Батьки часто згадували про Соломію Крушельницьку, про її голос, якому тісно було в кімнаті, від якого, кажуть, тремтіли віконні шибки, – голос виривався на світовий простір. Голос був справді великий, як хтось його назвав. Згадували й інших, чиї імена я вже й забув, обдарованих музикантів і співаків.

Все це наводить думки про співучість і душевність нашого народу, про подвижницьку працю тих, для кого так багато важили слова Івана Франка: «Я син народа, що вгору йде…», про скромних трудівників, які в міру своїх сил усе робили для того, щоб народ таки йшов вгору, як робив це батько Соломії о. Амвросій, що не раз брав до рук скрипку, читав в оригіналі Ґете, інших європейських авторів.

Згадую розповідь батьків про останній, для родини, концерт Соломії. Вже не пам’ятаю, як тато з мамою діставалися до Львова. Була зима. Мабуть, фірою до якогось автобуса або й таки до Львова. Хоч не бачив, а з розповідей уявляю собі славетну співачку. Як, опираючись на паличку, виходить на сцену. Найбільше запало в душу й зворушило те, що співала дві улюблені свої пісні: «Родимий краю, село родиме…» і «Вівці мої вівці, вівці та барани, /Хто ж вас буде пасти, як мене не стане…» Особливо зворушує це тепер, у добу глобалізації, коли втрачає свою глибину любов до малої вітчизни, до цвітки дрібної, до села, без чого голос Соломії не був би великий, головне ж – не мав би того людського тепла, тієї національної барви – усього того, чим він і зачаровував світ…

До речі, не так давно я перекладав знамениту першу еклогу Вергілія, де прогнаний лихоліттям з рідної домівки пастух, ідучи в світ зі своєю отаркою звертається до своїх овечок саме такими словами: «Що ж то буде з вами, як мене не стане?» Ці рядки знову ж повернули мене до Соломіїного голосу: «Хто ж вас буде пасти, як мене не стане?..» Соломіїн голос (а голос – дзеркало душі) причетний до вічного, до людської радості й до людського болю…

Десь із 2001 року я часто навідувався до Соломіїної домівки – Музею, що на вулиці, яка названа її ім’ям. Вулиця Соломії Крушельницької, як, до речі, і та, що до Франкової оселі, веде вгору, мовби нагадуючи, що треба спромогтись і душею налаштуватись на високе. А ще, навпроти Музею, на парковому пагорбі – розлогий ясен. Він, скидаючи листя, своїм розгалуженням нагадує живу, закорінену у рідний ґрунт еллінську ліру.

У Музеї – речі. Їхні сльози, їхній усміх, їхня душа. Про сльози речей, про їхню пам’ять і тепло говорив ще Вергілій. У Музеї – тиша. Тиша особлива, душевна, творча, а не мовчазна. Здалось мені, що й з розтруба стародавнього грамофона, що одразу ж за порогом, звучить саме ця зворушлива тиша, тишина…

До речі, буваючи в Музеї Соломії Крушельницької, якось і я залучався до творчого життя колективу Музею, відчував себе мовби одним із «музейників». Тут, у фортеп’янному викладі Роксоляни Мисько-Пасічник я почув пісню, так і названу – «Тишина» післявоєнної піснярки , тітки п. Роксоляни – Ліди Королевич. От і виник задум зібрати й видати усі її пісні. Я мав велику приємність написати есей про життя й творчість Ліди Королевич. Книжечка вийшла під назвою «Так жаль мені минулих днів» (провідний мотив «Тишини») – фраза, що є, сказати б, звуковою візиткою нашого дивовижно настроєвого ретро.

Під враженням почутого про Соломію Крушельницьку на різних музейних заходах, у бесідах з працівниками Музею, відчуваючи атмосферу приміщень, колишніх Соломіїних покоїв, особливу ауру речей, які ховають у собі, бережуть і фізичний, і душевний дотик великої співачки, не раз слухаючи її голос, зважився написати післямову до теплого, з любов’ю виконаного книжкового видання: «Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів» (Тернопіль, 2008). До слова, згадую римських тріумфаторів, яким під час урочистостей нашіптували у вухо: «Пам’ятай, що ти людина». Оглядаючи Соломіїні світлини в розквіті її слави, її сповнену гідності поставу (передусім, коли вона в ролі Лорелеї), подивляю власне її скромність: пам’ятала не тільки, що вона людина, а й підкреслювала свою родинну, кровну прив’язаність до села, до селянства, чиїми піснями живила душу, тож і листи до батька невипадково закінчувала підписом: «Таткови мому Їх Солоха»… Як нам бракує сьогодні тієї справжньої, людської гідності, що йде в парі з високою скромністю, яка – від уваги й поваги до нашого минулого!..

Відвідини Музею багато дали мені й для особистого писання – в поезії і в прозі. Є в моїй книжці «Сльози речей» (міська проза) есей під назвою «Стежкою до тиші», де все – про творчу атмосферу музейних приміщень і речей, які бережуть живу пам’ять про Соломію. Нелегко у нашу технізовану, гулку й галасливу добу ступити на стежку до тиші, тобто до душі, до найтонших її струн. Нелегко відчути в великому голосі Соломії те, що й робило його по-справжньому великим, – велику любов до свого краю, до природи цього краю, до його історії. Великий Соломіїн голос народився, розквітнув і набув снаги з дрібної цвітки Шашкевича і з тієї тиші, яку оспівав Наш Кобзар: «Світе тихий, краю милий, / Моя Україно…»

Андрій Содомора, письменник, перекладач

У довоєнні часи у Галичині родинні зв’язки  між діячами не приховувалися, були відомі. За радянського часу все робилося для знищення родової пам’яті українців, визнавати родичів (особливо як вони за кордоном) було небезпечно. Інтерес до пізнання свого роду помітно зростає в роки української Незалежності і виявом цього є поява низки генеалогічних наукових досліджень. Зеновія Служинська окремими виданнями досліджує історії цілих родів, організовує і проводить конференції генеалогічних досліджень, видаються наукові збірники матеріалів цих конференцій. Дослідження генеалогії проникають в наукові праці в різних царинах науки (численні публікації Романа Горака з’ясували родовід Івана Франка, книга Лариси Крушельницької «Рубали ліс…» про родину письменника Антона Крушельницького, є також дослідження генеалогії  родини Тараса Шевченка), а менше – у музикознавстві (дослідження родоводів Савчинських-Крушельницьких, Шухевичів, Охримовичів; З. Штундер у монографії про С. Людкевича дає відомості про родину композитора, Роксана Скорульска ґрунтовно досліджує родовід Лисенка). Всі ті дослідження попри свою  різноманітність  показують дві прикметні речі: 1)  наскільки часто і близько діячі нашої культури є родинно пов’язані і як це ушляхетнює і родину і культуру 2) генеалогіями в значній мірі займаються  люди – ненауковці,  для яких ця сфера не входить в поле їх професійних інтересів, а які просто цікавляться інтересом до свого роду.  Актуальність всіх наведених міркувань ілюструвала проведена музеєм С. Людкевича презентація книги «Спомини нашої родини», упорядкована Володимирою Качмар. Імпреза відбулася з нагоди українського Дня родини.

