Дивіться відеозапис на YouTube каналі Меморіального музею Станіслава Людкевича: https://www.youtube.com/watch?v=TLvyn466cic

Спікери:

• Мирон Юсипович, диригент, народний артист України
• Іван Юзюк, диригент, народний артист України
• Іван Остапович, диригент, директор Львівського органного залу
• Ярослава Матюха, піаністка, заслужена артистка України
• Яким Горак, музикознавець, кандидат мистецтвознавства
• Володимир Сивохіп, диригент, заслужений артист України
• Володимир Пасічник, редактор з нобору нот, кандидат мистецтвознавства
• Михайло Кобрин, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові (відділу Меморіальний музей Станіслава Людкевича)

Симфонієта у чотирьох частинах (1940-1942)

Пісня юнаків (1945-1946)

Наше море (1954-1955) 

Наші гори (1963)

Танець кістяків (1972)

Партитура та поголосники видання розміщені у вільному доступі, для завантаження натисніть на посилання нижче:

Партитура видання

Поголосники видання

Виконання вказаних творів Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії та диригентом Володимиром Сивохіпом – слухайте за посиланням:
​​ Людкевич. Спадщина | Liudkevych. Heritage

Команді музею буде радісно дізнатися про дослідження чи виконання вказаних творів завдяки новітньому виданню творів Станіслава Людкевича. Ми будемо вдячні отримати від вас відгук про роботу з партитурами, а також просимо використовувати хештег #ЛюдкевичСпадщина та позначати сторінки Меморіального музею Станіслава Людкевича.

З повагою, команда музею та проєкту “Людкевич. Спадщина”

Вірші геніального сина України, напрочуд мелодійні та наспівні, надихнули не одного композитора. Адже образи Тарасової поезії присутні у вокальних, камерно-інструментальних, оркестрових, музично-театральних жанрах. Свого часу Лисенко, створивши цикл “Музика до «Кобзаря»”, започаткував своєрідну Шевченкіану, яку доповнили і збагатили його наступники. Особливе місце серед авторів музики до Шевченкової поезії посідає Станіслав Людкевич.

Знайомство Людкевича з поезією Шевченка відбулось ще в гімназійні роки – завдяки вчителеві української мови та літератури Андрію Шахновичу. Зі спогадів сестри композитора Олени Людкевич-Кашубинської: “Професор Шахнович, людина слабовита, ідеаліст, зумів усвідомити гімназійну молодь і щойно від того часу почали вживати між собою української мови, якої з замилуванням вчилися, почулися синами Великої України”. Саме під його впливом майбутній композитор здійснює перші спроби музичної інтерпретації Кобзаревого слова. Однак невдовзі припиняє роботу, бо йому, як визнавав згодом, “вихованому в польській мові і школі на окраїнах наших земель, було спочатку вельми трудно підійти та зрозуміти духа та красу поезії Шевченка”.

Першим завершеним і виконуваним у концертах твором Шевченкіани Людкевича став вокальний квартет “Закувала зозуленька”. Влітку 1899 р. його заспівали ярославські товариші Станіслава на студентському концерті у Раві-Руській. Восени цього ж року пісня як акапельний хор прозвучала на концерті “Львівського Бояна”. А 1911 р., готуючи до вшанування пам’яті Шевченка збірник хорів різних авторів під заголовком “Кобзар”, Людкевич вмістив там і свою композицію у перекладі на мішаний склад.

Наступним у Шевченкіані Людкевича став чоловічий хор “Косар” (із супроводом фортепіано або оркестру). Після успішної прем’єри на Шевченківському концерті 14 березня 1901 р. твір одразу ж увійшов до репертуару “Львівського Бояна”, “Бандуриста” та інших хорів Галичини.

(“Мелодія хору і оркестри вірно достроєна до слів Шевченкових і віддає думки, які містяться в поезії”. “П. Людкевич виступив вперше з більшим твором поважного настрою, а по нім можемо пізнати великий талант нашого музики та стремління видістатися з-під загальних шаблонів” – ось деякі рядки з тодішніх рецензій)

У 1901 році Людкевич розпочав роботу над кантатою “Кавказ”.

До музичної інтерпретації Шевченкового слова композитор підходив з величезною увагою. Про це свідчать його дослідження, в яких автор дає ґрунтовний аналіз поезій Т. Шевченка і музичних творів на його слова (статті “Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка” і “Про композиції до поезій Шевченка”, опубліковані в журналі “Молода Україна” в 1901-1902 рр.)

Над “Кавказом”, цією грандіозною вокально-симфонічною фрескою, С. Людкевич працював понад десять років – від 1901 по 1913. Почав компонувати з другої частини, якій дав назву “Молитва”. Першу частину (“Прометея”) писав у 1904-1905 рр. у Перемишлі. На титульній сторінці автор поставив напис “Присвята російським революціонерам”, маючи на увазі всі уярмлені народи, що повстали проти царської влади. У Перемишлі 1909 р. Людкевич закінчив четверту частину (“Борітеся!”); а третю (“Хортам, гончим слава!”) написав у Львові у 1912-1913 рр. Прем’єри окремих частин відбулись на Шевченківських концертах різних років. І лише 1925 р. “Кавказ” вперше прозвучав у цілості з нагоди відзначення 25-літнього ювілею композиторської діяльності Людкевича. Тоді на концертах 8 і 15 березня в залі Народного Дому виконавцями були хор “Львівського Бояна” і симфонічний оркестр Музичного товариства ім. М. Лисенка; за диригентським пультом був сам автор.

