, якого вже не повернути …

Галина Тихобаєва, заступник директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Україна, відсвяткувавши Міленіум і своє перше десятиліття незалежності, стояла перед новими викликами. Патріотичний ентузіазм 1990-років згасав. Країна почала ділитися на індустріальний багатий Схід і культурний, але бідний, Захід. Суспільство лихоманило: вбивство Ґонґадзе, плівки Мельниченка… За таких обставин ювілей Соломії Крушельницької у 2002 році, на жаль,не отримав підтримки на державному рівні.

Компакт диски із записами С. Крушельницької. Автор проекту – Андрій Кочур

Київ вшанував ювілярку лише літературно-музичним вечором (автор композиції та режисер Софія Майданська), що відбувся 23 вересня у Національній музичній академії. У програмі концерту прозвучали улюблені пісні, твори з її репертуару у виконанні молодих співаків та музикантів. На вечорі відбулася презентація CD альбому “Соломія Крушельницька” (два компакт-диски з реставрованими прижиттєвими записами голосу співачки). Автор проекту Андрій Кочур розповів про роботу над цим виданням, яке стало першим в Україні після записів голосу С. Крушельницької на платівках фірми “Мелодія”, що були видані до 100-річчя співачки у 1973 році. В анонсі до цього видання зазначалося: “CD – чудовий подарунок меломанам і тим, хто цікавиться українською культурою. Спонсорами альбому виступили фонди “Відродження”, “Україна інкогніта”, приватні особи. Виконавці проекту – дирекція Літературного музею Г. Кочура – Марія та Андрій Кочури. Тираж альбому невеликий – всього 1000 примірників. Ціна – 50 гривень. Трохи дорого, але для справжніх шанувальників кластичної музики все ж прийнятно”.

Оглядаючи події цього ювілею, без перебільшення можемо стверджувати, що центром святкувань був Львів, а головними майданчиками стали два мистецькі заклади пов’язані з іменем Соломії Крушельницької – Музично-меморіальний музей співачки та Оперний театр її імені (від 2001 року).

У Музеї Соломії Крушельницької традиційно урочисті заходи відбулися 23 і 24 вересня. В день народження співачки було проведено Наукові читання, на яких з доповідями виступили працівники музею, викладачі Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка, гості з Тернополя та Києва. Наступного дня відбувся вокальний вечір за участю солістки Львівської опери Наталі Романюк (партія фортепіано О. Менцинська) та скрипальки Іванни Гусар, учениці Львівської середньої-спеціалізованої школи-інтернату ім. С. Крушельницької (партія фортепіано О. Кужель).

Ще один концерт в Музеї 29 вересня підготували солісти Львівської філармонії Лілія Коструба та Оксана Савіцька.

Знаковою подією, що була приурочена до ювілею, стало Перше зібрання родини Соломії Крушельницької в Музеї співачки, яке відбулося 24 серпня 2002 року. «У ювілейний рік працівники Музею С. Крушельницької вирішили зробити здавалося би, неможливе – вперше зібрати за єдиним столом родину співачки. Ця подія збіглася зі святкуванням Дня Незалежності, й, мабуть, таки не випадково. Адже, для Соломії рідний край і сім’я були нероздільними поняттями. Гості поприїжджали з Києва, Стрия, Лос-Анджелеса …Серед відомих українських діячів рід Крушельницької представляли композитори Мирослав Скорик і Богдана Фільц, перекладач античних текстів Андрій Содомора, стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик. Загалом, біля родинного вогнища зібралося понад 30 осіб.” (Н. Паньків “Нас піснею вона єднає”, г. “Україна і час”, 29 серпня, 2002).

Учасники зібрання підписали звернення до міського голови Львова з проханням посприяти відселенню мешканців з будинку Соломії Крушельницької з метою розширення музею співачки.

До цієї події в музеї була побудована виставка з фондів музею, яка знайомила відвідувачів з представниками славного роду Крушельницьких-Савчинських.

До вшанування ювілярки долучилася і Львівська державна музична академія ім. М. Лисенка. Ще 29 травня у Музеї співачки відбувся концерт “Лети моя пісне”, на якому прозвучала вокально-камерна музика українських композиторів у виконанні студентів вокального (клас камерного співу проф. М. Логойди) та фортепіанного факультетів. А 2 та 15 жовтня студенти класу викладачів вокальної кафедри Л. Кривоцюк і М. Процев’ят виконали твори зарубіжних і українських композиторів у концертах, які відбулися на двох майданчиках – в Музеї Соломії Крушельницької та малому залі Музичної академії.

30 листопада у залі Львівської обласної філармонії відбувся Вечір пам’яті Соломії Крушельницької (до 130-річчя від дня народження та 50-ї річниці смерті співачки),у якому взяли участь провідні солісти філармонії Лілія Коструба Оксана Савіцька, струнний квартет Володимира Дуди, а також майстри художнього слова Олег Батов та Інна Павлюк. У фойє експонувалася виставка оригінальних документів з фондів Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові.

130-річчя Соломії Крушельницької відзначали у товаристві ще двох достойних ювілярів 2002 року – Миколи Лисенка та Одарки Бандрівської. Музей С. Крушельницької активно долучився до цих святкувань.

Львівська опера гідно вшануваласвою Патронесу в рік її ювілею. У березні у Міжнародний день театру в Дзеркальній залі було встановлено і посвячено скульптурний портрет Соломії Крушельницької роботи скульптора Ярослава Скакуна. “Після відкриття скульптури всесвітньовідомої співачки Соломії Крушельницької у Львівській опері відбувся святковий концерт. Наша Соломія відтепер знову повернулася у рідний дім і освячуватиме його своєю присутністю”. (Г. Гупало “Повернення Соломії Крушельницької до рідного дому”, г. “Армія України”, 9 квітня 2002).

4 листопада відкрився ІХ (позачерговий, у зв’язку зі 130-річним ювілеєм співачки) фестиваль оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької. Фестиваль, що відбувся під патронатом Мирона Янківа, голови Львівської облдержадміністрації, чи не вперше отримав гідну матеріальну підтримку з боку місцевої влади. Директором Фестивалю призначено Тадея Едера, художнім керівником – Ігоря Лацанича. На жаль, для видатного диригента, засновника цього фестивалю (1988р.), власне ІХ став останнім (І. Лацанич помер у 2003 р.). До програми Фестивалю 2002 увійшли три опери Дж. Пуччіні – “Богема”, “Мадам Баттерфляй”, “Тоска”. Відкрився Фестиваль концертом учнів і викладачів Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, а завершився традиційно Гала-концертом. Серед виконавців, окрім львів’ян, найбільш численно та на високому рівні була представлена Національна опера України – Лідія Забіляста, Ольга Нагорна, Сергій Магера, Андрій Романенко, Петро Приймак, Назар Павленко. Статус міжнародного підтримали гості з Росії (Галина Чорноба) та Польщі (Томаш Кук).

На батьківщині Соломії Крушельницької відзначали її ювілей, як завжди, з великим ентузіазмом та глибокою пошаною до своєї землячки. “Велелюдні урочистості відбувались у с. Біла, де пройшли дитячі та юнацькі роки співачки. Тут свято почалося службою Божою у церкві, де був священником її батько – Амвросій Крушельницький. Святкова процесія з хоругвами, синьо-жовтими прапорами, у білецьких вишиванках прямувала на сільський цвинтар до могили Амвросія і Теодори Крушельницьких. На могилі … правилась панахида, звучали молитви, промови. На майдані ім. Родини Крушельницьких біля меморіального музею розташувалась широким колом святково вбрана публіка. Урочисті промови високих посадових осіб, спонсорів свята, голови новоутвореного Благодійного фонду “Соломія” Марти Подкович. Після урочистої частини відбувся чудовий концерт силами білецького хору “Просвіта” під орудою І. Романка, музучилища ім. С. Крушельницької, педуніверситету ім. В. Гнатюка. Дитячі вірші, пісні і танці дарували присутнім маленькі Соломійки Білої”. (М. Зайко, Ювілейні урочини, г. “Соломія”, № 3, листопад 2002).

До ювілею працівники Тернопільського краєзнавчого музею розгорнули виставку“В ній усе було справжньою гармонією”, де представили оригінальні матеріали з фондової колекції, пов’язані із С. Крушельницькою. Окрема частина виставки була присвячена пам’яті Ігоря Ґерети, дослідника життя і творчості співачки, автора експозиції Меморіального музею Соломії Крушельницької у Білій, який помер у червні  2002 року.

У Тернопільському драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбувся великий концерт камерного хору Кременецького гуманітарного педагогічного інститутуім. Т. Шевченка.

Святкування на батьківщині співачки завершилися 6 жовтня Всеукраїнською науковою конференцією “Соломія Крушельницька та світова музична культура” у Тернопільському педагогічному університеті за участю науковців зі Львова і Тернополя та святковим концертом.

Переглядаючи періодичні видання, можна дійти висновку, що найповніше події ювілейного року висвітлювала львівська преса на сторінках газет “Високий замок»”,  “За вільну Україну”, “Львівська правда”, “Поступ”.

Серед центральних газет лише “Культура і життя” 25 вересня 2002 року надрукувала статтю Михайла Головащенка «На вершині світової слави» і “Відкритий лист львівському міському голові Л.К. Буняку від родини Соломії Крушельницької”. Цікаві матеріали опублікували “несподівані” видання –“Армія України” і “Комсомольская правда в Украине” завдяки журналістці Ларисі Марчук.

Проте, «чемпіоном» щодо кількості публікацій стала газета “Соломія” (Тернопіль). Кожен номер цього видання впродовж року був заповнений різноманітними матеріалами, присвяченими С. Крушельницькій та її ювілею. У листопадовому випуску редакція часопису повністю «віддала» кілька сторінок Музично-меморіальному музею Соломії Крушельницької у Львові, надрукувавши статті його наукових співробітників (І. Лужецька “Львівський музей Крушельницької вперше зібрав нащадків Соломії”, Д. Білавич “1902 рік в житті Соломії Крушельницької”, М. Зубеляк “Соломія Крушельницька в операх Ріхарда Штрауса”), опублікувавши Листа до міського голови Львова від родини С. Крушельницької та підбірку світлин про ювілейні торжества у Музеї співачки.

Слід згадати кілька видань, що вийшли друком у 2002 році завдяки музейним працівникам. Це – ювілейний настільний календар та перший ілюстрований путівник експозицією Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, а також рекламний буклет Меморіального музею С. Крушельницької у Білій, приурочений до ювілею співачки.

Підсумовуючи здобутки 130-річного ювілею Соломії Крушельницької, варто наголосити, що його характерною ознакою стала увага до конкретних справ у вшануванні пам’яті великої співачки. Преса найбільше коментувала такі події, як відкриття скульптурного портрету у Львівській опері, впорядкування Майдану Родини Крушельницьких у Білій, ініціативу представників родини співачки щодо розширення Музею Соломії Крушельницької у Львові. Громадськість закликала владу надавати фінансову підтримку заходам і виданням, вкладати кошти у розвиток інфраструктури закладів культури, а не лише формально очолювати ювілейні торжества.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик