У дні Шевченківських святкувань хочеться згадати її як продовжувачку традицій родини Крушельницьких у популяризації творчості Кобзаря. Як і її тітка Соломія, Одарка Бандрівська радо долучалася до знакових подій в музичному житті Галичини, до Шевченківських, Лисенківських святкувань, ювілейних урочистостей, благодійних концертів, вводячи у свій репертуар твори на тексти Кобзаря.

Зокрема, на “Святочному концерті в 66-і роковини смерті Тараса Шевченка”, який відбувся у квітні 1927 році у Стрию молода вокалістка з успіхом проспівала три солоспіви “На городі коло броду”, “Мені однаково”, “Ой стрічечка до стрічечки” на музику Миколи Лисенка.

Про Шевченкове свято у Станиславові у червні 1928 р. часопис “Діло” зазначав: “Гарно зложена програма й участь у святі співачки Одарки Бандрівської стягнули майже всіх наших інтеліґентів. На загал свято вийшло дуже гарно. Незатерте захоплення викликав у слухачів спів п. Бандрівської, яка проспівала 4 пісні: Шевченка-Лисенка: “На городі коло броду”, Шевченка-Лисенка “Мені однаково”, Шевченка-Рахманінова “Полюбила я”, Шевченка-Лисенка “Ой стрічечка до стрічечки”. Гарний голос співачки і мистецьке виконання викликали ентузіазм у публіки, яка обсипала п. Бандрівську квітами і раз-у-раз викликала співачку”.

У концерті з хором товариства “Львівський Боян” (1932 р.) артистка успішно виконала сольну партію у кантаті “Радуйся, ниво” Шевченка-Лисенка.

На урочистостях в пам’ять 25-ліття смерті Миколи Лисенка 19 грудня 1937 року у залі Міського театру у Львові Одарка Бандрівська на високому професійному рівні репрезентувала три солоспіви на слова Шевченка “Гомоніла Україна”, “Садок вишневий”, “Ой, одна я, одна”. Станіслав Людкевич у рецензії на цей концерт відзначав що “Бандрівська і Голинський виконали свою ролю без заміту (зауважень – ред.), з виразним пієтизмом і були в тому часі у знаменитій формі”.

Матеріал підготувала О.Кирик, старша наукова співробітниця Музично-меморіального музею С.Крушельницької у Львові.

Інколи здавалося, що ми посунулися яких 50 літ наперед у культурі. В такі часи будуччини переносили нас такі продукції, як декламація (“Лічу в неволі”) з майстерно дібраним і дискретно веденим фортепіанним супроводом (Ґріґа “Einsamer Wanderer”) та незвичайно інтелігентний спосіб фортепіанного супроводу до хорів і солоспівів. І фортеп’янні продукції двох молоденьких адепток сеї штуки (Чайковського “Ноктюрн” cis-moll – п. Доскочівна і Зіндінґа** “Frühligsrauschen” – Божейківна***) достроїлися вповні до висоти настрою. Не місце тут, однак, розводитися над таким музикальним талантом з Божої ласки, як добре вже звісна нам В. Божейківна.

Всякий учасник сього вечора, що розуміє вагу естетичного образування у національно-культурнім розвою народу, мусить аранжерам кликнути щире спасибі за кілька справді гарних хвиль, яких у житті так мало, яких не раз дарма шукати і на наших великих концертах у філармонії, та за їх вартну працю, що ще матиме могучий, хоч ніяк не обчислимий вплив на образування душ нашого молодого покоління.

(“Діло”, 1913, 14 березня, Ч. 57)

Текст за книгою:
Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. 2. Упорядкування, редакція, переклади, примітки і бібліографія З. Штундер. – Львів, 2000. – С. 448.

Примітки:
*Абдера – місто в стародавній Фраків, вважалось глушиною, а наївність і недоумкуватість його мешканців стала афоризмом.
**Крістіан Авґуст Зіндінґ (1856-1941) – норвезький композитор.
***Володимира Божейко (1895-1955) – піаністка й педагог.

Підготувала Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Музею С. Людкевича

В історію світового й вітчизняного вокального мистецтва Менцинський увійшов передовсім як визначний оперний співак (героїчний тенор) і педагог. Свого часу перед українським митцем були відкриті двері найкращих європейських театрів. Зі щирим захопленням його вітали у Німеччині, Англії, Голландії, Італії, Бельгії, Франції та багатьох інших країнах. Проте найбільшого успіху і визнання здобув Модест Менцинський у Швеції. Так, шведський король Оскар ІІ, нагородив співака «Великою золотою медаллю за літературу та мистецтво», а його наступник – король Густав V відзначив митця Лицарським хрестом та орденом Вази. Швеція стала для співака другою батьківщиною. По закінченні оперної кар’єри Менцинський відкрив у Стокгольмі свою приватну школу співу. Сьогодні його вважають творцем шведської вокальної школи, яку продовжив та розвинув його талановитий учень Арне Суннегорд.

Чергове звернення до постаті Модеста Менцинскього є актуальним і сьогодні. Його багатогранна вокально-сценічна, фонографічна й педагогічна спадщина неодноразово привертала увагу дослідників творчості митця. Проте, по сей день залишається ще багато непрочитаних сторінок у його літописі життя. Так, на всебічне й широке висвітлення заслуговує внесок Менцинського у популяризацію української музичної культури не тільки в рідному краї, а й у світі.

Про Модеста Менцинського – блискучого й талановитого інтерпретатора українського камерного репертуару писало багато критиків, проте найфаховіші рецензії належать перу Станіслава Людкевича. І це є закономірним. Творчі контакти цих двох митців почалися у Львові ще у жовтні 1897 року. Тоді Модест Менцинський й Станіслав Людкевич бачилися на репетиціях «Львівського Бояна» та різних музичних імпрезах. Захоплення музикою зблизило Менцинського й Людкевича, вони стали приятелями. У 1898 році Людкевич написав і присвятив Модзьові (так називали співака його рідні і приятелі) Менцинському солоспів на слова Гейне «Якби ви знали».

Таким був початок творчих контактів двох молодих митців, які в той час перебували на початку своєї артистичної кар’єри. Їхній перший спільний виступ  відбувся 10 березня 1899 року під час Шевченківського концерту. Для обох музикантів цей концерт мав особливу прикмету: тоді Станіслав Людкевич вперше диригував хором «Львівського Бояна», а Менцинський вперше відспівав тенорове соло у четвертій частині кантати Лисенка «Радуйся, ниво неполитая». Цей концерт рецензенти львівської газети «Діло» (ч.53) назвали однією з найкращих тогорічних Шевченківських музичних імпрез. Восени того ж року Менцинський покидає Львів і виїжджає на студії до Франкфурта-на-Майні. Станіслав Людкевич залишається й активно входить в українське музичне життя Львова. Незважаючи на те, що їхні дороги розійшлися, творча співпраця цих двох митців продовжувалася.

Адже, успіхи Модеста Менцинського на сценах багатьох європейських театрів не стали перепоною до припинення  контактів з рідним краєм. «Нема нічого дивного в тому, – оповідав співак кореспонденту однієї із львівських газет, – що аудиторія величезного театру, складена з чужинців, ніколи не задовольняла мене оплесками так глибоко, як задовольняє рідна, перед якою я проспівав кілька рідних пісень». Неодноразово артист повертався на батьківщину, часто виступав перед земляками, брав активну участь у різних урочистостях. Ці візити були доброю нагодою до відновлення контактів Менцинського з Людкевичем. Так, 8 липня 1902 року вони дають спільний концерт у залі Народного дому у Львові. Наступна їхня зустріч відбулася у Перемишлі 17 червня 1909 року. Тут, у Народному домі, пройшов концерт співака, на якому Модест Менцинський з великим успіхом виконав пісню «Черемоше, брате мій», музику до якої скомпонував С. Людкевич у 1903 році. Поруч з цією верховинською піснею, що стала своєрідною візитівкою Менцинського у його концертних програмах, співак виконував ще інші композиції Станіслава Людкевича («Тайна» і «Піду, втечу»). Музичні критики завжди наголошували на тому, що Людкевич «…напевне довго-довго ждатиме на другого такого як Менцинський інтерпретатора своїх солоспівів.» (Діло, 1924, ч.59 стаття М. Волошина «Концерти Модеста Менцинського»).

Виступи співака у Львові та інших містах Галичини завжди були знаковою подією. Тому Людкевич, який був постійним музичним дописувачем львівських часописів, щоразу щиро вітав появу Модеста Менцинського на галицькій сцені. У своїх дописах композитор писав, що довершеність вокального мистецтва співака заслуговує на особливу увагу й оцінку галицької спільноти. Правда сам Людкевич вважав, що з огляду на «зарубіжний» характер вокальної кар’єри співака, він не має права «нарисувати оперний силует» Менцинського. Тим не менше, у 1918 році у часописі «Шляхи» вийшла його стаття під заголовком «М. Менцинський як оперний співак». Тут Людкевич зазначає, що його огляд є спробою привернути більшу увагу до «“нашого не свого” оперного артиста європейської міри, який…більше всіх намагався втримати свій зв’язок з нами, та проте, може, менше всіх нам близький своїм артистичним життям і світоглядом». Читаючи ці рядки, розуміємо, що, базуючись на матеріалах іноземної критики, автор статті намагався подати «совісну, справедливу й неперебільшену» оцінку оперної кар’єри співака. На завершення статті  Людкевич подає власну характеристику: «Загально дозволю собі сказати від себе тільки ось що: визначити та склясифікувати Менцинського як оперного тенора утертими шаблонними назвами трудно… Його голос надто великий, металевий та здоровий, без сліду якогось сентиментального тембру, який так діє на істеричних жінок. Вже з більшою вірністю можна б сказати, що Менцинський все-таки геройський тенор – тільки не з тих темних важких (вроді Шмедеса), а ясний та гнучкий, зі схильністю та здатністю до ліричних нюансів». Тут варто також вказати ще на одну характеристику Менцинського, яку Людкевич називає «психологічним роздвоєнням» артистичної індивідуальності співака. Що мав на увазі композитор, читаємо у наступних рядках: «Його українська вдача податлива на всякі культурні враження і впливи… не дозволила себе зовсім занапастити; і Менцинський, в якому б оперному стилі не доводилося йому виступати, з’являється перед нами не як німецький або італійський співак, а як український артист, котрому припинений розвій нашої музики не дозволив удома виховатись і вирости».

У 1919 році у збірнику «Терен» вийшла ще одна стаття Станіслава Людкевича під заголовком «Модест Мецинський і українська пісня». Поруч з оглядом концертних виступів співака на українській й зарубіжній сцені, автор детально характеризує український репертуар співака. Людкевич підкреслює довершеність інтерпретацій Модеста Менцинського, зокрема музики Миколи Лисенка, пише також про вміле поєднання виконавської майстерності та емоційної передачі музичного твору. На думку Людкевича співакові притаманне тонке відчуття стилю кожного твору, внутрішнє проникнення у дух солоспіву, художня правдивість і щирість.

Документальні матеріали, що характеризують історію взаємин Модеста Менцинського й Станіслава Людкевича зберігаються сьогодні у фондах музею Соломії Крушельницької та меморіального музею композитора. Поруч з афішами на концерти співака й різними рецензіями, фотографіями й нотними виданнями, знаходимо два листи Менцинського, адресовані Станіславу Людкевичу. Написані вони весною 1931 року, за чотири роки до смерті співака. У цих листах Менцинський з глибоким сумом пише про те, що Людкевич не відповідає на його кореспонденцію, співак чується покинутим і забутим на своїй батьківщині. Нам невідомо, чому Людкевичем перервав своє листування. Без відповіді залишається також і питання, чому при кінці 1935 року композитор жодним рядком не відгукнувся на повідомлення про смерть Модеста Менцинського.

У вересні 1975 року Станіслав Людкевич востаннє звернувся до оцінки творчості Модеста Менцинського. Тоді на прохання дослідника Михайла Головащенка, який готував до друку книгу, присвячену співакові, композитор пише спогад «Йому належить одне з перших місць». Свої мемуари автор починає так: «На моєму довгому житті доводилося зустрічатися, а то й разом виступати з багатьма видатними співаками… Проте найбільше враження залишив у моєму серці драматичний тенор Модест Менцинський, який зажив собі слави на європейських оперних сценах, здобувши репутацію неперевершеного вагнериста. Його голос звучить у мені й нині, хоч з того часу минуло півстоліття».

Ірина Криворучка, Головний зберігач фондів
Музично-меморіаального музею Соломії Крушельницької у Львові

Станіслав Людкевич (1879-1979) – корифей української музики. Немає такої галузі в українській музичній культурі, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, вчений-дослідник у галузях музикознавства й фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності. Доля подарувала Станіславу Людкевичу довгий, 100-літній життєвий шлях, у час, позначений бурхливими історичними подіями, змінами політичних режимів та ідеологій. Проте йому вдалося зберегти не лише свою творчу особистість, але й цілісність світогляду, який він виробив у молоді роки і відстоював за будь-яких життєвих обставин. Безпосередній, сердечний, трохи розсіяний, скромний, навіть часто несміливий, – у принципово важливих питаннях він був непохитним і мав відвагу привселюдно відстоювати свої переконання. С. Людкевич викликав глибоку пошану своїх сучасників і як багатогранна творча особистість, і як надзвичайно порядна і чесна людина. Його цілком справедливо називали “Сумлінням української музики”.

Від молодих років Станіслав Людкевич поєднував композиторську творчість з музикознавчою, фольклористичною, педагогічною, виконавською, культурно-громадською діяльністю; був також викладачем гімназії, директором і

Від початку ХХ ст. С.Людкевич був найактивнішим організатором музичного життя Галичини, ініціатором відкриття у Львові Музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом – відкриття десяти його філій по містах Галичини та їх інспектором до 1939 року.