Прем’єру виконання попередила розвідка В. Барвінського на сторінках газети “Діло” з детальним аналізом твору. А після ювілейних концертів він написав ще одну статтю, в якій зазначив: “Чим для німця є “Перстень Нібелунгів” Ваґнера або для чеха симфонічний цикл Сметани “Моя батьківщина”, тим – або й ще чимось більшим – є для нас “Кавказ” Людкевича”.

Ось лише окремі моменти історії виконання кантати-симфонії “Кавказ”.

На Шевченківському концерті 1927 р. твір втретє прозвучав повністю.
Навесні 1941 р. відбувся авторський концерт Людкевича, що став небуденною мистецькою подією для львів’ян. Тоді “Кавказ” вперше виконувався професійним хором “Трембіта” і симфонічним оркестром філармонії під керівництвом Миколи Колесси. У вступному слові музикознавець Василь Витвицький назвав автора справжнім каменярем української музичної культури. А Василь Барвінський в рецензії знову із захопленням писав, що “Кавказ” “від першої до останньої ноти писаний кипучою кров’ю палкого серця. … Музика кантати – це конгеніальна інтерпретація тексту”.

Неймовірним фактом є виконання “Кавказу” у Львові у квітні 1943 року. Тоді на трьох концертах співали мішані й чоловічі хори “Львівського Бояна”, “Сурми” та оперного театру, грав симфонічний оркестр театру, диригував Лев Туркевич. Зі спогадів В. Витвицького: “Концерт треба було повторити ще раз і ще раз, бо за першим разом зала не могла вмістити всієї публіки. Коли ж мова про наших музик, то в ті тижні вони жили просто в полоні Шевченкового слова і Людкевичевої музики. … Можу сказати, що мені довелося пережити небагато таких моментів, коли композитор, мистці-виконавці та численні слухачі мали таке почуття єдности і спільноти, як це було тоді”.

У роки Першої світової війни, перебуваючи в російському полоні у місті Перовську, Людкевич написав три хори: “Чи ми ще зійдемося знову”, “Сонце заходить”, “Ой виострю товариша”. Знаменно, що вірші, які вибрав композитор, Шевченко створив у тим самих краях і в подібних обставинах: у казематі Орловської фортеці та на Кос-Аралі. Після першого виконання хору “Ой виострю товариша” (березень 1920, хор “Бандурист” під керуванням автора) в одній із рецензій писалось: “І в ритмах, і в зворотах мелодії, і в самих мотивах пісні були степовий розмах і сила, гроза і завзяття”.

У 1932 р. у Львові відзначали сорокаліття заснування хорового товариства “Львівський Боян”. Цей ювілей Людкевич відзначив кантатою, в якій використав рядки вірша “До Основ’яненка” – “Наша дума, наша пісня…” (Треба зазначити, що раніше до цієї поезії звернувся Лисенко у кантаті “Б’ють пороги”). Твір прозвучав на урочистому концерті в Оперному театрі під управою автора.

Наступною монументальним твором Шевченкіани Людкевича стала кантата “Заповіт”. І так само, як перед десятиліттями написання “Кавказу”, роботу над нею супроводили ґрунтовні філологічні та музикознавчі студії. Людкевич знову повертається до питання співучості поетичної форми Шевченка та аналізує твори композиторів, починаючи від Вербицького і Лисенка, аж до своїх сучасників.

Кантата прозвучала на ювілейному Шевченківському концерті 1936 року і стала новою вершиною української вокально-симфонічної музики.

Одразу ж після кантати Людкевич написав ще один, так званий малий “Заповіт” для акапельних хорів різного складу – на скорочений текст та з іншим музичним тематизмом.

На виставці представлені також музичні твори інших українських композиторів, більшість з яких видана у першій третині ХХ ст.

Окрему групу експонатів становлять книжкові видання з особистої бібліотеки Людкевича.

Доповнюють виставку програми концертів різних років, оригінальні світлини та 2 акварелі Дмитра Кашубинського, на яких зображені краєвиди Перовська.

Мар’яна Зубеляк,
провідний зберігач фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича

В центрі цієї хорової картини образ народного месника, гайдамаки. Відповідно до змісту вірша хор витриманий в жанрі і стилі українських історичних пісень. Він починається 34-тактовим бравурним, дещо навіть скерцозним, інструментальним вступом в ля-мінорі, в темпі Allegro brioso, який скоро набуває драматичного характеру, ніби ілюструючи завзяту боротьбу (композитор вживає тут ремарку feroce). Закінчується інструментальний вступ висхідною секвенцією з еліпсисом септакордів.

Форма хору тричастинна, але свобідна, індивідуальна. І в цьому хорі композитор прагне детально інтерпретувати поетичний текст, епізоди наспівні чергуються з речитативними, хорові з сольними, гармонічно-акордова фактура з поліфонічною.

Не цитуючи народних пісень композитор вводить в інтонаційний склад мелодики хору типові народно-пісенні звороти дорійського мінору з четвертим ступенем підвищеним, так, як вони звучать в українських історичних піснях, а в кадансах – звороти гармонічного і натурального мінору.

Мелодія поступово набуває розмашистого характеру, з ходами на широкі інтервали, що супроводять слова „тай піду шукати правди і тієї слави…”.