Володимира Качмар – нащадок родини Вахнянинів, уродженка Львова, здобула загальну освіту у СШ № 53 (1977) та музичній школі № 3 по класу бандури ((1974). Завершила здобуття освіти у Львівській політехніці за спеціальністю архітектор. Член Спілки архітекторів України з 1993 р. Працювала провідним архітектором у проектному інституті «Львівагропроект», старший викладач Львівського Національного Аграрного Університету. Працювала над розробкою низки архітектурних проектів, як то: у корпус інституту банківської справи на вул.Жовківській 55, багатоквартирного будинку на вул. Караджича, реконструкції стадіону «Схід» ЛНУ ім. І. Франка; у львівській області – церкви в с. Вузлове, а також низки шкіл, садочків, центрів зайнятості; член великої команди проекту нафтопереробного заводу у м. Туркменбаші в Туркменістані.

У своєму слові Володимира Качмар розповіла про еволюцію її інтересу та вивчення історії своєї родини, згадала про видану нею книгу «Нариси історії нашого роду», в якій уклала на основі документів генеалогічне дерево  родини і подала зібрану, по можливості вичерпну інформацію про кожного з членів. Далі була представлена концепція і наповнення книги «Спомини нашої родини», наголосивши на тому як подані матеріали (мемуаристика, листування) збагачують наше знання про долю представників родини в часі Першої світової війни. Добрим словом спом’янула гостя і берегиню Людкевичевого дому світлої пам’яті Зеновію Штундер, яку відвідувала неодноразово  свого часу у Людкевичевому домі, і яка підказала місце знаходження окремих матеріалів, що увійшли до книги. Зазначалося також про зв’язки родини Вахнянинів з родиною С. Людкевича і контакти окремих представників зі самим композитором. З власної ініціативи і на матеріалах власного домашнього архіву презентацію своєї книги В. Качмар супроводила  невеличкою виставкою підібраних оригіналів документів, світлин, речей та ін., які ілюстрували також і контакти родини  Вахнянинів зі С. Людкевичем.

Слово про книжку виголосила піаністка, педагог львівського державного музичного ліцею ім. С. Крушельницької, член Наукового Товариства ім. Шевченка Тетяна Воробкевич, звернувши увагу на те, наскільки потрібен нераз отакий матеріал для надання ґрунтовної інтелектуальної відсічі тим національно і духовно неповноцінним і неосвіченим «мудрагелям», які намагаються заперечувати надбання, здобутки українських родин. Прелегент розповіла, як прочитане нею презентоване видання відкрило для неї постаті  українського національного відродження середини ХІХ ст. (постать о. Данила Танячкевича), дала високу оцінку як самому опублікованому матеріалу, його науковому та художньому (в графічних малюнках) опрацюванню.

         Міркуваннями про книгу поділився також старший науковий співробітник музею, кандидат мистецтвознавства і модератор цього заходу Яким Горак. Окресливши свої контакти з В. Качмар, які тісно пов’язані з його науковими зацікавленнями постаті композитора Анатоля Вахнянина і як навіть при зміні наукових зацікавлень постійно повертається до родини Вахнянинів, кожен раз інших її представників, а відтак має постійну потребу звертатися до праць В. Качмар, відкриваючи нові її грані. Це є найкращим показником наскільки потрібна і актуальна робота зроблена дослідницею. Вихід книги «Спомини…» продовжив цей процес відкриття і збагатив новим фактажем знані давніше події. Тягла праця В.Качмар – наголосив Я. Горак – щодо послідовного і багатогранного, на документах опертого розкриття історії і постатей своєї родини (бож уже видано 2 книги) не має нині аналогів і має багаті перспективи. Книга цінна зібранням під одну обкладинку масиву цінних історичних документів, оригінали яких або розпорошені у приватних руках і архівах, або є недоступними чи важкодоступними для дослідника. У «прямій мові» представників розкривається доля родини в історичних реаліях впродовж півтора століття. З власного досвіду наукової роботи з джерелами  виступаючий висловив кілька побажань на урахування у майбутніх виданнях, яких з нетерпінням чекаємо від Володимири Качмар.

Презентація проминула в надзвичайно теплій, сердечній атмосфері з великим зацікавленням до представлених у книзі матеріалів. Шкода тільки, що було дуже мало публіки. На завершення презентації Тетяна Воробкевич подарувала для музею речі, які не встигла передати ще Зеновії Штундер, – здійснені нею нотні видання різних авторів (в т.ч. фортепіанних ансамблів С. Людкевича) і дві афіші.

Яким Горак,
Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
Меморіального музею  Станіслава Людкевича

С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярослав (тепер Польща), де його батько – Пилип Людкевич – був директором народної школи. Мати – Гонората Гіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові.

Під час навчання у гімназії С. Людкевич співає в українському хоровому гуртку, диригує ним. Тоді ж з’являються і перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а й хорові композиції.

Згодом С. Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, де студіює українську філологію. Тоді ж стає активним членом студентського товариства “Академічна громада”, що проводило широку громадську, культурну і політичну діяльність. Студентська молодь вважала Івана Франка своїм духовним батьком, Вчителем, зразком громадянина-борця. Знаменно, що одним із перших творів, написаних молодим композитором у Львові, став хор “Вічний революціонер”, який вперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка.

У ці ж роки починається тривала співпраця Людкевича як композитора і диригента з хоровим товариством “Львівський Боян”.

Після закінчення університету С. Людкевич викладає у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – “Гагілку” та“ Українську баркаролу”, які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність.

Перші десятиліття ХХ ст. є найбільш плідним періодом у житті композитора. Так, разом із Йосипом Роздольським він працює над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані в 1906-1907 рр. у двотомнику “Галицько-руські народні мелодії”. Ця збірка отримала високу оцінку у науковому світі, зокрема про неї схвально відгукувались Іван Франко та Климент Квітка. У 1905 р. Людкевич редагує (спільно з Володимиром Домет-Садовським та Іваном Трушем) український мистецький часопис “Аритистичний вісник”. Тоді ж входить до літературно-мистецького об’єднання “Молода муза”, членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. Творчий доробок тих років складають як монументальні хорові, оркестрові композиції, так і вокальні та інструментальні мініатюри. Тоді ж Людкевич починає роботу над своїм найвагомішим твором – кантатою-симфонією “Кавказ”.

Прагнучи здобути фахову музичну освіту, С. Людкевич їде до Відня, де записується слухачем Музично-історичного інституту. Тут він відвідує лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, композицією та інструментуванням займається під керівництвом Александра Землінського. Перебування у Відні завершує захистом дисертації, присвяченої питанням програмності в музичному мистецтві, що отримала назву “Два причинки до питання розвитку звукозображальності”. Станіслав Людкевич став першим в Україні доктором філософії у сфері музичного мистецтва.

Від 1910 р. С. Людкевич очолює Вищий музичний інститут у Львові, де також викладає музично-теоретичні предмети; працює над підручником “Загальні основи музики” та посібником з сольфеджіо. У ці ж роки організовує концерти, виступає з доповідями, музикознавчими статтями і рецензіями в пресі, бере участь у хорових товариствах “Боян” і “Бандурист”.

Перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізують до австрійського війська, невдовзі він потрапляє в російський полон і перебуває на засланні у м. Перовськ (тепер Казахстан).

Після повернення викладає в Музичному інституті та займається інспектуванням його філій, що діяли у містах і містечках Галичини.

У 1934 р. Людкевич стає одним із організаторів Союзу українських професійних музик (Супром), у 1936 очолює музикознавчу секцію Наукового товариства  ім. Тараса Шевченка.

У роки ІІ світової війни С.Людкевич не полишає педагогіки, викладаючи у Державній музичній школі з українською мовою навчання, стає одним із засновників Спілки Українських Музик.

У післявоєнний період С. Людкевич є головою і членом правління львівської організації Спілки композиторів, продовжує педагогічну діяльність у Львівській консерваторії, ставши професором і керівником кафедри історії, теорії та композиції. В нелегких умовах радянської влади Людкевич завжди зберігав чесність, принциповість, мужність гідно відстоювати свої переконання. Його великі заслуги, особиста культура, скромність і доброзичливість з’єднали С. Людкевичу любов і повагу не лише серед колег-музикантів, а й в найширших колах громадськості.

Композиторська спадщина С. Людкевича об’ємна, багатогранна і охоплює різні жанри музичного мистецтва, окрім балету. Основні твори: опери “Бар Кохба” (незавершена) і “Довбуш”, вокально-симфонічні – “Кавказ”, “Заповіт”, “Наша дума, наша пісня” (на сл. Т. Шевченка), “Наймит” (сл. І. Франка); симфонічні – “Стрілецька рапсодія”, “Дніпро”, “Мойсей”, “Рондо юнаків”, “Меланхолійний вальс”, “Наше море”, Прикарпатська симфонія”; фортепіанні та скрипковий концерти, камерно-інструментальні ансамблі, хори, солоспіви, обробки народних пісень, редагування, інструментування творів інших композиторів. Треба зазначити, що 1964 р. за “Кавказ” і “Заповіт” С. Людкевич був відзначений Державною Премією України ім. Т. Шевченка.

Ще однією вагомою частиною творчої спадщини С. Людкевича є музикознавство. Музикознавчі праці, статті, рецензії (які автор друкував упродовж сорока років на сторінках періодичних і спеціалізованих видань) змальовують широку панораму розвитку музичної культури Західної України.

На ювілейний рік заплановані різноманітні мистецькі заходи, що відбуватимуться у Меморіальному музеї Станіслава Людкевича, Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, а також – в інших музеях та мистецьких локаціях Львова.

У День народження композитора, 24 січня, у фойє Львівської національної філармонії відбудеться відкриття виставки фотопортретів Станіслава Людкевича, на якій демонструватимуться світлини з фондів Музею.

У подальших планах – виставки, лекції, концерти за участю як провідних митців, так і юних музикантів.

Мар’яна Зубеляк,
в.о. завідувача Меморіального музею Станіслава Людкевича

Взаємооцінка обох діячів бере початок з 1898 р., коли І. Франко усно іронічно схвалив виконаний на ювілейному концерті твір С. Людкевича «Вічний революціонер», а згодом – 1901 р. статтю композитора «Наші співаки а народна справа», опубліковану у журналі «Молода Україна». 1905 р. І. Франко високо оцінив перше число журналу «Артистичний вістник», який виходив під редакцією С. Людкевича та І. Труша, і тоді ж опублікував там свою статтю «Думки профана на музикальні теми». 1906 р. С. Людкевич прислухався до порад Каменяра щодо класифікації народнопісенного матеріалу, який був зібраний О. Роздольським і розшифровувався композитором для публікації окремим збірником. Збірник «Галицько-руські народні мелодії», що вийшов як два випуски «Етнографічного збірника НТШ» в 1906-1907 рр. здобув високу оцінку І. Франка на сторінках «Літературно-наукового вістника» і вивів українську фольклористику на чільне місце в Європі. На виставці експонуються примірники журналів «Молода Україна», «Артистичний вісник», обкла­динку збірника «Зів’ялі листки», фото членів редакції «Артистичного вістника», збірник С. Людкевича–О. Роздольського.

С. Людкевич впродовж майже 70 років творчої діяльності постійно звертався до Франкових текстів і сюжетів. Виставка експонує автографи і публікації більшості з цих творів. Після хору з оркестром «Вічний революціонер», виконаного 1898 р. на 25-літньому ювілеї творчої діяльності І. Франка, С. Людкевич вже по смерті письменника 1924 р. створив симфонічну поему «Каменярі», використавши в ній мелодію пісні «Не пора». Твір цей виконувався на Франківській академії з нагоди відкриття надмогильного пам’ятника І. Франкові на Личаківському цвинтарі.

У підготовці до вшанування 25-тих роковин смерті письменника, 1941 р. композитор створив кантату «Наймит», хор з оркестром «Конкістадори» та солоспів «Восени». На жаль, воєнні події перешкодили проведенню урочистих заходів, присвячених пам’ятній даті. У ті ж роки С. Людкевич написав статтю «Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору» (1939-1940) та опублікував свій спогад про письменника «Перший Франківський концерт» (1942). А до вшанування 100-річного ювілею І. Франка, який постановою Всесвітньої Ради Миру 1956 р. відзначався у всесвітньому масштабі, композитор створив симфонічні поеми «Мойсей» (драматична картина на основі заключного розділу однойменної поеми), «Не забудь юних днів», а також «Монолог Мойсея» («О Ізраілю…») для голосу з оркестром, а також написав статтю «Іван Франко і музика». Останній твір С. Людкевича на Франківський текст – солоспів «Коваль», створений 1967 р.

Пропонована виставка Іван Франко у житті та творчості Станіслава Людкевича побудована на матеріалах фонду Станіслава Людкевича, який зберігається у його домашньому архіві.

 Яким Горак, кандидат мистецтвознавства

2.  Стара піснь – п’єса для струнного квартету, написана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

3. Мрія Хмельницького – п’єса для струнного квартету, напасана 1898 р. і того ж року 20 листопада виконана в товаристві ремісників „Зоря” у Львові. Не збереглася.

4. Вічний революціонер – чоловічий хор з супроводом фортепіано або симфонічного оркестру, слова Івана Франка. Написаний 1898 р., виданий у Львові 1899 у ювілейному збірнику під заголовком „Зів’ялі листки”. В другій редакції з 1904 р. хор перевидано 1906 у Львові. В тому числі в пресі хор згадується під заголовком „Пісня побіди”. Аранжований також для мішаного хору а капелла (рукопис) та для мелодекламації (рукопис).

5. Якби ви знали, ясні зіроньки – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріха Гайне („Und wüssten’s die Blumen, die kleinen”) у вільному перекладі Станіслава Людкевича. Написаний 1898, присвячений Модесту Менцинському. Рукопис.

6. Скерцо-менует – фортепіанна п’єса, написана 1898 в Ярославі. Рукопис.

7. Сирітка – солоспів для сопрано на слова і мелодію народної сирітської пісні. Написано у Ярославі 28.ХІІ.1898 р., видано у Львові 1903. Солоспів є, мабуть, аранжуванням пісні Генріха Топольницького на цю мелодію, виданої у 1898 р.

8. Пісня ночі – Фортепіанна п’єса, написана 20.V.1896 в Ярославі під заголовком „Гармонія сфер”, перероблена 21.ХІІ.1900 і видана 1906 в Ляйпцігу.

9. Menuetto giocoso – фортепіанна п’єса, написана 28.ІІ.1899. Рукопис.

10. Du bist wie eine Blume – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Гайнріх Гайне. Написано 19.ІІІ.1899 у Львові, видано в липні 1903.

11. Імпровізована арія (Quasi tema con variazioni) – фортепіанна п’єса, написана 1899, друга редакція 1902 р. в Ярославі, видана1906.

12. Музика до драми „Невольник” Тараса Шевченка, Марка Кропивницького. Чотири сольні номери – дві пісні Ярини і дві Оксани, написані у квітні 1899 р. і виконані тоді ж у Станіславі. Рукописи не збереглися.

13. Cosaques characterestiques (Bałagulski) – фортепіанна п’єса на чотири руки, написана 1899 р. Не збереглася.

14. Кожним вечером царівна – солоспів у супроводі фортепіано, слова Г. Гайне в перекладі А. Кримського. Написаний 6.ІV.1900 в Ярославі, друга редакція зроблена 20.ІV.1901 в Ярославі п. з. „Озринець”. Виданий 1903 р.

15. Романца фортепіанна п’єса, написана 1900, видана 1906 р.

16. Не співайте мені сеї пісні – солоспів з супроводом фортепіано, слова Лесі Українки. Написана 1 січня 1900 р. в Ярославі, видана у липні 1903 р.

17. Скерцо – фортепіанна п’єса, написана 1900 р., друга редакція 18.VІІ.1903, видана у липні 1906 р.

18. Пісня руських хлопців-радикалів („Який-то вітер шумно грає”): слова Івана Франка – обробка пісні для чоловічого хору а капелла. Б. д.

19. Кантата на честь Степана Федака, нап. 1900 р. Не збереглася.

20. Торжественна кантата „Най пісня лунає” до 50-ліття бібліотеки Львівської духовної семінарії – для мішаного хору а капелла, слова Марка Мурави (Сильвестра Лепкого), написана 1900 р. і тоді ж видана у Львові.

21.  Ще не вмерла Україна – обробка мелодії, з якою гимн співали на Східній Україні, для чол. хору а капелла. Написана 1900 р. і тоді виконувана в Галичині. 1918 року видана у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

22.  Косар – чоловічий хор з супроводом фортепіано або оркестру, слова Т. Шевченка. Написано 12.VІІ.1900 р. в Ярославі, видано 1901 у Львові (друге вид. 1912 р., третє – 1926 р.). Присвята Оресту Авдиковичеві.

23.  Сміло, брати – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., виконано 26.V.1907 у Відні, видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепіано.

24.  Ви жертвою впали – обробка російської революційної пісні для чоловічого хору а капелла. Переклад слів С. Людкевича. Написано 1901 р., видано 1918 р. у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано, пізніше – для мішаного хору з супроводом фортепіано та чоловічого хору з фортепівно.

25.  Ой по горі, горі – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1901 р., друга редакція 1912 р. і того ж року видана, в 1922 р. надруковано в г. „Вісти з Запорожжя”.

26.  Ой попід гай – обробка української народної пісні на чоловічий хор а капелла, напасана 1901 р.

27.  Козаченьку – обробка української народної пісні для чоловічого терцету а капелла, написана 1901 р.

28.  Ідилія („Над бистрою над рікою”) – мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Олександра Козловського, написаний 1901, виданий 1902 р. Присвята незабутньому товаришеві, авторові „Ідилії”.

29.  Молитва („Не нам на прю з тобою стати”) – друга частина кантати-симфонії „Кавказ”, слова Т. Шевченка. Мішаний хор з супроводом симфонічного оркестру. Написано 1901, вперше виконано і видано літографією 1902 р.

30.  Бар-Кохба – опера, лібрето С. Людкевича за поемою Ярослава Врхліцького. Написана в 1901-1926 рр. Незакінчена.

31.  Жидівський воєнний марш „Під мурами Єрихону” – з опери „Бар-Кохба”, для фортепіано в 4 руки нап. 1902, вид. 1904 р. Для симфонічного оркестру перекладений 1904 р. і тоді виконаний. Вдруге виконаний 1923 р.

32.  Чи тямиш ще? – солоспів, слова Володимира Старосольського, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята авторові і його парі.

33.  Там далеко на Підгір’ю – солоспів, слова Ілька Гаврилюка, написаний 1902, виданий 1905 р. в Ляйпцігу. Присвята Михайлу Волошинові.

34.  Черемоше, брате мій  – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Богдана Лепкого, написаний 1902, виданий 1903 р. в Ляйпцігу.

35.  Capriccio d-moll – п’єса для симфонічного оркестру, написана 1902 р., перший раз виконана 6.V.1903 р. Чи виконував її оркестр Людвіка Челянського в Чехословаччині, як казав С. Людкевич, не вдалося з’ясувати. Рукопис.

36.  Capriccio d-moll – транскрипція другої частини симфонічної п’єси для двох фортепіано. Незакінчена, рукопис.

37.  Вечір в хаті – міш. хор з супроводом ф-но, сл. Я. Жарка. Нап. 1903, вид 1905 р. Нагороджений першою премією на конкурсі „Львівського Бояна”.

38.  Нова радість стала – коляда з Ярославщини, міш. хор а капелла. Нап. 1904 р., вид 1905 як музичний додаток до „Артистичного вістника”.