С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярославі (тепер – Польща). Його батько був учителем, а згодом директором народної школи, мати захоплювалась музикою, в молодості брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові. В гімназійні роки він співає в хорі, починає компонувати і отримує перші навички диригування. Після закінчення гімназії продовжує навчання у Львівському університеті на відділі української та класичної філології. З перших днів навчання стає активним членом українського студентського товариства “Академічна громада”. В студентські роки розпочинається його співпраця як диригента з хором товариства “Львівський Боян”, що тривала майже сорок років. Цей колектив був першим виконавцем усіх його хорових творів, зокрема кантати-симфонії “Кавказ” і кантати “Заповіт”.

Рішення здобути музичну фахову освіту привело молодого митця до Відня. Тут він відвідує лекції авторитетних професорів Ґвідо Адлера і Германа Ґреденера, займається композицією та інструментуванням з композитором Александром Землінським. Перебування у Відні завершується захистом дисертації «Два причинки до питання розвитку звукозображальности».

Після повернення до Львова обіймає посаду директора Вищого Музичного інституту ім. Миколи Лисенка (1910-1915).

З початком Першої світової війни був мобілізований до армії та невдовзі потрапив до російського полону і декілька років провів у м. Перовську (тепер – Казахстан).

Після звільнення з полону працював викладачем та інспектором Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові, а в радянський час – професором і завідувачем кафедри історії, теорії та композиції Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка.

Своє життєве кредо він висловив ще в студентські роки: “І найбільших артистів ніхто не звільнив від сього, щоб вони всі свої сили, усе своє мистецтво посвятили на услуги своєї нації”.

Після смерті Станіслава Людкевича Берегинею творчої та наукової спадщини стала дружина композитора – Зеновія Штундер (1927-2016), музикознавець, кандидат мистецтвознавства, яка все своє життя присвятила популяризації імені Станіслава Людкевича. З власної ініціативи вона створила експозицію, що розташувалася на другому поверсі будинку композитора, де він мешкав впродовж останніх двадцяти років свого життя (Львів, вул. С. Людкевича, 7). Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за З. Штундер. З цією метою Зеновія Костянтинівна передала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку і з 1995 р. почала працювати на посаді старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича. Таким чином, Зеновія Штундер залишилися у своєму домі і як господиня, і як музейний працівник.

Сьогодні, згідно бажанню і заповіту Зеновії Штундер, весь дім Людкевича став музеєм і має назву МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ СТАНІСЛАВА ЛЮДКЕВИЧА – ВІДДІЛ МУЗИЧНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ.

Для повноцінного функціонування музею, належного зберігання музейної колекції, в яку входять бібліотека, музична й наукова спадщина Станіслава Людкевича та особистий архів Зеновії Штундер, в будинку необхідно провести капітальний ремонт. Перспективи розвитку Музею Станіслава Людкевича – це відтворення меморіального комплексу на базі садиби С. Людкевича, створення науково-дослідницького центру з вивчення творчої спадщини композитора та його сучасників, популяризація творчої і наукової спадщини композитора, залучення ширшого кола відвідувачів.

Виходячи з сьогоденних реалій, виставкова діяльність Музею С. Людкевича відбувається часто за межами Дому композитора, зокрема, у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької (нагадаємо, що з 1921 до 1931 року С. Людкевич винаймав кімнату в Домі С. Крушельницької), а також в інших музейних установах Львова.

Пропонована виставка “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”, побудована на матеріалах з фондів Музею Станіслава Людкевича, вперше знайомить мешканців Винник з життєвим і творчим шляхом видатного українського композитора, музикознавця, педагога, організатора музичного життя Галичини.

На виставці представлені також матеріали, що пов’язують постать композитора з Винниками.

Мар’яна Зубеляк, Роксоляна Пасічник

І зміг я побачити його тільки в 1912 році вже німого, в домовині, і відчути його справжню велич у час величавого, неповторного похорону. Навіть його два листи (відповіді на мої письма), в яких виявилася його високогуманна суспільна душа, мусіли мені в роки воєнної хуртовини (1914-1918) кудись запропаститися. Так що в споминах можу говорити тільки про стрічу з його творчістю.

Живий духовий зв’язок М. Лисенка з Галичиною відчув я рано – уже в час учнівських гімназійних студій в спольщеному “рідному” Ярославі. Вже тоді мав я змогу почути його чудове перше Quodlibet (“Гей гук, мати, гук”) на мужеський хор, яке спопуляризував виданням і виконанням О. Нижанківський в час “артистичних студентських прогульок”, у яких і я брав участь. Далі мав я небуденні переживання від “Івана Гуса”, “Хору бранців” і особливо від “На прю!”. Ще більше отворилися мені очі у Львові, коли я почув прекрасні мішані хори “Туман хвилями лягає” (з опери “Утоплена”), “Веснянки” (перший вінок), “Різдвяну псальму” (фінал другого вінка “Колядок” чомусь у нашому академічному виданні пропущений) або чудову обробку “Верховино, світку ти наш” (чомусь в останньому часі забуту “Трембітою” і замінено тепер настирливим, маловиразним “шляґером” “Верховино, мати моя”).  Пам’ятаю добре, як після прочитання чудово стильної “Різдвяної псальми” на репетиції хору “Львівського Бояна” ми з Філаретом Колессою погодились у тім, що в “хоровім мистецтві нема понад Лисченка”. Ще вище піднявся в моїй уяві образ Лисенка, коли мені самому припала честь у 1899-1900 рр. виконати з “Львівським Бояном” у супроводі військового оркестру його могутню кантату “Радуйся, ниво”, а пізніше “Б’ють пороги”, “Веснянки” і мужеський хор “На прю”.

Також солоспіви Лисенка, зокрема з “Музики до “Кобзаря””, стали у нас дедалі завойовувати чільне місце в концертному репертуарі, особливо від часу, коли відомі артисти Мишуга, Носалевич, Крушельницька стали показувати їх на своїх гастрольних виступах, а ще сильніше з часу, коли незабутній Модест Менцинський (хоч і з ваґнерівської німецької школи) показав нам велику серію до цього часу мало відомих солоспівів з “Кобзаря” “Гомоніла Україна”, “За думою дума”, “Чого мені тяжко” та ін. у такому ревеляційному виконанні, яке відкрило очі усім тямущим, хто такий Лисенко і його “Музика до “Кобзаря””.

Але невдовзі після смерти Лисенка його ясний, святляний образ став у нас, в Західній Україні,чомусь затінятись якимись,так сказати, музикознавчими мудруваннями. Підносились питання, яке значення має творчість Лисенка у світовій музичній літературі, за які з многих його творчих жанрві ми повинні його найвище ставити і прославляти. Питання ці, самі по собі серйозні, однак тоді ставилися і розв’язувалися в нас наївно й поверхово.