Середня частина – Maestoso ma commodo – вносить тональний, тематичний і темповий контраст. Вона починається в Мі-мажорі, в такті 6/4 (перша частина була в такті 2/4 ). Мелодія її наспівна, плавна, немовби ілюструє широкі степові простори, якими йде народний месник. Вона теж витримана в дусі народних пісень. Це є так звана середина типу розвитку, причому композитор застосовує поліфонічний спосіб розвитку: спершу тему виконують унісоном баси, далі йдуть ще два проведення теми на зразок експозиції фуги, але з незвичними для фуги співвідношеннями, а саме, по тональностях субдомінантового зв’язку. Поліфонічна фактура поступово переходить на акордово-гармонічну та унісонну. Цей фрагмент середньої частини, що ілюструє картину степу і супроводиться кількакратним повторенням слів „а широкими степами, вольними шляхами”, закінчується енгармонічною модуляцією з Фа-мажору в Мі-мажор і творить головну кульмінацію твору.

Третя частина починається скороченим інструментальним вступом, але не повторяє теми першої частини. Якщо цілий цей твір є по суті монологом народного месника, то саме в третій частині переважає унісонний виклад теми, фрази речитативного характеру, а завершує епізод на слова „Щоб брат брата не різали та й не продавали…”, який виконує бас соло. Третя частина являє собою вільний розвиток з повторенням окремих речитативних фраз, в якому весь час міняються темп і динаміка. І тут є епізод „А святе письмо читає…”, якому композитор надає дещо молитовний характер і супроводить ремаркою „Lento poco religioso”. Він виконується без інструментального супроводу, але в хоровому три- й чотириголосному викладі. Мелодія нагадує тему середньої частини, проте вловлюється в ній і подібність з літургічними наспівами.

Заключний розділ – „Щоб брат брата не різали…” – мелодією близький до теми першої частини. Її виконує, як сказано вище, бас соло, а повторяє унісоном хор.

За матеріалами книги: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.

В усіх творах на Шевченкові вірші Людкевич особливо уважно ставиться до інтерпретації кожного слова поета, кожної деталі тексту, шукає відповідних інтонацій та інших виразових засобів.

Настроєм туги за батьківщиною пройнятий і вірш „Сонце заходить”, на слова якого Людкевич створив мішаний хор а капелла, опісля перероблений для чоловічого хору та на мелодекламацію в супроводі струнного квартету. Захід сонця викликає у самотнього поета спогади про далеку Україну. Хор має п’ятичастинну форму, в якій чергуються дві контрастні теми: пейзажна тема заходу сонця і тема спогадів поета. Особливо вражають пейзажні епізоди, в музичному зображенні яких головним виразовим засобом є гармонія. Саме вона передає усі нюанси колориту, ілюструє поступове потьмарення й сумерки. В чотириголосній акордово-гармонічній фактурі композитор веде голоси тонами і півтонами і лише два стрибки на септиму і терцію, що супроводять слова „пташечка тихне, поле німіє” в другому реченні, увиразнюють мелодію. Весь цей початковий восьмитакт звучить на піаніссімо, в ре-мінорі, в темпі Motto largo:

Друга частина хору написана у формі шістнадцятитактового періоду повторної будови. Вона починається словами „Радіють люди, що одпочинуть…” і відповідно до змісту слів вносить повний контраст: паралельний Фа-мажор, темпове і ритмічне пожвавлення (Allegretto moderato і розмір 68 після чотиридольного в першій частині), зміну фактури – її поліфонізацію. В другій частині з’являються і народно-пісенні мотиви (на словах „в темний садочок на Україну”).

Третя частина хору – „Чорніє поле, і гай, і гори” – є неначе продовженням першої. Повертається тональність ре-мінор, чотиридольний такт, темп Motto largo акордово-гармонічна фактура. Ця частина закінчується словами „на синє небо виходить зоря”, які композитор надзвичайно вдало ілюструє енгармонічною модуляцією з Соль-мажору в Сі-мажор, а закріплює Фа-дієз мажор, досягаючи найкращого ефекту для музичної картини зоряної ночі: зоря ніби розквітає на небі. Автор супроводить цей епізод ремаркою „dolcissimo”:

Спокійний, ідилічний настрій переривається раптом болючим окликом „Ой зоре! зоре! – і сльози кануть…”. Так починається четвертий фрагмент хору, який нагадує другий фактурою викладу, розміром, темпом, але в ре-дієз мінорі, з численними  модуляційними відхиленнями.

Лірично-споглядальний характер музики поступово пожвавлюється, з’являються драматичні акценти, які на початку п’ятого епізоду, на словах „Коли забули, бодай заснули…” досягають кульмінації. Композитор використовує тут різко контрастні засоби, динаміку фортіссімо, речитативно-патетичну фразу і ще раз вдається до енгармонічної модуляції, на цей раз з ре-діез мінору у фа-мінор, а далі – в основну тональність ре-мінор:

Хор „Сонце заходить” – один з творів, в якому Людкевич прагнув музично виразити кожен нюанс поетичного слова, виявляючи притому тонку майстерність, і справедливо дослідники творчості композитора зараховують цей хор до його шедеврів.

За матеріалами кн.:

Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.