39.  Прометея перша частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1904-5 р. в Перемишлі, вид. 1905 літографією.

40.  Ноктюрн – фортепіанне тріо до-мінор. Нап. 1905 р., друга редакція 1911 р. Рукопис.

41.  Останній бій – драматична картина для чол хору з супроводом симф. оркестру, сл. С. Людкевича. Нап. 1905, вид. 1914, вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

42.  Заколисна пісня – фортепіанна п’єса, нап. 1905, вид. 1906 р. Присвята пок. батькові.

43.  Чи ж се тая керниченька обробка нар. пісні для жіночого тріо а капелла. Нап. 1908 р., в 1937 перероблена для чол. хору а капелла, пізніше для міш. хору а капелла та для сопрано з супроводом ф-но. Рукопис.

44.  Як я, браття, раз сконаю – чол. хор а капелла, сл. Ю. Федьковича, нап. 1905 р., вид. 1906 і 1911 рр. В 1916 р. в Перовську перероблений для баритонового соло з супроводом чол. хору або ф-но. Композитор опрацював також у 1918 р. слова цієї пісні з іншою мелодією на чол. квартет а капелла, вид. у зб. „Музика до слів Юрія Федьковича”.

45.  Хор підземних ковалів – чол. хор а капелла, сл. Василя Пачовського з трагедії „Сон української ночі”, нап. 1903 р. В 1909 р. В. Пачовський переробив трагедію на містерію „Зоряний вінець”, до якої Людкевич написав ще ряд номерів. Містерію вперше виконано 11.ХІ. 1909 р.

46.  Симфонічний танок – для симф. оркестру, нап. 1906 р. Рукопис.

47.  Українська баркаролла  – жіночий терцет а капелла або з супроводом ф-но та жін. хор а капелла або з ф-но, сл. С. Людкевича і В. Пачовського. Нап. 1906, вид 1908 р. Вперше виконано 13.ІV.1907 р. як терцет з супроводом ф-но.

48.  Марсельєза – обробка французької революційної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1907 р., перший і, мабуть, єдиний раз виконана 26.V.1907 у Відні. Рукопис не зберігся.

49.  Піду від вас – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. Петра Карманського. Нап. 1907, вперше виконано 3.ІІ.1908 р., вид. 1910.

50.  День і ніч падуть сніги – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. Б. Лепкого. Нап. і вид. 1908 р. як музичний додаток до альманаху „Січ”, виданого в пам’ять сорокаліття заснування тов-а „Січ” у Відні.

51.  Царівна Млака – жін.терцет з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського. Нап. і вид 1908 р., вперше виконано 13.ІІІ.1909 р.

52.  Чорна рілля ізорана – обробка народної пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії В. Пачовського „Зоряний вінець”. На жін. хор а капелла аранжована 1910 р. і тоді ж 19 березня виконана в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі на Шевченківському концерті. Пізніше опрацьована також на чол. і міш. хори з супроводом ф-но. Вид. 1922 р.

53.  Ой вербо, вербо – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. В. Пачовського з містерії „Зоряний вінець”. Нап. 1909 р., вперше виконано 11.ХІ.1909 в містерії „Зоряний вінець” і тоді ж видано. Перевидано 1929 р.

54.  Нині миру єсть спасеннє – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, з міст. „Зоряний вінець” В. Пачовського. Нап. 1909 в Перемишлі, там же виконаний 11.ХІ.1909 р. Вид. 1921 р. в Перемишлі п.з. „Великопостна пісня”.

55.  Швачка-марш – для ф-но на 4 руки. Нап. 1909, вперше виконаний 18.VІ.1910 р. Рукопис.

56.  Klagelied – фортепіанна п’єса, нап. приблизно 1909 р. і, мабуть, тоді транскрибована для струнного квінтету, флейти, гобоя, кларнета, фагота, валторни. Рукопис.

57.  А із ночі, із вечера – народна подільська балада в обробці для жін. хору а капелла. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Пізніше перероблена на міш хор а капелла і видана літографією. 1918 р. перевидана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано.

58.  Ой співаночки мої – обробка ліричної нар. пісні на жін. хор а капелла. Нап. 1909 р., вперше виконана 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. В транскрипції на чол. хор а капелла видана 1912 р., для сопрано з супроводом ф-но перероблена 1937 р.

59.  Борітеся! – четверта частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка. Нап. 1909 р. в Перемишлі і того ж року видана літографією. Вперше виконана „Львівським Бояном” 10.ІІІ.1911 р.

60.  Ой Морозе, Морозенку – обробка історичної пісні, зложеної на похоронний лад, нап. в 1909 р. на жін. хор з супров. ф-но, пізніше на мішаний з супроводом ф-но або симф. оркестру. Вперше виконано 18.VІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат в Перемишлі. Вид. 15.Х.1910 з присвятою Адамові Коцкові, перевидано 1913 і 1934 р.

61.  Ви жертвою впали – гармонізація російської рев. пісні на міш. хор а капелла. Нап. в 1909 р., або раніше, в Перемишлі і літографована. У 1918 р. надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції. Переклад слів належить С. Людкевичу.

62.  Ішов жовняр з войни – обробка народної жовнярської пісні. Нап. 1909 р. для жін. хору з супроводом ф-но, вперше виконана 18.VІ.1910 р. Видана 1912 р. в обробці для чол. хору з супроводом ф-но, потім перевидана в обробці для міш. хору з ф-но.

63.  Гагілка – обробка веснянки на жін. хор з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р., видана 1912 р.

64.  Чи дома, дома обробка щедрівки на жін. хор а капелла, вид. 1925 р.

65.  Я в кватироньці сиджу – обробка нар. пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконана 18.VІ.1910 р. У 1917 р. в Перовську перероблена для чол. хору, в 1919 – для сопранового соло з супроводом чол. хору. Вид. 1919 р. в літературному збірнику „Терем”, ч. І та окремо 1922 р.

66.  Ой напилася – обробка народної п’яницької пісні для сопрано соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше опрацьована і видана в обробці для міш. хору з супроводом ф-но.

67.  Далас мене, мамцю – обробка нар. лемківської пісні для контральто соло з супроводом ф-но. Нап. 1909, вперше виконано 18.Vі.1910 р. Рукопис.

68.  Котилася та зоря із неба – обробка нар. пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1909, вид. 1922 р. Пісню Людкевич записав 1906 р. від Миколи Садовського.

69.  Марш з гайдамацьких пісень – про Харка, Швачку і Нечая, які Людкевич 1906 р. записав від Гната Хоткевича. Марш написаний у 1910 р. для ф-но в чотири руки. Вперше виконано 18.VІ.1910 р. Пізніше пісню про Харка („Їде Харко із Туреччини”) композитор опрацював для тенора соло з супроводом ф-но.