Широкі народні маси були схильні ставити на перше місце народну пісню, особливо хорову, чи не забуваючи про його фортепіанну творчість, яка характеризувалась як імпровізація, доступна тільки для розуміння фахівців-піаністів. Натомість наші освічені музики (у нас так звані культурники) відносилися крайнє неґативно до обробок народних пісень; висловлювали навіть не раз таку тезу, що пієтизм Лисенка до народної пісні обмежив та послабив його творчу фантазію й індивідуальний талант.

Дискусії про опери Лисенка не мали під собою ґрунту, бо ми їх майже зовсім не знали: дві-три спроби народного театру виставити “Різдвяну ніч” або уривки “Утопленої” (тим більше шкільної вистави “Кози-Дерези”) стояли нижче критики і не могли дати ніякого уявлення. Такі ж славословні трафаретні порівняння опер Лисенка з драмами Ваґнера чи операми Верді не гріли і не причинялися до зрозуміння суті справи. Тільки одна “Музика до “Кобзаря”” держалася ще доволі кріпко проти всіх хитань музикознавства, хоча й тут далеко було до одностайного схвалення.

З такого неусталеного становища в нашій історії музики користали деякі чужі і наші велемудрі музичні “культуртреґери”, які позволили собі махнути рукою на всю творчість основоположника нашої музики. Але така неясна атмосферадає себе знати інколи й донині в нашій дійсності, коли Лисенка буцімто “привернено до честі”. Позначилося це, мабуть, і в тім жалюгіднім факті, що в академічному видання “Зібрання творів” Лисенка з легким серцем з якихось міркувань видавці позбулися найкращих солоспівів на тексти Шевченка, прекрасних хорів з “Гамалії”, фіналу “Колядок” і не опублікували досі чудового революційного хору “На прю”.

Щодо цього останнього твору(як і до першого кводлібета), то тут встряває якась кабала. Ходять слухи, що… сам композитор в якомусь листі чи висловлюванні виявляв своє невдоволення тим твором, як “ненародним по складу”, і відраджував його друкувати. Але коли я тепер нагадую, з яким запалом і любов’ю наші молоді хористи десятками літ виконували цей твір, так мені тут хочеться закликати апострофою до тіні незабутнього композитора:

“Великий батьку української музики! Хоч як неухильно і непомильно йшов ти на шляху творення народного українського музичного стилю, то втім однім случаю, коли б з великої любови і пієтизму до “постонародної” української пісні справді осудив згадані свої твори, ти міг легко помилятися. Чи ж гармонізація в першому кводлібеті українських народних пісень, хоч і чотириголосна, навіть не краща від пізнішої триголосної? А твій незрівнянний мужеський хор “На прю” – чи мелодикою і гармонікою менше, а то й більше народний від твого просякнутого “Марсельєзою” “Вічного революціонера”, що став нам гимном? І текст твого друга-соратника Старицького на диво вдалий, не менше геніальний від Франкого “Революціонера”. Я і сьогодні не в силі без сильної дрожі усіх фібрів душі нагадати неповторно скандованих музикою ґранітних фраз:

На прю до смерті, до загину!
Нема, нема вже викруту, нема!
А як хто з нас на крок одлине,
Хай буде проклятий всіма!

Як це можливе, щоб до такого тексту Микола Віталійович Лисенко не написав геніальної і народної музики? І я певний у тім, що коли б він був живий був почув цей твір у класичному виконанні, він прийняв би його за свою дитину. Хіба тільки недруги української музичної культури могли б радо вітати засуд цього твору автором, щоб мати добру причину скривати перед музичною українською радянською суспільністю та не допустити до золотого фонду української класики ще і цей шедевр його творчости, який міг би звати нас на нові подвиги в нашій радянській дійсності, в оновленій вольній сім’ї.

Станіслав Людкевич

Рукопис, Львів, 1962 р.

2.  Стара піснь – п’єса для струнного квартету, написана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

3. Мрія Хмельницького – п’єса для струнного квартету, напасана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

4. Вічний революціонер – чоловічий хор з супроводом фортепіано або симфонічного оркестру, слова Івана Франка. Написаний 1898 р., виданий у Львові 1899 у ювілейному збірнику під заголовком „Зів’ялі листки”. В другій редакції з 1904 р. хор перевидано 1906 у Львові. В тому числі в пресі хор згадується під заголовком „Пісня побіди”. Аранжований також для мішаного хору а капелла (рукопис) та для мелодекламації (рукопис).

5. Якби ви знали, ясні зіроньки – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріха Гайне („Und wüssten’s die Blumen, die kleinen”) у вільному перекладі Станіслава Людкевича. Написаний 1898, присвячений Модесту Менцинському. Рукопис.

6. Скерцо-менует – фортепіанна п’єса, написана 1898 в Ярославі. Рукопис.

7. Сирітка – солоспів для сопрано на слова і мелодію народної сирітської пісні. Написано у Ярославі 28.ХІІ.1898 р., видано у Львові 1903. Солоспів є, мабуть, аранжуванням пісні Генріха Топольницького на цю мелодію, виданої у 1898 р.

8. Пісня ночі – Фортепіанна п’єса, написана 20.V.1896 в Ярославі під заголовком „Гармонія сфер”, перероблена 21.ХІІ.1900 і видана 1906 в Ляйпцігу.

9. Menuetto giocoso – фортепіанна п’єса, написана 28.ІІ.1899. Рукопис.

10. Du bist wie eine Blume – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріх Гайне. Написано 19.ІІІ.1899 у Львові, видано в липні 1903.

11. Імпровізована арія (Quasi tema con variazioni) – фортепіанна п’єса, написана 1899, друга редакція 1902 р. в Ярославі, видана1906.

12. Музика до драми „Невольник” Тараса Шевченка, Марка Кропивницького. Чотири сольні номери – дві пісні Ярини і дві Оксани, написані у квітні 1899 р. і виконані тоді ж у Станіславі. Рукописи не збереглися.

13. Cosaques characterestiques (Bałagulski) – фортепіанна п’єса на чотири руки, написана 1899 р. Не збереглася.

14. Кожним вечером царівна – солоспів у супроводі фортепіано, слова Г. Гайне в перекладі А. Кримського. Написаний 6.ІV.1900 в Ярославі, друга редакція зроблена 20.ІV.1901 в Ярославі п. з. „Озринець”. Виданий 1903 р.

15. Романца фортепіанна п’єса, написана 1900, видана 1906 р.

16. Не співайте мені сеї пісні – солоспів з супроводом фортепіано, слова Лесі Українки. Написана 1 січня 1900 р. в Ярославі, видана у липні 1903 р.

17. Скерцо – фортепіанна п’єса, написана 1900 р., друга редакція 18.VІІ.1903, видана у липні 1906 р.

18. Пісня руських хлопців-радикалів („Який-то вітер шумно грає”): слова Івана Франка – обробка пісні для чоловічого хору а капелла. Б. д.

19. Кантата на честь Степана Федака, нап. 1900 р. Не збереглася.

20. Торжественна кантата „Най пісня лунає” до 50-ліття бібліотеки Львівської духовної семінарії – для мішаного хору а капелла, слова Марка Мурави (Сильвестра Лепкого), написана 1900 р. і тоді ж видана у Львові.

21.  Ще не вмерла Україна – обробка мелодії, з якою гимн співали на Східній Україні, для чол. хору а капелла. Написана 1900 р. і тоді виконувана в Галичині. 1918 року видана у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

22.  Косар – чоловічий хор з супроводом фортепіано або оркестру, слова Т. Шевченка. Написано 12.VІІ.1900 р. в Ярославі, видано 1901 у Львові (друге вид. 1912 р., третє – 1926 р.). Присвята Оресту Авдиковичеві.

23.  Сміло, брати – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., виконано 26.V.1907 у Відні, видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепіано.

24.  Ви жертвою впали – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепівно.

25.  Ой по горі, горі – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1901 р., друга редакція 1912 р. і того ж року видана, в 1922 р. надруковано в г. „Вісти з Запорожжя”.

26.  Ой попід гай – обробка української народної пісні на чоловічий хор а капелла, напасана 1901 р.

27.  Козаченьку – обробка української народної пісні для чоловічого терцету а капелла, написана 1901 р.

28.  Ідилія („Над бистрою над рікою”) – мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Олександра Козловського, написаний 1901, виданий 1902 р. Присвята незабутньому товаришеві, авторові „Ідилії”.

29.  Молитва („Не нам на прю з тобою стати”) – друга частина кантати-симфонії „Кавказ”, слова Т. Шевченка. Мішаний хор з супроводом симфонічного оркестру. Написано 1901, вперше виконано і видано літографією 1902 р.

30.  Бар-Кохба – опера, лібрето С. Людкевича за поемою Ярослава Врхліцького. Написана в 1901-1926 рр. Незакінчена.

31.  Жидівський воєнний марш „Під мурами Єрихону” – з опери „Бар-Кохба”, для фортепіано в 4 руки нап. 1902, вид. 1904 р. Для симфонічного оркестру перекладений 1904 р. і тоді виконаний. Вдруге виконаний 1923 р.

32.  Чи тямиш ще? – солоспів, слова Володимира Старосольського, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята авторові і його парі.

33.  Там далеко на Підгір’ю – солоспів, слова Ілька Гаврилюка, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята Михайлу Волошинові.

34.  Черемоше, брате мій  – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Богдана Лепкого, написаний 1902, виданий 1903 р. в Ляйпцігу.

35.  Capriccio d-moll – п’єса для симфонічного оркестру, написана 1902 р., перший раз виконана 6.V.1903 р. Чи виконував її оркестр Людвіка Челянського в Чехословаччині, як казав С. Людкевич, не вдалося з’ясувати. Рукопис.

36.  Capriccio d-moll – транскрипція другої частини симфонічної п’єси для двох фортепіано. Незакінчена, рукопис.

37.  Вечір в хаті – міш. хор з супроводом ф-но, сл. Я. Жарка. Нап. 1903, вид 1905 р. Нагороджений першою премією на конкурсі „Львівського Бояна”.

38.  Нова радість стала – коляда з Ярославщини, міш. хор а капелла. Нап. 1904 р., вид 1905 як музичний додаток до „Артистичного вістника”.

39.  Прометея перша частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1904-5 р. в Перемишлі, вид. 1905 літографією.

40.  Ноктюрн – фортепіанне тріо до-мінор. Нап. 1905 р., друга редакція 1911 р. Рукопис.

41.  Останній бій – драматична картина для чол хору з супроводом симф. оркестру, сл. С. Людкевича. Нап. 1905, вид. 1914, вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

42.  Заколисна пісня – фортепіанна п’єса, нап. 1905, вид. 1906 р. Присвята пок. батькові.

43.  Чи ж се тая керниченька обробка нар. пісні для жіночого тріо а капелла. Нап. 1908 р., в 1937 перероблена для чол. хору а капелла, пізніше для міш. хору а капелла та для сопрано з супроводом ф-но. Рукопис.

44.  Як я, браття, раз сконаю – чол. хор а капелла, сл. Ю. Федьковича, нап. 1905 р., вид. 1906 і 1911 рр. В 1916 р. в Перовську перероблений для баритонового соло з супроводом чол. хору або ф-но. Композитор опрацював також у 1918 р. слова цієї пісні з іншою мелодією на чол. квартет а капелла, вид. у зб. „Музика до слів Юрія Федьковича”.

45.  Хор підземних ковалів – чол. хор а капелла, сл. Василя Пачовського з трагедії „Сон української ночі”, нап. 1903 р. В 1909 р. В. Пачовський переробив трагедію на містерію „Зоряний вінець”, до якої Людкевич написав ще ряд номерів. Містерію вперше виконано 11.ХІ. 1909 р.

46.  Симфонічний танок – для симф. оркестру, нап. 1906 р. Рукопис.

47.  Українська баркаролла  – жіночий терцет а капелла або з супроводом ф-но та жін. хор а капелла або з ф-но, сл. С. Людкевича і В. Пачовського. Нап. 1906, вид 1908 р. Вперше виконано 13.ІV.1907 р. як терцет з супроводом ф-но.

48.  Марсельєза – обробка французької революційної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1907 р., перший і, мабуть, єдиний раз виконана 26.V.1907 у Відні. Рукопис не зберігся.

49.  Піду від вас – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. Петра Карманського. Нап. 1907, вперше виконано 3.ІІ.1908 р., вид. 1910.

50.  День і ніч падуть сніги – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. Б. Лепкого. Нап. і вид. 1908 р. як музичний додаток до альманаху „Січ”, виданого в пам’ять сорокаліття заснування тов-а „Січ” у Відні.

51.  Царівна Млака – жін.терцет з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського. Нап. і вид 1908 р., вперше виконано 13.ІІІ.1909 р.

52.  Чорна рілля ізорана – обробка народної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії В. Пачовського „Зоряний вінець”. На жін. хор а капелла аранжована 1910 р. і тоді ж 19 березня виконана в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі на Шевченківському концерті. Пізніше опрацьована також на чол. і міш. хори з супроводом ф-но. Вид. 1922 р.

53.  Ой вербо, вербо – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського з містерії „Зоряний вінець”. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії „Зоряний вінець” і тоді ж видано. Перевидано 1929 р.

54.  Нині миру єсть спасеннє – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, з міст. „Зоряний вінець” В. Пачовського. Нап. 1909 в Перемишлі, там же виконаний 11.ХІ.1909 р. Вид. 1921 р. в Перемишлі п.з. „Великопостна пісня”.

55.  Швачка-марш – для ф-но на 4 руки. Нап. 1909, вперше виконаний 18.VІ.1910 р. Рукопис.

56.  Klagelied – фортепіанна п’єса, нап. приблизно 1909 р. і, мабуть, тоді транскрибована для струнного квінтету, флейти, гобоя, кларнета, фагота, валторни. Рукопис.

