Вірші геніального сина України, напрочуд мелодійні та наспівні, надихнули не одного композитора. Адже образи Тарасової поезії присутні у вокальних, камерно-інструментальних, оркестрових, музично-театральних жанрах. Свого часу Лисенко, створивши цикл “Музика до «Кобзаря»”, започаткував своєрідну Шевченкіану, яку доповнили і збагатили його наступники. Особливе місце серед авторів музики до Шевченкової поезії посідає Станіслав Людкевич.

Знайомство Людкевича з поезією Шевченка відбулось ще в гімназійні роки – завдяки вчителеві української мови та літератури Андрію Шахновичу. Зі спогадів сестри композитора Олени Людкевич-Кашубинської: “Професор Шахнович, людина слабовита, ідеаліст, зумів усвідомити гімназійну молодь і щойно від того часу почали вживати між собою української мови, якої з замилуванням вчилися, почулися синами Великої України”. Саме під його впливом майбутній композитор здійснює перші спроби музичної інтерпретації Кобзаревого слова. Однак невдовзі припиняє роботу, бо йому, як визнавав згодом, “вихованому в польській мові і школі на окраїнах наших земель, було спочатку вельми трудно підійти та зрозуміти духа та красу поезії Шевченка”.

Першим завершеним і виконуваним у концертах твором Шевченкіани Людкевича став вокальний квартет “Закувала зозуленька”. Влітку 1899 р. його заспівали ярославські товариші Станіслава на студентському концерті у Раві-Руській. Восени цього ж року пісня як акапельний хор прозвучала на концерті “Львівського Бояна”. А 1911 р., готуючи до вшанування пам’яті Шевченка збірник хорів різних авторів під заголовком “Кобзар”, Людкевич вмістив там і свою композицію у перекладі на мішаний склад.

Наступним у Шевченкіані Людкевича став чоловічий хор “Косар” (із супроводом фортепіано або оркестру). Після успішної прем’єри на Шевченківському концерті 14 березня 1901 р. твір одразу ж увійшов до репертуару “Львівського Бояна”, “Бандуриста” та інших хорів Галичини.

(“Мелодія хору і оркестри вірно достроєна до слів Шевченкових і віддає думки, які містяться в поезії”. “П. Людкевич виступив вперше з більшим твором поважного настрою, а по нім можемо пізнати великий талант нашого музики та стремління видістатися з-під загальних шаблонів” – ось деякі рядки з тодішніх рецензій)

У 1901 році Людкевич розпочав роботу над кантатою “Кавказ”.

До музичної інтерпретації Шевченкового слова композитор підходив з величезною увагою. Про це свідчать його дослідження, в яких автор дає ґрунтовний аналіз поезій Т. Шевченка і музичних творів на його слова (статті “Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка” і “Про композиції до поезій Шевченка”, опубліковані в журналі “Молода Україна” в 1901-1902 рр.)

Над “Кавказом”, цією грандіозною вокально-симфонічною фрескою, С. Людкевич працював понад десять років – від 1901 по 1913. Почав компонувати з другої частини, якій дав назву “Молитва”. Першу частину (“Прометея”) писав у 1904-1905 рр. у Перемишлі. На титульній сторінці автор поставив напис “Присвята російським революціонерам”, маючи на увазі всі уярмлені народи, що повстали проти царської влади. У Перемишлі 1909 р. Людкевич закінчив четверту частину (“Борітеся!”); а третю (“Хортам, гончим слава!”) написав у Львові у 1912-1913 рр. Прем’єри окремих частин відбулись на Шевченківських концертах різних років. І лише 1925 р. “Кавказ” вперше прозвучав у цілості з нагоди відзначення 25-літнього ювілею композиторської діяльності Людкевича. Тоді на концертах 8 і 15 березня в залі Народного Дому виконавцями були хор “Львівського Бояна” і симфонічний оркестр Музичного товариства ім. М. Лисенка; за диригентським пультом був сам автор.