70.  Марш на тему пісні „Їде Харко із Туреччини” – для ф-но, рукопис, б.д.

71.  Ой там із-за гори – обробка нар. пісні для жін хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. Рукопис.

72.  Ой казала мені мати – обробка народної пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910 р. у 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” у фортепіанній транскрипції.

73.  Будь ми здоровая – обробка нар. подільської пісні для жін. хору з супроводом ф-но. Нап. 1910. У 1918 р. надрукована в зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1922 р. перероблена для міш. хору а капелла і видана в циклі „Народні популярні пісні”.

74.  Марусенька по саду ходила – обробка нар. пісні для жін. хору з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 у зб. „Ще не вмерла Україна” у фортеп. транскрипції та 1922 в обробці для жін. хору.

75.  Ой чи будеш, моя мила – обробка нар. пісні для жін. хору а капелла. Нап. 1910 р., вперше виконано 19.ІІІ.1910 в Руському ліцеї для дівчат у Перемишлі. Вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. Хорова обробка не збереглася. Пізніше композитор опрацював пісню для тенора з супроводом ф-но.

76.  Ліщина, ліщина (Зелена ліщина) – обробка лемківської нар. пісні на жін. хор а капелла або з ф-но. Нап. 1910, вид. 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна” в перекладенні для ф-но. 1931 р. перероблена для чол. хору а капелла або з супроводом ф-но.

77.  Пою коні при Дунаю – обробка нар. пісні на сл. Ю. Федьковича для чол. хору з супроводом ф-но, нап. 1910, вид 1922 р.

78.  Тихий спомин – п’єса для ф-но за новелою Василя Стефаника „Вечірня година”, нап. 1910 р. з присвятою авторові новели. 1937 р. композитор переклав п’єсу для скрипки з ф-но. Рукопис.

79.  Небо і земля нині торжествують – коляда на три діточі голоси з супроводом ф-но. Нап. 1910, вид. 1911 в ж. „Дзвінок” за 25.І.1911, ч. 1-2.

80.  Я й не жалую – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. А. Кримського; нап. 1910, вперше виконаний, мб., 22.VІ.1911 р. в Станіславі співачкою Бачинською. Вид. 1910 або 1911.

81.  Чабарашка для скрипки з супроводом ф-но або симф. оркестру. Нап. 1910, вид. літографією 1911 р.

82.  Музика до драми „Сонце Руїни” В. Пачовського, нап. 1911 р. Сон Галі – солоспів для сопрано з супроводом ф-но з музики до драми „Сонце Руїни”, нап. 1911 р. Рукопис не зберігся.

83.  За Дорошенка, нашого пана – хор дівчат з супроводом ф-но з музики до драми В. Пачовського „Сонце Руїни”, нап. 1911, вид. 1912 р.

84.  Запорізький похід – марш для духового оркестру на тему пісні „Ой ішли наші славні запорожці” (насправді це мелодія пісні „Гей на горі там женці жнуть”). Нап. 1911 р. на крайовий здвиг тов-а „Сокіл”. Рукопис. В 1914 р. перероблений і відредагований автором для ф-но на чотири руки п.з. „Січовий марш „Ой ішли наші славні запорожці”. Вид. б.д.

85.  Марші для духового оркестру на теми пісень „Гей там на горі Січ іде”, „Сміло, други”, „Гей не дивуйтесь”, „Розвивайся ой ти, старий дубе”, „Гей хвалився”. Марші грали до гімнастичних вправ палицями і походу. Рукопис не зберігся. Нап. 1911.

86.  Кантата на честь Івана Боберського, голови тов-ва „Сокіл”, нап. 1911 р. Не збереглася.

87.  Підлисся – міш. хор а капелла, сл. Маркіяна Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

88.  Дайте руки, юні други – чол. хор а капелла, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911, перевиданий 1934 р.

89.  Дністрованка, – міш. хор з сопрановим соло і супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. і вид. 1911 р. перевиданий 1934 р.

90.  Розпука – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. М. Шашкевича, нап. 1911 р.

91.  Присяга Батави – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського. Нап. і вид. літографією 1912 р.

92.  Чабарашки №1 – для ф-но на чотири руки на тему пісні „Їде Харко та із Туреччини”, нап. 1912 р. Рукопис.

93.  Чабарашки №2 – для ф-но на чотири руки. Нап. в березні 1912, в січні 1931 перекладено на міш. хор з супроводом симф. оркестру. Рукопис.

94.  Чабарашки – для ф-но на чотири руки, транскрипція скрипкової чабарашки, нап. 1913 р. Рукопис.

95.  І.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на чол. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

96.  ІІ.Христос воскресе – обробка воскресної пісні на міш. хор а капелла, нап. 1913, вид. 1922 р. у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів”, перевиданий в обробці для чол. складу хору в 1922 р. у зб. „Воскресні пісні”.

97.  Хрістос анесте – обробка воскресної пісні з грецьким текстом на міш. хор а капелла, нап. 1913 р., вид. 1922 у „Збірнику літургічних і церковних пісень на основі народних напівів” та для чол. хору у зб. „Воскресні пісні”.

98.  Плотію уснув – обробка воскресної пісні для чол. хору а капелла та баритона соло. Нап., мб., 1913 р., вид. 1922 у зб. „Воскресні пісні”. 21 серпня 1919 р. пісню виконував струнний квартет.

99.  Сонце вже сховалось – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. і вид. 1912 р. у „Збірнику квартетів на чоловічий хор” та в зб. „Народні і популярні пісні на чоловічий хор”.

100.Там, де Чорногора – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. і вид. 1912 р.

101.Ой хто ж там рубає – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла, нап. 1913 р.

102.За тебе, Україно – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Василя Щурата, нап. 1913 р., вид. 11.ХІ.1913 у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

103.Для України живем – чол. хор з супроводом ф-но, сл. Осипа Грицая, нап. 1913, вид 11.ХІ.1913 р. у зб. „Два гимни присвячені американським українцям”.

104.Хортам, гончим слава! – третя частина кантати-симфонії „Кавказ”, сл. Т. Шевченка, нап. і вид літографією 1913 р., вперше виконано 9.ІІІ.1914 р.

105.Скорбна дума („Мені аж страшно, як я згадаю”) – чол. хор а капелла, нап. 1914 р. Не зберігся. На ці слова також солоспів для баритона. Рукопис, б. д. Автор слів невідомий.

106.Музика до драми „Сфінкс Європи” В. Пачовського, нап. 1914 р. Не збереглася.

107.Хто живий уставай – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. В. Пачовського з драми „Сфінкс Європи”, нап. 1914 р.

108.Чи ми ще зійдемося знову? – міш. хор а капелла, з альтовим і баритоновим соло, або з супроводом ф-но, сл. Т. Шевченка. Нап. 1915 р. в Перовську, вид. літографією 1922 р. у Львові. Вперше виконано у Львові 7.ХІ.1919 р. чол. хором а капелла.

109.Сонце заходить міш. хор а капелла, сл. Т. Шевченка, нап. 1.ІV.1916 р. в Перовську. Вид у Львові літографією б. д. Перекладений також на чол. хор а капелла, та опрацьований як мелодекламація у супроводі струнного квартету.

110.Пісня до схід сонця – фортепіанна п’єса на туркестанські мотиви. Нап. 1916 р. в Перовську, вид. 1922 у Львові.

111.Варіації Ля-мажор для фортепіано з супроводом симф. оркестру, нап. в 1912 1916 рр. Рукопис.

112.Концерт ре-мінор – для фортепіано з супроводом оркестру у двох частинах, нап. 1916 р. в Перовську, незакінчений. Рукопис.

113.Концерт ля-мінор (Motto variйe de conzert) – для фортепіано з супроводом оркестру, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис.

114.Елегія – варіації для фортепіано на тему старогалицької пісні „Там, де Чорногора”. Нап. 1917 р. в Перовську. Закінч. і вид. літографією 1935 р., вперше виконано у березні 1936 р.

115.Вечірня молитва муллів (З туркестанських мотивів) – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську. Рукопис, записані лише початкові такти.

116.Ой виострю товариша – чол. хор з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1917 р. в Перовську, вид з супроводом ф-но в серпні 1922 р. Вперше виконано 18.ІІІ.1920 р.

117.Гумореска (Із лекцій фортепіано) – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид 1922 р. з заміткою „Присвята моїм ученицям в Перовську”.

118.Баркарола сі-мінор – п’єса для ф-но, нап. 1917 р. в Перовську, вид. 1923 р. у Львові.

119.Листок до альбома – п’єса для ф-но, нап. 1917 в Перовську, вид. 1922 р.

120.Меланхолійний вальс – симф. поема за однойменною новелою Ольги Кобилянської, нап. 1917 р. в Перовську, спершу для ф-но на чотири руки. В кінці рукопису композитор поставив дату закінчення – 21.ХІІ.1917, Перовськ. Вперше виконано твір на ф-но в чотири руки 1920 р., а в 1921 зробив його транскрипцію на фортепіанний квінтет та симф. оркестр. Рукопис.

121.Україні – кантата для сопрано соло, міш. хору в супроводі симф. оркестру або ф-но, сл. Олександра Колесси. Нап. 1918 р. в Ярославі. Вид. літографією.

122.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні. Нап. 1918 р. і вид. у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. У 1933 р. перекладена на міш. хор а капелла і 1934 р. видана.

123.„Ще не вмерла Україна”, – 200 патріотичних і народних пісень на фортепіано. Перше видання збірника в 1904 р. редагував Денис Січинський, друге, підготовлене до друку в 1912 р., а видане 1918 – Людкевич. Композитор додав до нового видання 56 своїх обробок народних, патріотичних і революційних пісень. Окремо у 1928 р. вийшов збірник обробок 21 укр. нар. пісень, вибраних зі зб. „Ще не вмерла Україна”.

124.„Як ніч мя покриє” – обробка старогалицької пісні на жін або чол. хор а капелла. Нап. 1918 р. і тоді ж видана у зб. „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для ф-но. Пізніше композитор опрацював пісню для міш. хору з супроводом ф-но, чол. хору з теноровим соло та для чол. квартету з супроводом ф-но.

125.Бодай ся когут знудив – обробка нар. галицької пісні в жанрі скерцо. Нап. 1918 р. і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна в транскрипції для фортепіано., у 1925 р. опрацьована для міш. хору з супроводом ф-но і видана літографією. Вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р.

126.Фортепіанне тріо fis-moll – нап. 1919 в Перемишлі і там вперше виконане 3.ХІІ.1919. Вид літографією на початку 1920-х рр.

127.Боже, Боже, що ся водить – обробка лемківської ліричної пісні для сопрано соло з супроводом чол. хору. Нап. 1919, вид. в місячнику „Життя і мистецтво” за травень 1920 р., ч.І, та окремо 1922 р. Вперше виконано 7.ХІ.1919 р.

128.Ой кум до куми – обробка народної жартівливої пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 1919, вперше виконано 19.VIII.1919 р., вид. 1922 р. в циклі „Народні популярні пісні”.

129.Козак на чужині – обробка кубанської козацької пісні „Поїхав козак та далеко війною” для п’ятиголосного чол. хору а капелла, з теноровим соло в першому куплеті та басовим в другому і третьому. Нап. 1919 р. і тоді ж вид. в літературному збірнику „Терем”. Пізніше вид. окремо літографією.

130.За байраком байрак – солоспів для баритона з супроводом ф-но або симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. у березні 1920, вид. 1922 і 1926 р.

131.Спи, дитинко моя – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. П. Карманського, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

132.Тайна – солоспів для сопрано або тенора з супроводом ф-но, сл. Олександра Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

133.Піду, втечу – солоспів для тенора або сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. 1920, вид. 1921 і 1924 р.

134.Про ніженьки („Над беріженьком стояла”) – солоспів для сопрано з супроводом ф-но. Парафраза нар. пісні, слова 1-го куплета народні, 2 і 3-го – Людкевича. Нап. 1920, вид. 1922 р.

135.Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів. Пісні до Служби Божої. Пісні воскресні. Пісні на Різдво Христове. Пісні принагідні. Аранжував на міш. хор С. Людкевич. Нап. 1921, вид. 1922 р.

136.Пісня без слів (Баркарола) – фортепіанна п’єса, транскрипція вокального тріо „Українська баркарола”, нап. і вид. 1922 р.

137.Подайте вістоньку – солоспів для сопрано, тенора або баритона з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. і вид. 1922 р. Присв. емігрантам з великої України.

138.Ти моя найкраща пісня – солоспів для тенора з супроводом ф-но, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1924 р.

139.Каменярі – симф. поема з чол. хором unisono у фіналі; за поемою І. Франка. Нап. в другій половині 1924, закінч. у 1925 31.І. В кінці партитури заключного епізоду з хором композитор поставив дату 31.ХІІ.1925.

140.Пречистая Діво Мати – обробка церковної пісні в рукописному збірнику літургійних співів, складеному приблизно 1924 р.

141.Ой у полі жито – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1925, вид у студентському віснику „Поступ”, ч. 3-4 за 1925 р.

142.Балада про Петруся і вельможну паню – обробка нар. балади для міш. хору з супроводом ф-но або оркестру камерного. Нап. 1925, вперше виконана 4 і 7.ІV.1926 р. Вид. літографією.

143.Стрілецька рапсодія (1914-1920) – симфонічна поема, нап. 1928 р.