57.  А із ночі, із вечера – народна подільська балада в обробці для жін. хору а капелла. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Пізніше перероблена на міш хор а капелла і видана літографією. 1918 р. перевидана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

58.  Ой співаночки мої – обробка ліричної нар. пісні на жін. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконана 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. В транскрипції на чол. хор а капелла видана 1912 р., для сопрано з супроводом ф-но перероблена 1937 р.

59.  Борітеся! – четверта частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1909 р. в Перемишлі і того ж року видана літографією. Вперше виконана „Львівським Бояном” 10.ІІІ.1911 р.

60.  Ой Морозе, Морозенку – обробка історичної пісні, зложеної на похоронний лад, нап. в 1909 р. на жін. хор з супров. ф-но, пізніше на мішаний з супроводом ф-но або симф. оркестру. Вперше виконано 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Вид. 15.Х.1910 з присвятою Адамові Коцкові, перевидано 1913 і 1934 р.

61.  Ви жертвою впали – гармонізація російської рев. пісні на міш. хор а капелла. Нап. в 1909 р., або раніше, в Перемишлі і літографована. У 1918 р. надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції. Переклад слів належить С. Людкевичу.

62.  Ішов жовняр з войни – обробка народної жовнярської пісні. Нап. 1909 р. для жін. хору з супроводом ф-но, вперше виконана 18.VІ.1910 р. Видана 1912 р. в обробці для чол. хору з супроводом ф-но, потім перевидана в обробці для міш. хору з ф-но.

63.  Гагілка – обробка веснянки на жін. хор з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р., видана 1912 р.

64.  Чи дома, дома обробка щедрівки на жін. хор а капелла, вид. 1925 р.

65.  Я в кватироньці сиджу – обробка нар. пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р. У 1917 р. в Перовську перероблена для чол. хору, в 1919 – для сопранового соло з супроводом чол. хору. Вид. 1919 р. в літературному збірнику „Терем”, ч. І та окремо 1922 р.

66.  Ой напилася – обробка народної п’яницької пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше опрацьована і видана в обробці для міш. хору з супроводом ф-но.

67.  Далас мене, мамцю – обробка нар. лемківської пісні для контральто соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.Vі.1910 р. Рукопис.

68.  Котилася та зоря із неба – обробка нар. пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1909, вид. 1922 р. Пісню Людкевич записав 1906 р. від Миколи Садовського.

69.  Марш з гайдамацьких пісень – про Харка, Швачку і Нечая, які Людкевич 1906 р. записав від Гната Хоткевича. Марш написаний у 1910 р. для ф-но в чотири руки. Вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше пісню про Харка („Їде Харко із Туреччини”) композитор опрацював для тенора соло з супроводом ф-но.

70.  Марш на тему пісні „Їде Харко із Туреччини” – для ф-но, рукопис, б.д.

71.  Ой там із-за гори – обробка нар. пісні для жін хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. Рукопис.

72.  Ой казала мені мати – обробка народної пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. у 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції.

73.  Будь ми здоровая – обробка нар. подільської пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910. У 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1922 р. перероблена для міш. хору а капелла і видана в циклі „Народні популярні пісні”.

74.  Марусенька по саду ходила – обробка нар. пісні для жін. хору з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортеп. транскрипції та 1922 в обробці для жін. хору.

75.  Ой чи будеш, моя мила – обробка нар. пісні для жін. хору а капелла. Нап. 1910 р., вперше виконано 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат у Перемишлі. Вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. Хорова обробка не збереглася. Пізніше композитор опрацював пісню для тенора з супроводом ф-но.

76.  Ліщина, ліщина (Зелена ліщина) – обробка лемківської нар. пісні на жін. хор а капелла або з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1931 р. перероблена для чол. хору а капелла або з супроводом ф-но.

77.  Пою коні при Дунаю – обробка нар. пісні на сл. Ю. Федьковича для чол. хору з супроводом ф-но, нап. 1910, вид 1922 р.

78.  Тихий спомин – п’єса для ф-но за новелою Василя Стефаника „Вечірня година”, нап. 1910 р. з присвятою авторові новели. 1937 р. композитор переклав п’єсу для скрипки з ф-но. Рукопис.

79.  Небо і земля нині торжествують – коляда на три діточі голоси з супроводом ф-но. Нап. 1910, вид. 1911 в ж. „Дзвінок” за 25.І.1911, ч. 1-2.

80.  Я й не жалую – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. А. Кримського; нап. 1910, вперше виконаний, мб., 22.VІ.1911 р. в Станіславі співачкою Бачинською. Вид. 1910 або 1911.

81.  Чабарашка для скрипки з супроводом ф-но або симф. оркестру. Нап. 1910, вид. літографією 1911 р.

82.  Музика до драми „Сонце Руїни” В. Пачовського, нап. 1911 р. Сон Галі – солоспів для сопрано з супроводом ф-но з музики до драми „Сонце Руїни”, нап. 1911 р. Рукопис не зберігся.

83.  За Дорошенка, нашого пана – хор дівчат з супроводом ф-но з музики до драми В. Пачовського „Сонце Руїни”, нап. 1911, вид. 1912 р.

84.  Запорізький похід – марш для духового оркестру на тему пісні „Ой ішли наші славні запорожці” (насправді це мелодія пісні „Гей на горі там женці жнуть”). Нап. 1911 р. на крайовий здвиг тов-а „Сокіл”. Рукопис. В 1914 р. перероблений і відредагований автором для ф-но на чотири руки п.з. „Січовий марш „Ой ішли наші славні запорожці”. Вид. б.д.

85.  Марші для духового оркестру на теми пісень „Гей там на горі Січ іде”, „Сміло, други”, „Гей не дивуйтесь”, „Розвивайся ой ти, старий дубе”, „Гей хвалився”. Марші грали до гімнастичних вправ палицями і походу. Рукопис не зберігся. Нап. 1911.

86.  Кантата на честь Івана Боберського, голови тов-ва „Сокіл”, нап. 1911 р. Не збереглася.

87.  Підлисся – міш. хор а капелла, сл. Маркіяна Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

88.  Дайте руки, юні други – чол. хор а капелла, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

89.  Дністрованка, – міш. хор з сопрановим соло і супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911 р. перевиданий 1934 р.

90.  Розпука – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. 1911 р.

91.  Присяга Батави – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського. Нап. і вид. літографією 1912 р.

92.  Чабарашки №1 – для ф-но на чотири руки на тему пісні „Їде Харко та із Туреччини”, нап. 1912 р. Рукопис.

93.  Чабарашки №2 – для ф-но на чотири руки. Нап. в березні 1912, в січні 1931 перекладено на міш. хор з супроводом симф. оркестру. Рукопис.

94.  Чабарашки – для ф-но на чотири руки, транскрипція скрипкової чабарашки, нап. 1913 р. Рукопис.

