Поезії Ю. Федьковича від часу їх першої публікації у Львові в 1861 році, стали дуже популярними, їх одразу почали співати як народні пісні, а старогалицькі композитори, попередники Людкевича, складали хорові твори на його слова. Хто саме був автором пісень „Як я, браття, раз сконаю” і „Пою коні при Дунаю” невідомо. Пісню „Пою коні при Дунаю” співала мати Людкевича і від неї він перейняв мелодію цієї пісні. У складеній 1920 року нотографії творів М. Вербицького Людкевич зазначав: „Під іменем Вербицького як автора подаються деколи старі галицькі мелодії „Як ніч мя покриє”, „Там на горі крута вежа (чи межа?), або до слів Федьковича: „Як я, браття, раз сконаю”, „Пою коні при Дунаю” й ін. Однак ніяких автографічних, ані посередніх доказів причетности Вербицького до цих пісень досі не найдено”[1] Тимчасом Й. Волинський у статті про М. Вербицького, поміщеній в посібнику „Історія української дожовтневої музики”, виданому 1969 року під редакцією О. Шреєр-Ткаченко, подає пісню „Пою коні при Дунаю” як твір М. Вербицького, в тональності фа-дієз мінор, в якій пісня опрацьована у Людкевича[2].

За жанром це лірична парубоцька пісня, але з бадьорим маршовим ритмом. Людкевич визначив її характер ремаркою Marciale commоdo. За винятком двох початкових тактів фортепіанного вступу, які звучать форте, весь хор витриманий на піано, і лише в закінченні є невелике крещендо до меццофорте.

Пісня має куплетну двочастинну форму, що складається з заспіву і приспіву. Як в багатьох інших хорах, у заспіві композитор двічі повторяє друге речення, міняючи лише дещо гармонізацію. Приспів, який хор виконує без слів, морморандо, композитор докомпонував до пісні надзвичайно вдало.

Усі виразові засоби, вжиті у цьому хорі, динамічні, тональні й ритмічні нюанси, разом з народно-пісенним складом мелодії, залишають неповторне враження. Пісня „Пою коні при Дунаю” належить до найпопулярніших хорових творів Людкевича.

За матеріалами кн.:

Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.

[1] С. Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи, т.1, с.308. Бібліографія творів М. Вербицького.

[2] Історія української дожовтневої музики, с.301-302.

Станіслав Людкевич (1879-1979) – корифей української музики. Немає такої галузі в українській музичній культурі, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, вчений-дослідник у галузях музикознавства й фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності. Доля подарувала Станіславу Людкевичу довгий, 100-літній життєвий шлях, у час, позначений бурхливими історичними подіями, змінами політичних режимів та ідеологій. Проте йому вдалося зберегти не лише свою творчу особистість, але й цілісність світогляду, який він виробив у молоді роки і відстоював за будь-яких життєвих обставин. Безпосередній, сердечний, трохи розсіяний, скромний, навіть часто несміливий, – у принципово важливих питаннях він був непохитним і мав відвагу привселюдно відстоювати свої переконання. С. Людкевич викликав глибоку пошану своїх сучасників і як багатогранна творча особистість, і як надзвичайно порядна і чесна людина. Його цілком справедливо називали “Сумлінням української музики”.

Від молодих років Станіслав Людкевич поєднував композиторську творчість з музикознавчою, фольклористичною, педагогічною, виконавською, культурно-громадською діяльністю; був також викладачем гімназії, директором і

Від початку ХХ ст. С.Людкевич був найактивнішим організатором музичного життя Галичини, ініціатором відкриття у Львові Музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом – відкриття десяти його філій по містах Галичини та їх інспектором до 1939 року.

С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярославі (тепер – Польща). Його батько був учителем, а згодом директором народної школи, мати захоплювалась музикою, в молодості брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові. В гімназійні роки він співає в хорі, починає компонувати і отримує перші навички диригування. Після закінчення гімназії продовжує навчання у Львівському університеті на відділі української та класичної філології. З перших днів навчання стає активним членом українського студентського товариства “Академічна громада”. В студентські роки розпочинається його співпраця як диригента з хором товариства “Львівський Боян”, що тривала майже сорок років. Цей колектив був першим виконавцем усіх його хорових творів, зокрема кантати-симфонії “Кавказ” і кантати “Заповіт”.

