Дивіться відеозапис на YouTube каналі Меморіального музею Станіслава Людкевича: https://www.youtube.com/watch?v=TLvyn466cic

Спікери:

• Мирон Юсипович, диригент, народний артист України
• Іван Юзюк, диригент, народний артист України
• Іван Остапович, диригент, директор Львівського органного залу
• Ярослава Матюха, піаністка, заслужена артистка України
• Яким Горак, музикознавець, кандидат мистецтвознавства
• Володимир Сивохіп, диригент, заслужений артист України
• Володимир Пасічник, редактор з нобору нот, кандидат мистецтвознавства
• Михайло Кобрин, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові (відділу Меморіальний музей Станіслава Людкевича)

Симфонієта у чотирьох частинах (1940-1942)

Пісня юнаків (1945-1946)

Наше море (1954-1955) 

Наші гори (1963)

Танець кістяків (1972)

Партитура та поголосники видання розміщені у вільному доступі, для завантаження натисніть на посилання нижче:

Партитура видання

Поголосники видання

Виконання вказаних творів Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії та диригентом Володимиром Сивохіпом – слухайте за посиланням:
​​ Людкевич. Спадщина | Liudkevych. Heritage

Команді музею буде радісно дізнатися про дослідження чи виконання вказаних творів завдяки новітньому виданню творів Станіслава Людкевича. Ми будемо вдячні отримати від вас відгук про роботу з партитурами, а також просимо використовувати хештег #ЛюдкевичСпадщина та позначати сторінки Меморіального музею Станіслава Людкевича.

З повагою, команда музею та проєкту “Людкевич. Спадщина”

З ініціативи музею композитора та за підтримки Українського культурного фонду розпочалося оцифрування рукописів та видання симфонічної спадщини композитора. Перший том видання, що побачить світ цієї осені, міститиме твори для симфонічного оркестру, створені в період радянської окупаційної влади 1940-1970 рр. Вони залишаються найбільше недооціненими музичною спільнотою, однак на думку працівників музею – у творах радянського періоду композитор «зашифрував» україноцентричний зміст.

Як найстаршого за віком корифея української музики, до Людкевича не застосовували жодних репресій, а сам композитор неодноразово проявляв не тільки громадянську мужність, глибоке національне переконання і стійкість у протистоянні радянському режиму, хоч твори його зазнавали ідеологічної критики, та навіть штучно гальмувалося їх виконання і видання. Як говорив сам Людкевич: «не міг я якось навчитися творити на наказ всякі хвальні гимни про «радісне» життя». Тож зростаючий інтерес композитора до симфонічного жанру в радянські роки пояснювався намаганням композитора уникнути творів на диктовану владою тематику.

До першого тому новітнього видання творів композитора ввійдуть Симфонієта і чотири симфонічні поеми – «Пісня юнаків», «Наше море», «Наші гори» («Голоси Карпат»), «Танець кістяків». Окремі твори реконструйовані вперше: Симфонієта досі жодного разу не прозвучала повністю: за радянських часів одна з частин твору – Скерцо не виконувалася, зокрема, через використання цитати української жартівливої пісні.

До прикладу, у симфонічній поемі «Наше море» композитор застосовує хор на текст поезії Олександра Олеся «В хмарах сурми загриміли», однак вносить суттєві зміни у текст. Найприкметніша з них, що один з рядків вірша у поета звучить: «Мертве море ожило», а Людкевич замінює на «Наше море ожило!». Ця зміна стала основою для назви твору і вона показує, що поетичний текст інтерпретувався композитором не просто як картина морського шторму, а символічно, з алюзією громадсько-політичне життя, долю українців.

На титульній сторінці «Пісні юнаків» рукою С. Людкевича простим олівцем від середини сторінки зазначено: «Пісня юнаків. Присвячено українським партизанам вітчизняної війни». У формулюванні присвяти має місце неоднозначність: адже на час створення твору українськими партизанами вважалися ті, що боролися за незалежність України.

Усі зазначені твори прозвучать на концерті-презентації проєкту «Людкевич. Спадщина», що відбудеться 15 жовтня у Львівській національній філармонії імені М. Скорика. Музичну редакцію творів здійснила львівська композиторка, лауреатка Національної премії України імені Т. Шевченка Богдана Фроляк, а виконавцями стануть Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії та диригент Володимир Сивохіп.

Стан рукописів Людкевича із фондів музею, на жаль, псується з плином часу – особливо вицвітають автографи, писані олівцем самим композитором. Тому є велика необхідність у продовженні проєкту, і за словами директора музею Михайла Кобрина, «ми маємо амбітну ціль до 2029 року, а саме до 150-ліття композитора, оцифрувати і видати всю нотну стадщину Станіслава Людкевича!».

Пресслужба музею:
Стефанія Олійник, музикознавиця, комунікаційна менеджерка грантових проєктів
+38 (097) 680-28-05 (Viber, Telegram, WhatsApp), stefaniia.oliinyk@gmail.com

Захід відбудеться 22 січня 2023 о 14:00 в меморіальному музеї Станіслава Людкевича.

Станіслав Людкевич понад 40 років співпрацював із хоровим товариством “Львівський Боян” – як композитор, диригент, член правління, піаніст, музичний критик, співак-хорист. Свого часу він писав, що товариство “для мене остає все одним з найсимпатичнійших і найдорожчих, якому хотів би я присвятити найкращу частину моїх думок і змагань”. Саме робота з “Бояном” давала Людкевичу можливість пізнати таємниці хорового письма й почути звукове втілення своїх творчих задумів. Адже цей колектив був першим виконавцем майже усіх хорових творів композитора – відмініатюр до розгорнутих вокально-симфонічних полотен.

В особистому архіві Людкевича зберігаються численні матеріали, які ілюструють цю тривалу й багатогранну співпрацю: документи, фото, програми концертів, рукописи й друковані видання музичних творів, пам’яткові речі.

Наша розмова ще не розпочалася, як Оксана сіла за рояль та почала грати й запрошувати слухачів для імпровізації з нею. Композиторка каже: “Якщо музику не випустити, то не можу спати” і одразу розповідає пов’язану з цим традицію: Оксана завжди вірила в приказку ”як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш”, тому завжди о 12 годині бігла до роялю, щоб заграти, бо весь наступний рік хотіла грати. Камерна кімната почала наповнюватися музикою і теплими емоціями. Модерувала цей вечір піаністка, експертка Львівської національної філармонії та старший науковий співробітник музею Станіслава Людкевича Марта Кузій.

Як і годиться, розмову із гостею розпочали із запитання чому вибір впав саме на музику. У сім’ї композиторки ніхто не був музикантом, але була бабуся, яка побачила у ній талант і відправила до хорової музичної школи “Зоринка”, яка вимуштрувала Оксану і саме там вона зрозуміла, що хоче бути музиканткою. Це сталося саме завдяки їхньому керівникові, який фанатично і з любов’ю ставився до своєї справи. Як розповідає Оксана: їхній викладач зумів створити “міні-державу” із дітей, які були так віддані музиці, що якби він сказав їм піти на москву, то вони пішли б. Потім Оксана продовжила свій шлях у Школі мистецтв імені Ігоря Герета, а після у Тернопільському музичному училищі. Композиторка каже, що освіта є величезним плюсом, адже завдяки ній з’являється відчуття форми, гармонії, музичної логіки.

Далі мова зайшла за унікальність і сучасну класичну музику. Марта Кузій зауважує, що треба бути досить сміливим, щоб писати і виконувати музику в такому стилі, як пише композиторка в академічному середовищі, але Оксана віджартовується й кажу, що не вважає себе сміливою, бо пише музику в тональності. Винайти щось унікальне, своє можна лише тоді, коли не шукаєш засоби, а коли музика йде від серця, бо лише наша фантазія необмежена. Тут ми послухали перший твір музикантки, написаний у 9 років та іншу композицію, написану вже в училищі.

• Чому людина обирає такий шлях сучасної класичної музики?

“Тут не я обирала шлях, а шлях обрав мене”, – відповідає Оксана. Раніше вона пробувала написати щось в додекафонії, але це було повністю проти її природи: найкраще в неї виходило писати в тональності. Композиторка розповідає одну історію, коли вона написала фантазію для двох флейт на фортепіано в імпресіоністичному стилі, яку виконали в Кракові, а в Україні ні, бо сказали: “Як можна писати музику в тональності у 21 столітті?” Після цього вона на деякий час залишила композицію до того моменту, поки музика сама не полилася з неї. Вона остаточно зрозуміла, що її “душа співає в тональності”.

• Що Ви відчували, коли Вашу музику не сприймали?, – запитує Марта.

“Хотілося попрощатися з композицією”. Цікаво те, що Оксана ніколи не навчалася на композиції, хоча її запрошував Ігор Щербаков (голова Національної Спілки композиторів України) у Київ на навчання, вона все-таки вона обрала фортепіанний відділ у Львові. На запитання “Кому подобається Ваша музика?” Оксана відповідає, що усім, крім професійних музикантів. З однієї сторони, її музика професійна та масова, а з іншого – це кітч.

“Якби треба було ідентифікувати себе якось до конкретного стилю, то скоріш за все це була б неокласика”, – каже Оксана і додає, – “цей стиль не є чимось чистим, бо музика більш схильна до мінімалізму. Вона проста, але зачіпає”. Саме неокласика може дати трохи спокою, особливо тоді, коли навколо хаос, тривога і багато стресу.

Під час зустрічі ми послухали декілька творів Оксани Стечишин у її виконанні: “Колискова”, “Ностальгія” та ранні її твори.

На запитання “Як можна зрозуміти, що твоя музика точно твоя?” Оксана розповідає цікаву ситуацію з свого студентського життя: якось, коли вона навчалася в музичному училищі, вона придумала музичну тему і думала, що вона геніальна та єдина в своєму роді. Коли дівчина прийшла до своєї викладачки та заграла мотив, вона зіткнулась з величезним розчаруванням, адже це виявилась тема 9 симфонії Дворжака. Тому, мабуть, обізнаність та якомога більше аналізу музичних творів є шляхом до того, щоб віднайти власний музичний стиль.

Оксана Стечишин вирізняється своєю відкритістю до музикування, кооперацій, але їй іноді складно знайти когось, щоб просто пограти. Вона зауважує, що академічні музиканти дуже закомплексовані й відірвані від життя, мають багато обмежень і блоків. На запитання “Де б Ви хотіли, щоб виконували Вашу музику і яка цільова аудиторія?” відповідає, що це точно не консерваторія: повинен бути камерний зал, де люди сидять на м’яких подушках п’ють чай і відпочивають, а музика має їх заряджати та надихати.

Наших гостей ми завжди ми запитуємо про творчість під час війни, адже цікаво як професійні музиканти реагують на такі кризові обставини. Оксана розповіла, що перші два місяці була у фрустрації і майже нічого не пам’ятає, але грати та писати вона не могла. Вона згадує, як дізналась про новину про більш ніж 100 загиблих дітей у війні і якось у фейсбуці вона наткнулась на вірш Мар’яни Савки “Спи, моя ластівко”. В цей момент її емоції вилились у музику до вірша, який став колисковою для дітей України.

Цього літа Оксана задумала і втілила ідею видати ноти до українських пісень для дітей. Зараз всі діти співають “Ой у лузі червона калина…”, “Стефанію” і саме це треба використовувати, щоб пришпилювати любов до музики. Крім цього, недавно Оксана Стечишин видала обробку до різних українських пісень під назвою “Нумограй”, твори з яких ми також пограли цього вечора, запросивши до гри слухачів із залу.

Наприкінці відкриємо інтригу: то коли ж композитор щасливий? На це питання Оксана одразу відповідає, що тоді, коли його музику грають! Для Оксани композиція – це про самовираження і про те, щоб залишити якийсь слід, щоб бути почутою. Такими контрастними бувають відповіді музикантів! Ця зустріч залишила теплу і відкриту атмосферу, а після неї слухачі мали змогу поімпровізувати за роялем разом з Оксаною. Запрошуємо слідкувати за новинами, адже це не остання зустріч у проекті “Правнуки Людкевича”!

Христина Марчак

13 листопада 2022 року перший поверх Меморіального музею Станіслава Людкевича наповнився людьми – відбулась перша зустріч із циклу “правнуки Людкевича”. Цей цикл присвячено не прямим нащадкам композитора, яких властиво ж і не було, але професійним послідовникам: учням, студентам, котрих часто називають “дітьми”, а вже їх учнів – “внуками”, наші ж гості вже можуть вважатись правнуками!

Слухачі завітали до фортепіанної кімнати музею, щоб поспілкуватись з харківським композитором Іваном Пахотою, послухати фрагменти його творів та задати всі питання, які їх турбують. Модерувала зустріч піаністка та музикознавиця, експертка Львівської філармонії Марта Кузій – разом з Іваном вони вчились у Львівській музичній академії.

На зустрічі встигли поговорити про становлення Івана як композитора; про головне в діяльності композитора; про навчання композиції та проблеми, з якими стикається сучасний композитор в Україні; про музику в повсякденні та музику елітарну.

Іван Пахота вчився у Львівській музичній академії, де його називали «східняком», бо приїхав він з Харкова, де закінчив десятирічку. Коли ж він повернувся на Схід, там вже став «західняком», бо ж розпочав свою композиторську діяльність у Львові.

Згадував, що йому дуже поталанило – тут, у Львові, було кому виконувати його музику: концерти для інструментів з оркестром і камерна музика займали основну частину його доробку, зараз же найзручнішим виконавським складом композитор називає симфонічний оркестр – наголошує на важливості колористики в музичних творах. Взірцями колористів для нього були і залишаються Моріс Равель та Олів’є Мессіан.

На питання «Чому взагалі композиторам хочеться творити?» відповідає коротко, порівнюючи музику із поезією: пишуть тоді, коли хочуть донести людям якусь думку. Проте просто бажання недостатньо – Іван вважає, що композитор в першу чергу має бути аналітиком і вміти працювати з музичною формою, а також знати про все, що вже було зроблено до нього, щоб розуміти, чи є його творчість актуальною. На своєму прикладі згадує, що вважав мелодику неактуальним засобом вираження, тож виражав свої думки переважно структурами: кластерними побудовами та гармонією.

Під час зустрічі ми мали нагоду послухати три фрагменти його творів, один з яких наживо виконала Марта Кузій, а саме – уривок з Концерту № 2 для фортепіано з оркестром. В основі цього твору – боротьба індивіда з масами, що виражена в розгорнутих фортепіанних речитативах на противагу оркестровій масі.

Згадує музикант також про труднощі, що виникали з виконанням його творів – не один раз його твори виконувати та диригувати відмовлялись – вважали їх заскладними і працювати над ними не хотіли.

Варто згадати, що Іван Пахота є директором конкурсу композиторів імені Лятошинського і називає його можливістю для композиторів мобілізувати себе, довести до кінця почате творіння і, врешті, зрозуміти, що музикою також можна заробляти гроші. Це питання є болючим, бо, як каже музикант, зараз композитору доводиться працювати на кількох роботах, щоб забезпечити себе: «Мистецтво прибутковим не буває». В наш час композитор має бути і менеджером, і поліграфом, і займатись пошуком приміщення та виконавців – це все вимагає багато часу. Постає ще одне важливе питання: звукозапис та поширення творів композиторів. Хто має керувати цим процесом і де шукати фінансування?

Важливим питанням постало також написання і виконання музики під час війни. Іван, перебуваючи в місті, яке постійно обстрілюється, каже, що зараз перебуває в стані постійної невідомості та очікування – без вибухів вже стає менше комфортно, ніж з ними, тиша стає некомфортною. Обговоривши це, композитор дійшов до висновку, що пережити подію, переосмислити її та вилити в музику можна лише після її завершення, бо в процесі осягнути війну майже неможливо.

Закінчилась зустріч багатообіцяючими словами «Композиція – це не про щастя». А про що тоді композиція? Це питання ми ставитимемо всім музикантам, з якими відбудуться наші наступні зустрічі, поринаючи трохи глибше в закулісся композиторської діяльності.

Євгенія Чучко,
студентка 2 курсу кафедри Культурології УКУ

Світлини Марти Нек

Аналізуючи минуле десятиліття (2002-2012), слід сказати, що воно було багатим на здобутки у дослідженні спадщини Соломії Крушельницької та вшануванні її пам’яті. Разом з тим, у цей період крушельницькознавство зазнало значних втрат: відійшли у засвіти Михайло Головащенко (1923-2005) та Петро Медведик (1925-2006), не стало Левка Тарнавського (1944-2012), дослідника генеалогії родоводу співачки.

Великим здобутком у вивченні життя і творчості співачки стали книжкові видання: Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів. Тернопіль: Джура, 2008. Соломія Крушельницька. Міста і слава, Львів: Апріорі, 2009. Родовід Савчинських, Львів: Апріорі, 2011.

У цей період Соломію Крушельницьку гідно вшанували в пам’ятних знаках в Україні та за кордоном.

2008 року з ініціативи директора Львівської опери Тадея Едера встановлено погруддя Артистки (автор – скульптор Я. Скакун) в музеї театру “Ля Скала”.

22 серпня 2010 року відбулося відкриття пам’ятника Соломії Крушельницькій в Тернополі, ініціатором створення та фундатором якого був благодійний фонд “Соломія”, очолюваний громадської діячкою Мартою Подкович. Автори – скульптори Володимир Стасюк у співпраці з Андрієм та Володимиром Сухорськими, архітектор – Ізабелла Ткачук.

21 липня 2012 року в рамках проведення 58-го Фестивалю Пуччіні був встановлений бронзовий бюст С. Крушельницької (автор – скульптор Р. Іваницький) у Торре-дель-Ляґо (Італія). Подію приурочили до 140-річчя співачки. Тижневик для українців всього світу “МІСТ Online” повідомляв: “У церемонії взяли участь: М. Петренко, радник прем’єр-міністра України; Ґ. Чернявський, посол України в Італії; Д. Ляхович, апостольський візитатор для українців греко-католиків у Італії й Іспанії; Оксана Дика, українська співачка в Ля Скала, Симонета Пуччіні, онука Дж. Пуччіні.”

В Україні центрами ювілейних святкувань стали Тернопіль і Львів.

Сесія Тернопільської обласної ради від 20.11.2011 року прийняла рішення “Про проголошення 2012 року в Тернопільській області Роком Соломії Крушельницької”, а Голова обласної державної адміністрації видав розпорядження “Про відзначення в області 140-річчя від дня народження Соломії Крушельницької”. Розпорядження, яке передбачало створення ювілейного комітету, затвердження заходів та обов’язкове інформування про їх виконання, відіграло свою позитивну роль в організації святкувань на батьківщині співачки.

Хроніку ювілейних подій, які вражають кількістю та різноманітністю, подавала газета “Соломія”.

“Заходи, приурочені ювілею славетної землячки, розпочалися 16 вересня літературно-мистецькою композицією “Крізь сяйво Соломіїних пісень” на батьківщині Соломії – в Білявинцях Бучацького району. 21 вересня в Білій поблизу Тернополя в меморіальному музеї С. Крушельницької відбулася мистецька імпреза “Три таланти жінки світової слави”. Того ж дня на концерт обдарованої творчої молоді “Пісні родимого краю” організатори запросили в Український дім “Перемога” в обласному центрі. А в обласній філармонії відбувся сольний концерт солістки Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва Мирослави Гаврилюк.

19 вересня читачам обласної універсальної бібліотеки була представлена літературно-музична композиція “Сонет для Соломії” у виконанні студентів та викладачів Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької.

22 вересня відбулася науково-теоретична конференція ”Соломія Крушельницька та українська духовність” (місце проведення – Тернопільське державне музичне училище ім. С. Крушельницької), покладання квітів до пам’ятника С. Крушельницькій і святковий концерт муніципального духового оркестру “Оркестра Волі”. Після цих заходів у драматичному театрі відбулися урочиста академія та концерт майстрів мистецтв області “Пісню світові дала…”.

23 вересня поціновувачі української пісні зібралися біля пам’ятника великій Соломії на бульварі Шевченка в Тернополі на концерт мистецьких колективів музичного училища, що носить ім’я славетної землячки”. (Гідна шани та любові, “Соломія”, №3, 2012).

Продовжуючи список заходів, зазначимо, що 23 вересня в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулося клубне спецпогашення конверта штемпелем “ТОКМ Соломія Крушельницька. 140 років. Сопрано світу – голос України. Тернопіль, 23 вересня 2012 року”. 13 листопада на цьому ж майданчику проходила науково-краєзнавча конференція “Уродженці Тернопільщини – еліта національної культури”, приурочена ювілею співачки. Завершились святкування 22 листопада мистецьким дійством за мотивами п’єси Б. Мельничука та І. Ляховського “Соломія” на сцені Тернопільської обласної філармонії.

Земляки Крушельницької також змогли похвалитися великою кількістю різноманітних видань – ювілейні конверти, буклети, поштівки.

Львів, який у той час переживав “туристичний бум”, здавалося б мав усі підстави стати головним спонсором ювілею Крушельницької. Справді, у пресі з’явилося повідомлення, що “львівські депутати виділили 100 тис. грн. на святкування з нагоди 140-річчя з дня народження видатної оперної співачки Соломії Крушельницької.” Постанову прийняли 21 вересня 2012 року?! Ці кошти мали б піти для покращення інфраструктури Музею співачки (відселення мешканців, ремонтно-реставраційні роботи), видання нового компакт-диску із записами творів у її виконанні, перевидання книжки “Соломія Крушельницька. Міста і слава”. У планах було також оголошення конкурсу на спорудження пам’ятника С. Крушельницькій у Львові. Проте, кошти “розчинилися” у ході підготовки до “Євро-2012” і місто обмежилося лише підтримкою ХІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької, який, до речі, мав також фінансування і з центрального бюджету.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розпочав ювілейний рік 1 березня 2012 року відкриттям виставки оригінальних матеріалів зі своєї збірки “На вершині світової слави” у Музеї книги і друкарства України (Київ). У час її експонування було організовано два концерти камерно-вокальної музики. Перший з них, за участю солістки Львівської опери Наталії Романюк (концертмейстер О. Древіцька), відбувся у день відкриття виставки, другий – 17 березня лекція-концерт  за участю співачки з Нідерландів Олександри Ленишин, піаніста Браяна Філдгауза і лектора Роксоляни Пасічник, старшого наукового співробітника Музею Соломії Крушельницької.

Центральною подією святкувань у Львові стала ювілейна академія “Соломія Крушельницька у світовій культурі: слідами нащадків” (21 вересня), організована Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою при Національному університеті “Львівська політехніка”, Музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької у Львові, Львівським національним академічним театром опери та балету ім. Соломії Крушельницької та Конгресом українців Естонії. У рамках академії відбулося відкриття виставки художніх робіт нащадків роду Соломії Крушельницької та камерний концерт, в якому взяли участь музиканти з родини С. Крушельницької, солісти Львівської опери, а також співачка з Талліна Яніка Сілламаа.

23 вересня працівники Музею Соломії Крушельницької запросили гостей на відкриття виставки “Скарби Соломіїного дому”, концерт (солістка – Лілія Коструба) та традиційний уродинний торт, а ввечері учасники святкувань переглянули нову балетну виставу “Повернення Баттерфляй” Дж. Пуччіні-М. Скорика у Львівській опері.

Ще дві події до ювілею співачки, що мали міжнародний резонанс, відбулися у жовтні за участю працівників Музею Соломії Крушельницької у Львові. 19-21 жовтня під час Днів української культури в Італії була проведена наукова конференція “Соломія Крушельницька – українська квітка на італійській землі” з ініціативи української громади в приміщенні Муніципалітету Риму. Після конференції у Центрі Польської культури відбувся вечір за участю Народної артистки України Вікторії Лук’янець.

30 жовтня у Львівському Музеї співачки презентували українсько-американський проект, ініціатором і продюсером якого був Алекс Гутмахер (США) Для цього був виготовлений промоційний відеоролик “Скарби Соломіїного дому” та копія театрального костюму С. Крушельницької у ролі Чо-Чо-сан. Вони мали демонструватися під час культурно-освітньої акції “Соломія – sole mio”, яка планувалася за участю співачки Любові Щибчик. у Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго,Торонто і Монреалі.

У Дні пам’яті Соломії Крушельницької 15-16 листопада в музеї співачки відбулися Наукові читання та відкриття виставки “Соломія і Анна Крушельницькі – щедрість таланту”, яка була присвячена ювілейним датам двох сестер – 140-річчю Соломії та 125-річчю Анни.

Завершальним акордом ювілейного року став ХІІ Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, що відбувся 14-18 листопада у Львівській опері. Його міжнародний статус забезпечила участь музикантів та співаків з Японії, Польщі, Білорусії, Узбекистану, Молдови, Німеччини, Канади і США. Почесним гостем Фестивалю став директор музею театру “Ля Скала” Ренато Ґаравалья. До програми увійшли три оперні вистави – “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні, “Аїда” та “Бал-Маскарад” Дж. Верді, балет “Повернення Баттефляй” Дж. Пуччіні – М. Скорика та Гала-концерт.

“Родзинкою” Фестивалю стала співачка Манамі Хама (Японія-Італія) у ролі Чо-Чо-сан, яка вразила усіх своєю реалістичною грою і змусила глядацьку залу плакати у сцені ритуального самогубства героїні.

Щодо матеріалів, які друкувалися у пресі ювілейного 2012 року, то пальму першості втримувала газета “Соломія”. Події і заходи у Львові, особливо ті, що стосувалися Фестивалю, широко коментував “Високий замок”. Місячник “Галицька брама” (видавництво “Центр Європи”) повністю присвятив Соломії Крушельницькій № 7-9 за липень-вересень 2012 року. Гарним дарунком до ювілею став перекидний настінний календар, виданий Львівською оперою у співпраці з Музеєм Соломії Крушельницької.

Для відзначення 140-літнього ювілею Соломії Крушельницької було характерним розширення формату ювілейних подій. У минулому залишилися урочисті мітинги за участю представників влади, до традиційних концертів на честь ювілярки додалися урочисті академії та культурно-мистецькі проекти. Цей ювілей також засвідчив, що вшанування Артистки вийшло на міжнародний рівень завдяки активній співпраці з культурологічними інституціями та громадськими організаціями за межами України.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик

Україна, відсвяткувавши Міленіум і своє перше десятиліття незалежності, стояла перед новими викликами. Патріотичний ентузіазм 1990-років згасав. Країна почала ділитися на індустріальний багатий Схід і культурний, але бідний, Захід. Суспільство лихоманило: вбивство Ґонґадзе, плівки Мельниченка… За таких обставин ювілей Соломії Крушельницької у 2002 році, на жаль,не отримав підтримки на державному рівні.