Поезії Ю. Федьковича від часу їх першої публікації у Львові в 1861 році, стали дуже популярними, їх одразу почали співати як народні пісні, а старогалицькі композитори, попередники Людкевича, складали хорові твори на його слова. Хто саме був автором пісень „Як я, браття, раз сконаю” і „Пою коні при Дунаю” невідомо. Пісню „Пою коні при Дунаю” співала мати Людкевича і від неї він перейняв мелодію цієї пісні. У складеній 1920 року нотографії творів М. Вербицького Людкевич зазначав: „Під іменем Вербицького як автора подаються деколи старі галицькі мелодії „Як ніч мя покриє”, „Там на горі крута вежа (чи межа?), або до слів Федьковича: „Як я, браття, раз сконаю”, „Пою коні при Дунаю” й ін. Однак ніяких автографічних, ані посередніх доказів причетности Вербицького до цих пісень досі не найдено”[1] Тимчасом Й. Волинський у статті про М. Вербицького, поміщеній в посібнику „Історія української дожовтневої музики”, виданому 1969 року під редакцією О. Шреєр-Ткаченко, подає пісню „Пою коні при Дунаю” як твір М. Вербицького, в тональності фа-дієз мінор, в якій пісня опрацьована у Людкевича[2].

За жанром це лірична парубоцька пісня, але з бадьорим маршовим ритмом. Людкевич визначив її характер ремаркою Marciale commоdo. За винятком двох початкових тактів фортепіанного вступу, які звучать форте, весь хор витриманий на піано, і лише в закінченні є невелике крещендо до меццофорте.

Пісня має куплетну двочастинну форму, що складається з заспіву і приспіву. Як в багатьох інших хорах, у заспіві композитор двічі повторяє друге речення, міняючи лише дещо гармонізацію. Приспів, який хор виконує без слів, морморандо, композитор докомпонував до пісні надзвичайно вдало.

Усі виразові засоби, вжиті у цьому хорі, динамічні, тональні й ритмічні нюанси, разом з народно-пісенним складом мелодії, залишають неповторне враження. Пісня „Пою коні при Дунаю” належить до найпопулярніших хорових творів Людкевича.

За матеріалами кн.:

Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1: 1879-1939. – Львів: ПП “Бінар-200”, 2005.

[1] С. Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи, т.1, с.308. Бібліографія творів М. Вербицького.

[2] Історія української дожовтневої музики, с.301-302.

У цьому творі найпереконливіше втілилась провідна тема його творчості – героїка національно-визвольної боротьби і свободи. Композитор завжди з глибоким хвилюванням відгукувався на найважливіші і хвилюючі події сучасності. Тому такою близькою йому була поезія Шевченка, її глибоке громадянське звучання, що надихнуло Людкевича на створення таких полотен як “Кавказ” і “Заповіт”. (У 1964 р., з нагоди 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, за ці твори композитор був удостоєний Шевченківської премії).

До музичної інтерпретації Шевченкового слова Людкевич підходив з величезною увагою. Про це свідчать його дослідження, в яких автор дає ґрунтовний аналіз поезій Т. Шевченка і музичних творів на його слова (статті “Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка” і “Про композиції до поезій Шевченка”, опубліковані в журналі “Молода Україна” в 1901-1902 рр.)

Над “Кавказом”, цією грандіозною вокально-симфонічною фрескою, С. Людкевич працював понад десять років – від 1901 по 1913. Почав компонувати з другої частини, якій дав назву “Молитва”. Першу частину (“Прометея”) писав у 1904-1905 рр. у Перемишлі. На титульній сторінці автор поставив напис “Присвята російським революціонерам”, маючи на увазі всі уярмлені народи, що повстали проти царської влади. У Перемишлі 1909 р. Людкевич закінчив четверту частину (“Борітеся!”); а третю (“Хортам, гончим слава!”) написав у Львові у 1912-1913 рр. Прем’єри окремих частин відбулись на Шевченківських концертах різних років. Так, у березні 1902 р. була виконана друга частина, у травні 1906 – перша, у березні 1911 – четверта, а в березні 1914 – третя частина.

Лише 1925 р. “Кавказ” вперше прозвучав у цілості з нагоди відзначення 25-літнього ювілею композиторської діяльності Людкевича. Тоді на концертах 8 і 15 березня в залі Народного Дому виконавцями були хор “Львівського Бояна” і симфонічний оркестр Музичного товариства ім. М. Лисенка; за диригентським пультом був сам автор.

Прем’єру виконання попередила розвідка В. Барвінського на сторінках газети “Діло” з детальним аналізом твору. А після ювілейних концертів він написав ще одну статтю, в якій зазначив: “Чим для німця є “Перстень Нібелунгів” Ваґнера або для чеха симфонічний цикл Сметани “Моя батьківщина”, тим – або й ще чимось більшим – є для нас “Кавказ” Людкевича. … “Кавказ” є і на довгі часи останеться ще якоюсь Біблією, в якій будучі покоління будуть вичувати незглибиму силу мук і болю української душі та черпати віру на світлу побіду і кращу будучність”.

І дійсно, на всіх поворотах історії нашого народу “Кавказ” демонстрував світові незламність, незнищимість українського духу.

Ось лише окремі моменти історії виконання кантати-симфонії “Кавказ”.

Навесні 1941 р. відбувся авторський концерт Людкевича, що став небуденною мистецькою подією для львів’ян. Тоді “Кавказ” вперше виконувався професійним хором “Трембіта” і симфонічним оркестром філармонії під керівництвом Миколи Колесси. У вступному слові Василь Витвицький назвав автора справжнім каменярем української музичної культури. А Василь Барвінський в рецензії знову із захопленням писав, що “Кавказ” “від першої до останньої ноти писаний кипучою кров’ю палкого серця. … Музика кантати – це конгеніальна інтерпретація тексту”.

Неймовірним фактом є виконання “Кавказу” у Львові у квітні 1943 року. На трьох концертах співали мішані й чоловічі хори “Львівського Бояна”, “Сурми” та оперного театру, грав симфонічний оркестр театру, диригував Лев Туркевич. В. Барвінський, рецензуючи ці мистецькі заходи, наголошував на їхній актуальності: “Під теперішню хвилину не можна було зробити кращого і більш доцільного вибору твору, якого словний зміст тепер так глибоко ворушить наші серця, а його музична інтерпретація, таємною і водночас такою могутньою мовою тонів доходить до найбільш скритих клітин нашої душі”. Зі спогадів В. Витвицького: “Виконання “Кавказу” в залі Львівського оперного театру відбулося при спонтанній реакції слухачів. Концерт треба було повторити ще раз і ще раз, бо за першим разом зала не могла вмістити всієї публіки. Коли ж мова про наших музик, то в ті тижні вони жили просто в полоні Шевченкового слова і Людкевичевої музики. … Можу сказати, що мені довелося пережити небагато таких моментів, коли композитор, мистці-виконавці та численні слухачі мали таке почуття єдности і спільноти, як це було тоді”. (В. Витвицький. Станислав Людкевич зблизька //Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / упоряд. З.Штундер. 2-е вид. – Жовква-Львів, 2014. – С.139-140)

Ось уже понад століття “Кавказ” С. Людкевича хвилює серця слухачів. До цього грандіозного вокально-симфонічного полотна звертаються провідні виконавці. У програмах, які зберігаються в архіві Людкевича, зазначені імена диригентів Миколи Колесси, Стефана Турчака, Івана Юзюка, Володимира Сіренка, Володимира Колесника. Полум’яні заклики Шевченка “Не скує душі живої”, “Встане правда! Встане воля!”, “Борітеся – поборете!”, втілені в геніальній музиці Людкевича, – і в наші дні не втрачають своєї актуальності. Яскравим свідченням цього є мистецький проект Мирона Юсиповича, здійснений до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Мар’яна Зубеляк

Взаємооцінка обох діячів бере початок з 1898 р., коли І. Франко усно іронічно схвалив виконаний на ювілейному концерті твір С. Людкевича «Вічний революціонер», а згодом – 1901 р. статтю композитора «Наші співаки а народна справа», опубліковану у журналі «Молода Україна». 1905 р. І. Франко високо оцінив перше число журналу «Артистичний вістник», який виходив під редакцією С. Людкевича та І. Труша, і тоді ж опублікував там свою статтю «Думки профана на музикальні теми». 1906 р. С. Людкевич прислухався до порад Каменяра щодо класифікації народнопісенного матеріалу, який був зібраний О. Роздольським і розшифровувався композитором для публікації окремим збірником. Збірник «Галицько-руські народні мелодії», що вийшов як два випуски «Етнографічного збірника НТШ» в 1906-1907 рр. здобув високу оцінку І. Франка на сторінках «Літературно-наукового вістника» і вивів українську фольклористику на чільне місце в Європі. На виставці експонуються примірники журналів «Молода Україна», «Артистичний вісник», обкла­динку збірника «Зів’ялі листки», фото членів редакції «Артистичного вістника», збірник С. Людкевича–О. Роздольського.

С. Людкевич впродовж майже 70 років творчої діяльності постійно звертався до Франкових текстів і сюжетів. Виставка експонує автографи і публікації більшості з цих творів. Після хору з оркестром «Вічний революціонер», виконаного 1898 р. на 25-літньому ювілеї творчої діяльності І. Франка, С. Людкевич вже по смерті письменника 1924 р. створив симфонічну поему «Каменярі», використавши в ній мелодію пісні «Не пора». Твір цей виконувався на Франківській академії з нагоди відкриття надмогильного пам’ятника І. Франкові на Личаківському цвинтарі.

У підготовці до вшанування 25-тих роковин смерті письменника, 1941 р. композитор створив кантату «Наймит», хор з оркестром «Конкістадори» та солоспів «Восени». На жаль, воєнні події перешкодили проведенню урочистих заходів, присвячених пам’ятній даті. У ті ж роки С. Людкевич написав статтю «Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору» (1939-1940) та опублікував свій спогад про письменника «Перший Франківський концерт» (1942). А до вшанування 100-річного ювілею І. Франка, який постановою Всесвітньої Ради Миру 1956 р. відзначався у всесвітньому масштабі, композитор створив симфонічні поеми «Мойсей» (драматична картина на основі заключного розділу однойменної поеми), «Не забудь юних днів», а також «Монолог Мойсея» («О Ізраілю…») для голосу з оркестром, а також написав статтю «Іван Франко і музика». Останній твір С. Людкевича на Франківський текст – солоспів «Коваль», створений 1967 р.

Пропонована виставка Іван Франко у житті та творчості Станіслава Людкевича побудована на матеріалах фонду Станіслава Людкевича, який зберігається у його домашньому архіві.

 Яким Горак, кандидат мистецтвознавства

Після прем’єрного виконання вона міцно ввійшла до репертуару жіночих та дитячих хорових колективів Галичини. Вже понад століття “Гагілка” залишається одним з найулюбленіших творів серед шанувальників української музики.

1.За мир! – чоловічий хор з супроводом фортепіано, слова Володимира Сосюри. Написано у вересні 1939 р. Рукопис.

2.Інтернаціонал – чоловічий хор а капелла, написано 1939 р., рукопис не зберігся.

3.Вітальна пісня – мішаний хор а капелла, слова Максима Рильського, написано 1940 р. Рукопис.