144.Одна пісня голосненька – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко, нап. 1929 р.

145.Складаємо присягу – учительський гімн до 25-ліття тов-а ВПУУ (Взаємної помочі українських учителів) для міш. хору з супроводом ф-но, сл. Марійки Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

146.Хай неволі тьма зникає – кантата для міш. хору з супроводом ф-но, сл. М. Підгірянки, нап. і вид. 1930 р.

147.Квітчаймо наш храм – кантата для жін. хору з супроводом ф-но, сл. Уляни Кравченко. До 50-ліття заснування в Галичині укр. жін. товариства „Союз українок”. Нап. і вид. 1934 р.

148.Хвалім цей день, брати – кантата на 25-ліття тов-а „Взаємна поміч українських учителів”, міш. хор з супроводом ф-но, сл. Юрія Шкрумеляка, нап. і вид. 1930 р.

149.Наша дума, наша пісня – кантата  присвячена 40-літтю „Львівського Бояна”, написана у формі теми з варіаціями для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка. Нап. 1931 р., вперше виконана 13 березня 1932 р., пізніше перекладена для ф-но на чотири руки. Рукопис.

150.Ой там із-за гори – обробка нар. пісні спершу для ф-но, надрукована 1918 р. у зб. „Ще не вмерла Україна”, потім для жін хору з супроводом ф-но. Вид. літографією, б. д.

151.Ой і зійду ж я на могилу – обробка нар пісні для жін. хору а капелла, літографія б. д.

152.Ой сину ти мій, сину – обробка нар. пісні на міш хор з супроводом ф-но. Нап. 2.ІІІ.1932, вид 1932 р. В транскрипції для ф-но.

153.Журу я ся, журу – обробка нар. пісні на міш. хор а капелла. Нап. 2.ІІІ.1932 і того ж року видана.

154.Чабарашки – для чол хору а капелла, нап. 1932. Рукопис.

155.Журо ж моя, журо – обробка нар. пісні для чол. хору а капелла. Нап. 1933 р. Рукопис.

156.Балада про Бондарівну – обробка нар. пісні для міш хору з супроводом камерного оркестру або ф-но, згодом перероблена також для сопрано з супроводом ф-но. Нап. 1933 р. і тоді ж видана. Перший раз композитор опрацював її у 1918 р. для ф-но і надрукував у зб. „Ще не вмерла Україна” п. з. „Ой у місті Богуславі”.

157.Пасла дівка лебеді – обробка нар. пісні для міш. хору а капелла. Нап. 1933, вид. 1934 р. Спершу опрацьована у 1918 р. для ф-но і надрукована у зб. „Ще не вмерла Україна”.

158.А хто хоче війну знати – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. і вид. 1934 р.

159.Журавлі – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Сл. Б. Лепкого, мелодія Л. Лепкого. Нап. і вид 1934 р.

160.Засумуй, трембіто – солоспів з супроводом ф-но, сл. Романа Купчинського, мелодія народна. Нап. і вид. 1934 р.

161.Ой видно село – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла, слова і мелодія Левка Лепкого, нап. і вид. 1934 р.

162.Ой у лузі червона калина – обробка стрілецької пісні на чол. хор а капелла. Нап. 1934, вид. 1934 і 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

163.Човник хитається – вокальний квартет з супроводом ф-но, сл. Р. Купчинського, нап. 1934, вид. 1935 р.

164.Восени – міш. хор а капелла, сл. І. Франка, нап. 1934 р., вид. 1961 р. На ці слова композитор у 1940 р. написав солоспів.

165.Карась на дворі у султана – вставна третя дія до опери С. Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” та інструментація цілої опери, лібретто Р. Купчинського, 1934-1935 рр. Рукопис.

166.Заповіт – кантата для міш. хору і симф. оркестру, сл. Т. Шевченка, нап. 1934, перше виконання 15.ІІІ.1936 р.

167.Заповіт – мішаний, чоловічий і жіночий хор а капелла, сл. Т. Шевченка. Нап. 1935 р. для просвітянських хорів, вид 1936 р.

168.В хмарах сурми загреміли – чол. хор а капелла, сл. О. Олеся, нап. і вид. 1936 р.

169.Як любо жити – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. 30.ІХ.1936 і того ж року видано.

170.Їхав стрілець – обробка стрілецької пісні на міш. хор а капелла, нап. 1936, вид. 1937 р. у зб. „Великий співаник „Червоної калини”.

171.З тої гори високої – обробка старогалицької пісні на чол. хор а капелла, нап. 1937 р., опрацьована також для сопрано (тенора) соло з супроводом ф-но. Вперше написана для фортепіано і видана у зб. „Ще не вмерла Україна” 1918 р.

172.Ой нависли чорні хмари – обробка нар. пісні для сопрано з супроводом ф-но, нап. 1937 р.

173.Та не спав я нічку – обробка нар. пісні для тенора з супроводом ф-но. Нап. 1937 р.

174.Тихий спомин – транскрипція фортепіанної п’єси з супроводом ф-но, нап. 1937 р. Рукопис.

175.Гей, гей, милий Боже – міш. хор або квартет а капелла на мелодію старогалицької пісні, сл. Миколи Устияновича, нап. 1936 р. Рукопис.

176.Вічная пам’ять – міш. хор а капелла, нап. 20.ІХ.1937 р., вид. 1937. Присвячений пам’яті Йосифа Доманика.

177.Веснянки – симфонічна фантазія-увертюра за мотивами народних веснянок (циклу „Веснянок” М. Лисенка та галицьких). Увертюра закінчена 1.ІV.1935 р., остаточно допрацьована 1938 р., вперше виконана 5.ІІІ.1939 р. Рукопис.

178.Конкістадори – чол. хор з супроводом ф-но, сл. І. Франка. Нап. 1938 або 1939 р. Вид. літографією.

179.Претерпівий за нас страсти – обробка воскресної пісні на міш хор а капелла, вид. 1938 р. Передрук зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, виданого 1922 р.

180.Ой видить Бог – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1938, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

181.Бог предвічний – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

182.Нова радість стала – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зя „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид 1922 р.

183.Вселенная веселися – обробка коляди на мішаний хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

184.Радість нам явилася – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

185.О Бозі духом веселію – солоспів для сопрано, нап. 1939 р., виконаний 14.VІ.1939 в Перемишлі. Мб. не зберігся.

186.Возвеселімся – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

187.Небо і земля – обробка коляди на міш. хор а капелла, вид. 1939, перевидання зі „Збірника літургічних і церковних пісень”, вид. 1922 р.

188.Живіть – солоспів для сопрано з супроводом ф-но, сл. О. Олеся. Нап. в кінці 1930­­х рр. Рукопис.

За книгою: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1.
(Львів, 2005)