95.  І.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на чол. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

96.  ІІ.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на міш. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів”, перевиданий в обробці для чол. складу хору в 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

97.  Хрістос анесте – обробка воскресної пісні з грецьким текстом на міш. хор а капелла, нап. 1913 р., вид. 1922 у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів” та для чол. хору у зб. „Воскресні пісні”.

98.  Плотію уснув – обробка воскресної пісні для чол. хору а капелла та баритона соло. Нап., мб., 1913 р., вид. 1922 у зб. „Воскресні пісні”. 21 серпня 1919 р. пісню виконував струнний квартет.

99.  Сонце вже сховалось – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. і вид. 1912 р. у „Збірнику квартетів на чоловічий хор” та в зб. „Народні і популярні пісні на чоловічий хор”.

100.Там, де Чорногора – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. і вид. 1912 р.

101.Ой хто ж там рубає – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. 1913 р.

102.За тебе, Україно – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Василя Щурата, нап. 1913 р., вид. 11.ХІ.1913 у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

103.Для України живем – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Осипа Грицая, нап. 1913, вид 11.ХІ.1913 р. у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

104.Хортам, гончим слава! – третя частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка, нап. і вид літографією 1913 р., вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

105.Скорбна дума („Мені аж страшно, як я згадаю”) – чол. хор а капелла, нап. 1914 р. Не зберігся. На ці слова також солоспів для баритона. Рукопис, б. д. Автор слів невідомий.

106.Музика до драми „Сфінкс Європи” В. Пачовського, нап. 1914 р. Не збереглася.

107.Хто живий уставай – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського з драми „Сфінкс Європи”, нап. 1914 р.

108.Чи ми ще зійдемося знову? – міш. хор а капелла, з альтовим і баритоновим соло, або з супроводом ф-но, сл. Т. Шевченка. Нап. 1915 р. в Перовську, вид. літографією 1922 р. у Львові. Вперше виконано у Львові 7.ХІ.1919 р. чол. хором а капелла.

109.Сонце заходить міш. хор а капелла, сл. Т. Шевченка, нап. 1.ІV.1916 р. в Перовську. Вид у Львові літографією б. д. Перекладений також на чол. хор а капелла, та опрацьований як мелодекламація у супроводі струнного квартету.

110.Пісня до схід сонця – фортепіанна п’єса на туркестанські мотиви. Нап. 1916 р. в Перовську, вид. 1922 у Львові.

111.Варіації Ля-мажор для фортепіано з супроводом симф. оркестру, нап. в 1912 1916 рр. Рукопис.

112.Концерт ре-мінор – для фортепіано з супроводом оркестру у двох частинах, нап. 1916 р. в Перовську, незакінчений. Рукопис.

113.Концерт ля-мінор (Motto variйe de conzert) – для фортепіано з супроводом оркестру, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис.

114.Елегія – варіації для фортепіано на тему старогалицької пісні „Там, де Чорногора”. Нап. 1917 р. в Перовську. Закінч. і вид. літографією 1935 р., вперше виконано у березні 1936 р.

115.Вечірня молитва муллів (З туркестанських мотивів) – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис, записані лише початкові такти.

116.Ой виострю товариша – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1917 р. в Перовську, вид з супроводом ф-но в серпні 1922 р. Вперше виконано 18.ІІІ.1920 р.

117.Гумореска (Із лекцій фортепіано) – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид 1922 р. з заміткою „Присвята моїм ученицям в Перовську”.

118.Баркарола сі-мінор – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську, вид. 1923 р. у Львові.

119.Листок до альбома – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид. 1922 р.

120.Меланхолійний вальс – симф. поема за однойменною новелою Ольги Кобилянської, нап. 1917 р. в Перовську, спершу для ф-но на чотири руки. В кінці рукопису композитор поставив дату закінчення – 21.ХІІ.1917, Перовськ. Вперше виконано твір на ф-но в чотири руки 1920 р., а в 1921 зробив його транскрипцію на фортепіанний квінтет та симф. оркестр. Рукопис.

121.Україні – кантата для сопрано соло, міш. хору в супроводі симф. оркестру або ф-но, сл. Олександра Колесси. Нап. 1918 р. в Ярославі. Вид. літографією.

122.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні. Нап. 1918 р. і вид. у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. У 1933 р. перекладена на міш. хор а капелла і 1934 р. видана.

123.„Ще не вмерла Україна”, – 200 патріотичних і народних пісень на фортепіано. Перше видання збірника в 1904 р. редагував Денис Січинський, друге, підготовлене до друку в 1912 р., а видане 1918 – Людкевич. Композитор додав до нового видання 56 своїх обробок народних, патріотичних і революційних пісень. Окремо у 1928 р. вийшов збірник обробок 21 укр. нар. пісень, вибраних зі зб. „Ще не вмерла Україна”.

124.„Як ніч мя покриє” – обробка старогалицької пісні на жін або чол. хор а капелла. Нап. 1918 р. і тоді ж видана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. Пізніше композитор опрацював пісню для міш. хору з супроводом ф-но, чол. хору з теноровим соло та для чол. квартету з супроводом ф-но.

125.Бодай ся когут знудив – обробка нар. галицької пісні в жанрі скерцо. Нап. 1918 р. і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна в транскрипції для фортепіано., у 1925 р. опрацьована для міш. хору з супроводом ф-но і видана літографією. Вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р.

126.Фортепіанне тріо fis-moll – нап. 1919 в Перемишлі і там вперше виконане 3.ХІІ.1919. Вид літографією на початку 1920-х рр.

127.Боже, Боже, що ся водить – обробка лемківської ліричної пісні для сопрано соло з супроводом чол. хору. Нап. 1919, вид. в місячнику „Життя і мистецтво” за травень 1920 р., ч.І, та окремо 1922 р. Вперше виконано 7.ХІ.1919 р.

128.Ой кум до куми – обробка народної жартівливої пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 1919, вперше виконано 19.VIII.1919 р., вид. 1922 р. в циклі „Народні популярні пісні”.

129.Козак на чужині – обробка кубанської козацької пісні „Поїхав козак та далеко війною” для п’ятиголосного чол. хору а капелла, з теноровим соло в першому куплеті та басовим в другому і третьому. Нап. 1919 р. і тоді ж вид. в літературному збірнику „Терем”. Пізніше вид. окремо літографією.

130.За байраком байрак – солоспів для баритона з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. у березні 1920, вид. 1922 і 1926 р.

131.Спи, дитинко моя – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. П. Карманського, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

132.Тайна – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. Олександра Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

133.Піду, втечу – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

134.Про ніженьки („Над беріженьком стояла”) – солоспів для сопрано з супроводом ф-но. Парафраза нар. пісні, слова 1-го куплета народні, 2 і 3-го – Людкевича. Нап. 1920, вид. 1922 р.

135.Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів. Пісні до Служби Божої. Пісні воскресні. Пісні на Різдво Христове. Пісні принагідні. Аранжував на міш. хор С. Людкевич. Нап. 1921, вид. 1922 р.

136.Пісня без слів (Баркарола) – фортепіанна п’єса, транскрипція вокального тріо „Українська баркарола”, нап. і вид. 1922 р.

137.Подайте вістоньку – солоспів для сопрано, тенора або баритона з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. і вид. 1922 р. Присв. емігрантам з великої України.

138.Ти моя найкраща пісня – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1924 р.

139.Каменярі – симф. поема з чол. хором unisono у фіналі; за поемою І. Франка. Нап. в другій половині 1924, закінч. у 1925 31.І. В кінці партитури заключного епізоду з хором композитор поставив дату 31.ХІІ.1925.

140.Пречистая Діво Мати – обробка церковної пісні в рукописному збірнику літургійних співів, складеному приблизно 1924 р.

141.Ой у полі жито – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1925, вид у студентському віснику „Поступ”, ч. 3-4 за 1925 р.

142.Балада про Петруся і вельможну паню – обробка нар. балади для міш. хору з супроводом ф-но або оркестру камерного. Нап. 1925, вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р. Вид. літографією.

143.Стрілецька рапсодія (1914-1920) – симфонічна поема, нап. 1928 р.

144.Одна пісня голосненька – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко, нап. 1929 р.

145.Складаємо присягу – учительський гімн до 25-ліття тов-а ВПУУ (Взаємної помочі українських учителів) для міш. хору з супроводом ф-но, сл. Марійки Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

146.Хай неволі тьма зникає – кантата для міш. хору з супроводом ф-но, сл. М. Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

147.Квітчаймо наш храм – кантата для жін. хору з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко. До 50-ліття заснування в Галичині укр. жін. товариства „Союз українок”. Нап. і вид. 1934 р.

148.Хвалім цей день, брати – кантата на 25-ліття тов-а „Взаємна поміч українських учителів”, міш. хор з супроводом ф-но, сл. Юрія Шкрумеляка, нап. і вид. 1930 р.

149.Наша дума, наша пісня – кантата  присвячена 40-літтю „Львівського Бояна”, написана у формі теми з варіаціями для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1931 р., вперше виконана 13 березня 1932 р., пізніше перекладена для ф-но на чотири руки. Рукопис.

150.Ой там із-за гори – обробка нар. пісні спершу для ф-но, надрукована 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна”, потім для жін хору з супроводом ф-но. Вид. літографією, б. д.

151.Ой і зійду ж я на могилу – обробка нар пісні для жін. хору а капелла, літографія б. д.

152.Ой сину ти мій, сину – обробка нар. пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 2.ІІІ.1932, вид 1932 р. В транскрипції для ф-но.

153.Журу я ся, журу – обробка нар. пісні на міш. хор а капелла. Нап. 2.ІІІ.1932 і того ж року видана.

154.Чабарашки – для чол хору а капелла, нап. 1932. Рукопис.

155.Журо ж моя, журо – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1933 р. Рукопис.

156.Балада про Бондарівну – обробка нар. пісні для міш хору з супроводом камерного оркестру або ф-но, згодом перероблена також для сопрано з супроводом ф-но. Нап. 1933 р. і тоді ж видана. Перший раз композитор опрацював її у 1918 р. для ф-но і надрукував у зб. „Ще не вмерла Україна” п. з. „Ой у місті Богуславі”.

157.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1933, вид. 1934 р. Спершу опрацьована у 1918 р. для ф-но і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна”.

158.А хто хоче війну знати – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. і вид. 1934 р.

159.Журавлі – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Сл. Б. Лепкого, мелодія Л. Лепкого. Нап. і вид 1934 р.

160.Засумуй, трембіто – солоспів з супроводом ф-но, сл. Романа Купчинського, мелодія народна. Нап. і вид. 1934 р.

161.Ой видно село – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла, слова і мелодія Левка Лепкого, нап. і вид. 1934 р.

162.Ой у лузі червона калина – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1934, вид. 1934 і 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

163.Човник хитається – вокальний квартет з супроводом ф-но, сл. Р. Купчинського, нап. 1934, вид. 1935 р.

164.Восени – міш. хор а капелла, сл. І. Франка, нап. 1934 р., вид. 1961 р. На ці слова композитор у 1940 р. написав солоспів.

165.Карась на дворі у султана – вставна третя дія до опери С. Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” та інструментація цілої опери, лібретто Р. Купчинського, 1934-1935 рр. Рукопис.

166.Заповіт – кантата для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка, нап. 1934, перше виконання 15.ІІІ.1936 р.

167.Заповіт – мішаний, чоловічий і жіночий хор а капелла, сл. Т. Шевченка. Нап. 1935 р. для просвітянських хорів, вид 1936 р.

168.В хмарах сурми загреміли – чол. хор а капелла, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1936 р.

169.Як любо жити – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. 30.ІХ.1936 і того ж року видано.

170.Їхав стрілець – обробка стрілецької пісні на міш. хор а капелла, нап. 1936, вид. 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

171.З тої гори високої – обробка старогалицької пісні на чол. хор а капелла, нап. 1937 р., опрацьована також для сопрано (тенора) соло з супроводом ф-но. Вперше написана для фортепіано і видана у зб. „Ще не вмерла Україна” 1918 р.

172.Ой нависли чорні хмари – обробка нар. пісні для сопрано з супроводом ф-но, нап. 1937 р.

173.Та не спав я нічку – обробка нар. пісні для тенора з супроводом ф-но. Нап. 1937 р.

174.Тихий спомин – транскрипція фортепіанної п’єси з супроводом ф-но, нап. 1937 р. Рукопис.

175.Гей, гей, милий Боже – міш. хор або квартет а капелла на мелодію старогалицької пісні, сл. Миколи Устияновича, нап. 1936 р. Рукопис.

176.Вічная пам’ять – міш. хор а капелла, нап. 20.ІХ.1937 р., вид. 1937. Присвячений пам’яті Йосифа Доманика.

177.Веснянки – симфонічна фантазія-увертюра за мотивами народних веснянок (циклу „Веснянок” М. Лисенка та галицьких). Увертюра закінчена 1.ІV.1935 р., остаточно допрацьована 1938 р., вперше виконана 5.ІІІ.1939 р. Рукопис.

178.Конкістадори – чол. хор з супроводом ф-но, сл. І. Франка. Нап. 1938 або 1939 р. Вид. літографією.

179.Претерпівий за нас страсти – обробка воскресної пісні на міш хор а капелла, вид. 1938 р. Передрук зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, виданого 1922 р.

180.Ой видить Бог – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1938, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

181.Бог предвічний – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

182.Нова радість стала – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зя „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид 1922 р.

183.Вселенная веселися – обробка коляди на мішаний хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

184.Радість нам явилася – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

185.О Бозі духом веселію – солоспів для сопрано, нап. 1939 р., виконаний 14.VІ.1939 в Перемишлі. Мб. не зберігся.

186.Возвеселімся – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

187.Небо і земля – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

188.Живіть – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. в кінці 1930­­х рр. Рукопис.

За книгою: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1.
(Львів, 2005)