4.Дівоча пісня гніту – чоловічий і мішаний хор з сопрановим соло, на основі галицької народної пісні про панщину, в супроводі оркестру. Хор закінчений 25 лютого 1940 р. Рукопис.

5.Конкістадори – чоловічий хор з супроводом симфонічного оркестру або фортепіано, слова Івана Франка. Написаний 1939-1940 р., виданий літографією 1940 р.

6.Наймит – кантата на мішаний хор з супроводом оркестру, в трьох частинах, слова Івана Франка. Написано 1940-1941 рр.

7.Хто живий уставай – чоловічий хор з супроводом фортепіано або симфонічного оркестру, слова Василя Пачовського з драми “Сфінкс Європи”. Написаний у 1914 р., а в 1941 відредагований.

8.Восени – солоспів для альта або тенора з супроводом фортепіано. Слова Івана Франка. 1940 р.

9.Симфоньєта – для симфонічного оркестру. Написано 1940-1942 р. Рукопис.

10.Гей браття м олодці – чоловічий хор з супроводом фортепіано, слова Степана Руданського. Написано 1942 р.

11.Сарабанда, Сальтарелло – скрипкові мініатюри. Написано 1942 р.

12.Колядниця – різдвяна увертюра для симфонічного оркестру з заключним хором. Написана 1942 р., закінчена 14.VІІІ. 1943 р. в Ярославі.

13.Похорон отамана (на тему народної пісні “Ой що ж бо то та й за ворон”) – фортепіанна п’єса написана 1942 р. в характері похоронного маршу, присвячена пам’яті Миколи Лисенка. Видана 1944 р.

14.“Мала романца” – фортепіанна п’єса написано на мелодію народної пісні “Чи се тая криниченька” 1942 р., видана 1944 р.

15.“Квочка” – фортепіанна п’єса, написана 1942 р., видана 1944 р.

16.Скерцо – фортепіанна п’єса, написана 1942 р., видана 1944 р. українським видавництвом у Кракові.

17.“Христос родився, славіте!” – збірник 19 коляд і щедрівок для чоловічий хору а капелла в редакції С. Людкевича. У збірнику вісім обробок С. Людкевича: Новая радість, У Вифлеємі, Нова радість стала (галицька), Возвеселімся, Дивная новина, А у місті Русалимі, Ходив, походив, В полі, в полі. Написано 1942 р., видано 1943 р.

18.“Слава во вишних Богу” – збірник 17 коляд і щедрівок для мішаний хору а капелла в редакції С. Людкевича. У збірнику вісім обробок С. Людкевича: Бог предвічний, Возвеселімся, Нова радість стала, Во Вифлеємі, Небо і земля, Радість нам ся явила, Дивная новина, Чи дома, дома. Написано 1942 р., видано 1943 р.

19.В крові Скупані знамена – мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Петра Карманського, написано 1.ІV.1944 р.

20.Проект гімну УРСР – мішаний хор, написано 1945 р. Не зберігся.

21.Концерт для скрипки з супроводом фортепіано і оркестру. Написано 1945 р.

22.Варіації на народну тему для скрипки з супроводом фортепіано. Написано 1945-1946 рр.

23.П’єса для скрипки з супроводом фортепіано на мелодію народної пісні “Ой зацвіли фіялочки”, написано 1946 р.

24.Колискова №2 для скрипки з фортепіано. Написано 1946 р.

25.Голосіння (“Із невиспіваних пісень”) – для скрипки з фортепіано. Написано 1946 р.

26.“Кізочка з колядою” – п’єса для скрипки з фортепіано. Написано 1946 р.

27.Пісня юнаків (або Рондо юнаків) – симфонічна поема у формі рондо. Написано 1945 р., вперше виконано 20.Х.1946 р. Видано 1959 р. в Москві.

28.Дніпро – симфонічна поема. Написано 1946 р., вперше виконано 1947 р.

29.Гімн України 1946 р. (“Гей, Україно, в бурю-негоду”) слова С. Людкевича, для мішаного хору. Написано 1946 р., твір незакінчений.

30.“Сирітка”, “Стара пісня”, “Марш”, “Романс” – п’єси для фортепіано педагогічного репертуару. Написано 1946 р.

31.“Олекса Довбуш” – опера написана в 1946-1955 рр. на власне лібрето композитора.

32.Увертюра до опери “Олекса Довбуш” написана 1947-1948 рр. Вперше виконана у травні 1949 р. на виїзному пленумі у Львові.

33.Гей слов’яни – мішаний хор на слова Максима Рильського. Написано 4.І.1947 р.

34.Жалібний марш – для фортепіано. Написано 1947 р.

35.“Привіт Москві” – мішаний хор з супроводом фортепіано або а капелла, слова Максима Рильського, написано 29 серпня 1947 р.

36.Концертний марш – для духового оркестру. Написано 1948 р.

37.Фортепіанне тріо fis-moll – написано 1919 р., друга редакція 1948 р.

38.Фортепіанний концерт d-moll у двох частинах, створений 1916 р., друга редакція 1949 р.

39.Пісня про Сталіна – мішаний хор з супроводом фортепіано або оркестру, слова Тиміша Одудька. Написано 1949 р. У 1959 р. текст пісні відредаговано під заголовком “Пісня про возз’єднання”.

40.Хоровод для струнного квартету, написано 1950 р. Вперше виконано 2 січня 1951 р. у Львівській Спілці композиторів.

