4 травня 1843 р. у церкві Святого Миколая села Квашенина, що поблизу Добромиля (тодішнього Перемишльського воєводства), хрестили доньку о. Олексія Ґіжовського та Пелагії з Коростенських. Дівчинку нарекли Гоноратою Катериною (на честь бабусі з маминого боку; до речі, у свідоцтві записано – Каська). Обряд хрещення і миропомазання здійснював о. Михайло Людкевич, парох розташованого неподалік села Тростянець. Як виявилось згодом, того дня о. Людкевич хрестив… свою майбутню невістку, дружину сина Рандольфа Михайла Пилипа, і маму нашого композитора.

Ось короткі біографічні відомості, які читаємо на сторінках монографії Зеновії Штундер “Станіслав Людкевич. Життя  творчість”.

Олексій Ґіжовський народився 23 березня 1814 р. у селі Вишатичі. Після навчання у школі та гімназії він вступив у 1838 р. до Львівської духовної семінарії та Львівського університету. Цікаво, що ще у сільській школі О. Ґіжовський заприятелював із Михайлом Вербицьким; ця щира дружба тривала аж до смерті композитора.

Після висвячення о. Олексій Ґіжовський працював по селах Добромильщини: Квашенина, Улюч, Іскань, П’яткова Руська, Явірник Руський. Останні дев’ять років життя був парохом у селі Улично біля Дрогобича, де й помер 21 листопада 1888 р.

О. Ґіжовський був одружений з Пелагією Коростенською, дочкою пароха села Квашенина о. Атаназія Коростенського. У шлюбі народилось шестеро дітей (чотири дочки і два сини), з яких найстаршою була Гонората (1843-1928).

Михайло Людкевич народився 1 квітня 1809 р. в селі Кописно або сусідньому містечку Риботичі (теж Перемишльського воєводства). Після закінчення школи й гімназії у 1830-1834 роках він продовжував навчання у Львівській духовній семінарії. Був одружений з Марією Гронзевич, дочкою священика о. Степана Гронзевича і Марії з роду Лапицьких. Після закінчення семінарії працював у різних селах Добромильщини, а в 1838 р. став парохом села Тростянець, де й прожив із дружиною до кінця своїх днів. Помер о. М. Людкевич 30 листопада 1881 р.

В о. Михайла і Марії Людкевичів було семеро дітей: три сини і чотири дочки. Батьком Станіслава Людкевича став середущий син – Рандольф Михайло Пилип (1837-1905).

Як бачимо, обидва дідусі С. Людкевича навчались у Львівській семінарії в різний час. Отож, познайомитись могли лише тоді, коли почали виконувати свої душпастирські обов’язки. На жаль, немає жодних відомостей про те, як зустрілись майбутні батьки композитора. Адже після здобуття у 1858 р. педагогічної освіти Пилип Людкевич викладав у школах Самбора, Перемишля, Немирова на Львівщині, а від 1867 р. – у новій двокласній школі в Ярославі. А родина Ґіжовських з 1850 по 1874 рік мешкала в селі Явірник Руський (як бачимо з мапи, села розташовані на досить великій відстані). Шлюб Пилипа Людкевича з Гоноратою Ґіжовською, за поданням З. Штундер, відбувся 14 квітня 1871 р. в домі нареченої.