Компакт диски із записами С. Крушельницької. Автор проекту – Андрій Кочур

Київ вшанував ювілярку лише літературно-музичним вечором (автор композиції та режисер Софія Майданська), що відбувся 23 вересня у Національній музичній академії. У програмі концерту прозвучали улюблені пісні, твори з її репертуару у виконанні молодих співаків та музикантів. На вечорі відбулася презентація CD альбому “Соломія Крушельницька” (два компакт-диски з реставрованими прижиттєвими записами голосу співачки). Автор проекту Андрій Кочур розповів про роботу над цим виданням, яке стало першим в Україні після записів голосу С. Крушельницької на платівках фірми “Мелодія”, що були видані до 100-річчя співачки у 1973 році. В анонсі до цього видання зазначалося: “CD – чудовий подарунок меломанам і тим, хто цікавиться українською культурою. Спонсорами альбому виступили фонди “Відродження”, “Україна інкогніта”, приватні особи. Виконавці проекту – дирекція Літературного музею Г. Кочура – Марія та Андрій Кочури. Тираж альбому невеликий – всього 1000 примірників. Ціна – 50 гривень. Трохи дорого, але для справжніх шанувальників кластичної музики все ж прийнятно”.

Оглядаючи події цього ювілею, без перебільшення можемо стверджувати, що центром святкувань був Львів, а головними майданчиками стали два мистецькі заклади пов’язані з іменем Соломії Крушельницької – Музично-меморіальний музей співачки та Оперний театр її імені (від 2001 року).

У Музеї Соломії Крушельницької традиційно урочисті заходи відбулися 23 і 24 вересня. В день народження співачки було проведено Наукові читання, на яких з доповідями виступили працівники музею, викладачі Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка, гості з Тернополя та Києва. Наступного дня відбувся вокальний вечір за участю солістки Львівської опери Наталі Романюк (партія фортепіано О. Менцинська) та скрипальки Іванни Гусар, учениці Львівської середньої-спеціалізованої школи-інтернату ім. С. Крушельницької (партія фортепіано О. Кужель).

Ще один концерт в Музеї 29 вересня підготували солісти Львівської філармонії Лілія Коструба та Оксана Савіцька.

Знаковою подією, що була приурочена до ювілею, стало Перше зібрання родини Соломії Крушельницької в Музеї співачки, яке відбулося 24 серпня 2002 року. «У ювілейний рік працівники Музею С. Крушельницької вирішили зробити здавалося би, неможливе – вперше зібрати за єдиним столом родину співачки. Ця подія збіглася зі святкуванням Дня Незалежності, й, мабуть, таки не випадково. Адже, для Соломії рідний край і сім’я були нероздільними поняттями. Гості поприїжджали з Києва, Стрия, Лос-Анджелеса …Серед відомих українських діячів рід Крушельницької представляли композитори Мирослав Скорик і Богдана Фільц, перекладач античних текстів Андрій Содомора, стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик. Загалом, біля родинного вогнища зібралося понад 30 осіб.” (Н. Паньків “Нас піснею вона єднає”, г. “Україна і час”, 29 серпня, 2002).

Учасники зібрання підписали звернення до міського голови Львова з проханням посприяти відселенню мешканців з будинку Соломії Крушельницької з метою розширення музею співачки.

До цієї події в музеї була побудована виставка з фондів музею, яка знайомила відвідувачів з представниками славного роду Крушельницьких-Савчинських.

До вшанування ювілярки долучилася і Львівська державна музична академія ім. М. Лисенка. Ще 29 травня у Музеї співачки відбувся концерт “Лети моя пісне”, на якому прозвучала вокально-камерна музика українських композиторів у виконанні студентів вокального (клас камерного співу проф. М. Логойди) та фортепіанного факультетів. А 2 та 15 жовтня студенти класу викладачів вокальної кафедри Л. Кривоцюк і М. Процев’ят виконали твори зарубіжних і українських композиторів у концертах, які відбулися на двох майданчиках – в Музеї Соломії Крушельницької та малому залі Музичної академії.

30 листопада у залі Львівської обласної філармонії відбувся Вечір пам’яті Соломії Крушельницької (до 130-річчя від дня народження та 50-ї річниці смерті співачки),у якому взяли участь провідні солісти філармонії Лілія Коструба Оксана Савіцька, струнний квартет Володимира Дуди, а також майстри художнього слова Олег Батов та Інна Павлюк. У фойє експонувалася виставка оригінальних документів з фондів Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові.

130-річчя Соломії Крушельницької відзначали у товаристві ще двох достойних ювілярів 2002 року – Миколи Лисенка та Одарки Бандрівської. Музей С. Крушельницької активно долучився до цих святкувань.

Львівська опера гідно вшануваласвою Патронесу в рік її ювілею. У березні у Міжнародний день театру в Дзеркальній залі було встановлено і посвячено скульптурний портрет Соломії Крушельницької роботи скульптора Ярослава Скакуна. “Після відкриття скульптури всесвітньовідомої співачки Соломії Крушельницької у Львівській опері відбувся святковий концерт. Наша Соломія відтепер знову повернулася у рідний дім і освячуватиме його своєю присутністю”. (Г. Гупало “Повернення Соломії Крушельницької до рідного дому”, г. “Армія України”, 9 квітня 2002).

4 листопада відкрився ІХ (позачерговий, у зв’язку зі 130-річним ювілеєм співачки) фестиваль оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької. Фестиваль, що відбувся під патронатом Мирона Янківа, голови Львівської облдержадміністрації, чи не вперше отримав гідну матеріальну підтримку з боку місцевої влади. Директором Фестивалю призначено Тадея Едера, художнім керівником – Ігоря Лацанича. На жаль, для видатного диригента, засновника цього фестивалю (1988р.), власне ІХ став останнім (І. Лацанич помер у 2003 р.). До програми Фестивалю 2002 увійшли три опери Дж. Пуччіні – “Богема”, “Мадам Баттерфляй”, “Тоска”. Відкрився Фестиваль концертом учнів і викладачів Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, а завершився традиційно Гала-концертом. Серед виконавців, окрім львів’ян, найбільш численно та на високому рівні була представлена Національна опера України – Лідія Забіляста, Ольга Нагорна, Сергій Магера, Андрій Романенко, Петро Приймак, Назар Павленко. Статус міжнародного підтримали гості з Росії (Галина Чорноба) та Польщі (Томаш Кук).

На батьківщині Соломії Крушельницької відзначали її ювілей, як завжди, з великим ентузіазмом та глибокою пошаною до своєї землячки. “Велелюдні урочистості відбувались у с. Біла, де пройшли дитячі та юнацькі роки співачки. Тут свято почалося службою Божою у церкві, де був священником її батько – Амвросій Крушельницький. Святкова процесія з хоругвами, синьо-жовтими прапорами, у білецьких вишиванках прямувала на сільський цвинтар до могили Амвросія і Теодори Крушельницьких. На могилі … правилась панахида, звучали молитви, промови. На майдані ім. Родини Крушельницьких біля меморіального музею розташувалась широким колом святково вбрана публіка. Урочисті промови високих посадових осіб, спонсорів свята, голови новоутвореного Благодійного фонду “Соломія” Марти Подкович. Після урочистої частини відбувся чудовий концерт силами білецького хору “Просвіта” під орудою І. Романка, музучилища ім. С. Крушельницької, педуніверситету ім. В. Гнатюка. Дитячі вірші, пісні і танці дарували присутнім маленькі Соломійки Білої”. (М. Зайко, Ювілейні урочини, г. “Соломія”, № 3, листопад 2002).

До ювілею працівники Тернопільського краєзнавчого музею розгорнули виставку“В ній усе було справжньою гармонією”, де представили оригінальні матеріали з фондової колекції, пов’язані із С. Крушельницькою. Окрема частина виставки була присвячена пам’яті Ігоря Ґерети, дослідника життя і творчості співачки, автора експозиції Меморіального музею Соломії Крушельницької у Білій, який помер у червні  2002 року.

У Тернопільському драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбувся великий концерт камерного хору Кременецького гуманітарного педагогічного інститутуім. Т. Шевченка.

Святкування на батьківщині співачки завершилися 6 жовтня Всеукраїнською науковою конференцією “Соломія Крушельницька та світова музична культура” у Тернопільському педагогічному університеті за участю науковців зі Львова і Тернополя та святковим концертом.

Переглядаючи періодичні видання, можна дійти висновку, що найповніше події ювілейного року висвітлювала львівська преса на сторінках газет “Високий замок»”,  “За вільну Україну”, “Львівська правда”, “Поступ”.

Серед центральних газет лише “Культура і життя” 25 вересня 2002 року надрукувала статтю Михайла Головащенка «На вершині світової слави» і “Відкритий лист львівському міському голові Л.К. Буняку від родини Соломії Крушельницької”. Цікаві матеріали опублікували “несподівані” видання –“Армія України” і “Комсомольская правда в Украине” завдяки журналістці Ларисі Марчук.

Проте, «чемпіоном» щодо кількості публікацій стала газета “Соломія” (Тернопіль). Кожен номер цього видання впродовж року був заповнений різноманітними матеріалами, присвяченими С. Крушельницькій та її ювілею. У листопадовому випуску редакція часопису повністю «віддала» кілька сторінок Музично-меморіальному музею Соломії Крушельницької у Львові, надрукувавши статті його наукових співробітників (І. Лужецька “Львівський музей Крушельницької вперше зібрав нащадків Соломії”, Д. Білавич “1902 рік в житті Соломії Крушельницької”, М. Зубеляк “Соломія Крушельницька в операх Ріхарда Штрауса”), опублікувавши Листа до міського голови Львова від родини С. Крушельницької та підбірку світлин про ювілейні торжества у Музеї співачки.

Слід згадати кілька видань, що вийшли друком у 2002 році завдяки музейним працівникам. Це – ювілейний настільний календар та перший ілюстрований путівник експозицією Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, а також рекламний буклет Меморіального музею С. Крушельницької у Білій, приурочений до ювілею співачки.