41.Балада для струнного квартету, написано 1950(?) р.

42.Прикарпатська симфонія, написана 1951 р., видана 1969 р.

43.Нова редакція кантати-симфонії “Кавказ” у 1951 р.

44.“Буря мглою небо кроет” – мішаний хор а капела, слова Александра Пушкіна. Написано 1951 р., видано 1979 р. в Києві у зб. “Бібліотека хормейстера”.

45.Фортепіанні п’єси для педагогічного репертуару: Молдавський танок, написано 1952 р., видано 1953 р., Заклик, Школярська пісня, Стара пісня, Старовинний вальс, Старий мандрівний музикант, Valse lente на тему народної пісні “Ой ти дівчино зарученая”.

46.Балада у формі варіацій на тему народної пісні “А із ночі, із вечора”. Жанрові варіації для фортепіано. Написано 1954 р., видано 1961 р.

47.Фортепіанна п’єса на тему народної пісні “Журу я ся, журу”.

48.Менует – п’єса для фортепіано, написана 1953 р.

49.Опера “Олекса Довбуш”. Клавір опери переписаний 1954 р.

50.“Ой то не тополя” – солоспів для сопрано або тенора з супроводом фортепіано, слова Олекси Новицького. Написано 1954 р. (в рос. перекладі назва пісні “С родной Москвою”).

51.Веснянка – мішаний хор з супроводом фортепіано. Слова Олекси Новицького, написано 1954 р.

52.Ноктюрн – п’єса для фортепіано з педагогічного репертуару. Написано 1954 р.

53.Сюїта танцювальних жанрів. Педагогічний репертуар, 1954 р.: Менует, Дівочий хоровод на тему народної пісні “Ой на горі пшениченька”, яку Людкевич використав у середній частині “Симфонічного танку” у 1906 році, Застольна, Valse lente, Шумка або Гавот, Berceuse, Чабарашка.

54.Два запорозькі марші для духового оркестру, які інструментував і аранжував Б. Шейко, 1954 р.

55.Обробки українських народних пісень для тріо сестер Байко і для соло Марії Байко. 1950-ті роки.
Для тріо: В калиновім лісі, Розвивайся ти дубочку, Гагілка, Як ніч мя покриє. Аранжування С. Людкевичем творів: Івана Лаврівського “Осінь”, “Красна зоре”, “Заспівай ми, соловію”, “Річенька”, Миколи Леонтовича “Ой устану я в понеділок”.
Для сопрано соло: “Марусенька по саду ходила”, Далас мене, мамцю”, “Ой ти, дівчино зарученая”, Ой там із-за гори”, “Ой співаночки мої”, “Та не жур мене, моя мати”, “Ой продала дівчинонька серце”, “Та не спав я нічку”, “Ой ти, зоре вечірняя”, “Ой ти мій миленький”, “Залітай, залітай”, “Чи се тая криниченька”, “Там на горі крута межа”, “Ой нависли чорні хмари”, “Ой кум до куми залицявся”, “Ліщина, ліщина”, “Ой вийду я за ворота”. Останні записував від С. Людкевича Мирослав Корчинський у 1970-х роках.

56.Симфонічна поема “Наше море” з заключним хором на слова Олександра Олеся “В хмарах сурми загриміли”. Закінчив у жовтні 1955 р.

57.Веснянки – мішаний хор з супроводом фортепіано та жіноче тріо а капелла, на слова Олекси Новицького, написано 1954 р. Вперше виконано “Трембітою” 29.Х.1955 р.

58.Привіт Львову – мішаний хор з супроводом фортепіано написано на слова Петра Дорошка до 700-ліття Львова 1956 р. Композитор почав писати цей хор 1944 р.

59.“Як ніч мя покриє” – обробка старогалицької пісні для тріо а капелла, написано 1956 р.

60.Кантата “Наймит”, друга редакція, 1956 р.

61.Хор “Вічний революціонер” – друга редакція, 1956 р.

62.Тихий вечір – фортепіанна п’єса на тему Йоганнеса Брамса, написано 5.ІV.1956 р. Рукопис.

63.Симфонічна поема “Не забудь юних днів”, присвячена Іванові Франкові, написано і вперше виконана 1956 р. Вид. 1984 р.

64.Редагування опери “Бах-Кохба”, 1956. Оперу композитор не завершив.

65.Монолог Мойсея – “О Ізраїлю, якби ти знав” за поемою Івана Франка “Мойсей”, для тенора з супроводом оркестру або фортепіано, написано 1958 р.

66.Молодіжний фортепіанний концерт, написано 1958 р. Рукопис.

67.Концерт для фортепіано з оркестром fis-moll, написано 1959 р., видано 1969 р.

68.Балада для струнного квартету у формі варіацій на тему народної пісні. Написано 1959 р.

69.Каменяреві – чоловічий хор з супроводом фортепіано на слова Андрія Шмигельського. Написано 1956, видано у Києві 1960 р.

70.Хоровод для струнного квартету, написано 1959 р.

71.Ой ти, дівчино, з горіха зерня – солоспів для сопрано з супроводом фортепіано на слова Івана Франка, написано 1960 р.

72.Журавлями в небо линуть – чоловічий хор а капелла, слова Олександра Олеся. Написано 1959 р., видано у зб. “В одній сім’ї”.

73. “Запорожець за Дунаєм” – Людкевич редагує свою вставну дію до цієї опери. 1960 р.

74.Застольна пісня – п’єса для фортепіано, написано 1960 р., видано 1961 р. у Києві, присвячена пам’яті Володимира Старосольського.

75.Симфонічна сюїта Ля-мажор – написано 1963 р.

76.Симфонічна поема “Мойсей” за поемою Івана Франка, написано 1961 р., вперше виконана 15 січня 1962 р. Рукопис.

77.“Гей браття молодці” – чоловічий хор а капелла на слова Степана Руданського, написано 1963 р.

78. “Голоси Карпат” (або “Наші гори”) – симфонічна поема, написано 1963 р., рукопис. Вперше виконана на авторському концерті в грудні 1964 р.

79.“Голосіння” – п’єса для скрипки з супроводом фортепіано, написано 1963 р.

80.Пісня кайданників (каторжників) – чоловічий і мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Павла Грабовського. Партія фортепіано не записана. Написано 1964 р.

81.Соловейко і сирітка – солоспів для сопрано з супроводом фортепіано, слова Павла Грабовського, написано 1964 р.

82.Морська баркарола – солоспів для тенора з супроводом фортепіано на слова Павла Грабовського. Написано 1965 р.

83.Чакона – для симфонічного оркестру, 15 варіацій на мелодію “Христос воскресе”. Написано 1964 р.

84.Соната для скрипки з супроводом фортепіано. Написана 1965 р., видана 2004 р. у Львові.

85.Увертюра-фантазія на тему народної драми “Ой не ходи, Грицю”, написано 1965 р.

86.Заповіт піонерам – мішаний хор з супроводом фортепіано, слова Олександра Олеся. Написано 1966 р., вид. 1967, виконано 21.ІІІ.1967 р.

87.Ой зацвіли фіялочки – обробка народної пісні, написано 1967 р.

88.Коваль – солоспів для баса з супроводом фортепіано, слова Івана Франка, написано 1967 р.

89.Старовинний вальс – п’єса для фортепіано, написано 1968 р.

90.Цикл малих квартетів перероблених з фортепіанних п’єс (“Веснянка”, “Листок з альбому”, “На чужині” за Іваном Лаврівським). Написано 1967 р.

91.Обробки народних пісень, написано 1967 р.:
Їде Харко із Жаботина – для тенора з фортепіано.
Ой летіла бомба – для тенора з фортепіано.
Ой ходив чумак – для мішаний хору а капелла і тенора з супроводом фортепіано.
У Києві на риночку – чумацька пісня для чоловічий і мішаний хору а капелла.
Ой погнала дівчинонька ягнятонька в поле – комічна дяківська пісня, міш хор а капелла.
Ой ішли наші славні запорожці – історична пісня для чоловічий хору а капелла.
Ой під гаєм зелененьким – для чоловічий хору а капелла.
Ой не жалуй дівко перстенечка – лемківська пісня, для сопрано з супроводом фортепіано.

92.Вісім мініатюр для струнного квартету, написано 1968 р.
Старовинна пісня
Малий романс
Школярська пісня (Веселе хлоп’яче життя)
Колискова № 1
Колискова № 2
Сирітське голосіння
Хоровод (Веснянка)
Кізочка з колядою.

93.П’єси для мішаного квартету, написано 1968 р.

94.Чабарашки на симфонічний оркестр, написано 1969 р.

95.Симфонія Ля-мажор в чотирьох частинах, написано 1968 р.

96.Бурлеска і Вальс, записані З. Штундер 1969 р.

97.Обробки народних пісень:
“Ой дівчино ти моя” – для чоловічий і мішаний хору а капелла,
“Ой не спав я нічку” – для мішаний хору а капелла,
“Ой їхав Харко” – для тенора з супроводом фортепіано або бандури,
“Там на горі крута межа” – для сопрано або тенора з супроводом фортепіано,
“Ой летіла бомба” – для мішаний хору а капелла.
Записала З. Штундер від С. Людкевича на початку 1970-х рр.

98.Зіроньки – солоспів для тенора з супроводом фортепіано, слова Юрія Федьковича, 10.VІ.1972 р. Записав Мирослав Корчинський.

99.Лісова казка (або – Казка дрімучого лісу) – п’єса для камерного оркестру і для фортепіано, написано в 1960-і роки.

100.Лебедина пісня – п’єса для симфонічного оркестру, написано 1969 р. (в плані Людкевича була симфонічна поема), твір незакінчений.

101.Симфонічна сюїта в 4 частинах: 1. Призиви і мрії, 2. Сирітська пісня, 3. Чабарашка (Скерцо), 4. Фінал. Партитура і клавір незакінчені.

102.Шість фортепіанних мініатюр, написано 1970 р.:
Стара пісня
Сирітка
Танок на молдаванську тему
Жалібний марш
Скерціно
Кізочка з колядою

103.Танець кістяків – симфонічна поема. Партитуру записав Мирослав Корчинський, нову назву поеми “Подвиг” дав Анатоль Кос-Анатольський. Написано 1971 р. Вик. 16.V.1974 р.

104.“У тієї Катерини” – мішаний хор а капелла, слова Т. Шевченка, написано 1969 р. Записав Мирослав Корчинський. Вид. 1970 р.

105.В палкому коханні – солоспів для сопрано у супроводі фортепіано, слова Уляни Кравченко. Записала від С. Людкевича З. Штундер 1974 р.

106.Не вмре моя пісня – солоспів для сопрано з супроводом фортепіано, слова Уляни Кравченко. Записала від С. Людкевича З. Штундер 1974 р.

За книгою: Зеновія Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 2.
(Львів, 2009)