Рішення здобути музичну фахову освіту привело молодого митця до Відня. Тут він відвідує лекції авторитетних професорів Ґвідо Адлера і Германа Ґреденера, займається композицією та інструментуванням з композитором Александром Землінським. Перебування у Відні завершується захистом дисертації «Два причинки до питання розвитку звукозображальности».

Після повернення до Львова обіймає посаду директора Вищого Музичного інституту ім. Миколи Лисенка (1910-1915).

З початком Першої світової війни був мобілізований до армії та невдовзі потрапив до російського полону і декілька років провів у м. Перовську (тепер – Казахстан).

Після звільнення з полону працював викладачем та інспектором Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові, а в радянський час – професором і завідувачем кафедри історії, теорії та композиції Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка.

Своє життєве кредо він висловив ще в студентські роки: “І найбільших артистів ніхто не звільнив від сього, щоб вони всі свої сили, усе своє мистецтво посвятили на услуги своєї нації”.

Після смерті Станіслава Людкевича Берегинею творчої та наукової спадщини стала дружина композитора – Зеновія Штундер (1927-2016), музикознавець, кандидат мистецтвознавства, яка все своє життя присвятила популяризації імені Станіслава Людкевича. З власної ініціативи вона створила експозицію, що розташувалася на другому поверсі будинку композитора, де він мешкав впродовж останніх двадцяти років свого життя (Львів, вул. С. Людкевича, 7). Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за З. Штундер. З цією метою Зеновія Костянтинівна передала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку і з 1995 р. почала працювати на посаді старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича. Таким чином, Зеновія Штундер залишилися у своєму домі і як господиня, і як музейний працівник.

Сьогодні, згідно бажанню і заповіту Зеновії Штундер, весь дім Людкевича став музеєм і має назву МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ СТАНІСЛАВА ЛЮДКЕВИЧА – ВІДДІЛ МУЗИЧНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ.

Для повноцінного функціонування музею, належного зберігання музейної колекції, в яку входять бібліотека, музична й наукова спадщина Станіслава Людкевича та особистий архів Зеновії Штундер, в будинку необхідно провести капітальний ремонт. Перспективи розвитку Музею Станіслава Людкевича – це відтворення меморіального комплексу на базі садиби С. Людкевича, створення науково-дослідницького центру з вивчення творчої спадщини композитора та його сучасників, популяризація творчої і наукової спадщини композитора, залучення ширшого кола відвідувачів.

Виходячи з сьогоденних реалій, виставкова діяльність Музею С. Людкевича відбувається часто за межами Дому композитора, зокрема, у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької (нагадаємо, що з 1921 до 1931 року С. Людкевич винаймав кімнату в Домі С. Крушельницької), а також в інших музейних установах Львова.

Пропонована виставка “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”, побудована на матеріалах з фондів Музею Станіслава Людкевича, вперше знайомить мешканців Винник з життєвим і творчим шляхом видатного українського композитора, музикознавця, педагога, організатора музичного життя Галичини.

На виставці представлені також матеріали, що пов’язують постать композитора з Винниками.

Мар’яна Зубеляк, Роксоляна Пасічник

С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярослав (тепер Польща), де його батько – Пилип Людкевич – був директором народної школи. Мати – Гонората Гіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові.

Під час навчання у гімназії С. Людкевич співає в українському хоровому гуртку, диригує ним. Тоді ж з’являються і перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а й хорові композиції.

Згодом С. Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, де студіює українську філологію. Тоді ж стає активним членом студентського товариства “Академічна громада”, що проводило широку громадську, культурну і політичну діяльність. Студентська молодь вважала Івана Франка своїм духовним батьком, Вчителем, зразком громадянина-борця. Знаменно, що одним із перших творів, написаних молодим композитором у Львові, став хор “Вічний революціонер”, який вперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка.

У ці ж роки починається тривала співпраця Людкевича як композитора і диригента з хоровим товариством “Львівський Боян”.

Після закінчення університету С. Людкевич викладає у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – “Гагілку” та“ Українську баркаролу”, які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність.

Перші десятиліття ХХ ст. є найбільш плідним періодом у житті композитора. Так, разом із Йосипом Роздольським він працює над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані в 1906-1907 рр. у двотомнику “Галицько-руські народні мелодії”. Ця збірка отримала високу оцінку у науковому світі, зокрема про неї схвально відгукувались Іван Франко та Климент Квітка. У 1905 р. Людкевич редагує (спільно з Володимиром Домет-Садовським та Іваном Трушем) український мистецький часопис “Аритистичний вісник”. Тоді ж входить до літературно-мистецького об’єднання “Молода муза”, членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. Творчий доробок тих років складають як монументальні хорові, оркестрові композиції, так і вокальні та інструментальні мініатюри. Тоді ж Людкевич починає роботу над своїм найвагомішим твором – кантатою-симфонією “Кавказ”.

Прагнучи здобути фахову музичну освіту, С. Людкевич їде до Відня, де записується слухачем Музично-історичного інституту. Тут він відвідує лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, композицією та інструментуванням займається під керівництвом Александра Землінського. Перебування у Відні завершує захистом дисертації, присвяченої питанням програмності в музичному мистецтві, що отримала назву “Два причинки до питання розвитку звукозображальності”. Станіслав Людкевич став першим в Україні доктором філософії у сфері музичного мистецтва.

Від 1910 р. С. Людкевич очолює Вищий музичний інститут у Львові, де також викладає музично-теоретичні предмети; працює над підручником “Загальні основи музики” та посібником з сольфеджіо. У ці ж роки організовує концерти, виступає з доповідями, музикознавчими статтями і рецензіями в пресі, бере участь у хорових товариствах “Боян” і “Бандурист”.

Перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізують до австрійського війська, невдовзі він потрапляє в російський полон і перебуває на засланні у м. Перовськ (тепер Казахстан).

Після повернення викладає в Музичному інституті та займається інспектуванням його філій, що діяли у містах і містечках Галичини.

У 1934 р. Людкевич стає одним із організаторів Союзу українських професійних музик (Супром), у 1936 очолює музикознавчу секцію Наукового товариства  ім. Тараса Шевченка.

У роки ІІ світової війни С.Людкевич не полишає педагогіки, викладаючи у Державній музичній школі з українською мовою навчання, стає одним із засновників Спілки Українських Музик.

У післявоєнний період С. Людкевич є головою і членом правління львівської організації Спілки композиторів, продовжує педагогічну діяльність у Львівській консерваторії, ставши професором і керівником кафедри історії, теорії та композиції. В нелегких умовах радянської влади Людкевич завжди зберігав чесність, принциповість, мужність гідно відстоювати свої переконання. Його великі заслуги, особиста культура, скромність і доброзичливість з’єднали С. Людкевичу любов і повагу не лише серед колег-музикантів, а й в найширших колах громадськості.

Композиторська спадщина С. Людкевича об’ємна, багатогранна і охоплює різні жанри музичного мистецтва, окрім балету. Основні твори: опери “Бар Кохба” (незавершена) і “Довбуш”, вокально-симфонічні – “Кавказ”, “Заповіт”, “Наша дума, наша пісня” (на сл. Т. Шевченка), “Наймит” (сл. І. Франка); симфонічні – “Стрілецька рапсодія”, “Дніпро”, “Мойсей”, “Рондо юнаків”, “Меланхолійний вальс”, “Наше море”, Прикарпатська симфонія”; фортепіанні та скрипковий концерти, камерно-інструментальні ансамблі, хори, солоспіви, обробки народних пісень, редагування, інструментування творів інших композиторів. Треба зазначити, що 1964 р. за “Кавказ” і “Заповіт” С. Людкевич був відзначений Державною Премією України ім. Т. Шевченка.

Ще однією вагомою частиною творчої спадщини С. Людкевича є музикознавство. Музикознавчі праці, статті, рецензії (які автор друкував упродовж сорока років на сторінках періодичних і спеціалізованих видань) змальовують широку панораму розвитку музичної культури Західної України.

На ювілейний рік заплановані різноманітні мистецькі заходи, що відбуватимуться у Меморіальному музеї Станіслава Людкевича, Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, а також – в інших музеях та мистецьких локаціях Львова.

У День народження композитора, 24 січня, у фойє Львівської національної філармонії відбудеться відкриття виставки фотопортретів Станіслава Людкевича, на якій демонструватимуться світлини з фондів Музею.