Прем’єру виконання попередила розвідка В. Барвінського на сторінках газети “Діло” з детальним аналізом твору. А після ювілейних концертів він написав ще одну статтю, в якій зазначив: “Чим для німця є “Перстень Нібелунгів” Ваґнера або для чеха симфонічний цикл Сметани “Моя батьківщина”, тим – або й ще чимось більшим – є для нас “Кавказ” Людкевича”.

Ось лише окремі моменти історії виконання кантати-симфонії “Кавказ”.

На Шевченківському концерті 1927 р. твір втретє прозвучав повністю.
Навесні 1941 р. відбувся авторський концерт Людкевича, що став небуденною мистецькою подією для львів’ян. Тоді “Кавказ” вперше виконувався професійним хором “Трембіта” і симфонічним оркестром філармонії під керівництвом Миколи Колесси. У вступному слові музикознавець Василь Витвицький назвав автора справжнім каменярем української музичної культури. А Василь Барвінський в рецензії знову із захопленням писав, що “Кавказ” “від першої до останньої ноти писаний кипучою кров’ю палкого серця. … Музика кантати – це конгеніальна інтерпретація тексту”.

Неймовірним фактом є виконання “Кавказу” у Львові у квітні 1943 року. Тоді на трьох концертах співали мішані й чоловічі хори “Львівського Бояна”, “Сурми” та оперного театру, грав симфонічний оркестр театру, диригував Лев Туркевич. Зі спогадів В. Витвицького: “Концерт треба було повторити ще раз і ще раз, бо за першим разом зала не могла вмістити всієї публіки. Коли ж мова про наших музик, то в ті тижні вони жили просто в полоні Шевченкового слова і Людкевичевої музики. … Можу сказати, що мені довелося пережити небагато таких моментів, коли композитор, мистці-виконавці та численні слухачі мали таке почуття єдности і спільноти, як це було тоді”.

У роки Першої світової війни, перебуваючи в російському полоні у місті Перовську, Людкевич написав три хори: “Чи ми ще зійдемося знову”, “Сонце заходить”, “Ой виострю товариша”. Знаменно, що вірші, які вибрав композитор, Шевченко створив у тим самих краях і в подібних обставинах: у казематі Орловської фортеці та на Кос-Аралі. Після першого виконання хору “Ой виострю товариша” (березень 1920, хор “Бандурист” під керуванням автора) в одній із рецензій писалось: “І в ритмах, і в зворотах мелодії, і в самих мотивах пісні були степовий розмах і сила, гроза і завзяття”.

У 1932 р. у Львові відзначали сорокаліття заснування хорового товариства “Львівський Боян”. Цей ювілей Людкевич відзначив кантатою, в якій використав рядки вірша “До Основ’яненка” – “Наша дума, наша пісня…” (Треба зазначити, що раніше до цієї поезії звернувся Лисенко у кантаті “Б’ють пороги”). Твір прозвучав на урочистому концерті в Оперному театрі під управою автора.

Наступною монументальним твором Шевченкіани Людкевича стала кантата “Заповіт”. І так само, як перед десятиліттями написання “Кавказу”, роботу над нею супроводили ґрунтовні філологічні та музикознавчі студії. Людкевич знову повертається до питання співучості поетичної форми Шевченка та аналізує твори композиторів, починаючи від Вербицького і Лисенка, аж до своїх сучасників.

Кантата прозвучала на ювілейному Шевченківському концерті 1936 року і стала новою вершиною української вокально-симфонічної музики.

Одразу ж після кантати Людкевич написав ще один, так званий малий “Заповіт” для акапельних хорів різного складу – на скорочений текст та з іншим музичним тематизмом.

На виставці представлені також музичні твори інших українських композиторів, більшість з яких видана у першій третині ХХ ст.

Окрему групу експонатів становлять книжкові видання з особистої бібліотеки Людкевича.

Доповнюють виставку програми концертів різних років, оригінальні світлини та 2 акварелі Дмитра Кашубинського, на яких зображені краєвиди Перовська.

Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича