У п’ятницю, 24 січня 2020 р. о 14.00 відбудеться відкриття виставки, присвяченої 141-ій річниці від Дня народження Станіслава Людкевича.
Станіслав Людкевич (1879-1979) – корифей української музики. Немає такої галузі в українській музичній культурі, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, вчений-дослідник у галузях музикознавства й фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності. Доля подарувала Станіславу Людкевичу довгий, 100-літній життєвий шлях, у час, позначений бурхливими історичними подіями, змінами політичних режимів та ідеологій. Проте йому вдалося зберегти не лише свою творчу особистість, але й цілісність світогляду, який він виробив у молоді роки і відстоював за будь-яких життєвих обставин. Безпосередній, сердечний, трохи розсіяний, скромний, навіть часто несміливий, – у принципово важливих питаннях він був непохитним і мав відвагу привселюдно відстоювати свої переконання. С. Людкевич викликав глибоку пошану своїх сучасників і як багатогранна творча особистість, і як надзвичайно порядна і чесна людина. Його цілком справедливо називали “Сумлінням української музики”.
Від молодих років Станіслав Людкевич поєднував композиторську творчість з музикознавчою, фольклористичною, педагогічною, виконавською, культурно-громадською діяльністю; був також викладачем гімназії, директором і
Від початку ХХ ст. С.Людкевич був найактивнішим організатором музичного життя Галичини, ініціатором відкриття у Львові Музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом – відкриття десяти його філій по містах Галичини та їх інспектором до 1939 року.
С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярославі (тепер – Польща). Його батько був учителем, а згодом директором народної школи, мати захоплювалась музикою, в молодості брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові. В гімназійні роки він співає в хорі, починає компонувати і отримує перші навички диригування. Після закінчення гімназії продовжує навчання у Львівському університеті на відділі української та класичної філології. З перших днів навчання стає активним членом українського студентського товариства “Академічна громада”. В студентські роки розпочинається його співпраця як диригента з хором товариства “Львівський Боян”, що тривала майже сорок років. Цей колектив був першим виконавцем усіх його хорових творів, зокрема кантати-симфонії “Кавказ” і кантати “Заповіт”.
Рішення здобути музичну фахову освіту привело молодого митця до Відня. Тут він відвідує лекції авторитетних професорів Ґвідо Адлера і Германа Ґреденера, займається композицією та інструментуванням з композитором Александром Землінським. Перебування у Відні завершується захистом дисертації «Два причинки до питання розвитку звукозображальности».
Після повернення до Львова обіймає посаду директора Вищого Музичного інституту ім. Миколи Лисенка (1910-1915).
З початком Першої світової війни був мобілізований до армії та невдовзі потрапив до російського полону і декілька років провів у м. Перовську (тепер – Казахстан).
Після звільнення з полону працював викладачем та інспектором Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові, а в радянський час – професором і завідувачем кафедри історії, теорії та композиції Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка.
Своє життєве кредо він висловив ще в студентські роки: “І найбільших артистів ніхто не звільнив від сього, щоб вони всі свої сили, усе своє мистецтво посвятили на услуги своєї нації”.
Після смерті Станіслава Людкевича Берегинею творчої та наукової спадщини стала дружина композитора – Зеновія Штундер (1927-2016), музикознавець, кандидат мистецтвознавства, яка все своє життя присвятила популяризації імені Станіслава Людкевича. З власної ініціативи вона створила експозицію, що розташувалася на другому поверсі будинку композитора, де він мешкав впродовж останніх двадцяти років свого життя (Львів, вул. С. Людкевича, 7). Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за З. Штундер. З цією метою Зеновія Костянтинівна передала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку і з 1995 р. почала працювати на посаді старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича. Таким чином, Зеновія Штундер залишилися у своєму домі і як господиня, і як музейний працівник.
Сьогодні, згідно бажанню і заповіту Зеновії Штундер, весь дім Людкевича став музеєм і має назву МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ СТАНІСЛАВА ЛЮДКЕВИЧА – ВІДДІЛ МУЗИЧНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ.
Для повноцінного функціонування музею, належного зберігання музейної колекції, в яку входять бібліотека, музична й наукова спадщина Станіслава Людкевича та особистий архів Зеновії Штундер, в будинку необхідно провести капітальний ремонт. Перспективи розвитку Музею Станіслава Людкевича – це відтворення меморіального комплексу на базі садиби С. Людкевича, створення науково-дослідницького центру з вивчення творчої спадщини композитора та його сучасників, популяризація творчої і наукової спадщини композитора, залучення ширшого кола відвідувачів.
Виходячи з сьогоденних реалій, виставкова діяльність Музею С. Людкевича відбувається часто за межами Дому композитора, зокрема, у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької (нагадаємо, що з 1921 до 1931 року С. Людкевич винаймав кімнату в Домі С. Крушельницької), а також в інших музейних установах Львова.
Пропонована виставка “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”, побудована на матеріалах з фондів Музею Станіслава Людкевича, вперше знайомить мешканців Винник з життєвим і творчим шляхом видатного українського композитора, музикознавця, педагога, організатора музичного життя Галичини.
На виставці представлені також матеріали, що пов’язують постать композитора з Винниками.
Мар’яна Зубеляк, Роксоляна Пасічник