У подальших планах – виставки, лекції, концерти за участю як провідних митців, так і юних музикантів.

Мар’яна Зубеляк,
в.о. завідувача Меморіального музею Станіслава Людкевича

Розпочнемо фестивальну декаду з молитви.
8 вересня (п’ятниця) о 16.00 відбудеться урочиста Панахади на Личаківському цвинтарі за участю хору викладачів Львівського музичного коледжу ім. Станіслава Людкевича, суспільно-культурного товариства “Надсяння”.

Програма Фестивалю

8 вересня, п’ятниця / 19:00
Відкриття фестивалю.
Презентація – перегляд медіаматеріалів “Людкевич у спогадах”
За келихом вина.
Вхід вільний
Конференц-зала готелю Жорж, площа Міцкевича,1

9 вересня, субота / 11:00
Публічна дискусія
“Класична музика в українському суспільстві з часів незалежності”
Вхід: безкоштовно, попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua
Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка, вулиця Франка, 150/152

9 вересня, субота / 18:00
“Образотворче мистецтво у Львові першої половини ХХ сторіччя” / Лекція
Лекторка мистецтвознавиця Мар’яна Максимів
Вхід: безкоштовно, попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

9 вересня, субота / 20:00
Станіслав Людкевич – Літургія /за збірником літургійних пісень на основі народних наспівів
Вокальний ансамбль Collegium Musicum
керівник – Віктор Пилипишин
Вхід: квитки
Музей Пінзеля, площа Митна, 2

10 вересня, неділя / 11:00
ВІКІМАЙСТЕРНЯ: мистецтво
куратор Юрко Булка
Вхід: безкоштовно, попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua
Бібліотека на Ринку. Львівська обласна бібліотека для юнацтва, площа Ринок, 9

10 вересня, неділя / 11:00
Екскурсія в дім Людкевича
Екскурсовод Мар’яна Зубеляк
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Меморіальний музей Станіслава Людкевича, вулиця С. Людкевича, 7

10 вересня, неділя / 18:00
“Галицька музика до 1939” / лекція
Лекторка проф. Любов Кияновська
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

10 вересня, неділя / 20:00
Тріо з Галичини / концерт
Петро Тітяєв / скрипка, Ярослав Мигаль / віолончель, Анастасія Бойко / фортепіано
Василь Барвінський – Тріо
Станіслав Людкевич – Тріо “Ноктюрн”
Нестор Нижанківський – Тріо
Станіслав Людкевич – “Велике тріо”
Вхід: квитки
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

11 вересня, понеділок / 19:00
Антоній Баришевський / фортепіано
Джон Кейдж – Інтерлюдії та сонати для препарованого фортепіано
Вхід: квитки
Порохова вежа, вулиця Підвальна, 4

12 вересня, вівторок / 17:00
Людкевич в 4 роки /концерт
Петро Довгань – фортепіано
Наталія Зубко – фортепіано
С. Людкевич. Січовий марш “Ой ішли наші Славні Запорожці”
С. Людкевич. Valse melancolique на тему новели О. Кобилянської
А. Дворжак. Слов’янські танці Ор. 46 Nr 1, 7, 8
С. Людкевич. Швачка-марш
С. Людкевич. Військовий марш “Під мурами Єрихону” з опери “Бар-Кохба”
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Львівський музичний коледж імені Станіслава Людкевича, пл. Маркіяна Шашкевича, 5

12 вересня, вівторок / 19:00
“Людкевич і лінгвістична свідомість модернізму” / концерт-лекція
проф. Олександр Козаренко / фортепіано, лектор
проф. Лідія Шутко / скрипка
Станіслав Людкевич – Голосіння
Станіслав Людкевич – Чабарашка
Микола Колесса – Коломийки
Вхід: квитки
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, вулиця С. Крушельницької, 23

12 вересня, вівторок / 21:00
Шість (не)знайомих композиторів Львова / концерт
Світлана Позднишева / фортепіано, Аліна Шевченко / фортепіано
Станіслав Невядомський — Menuet, Barcarolle, Valse, op.12
Станіслав Невядомський — Цикл “Свято кохання”, ор. 27
Станіслав Невядомський — Melodie romantique, Capriccietto, Serenade slave, Valse, ор. 30
Станіслав Невядомський — Цикл “Мелодійні пісні” op. 34
Василь Безкоровайний — “В гаю зеленім”: фантазія на тему мельодії Остапа Нижанковського
Василь Безкоровайний — Вальс “Вечірні мрії”
Василь Безкоровайний — “Пісня без слів”
Ян Галь – “Маленький вальс”
Нестор Нижанківський – “Листи до неї”
Василь Барвінський – Цикл “Любов”
Микола Колесса – Сюїта для фортепіано
Микола Колесса – Пасакалія, Скерцо та Фуга
Микола Колесса – “Картинки з Гуцульщини”
Вхід: квитки
Порохова вежа, вулиця Підвальна, 4

13 вересня, середа / 20:00
Фортепіанні твори Людкевича / концерт
Віталій Лиман / фортепіано
Вхід: квитки
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

14 вересня, четвер / 18:00
“Людкевич та літугрупування “Молода муза” / лекція
Лектор Данило Ільницький
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

14 вересня, четвер / 20:00
Струнні квартети / концерт
Михайло Вербицький – Симфонія №10
Станіслав Людкевич – Балада для струнного квартету
Станіслав Людкевич – Варіації на тему народної пісні для струнного квартету
Станіслав Людкевич – 6 п’єс для струнного квартету
Борис Кудрик – Струнний квартет
Струнний квартет “Phoenix”
Вхід: квитки
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

15 вересня, п’ятниця / 18:00
“Ніцше як філософ і музикант. Сприйняття його ідей в Західній Україні” / лекція
Лектор проф. Тарас Лютий
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

15 вересня, п’ятниця / 20:00
Контекст часу / концерт
Музика львівського додекафоніста Юзефа Кофлера та Тадея Маєрського
Віталій Лиман – фортепіано
Оксана Литвиненко – віолончель
Андрій Макаревич – фортепіано
Вхід: квитки
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

15 вересня, п’ятниця / 21:30
Екскурсія в дім Людкевича
Екскурсовод Мар’яна Зубеляк
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Меморіальний музей Станіслава Людкевича, вулиця С. Людкевича, 7

16 вересня, субота / 11:00
Екскурсія в дім Людкевича
Екскурсовод Мар’яна Зубеляк
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Меморіальний музей Станіслава Людкевича, вулиця С. Людкевича, 7

16 вересня, субота / 18:00
“Інфраструктура музичного життя Галичини та жанрова система української музики до 1941” / лекція
Лектор Юрій Чекан
Вхід: попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua, #PayWhatYouCan
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

16 вересня, субота / 20:00
Концерт вокальної музики Людкевича
Софія Соловій / сопрано
Юлія Маківничук / фортепіано
Вхід: квитки
Львівська галерея мистецтв ім. Бориса Возницького, вулиця Стефаника, 3

17 вересня, неділя / 11:00
ВІКІМАЙСТЕРНЯ: мистецтво 2.0
куратор Юрко Булка
Вхід: безкоштовно, попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua
Бібліотека на Ринку. Львівська обласна бібліотека для юнацтва, площа Ринок, 9

17 вересня, неділя / 15:00
Cамопрезентація для митців
Бізнес-тренерка Людмила Калабуха
Вхід: безкоштовно, попередня реєстрація на сайті collegiummusicum.com.ua

17 вересня, неділя / 15:00
Концерт для дітей / на основі музики Людкевича
Центр музичного розвитку “Tempo”
Вхід: квитки
Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка, вул. Франка, 150/152

17 вересня, неділя / 18:00
Закриття Фестивалю
Концерт симфонічної музики / концерт
Петро Тітяєв / скрипка
Академічний симфонічний оркестр львівської філармонії
Іван Остапович / дириґент
Станіслав Людкевич – Концерт для скрипки з оркестром
Станіслав Людкевич – Симфонічна поема “Колядниця” (не виконувалася!)
Станіслав Людкевич – Симфонічна поема “Чакона”
Станіслав Людкевич – Симфонічна поема “Веснянки” (не виконувалася!)
Станіслав Людкевич – Прикарпатська симфонія

Вхід: квитки
Концертний зал ім. С.Людкевича
Львівська Філармонія, вулиця Чайковського, 7

Під час Людкевич Фесту можна буде придбати книжкові й нотні видання Станіслава Людкевича і про нього, що були підготовлені працівниками Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької впродовж 1999-2014 років.

У 1934 р. Станіслав Людкевич писав: “Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце займає він в розвою нашої музики? Оце питання, на які повинна би дати відповідь кожна українська дитина, про що повинні б уже співати горобці на українських хатах. Але, здається, на жаль, не буде зайвим і в цім місці цю справу ще раз коротко з’ясувати.

Михайло Вербицький – це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-­х роках минулого століття, себто в часах, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні “Запорожця за Дунаєм”…; він є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині…

Вербицький є нашим симфоніком, а десяток його т. зв. симфоній (а радше увертюр) – першою талановитою спробою української симфонічної музики в Галичині й на Україні взагалі, тим наріжним каменем, від якого починає творитись ця література.

У Вербицькім ми маємо першого галицького плідного оперетиста, якого оперети та мелодрами, числом понад 10, становили у нас відповідник до “Наталки Полтавки” та “Марусі”…

У Вербицькім ми маємо й останнього композитора-гітариста, для якого гітара була фортепіано, який написав кільканадцять зшитків пісень з гітарою і гітарових творів…

Вербицький для нас є не тільки музикою, але також символом нашого національного відродження в Галичині”.

Крім матеріалів з особистого архіву Станіславами Людкевича, на виставці представлені афіші театральних вистав і друковані нотні видання творів Михайла Вербицького з фондів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника та унікальне оригінальне фото Михайла Вербицького 1860-х рр. з фонду Соломії Крушельницької.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi в родині священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер його батько і ним та молодшим братом Володиславом заопікувався їхній далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1828 році при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Безперечно, важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Йозефа Гайдна, Вольфґанґа Амадея Моцарта, так і музика композиторів “золотої доби” української музики – Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. Він є автором першого в Україні посібника “Поученіє Хітари”.

У другій половині сорокових років ХІХ ст. Михайло Вербицький звертається до духовної музики – і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знаменитий великодній концерт “Ангел вопіяше” та інші церковні композиції.

Коли наприкінці сорокових років ХІХ ст. налагоджується активне театральне життя, композитор поринає і в цю сферу, створюючи музичні номери до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова та інших міст Галичини, здебільшого були переробками як з української, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси саме завдяки музиці Михайла Вербицького здобували велику популярність. У цей час він створив музику до таких вистав як “Верховинці”, “Козак і охотник”, “Проциха”, “Жовнір-чарівник” тощо.

Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Михайло Вербицький не писав музики до п’єс. У 60-х роках з відкриттям у Львові театру товариства “Руська Бесіда” композитор знову повертається до жанру співогри. Для цього театру М. Вербицький пише побутову мелодраму “Підгіряни”, одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом “Сільські пленіпотенти”, “Простачку”, “В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана”, “Школяр на мандрівці” тощо.

Життєві обставини склалися так, що лише у 1850 році він отримав єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1852 року він не осів у селі Млинах на Яворівщині (тепер – Республіка Польща), де прожив решту свого життя. Та матеріальні нестатки і тут не покидали його. В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були композитори-священики Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.

Пісню “Ще не вмерла Україна”, вважають деякі дослідники, запозичено з мазурки “Єще Польска нє зґінела”, згодом польського гімну. Чубинський нібито чув цю пісню на Півночі від польських засланців. Насправді свій текст він написав до того, 1862 року, в Києві на Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці дім номер 106). Якось там співали пісню сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”. На боці сербів за незалежність від Османської імперії воювали двоє братів Чубинського. Він майже за півгодини написав свій текст. Спершу пісню співали на сербський мотив, потім на музику Лисенка. 1863 року текст потрапив у Галичину, де Михайло Вербицький написав музику, відому тепер.

Пісню довго вважали народною. Цей текст навіть опинився у збірці кубанських козацьких пісень, виданих 1966 року — коли в Україні за “петлюрівський гімн” можна було поплатитися таборами або психушкою. Дослідник Дмитро Чередниченко подає 20 варіантів тексту й підкреслює, що перший рядок у Чубинського звучав так: “Ще не вмерла України і слава, і воля”.

Пісня “Ще не вмерла Україна”, написана у 1863 р. на текст наддніпрянця Павла Чубинського, стрімко здобула популярність, набула значення емблеми визвольної боротьби і стала національним та державним гимном України.