Мар’яна Зубеляк, провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича

Коротка біографічна довідка. Олена Стефанія Людкевич (в заміжжі Кашубинська) народилась 1881 р. в с. Уличне біля Дрогобича, в домі батьків матері – Пелагії та о. Олексія Ґіжовських. Освіту отримала спочатку у жіночій виділовій школі в Ярославі, далі в жіночому вчительському семінарі у Перемишлі, здала екзамени з правом викладання в народних школах з українською і польською мовами навчання. Опісля деякий час працювала в народній школі ім. С. Сташіца (в якій батько, Пилип Людкевич, був довголітнім директором). У жовтні 1905 р. О. Людкевич вийшла заміж за інженера Дмитра Кашубинського; подружжя мешкало в різних містах Галичини. Куди чоловіка скеровували по роботі, зокрема в Ярославі і Перемишлі. У травні 1946 р. внаслідок акції “Вісла” Кашубинські опинились у Львові, де спочатку мешкали на Знесінню, а згодом у будинку по вул. Мірецького, 40. У 1962 р., після смерті чоловіка, Олена переїхала у новозбудований дім брата по тодішній вул. Військовій, 7. Померла 7.05.1971 р. у Львові, похована на Янівському цвинтарі

Рукописні матеріали О. Людкевич-Кашубинської свідчать про справжній літературний хист авторки. Дар спостереження, уміння зафіксувати на папері свої думки, переживання, роздуми – проглядають з кожної сторінки. Літературне обдарування можна вважати родинною прикметою. Адже старший брат Олени, Станіслав Людкевич, не лише писав блискучі розвідки, статті як філолог і музикознавець, а й володів поетичними здібностями і свого часу належав до українського літературно-мистецького об’єднання “Молода Муза”.

Свої записи О. Людкевич-Кашубинська вела польською мовою, лише один Щоденник – українською.

Нижче подаємо уривки із першого Щоденника, що має назву “Tajniki serca mego”, в українському перекладі.

Ярослав, квітень 1886 р.

Я народилась 10 липня 1881 р. в Уличному. Про своє дитинство не можу багато розповісти. Зростала тут, тому це місце для мене наймиліше і найгарніше.

Пригадую, що вакації ми проводили у Дідуся в Уличному. Ці хвилини ніколи не забуду. Дідуся запам’ятала мало. Мені здається, що це був високий чоловік, вже дуже сивий, зазвичай ходив сумний і мовчазний. Як зараз бачу ту білу плебанію з великим садом, який її оточував. Збоку стояла велика конюшня з’єднана зі стодолою, вкрита, як зазвичай, стріхою, на якій гніздилась пара лелек. Часто їздила возом по сіно або траву. Віз був запряжений волами, з яких одного страшенно боялась, бо брикався як тільки його виводили з конюшні. Під кінець вакацій ми знову їхали додому, і так минав рік за роком.

Ось надійшли останні вакації, проведені в Уличному. Пам’ятаю, коли ми мали від’їжджати, Дідусь казав закликати нас до своєї кімнати. Довго нас повчав, давав відповідні настанови, а мама дуже плакала. Мій дитячий розум не міг збагнути, що вже ніколи більше не побачу старенького Дідуся і любе Уличне.

Мій батько є директором [школи] на Лежайському передмісті. Мама з дому Ґіжовська. У мене лише один брат, який зараз навчається у VIIкласі гімназії. Хлопець надзвичайно гарний і добрий, однак часами злючка та запальний.

Початкову освіту ми отримали у батька, потім Сташка віддали на рік до школи. Йому було важко, тому мама замешкала з нами у місті. На останніх вакаціях вона повернулась до передмістя, ми були самі на квартирі. Однак тепер щодня їздимо до школи, бо ходити далеко.…

Нині наш Страсний четвер. У домі метушня, як звичайно перед святами. Свята вже близько, проте надворі зовсім негарно. Декілька днів тому було так тепло, так чудово. Аґрус випустив листочки з бруньок, а сьогодні все вкрите снігом. …

Ми усі з діда-прадіда є русинами, тому ходимо до церкви і відзначаємо українські свята. …

Вранці усі поїхали до церкви. Богослужіння було прегарним. Відправляли декілька священників. За церквою стріляли. Потім священники читали Євангелію різними мовами. Новий (імені якого ще не знаю) – польською, о. канонік – українською, капелан – німецькою, о. Хотинецький – грецькою, о. Романовський – гебрейською, о. Паславський – латиною.

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Музею