Попри все це, донедавна мало ще хто в Україні знав про Іру Маланюк, співачку, яка двічі – у Німеччині та Австрії була удостоєна почесного титулу Каммерзенгерін. Невелика книжечка доктора мистецтвознавства Стефанії Павлишин «Історія однієї кар’єри», завдяки якій українські меломани дізналися про свою знамениту краянку, лише частково висвітлює мистецький доробок цієї всебічно обдарованої артистки.

На свою Батьківщину Іра Маланюк приїхала після п’ятдесятирічної відсутності лише у 1994 році. Відтоді  бувала в Україні часто. Любила відвідувати Львів, де зробила свої перші кроки на оперній сцені, їздила у рідний Станиславів. У 1998 році вона стала почесним професором Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка.

Часто у ці українські мандрівки Іра Маланюк запрошувала своїх приятелів, відомих у Європі музикантів,  членів Австрійського товариства шанувальників оперного мистецтва, яким хотіла показати рідний край та заохотити до співпраці з українськими митцями. Щоразу, приїжджаючи до Львова, Іра Маланюк приходила й до Музею Соломії Крушельницької. Гостя з Відня брала участь у відкритті багатьох музейних імпрез, у Музичному салоні Музею відбулася презентація німецькомовного видання книги спогадів співачки.

У 2022 році на прохання журналістки Анни Лодигіної, яка разом з польською телекомандою TVP World працює  над тревел-проектом про видатних українців у Європі, працівники Музею поділилися фондовими матеріалами про Іру Маланюк. Результатом цієї співпраці став фільм-оповідь про Іру Маланюк, який можна переглянути тут: https://youtu.be/zBD__aciqp4

У 1998 році, напередодні вісімдесятилітнього ювілею артистки, віденське видавництві «Ibera Verlag» видало книгу спогадів Іри Маланюк «Голос серця. Автобіографія співачки». Ці мемуари артистка написала німецькою мовою. Можемо вважати, що ця книга – український слід у світовій музичній мемуаристиці. Властиво Іра Маланюк зробила те, чого свого часу не змогли, або ж не захотіли зробити, С. Крушельницька, О. Мишуга чи М. Менцинський, які не залишили нам жодного «мемуарного рядка». Тільки один з відомих у музичному світі українців – тенор Михайло Голинський, поділився своїми спогадами з широкою аудиторією шанувальників оперного мистецтва

Пізніше «Голос серця» Іри Маланюк заговорив і рідною мовою – у 2001 році львівське товариство Ріхарда Вагнера видало ці мемуари в українському перекладі Алли Ільницької.

Автобіографію Іри Маланюк, без застереження, можна сприймати як добрий мистецький твір і важливий документ епохи. Досконала пам’ять та вміння аналізувати, гарний і послідовний виклад а також бажання представити хроніку свого артистичного життя, допомогли Ірі Маланюк створити вільну й достовірну розповідь, багату на життєві колізії і сюжети. Мемуари співачки – це вдумливе осмислення музично-сценічної кар’єри, це цікаві й влучні портретні характеристики. Це і роздуми артистки щодо нюансів віртуозності таланту партнерів І. Маланюк по оперній сцені, відомих диригентів, режисерів та композиторів. Це також і власна інтерпретація багатьох мистецьких явищ та політичних подій, що творить своєрідну історичну картину часу та «артистичного простору» Іри Маланюк.

Зважаючи на те, що український переклад цих спогадів вийшов невеликим накладом понад 20 років тому, впродовж певного часу будемо презентувати на сторінці “Соломія Крушельницька” у мережі Facebook уривки з 12 розділів книги спогадів Іри Маланюк, які проілюструємо фотоматеріалами із фондової збірки Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Ірина Криворучка, головний хранитель фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.