Підсумовуючи здобутки 130-річного ювілею Соломії Крушельницької, варто наголосити, що його характерною ознакою стала увага до конкретних справ у вшануванні пам’яті великої співачки. Преса найбільше коментувала такі події, як відкриття скульптурного портрету у Львівській опері, впорядкування Майдану Родини Крушельницьких у Білій, ініціативу представників родини співачки щодо розширення Музею Соломії Крушельницької у Львові. Громадськість закликала владу надавати фінансову підтримку заходам і виданням, вкладати кошти у розвиток інфраструктури закладів культури, а не лише формально очолювати ювілейні торжества.

Матеріал підготували Галина Тихобаєва та Олександра Кирик

 1965

1. Народно-ладовые основы гармонии Н.В. Лысенко: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата искусствоведения. – Киев, 1965. – 19 с. (КОЛГК им. П.И. Чайковского).

2005

2. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. – Том 1 (1879 – 1939). – Львів: ПП «Бінар-2000», 2005. – 636 с.
Рецензія: Горак Я. Фундаментальний життєпис Корифея // Дзвін. – 2006. – № 3. – С. 140 – 142.

2009

3. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. – Том 2 (1939 – 1979). – Львів – Жовква: Місіонер, 2009. – 360 с.

2012

4. Спогади з мого життя. – Львів: Місіонер, 2012. – 48 с.

2015

5. Народно-ладові основи гармонії Миколи Лисенка. – Львів–Жовква: Місіонер, 2015. – 176 с.

Упорядкування наукових видань:

1973

6. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії / Упорядкування, вступна стаття, переклади та примітки З. Штундер. – Київ: Музична Україна, 1973. – 319 с. (Серія: Українська музикознавча думка).

1976

7. Людкевич С. Дослідження і статті / Відповідальний редактор доктор мистецтвознавства М.М. Гордійчук; Підготовка текстів, коментарі та переклади з іноземних мов здійснені кандидатом мистецтвознавства З. К. Штундер. – Київ: Музична Україна, 1976. – 212 с.

1999

8. Антонович М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог / вст. стаття З. Штундер. – Львів, 1999. –  60 с.

9. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / НАНУ, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича / Упорядкування редакція, переклади, вступна стаття і примітки З. Штундер. – Т.1 – Львів: Видавництво М. Коць, 1999. – 496 с. (Історія української музики, Випуск 5)

2000

10. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / НАНУ, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича / Упорядкування редакція, переклади, переклади, примітки і бібліографія З. Штундер. – Т.2 – Львів: Видавництво М. Коць, 2000. – 816 с. (Історія української музики, Випуск 5).

2007

11. Антонович М. Станислав Людкевич: композитор, музиколог Ред. Ю. Ясіновський. Передмови З. Штундер та Г. Карась.. – Львів, 2007. – 64 с.

2010

12. Станіслав Людкевич у спогадах сучасників /Упоряд. З. Штундер. – Львів- Жовква: Місіонер, 2010. – 236 с.

Статті у наукових збірниках і журналах:

1961

13. Ще раз про М. Лентовича // Мистецтво: орган Міністерства культури Української РСР, Спілки Радянських композиторів і Спілки радянських художників України / Редколегія: М. Гордійчук, К. Данькевич, І.Корнієнко (відпов. ред.) та ін. – Київ, 1961. – № 1 (січень). – С. 44 – 45.

1965

14. Паралельно-змінний лад в українських народних піснях і творах М.В. Лисенка // Народна творчість та етнографія. – 1965. – № 1. – С. 41 – 52.

15. Народно-пісенна ладовість як основа гармонії М.В. Лисенка // Микола Лисенко – борець за народність і реалізм у мистецтві. – Київ: Наукова думка, 1965. –С. 53 – 97.

1966

16. Народная ладовая переменность как основа модуляции в произведениях Н.В. Лысенко // Украинское музыковедение 1964: Научно-методический межведомственный ежегодник. – Киев, 1966. – С. 149 –170.

1967

17. Музично-фольклористична діяльність С.П. Людкевича // Українське музикознавство: Науковий міжвідомчий щорічник / Редколегія: Т.Я. Веске, Г.Я. Гембера, М.М. Гордійчук (зам. гол. ред), З. О. Дашак (гол. ред.) та ін. – Київ: Музична Україна, 1967. – С. 167 – 172.

1993

18. Станіслав Людкевич і його співпраця в Етнографічній та Музикологічній комісія Наукового товариства ім. Шевченка // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. – Том CCXXVI: Праці Музикознавчої комісії / Ред. О.Купчинський, Ю. Ясиновський. – Львів: НТШ, 1993. – С. 456 – 462.

19. Два листи Климента Квітки до Володимира Гнатюка // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. –Том ССХХVI: Праці музикознавчої комісії // Ред. О. Купчинський, Ю. Ясиновський. – Львів, 1993. – С. 269 – 280 .

2005

20. Родовід композитора Станіслава Людкевича // Матеріали Четвертої міжобласної генеалогічної конференції «Український родовід» (27 – 28 березня 2004 року) / Упоряд. А. Огорчак. – Львів, 2005. – С. 89 – 93.

2012

21. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич // Українська музика: Щоквартальник. – Львів, 2012. – Число 1 (3). – С. 10 –14.

Упорядкування нотних видань:

1968

22. Людкевич С. Українські народні пісні в обробці для хору / Упорядник З.Штундер. – Київ: Музична Україна, 1968. –77 с.

1989

23. Людкевич С. Вибрані твори для фортепіано / Упорядник З.Штундер. – Київ: Музична Україна, 1989. – 40 с.

Зміст: «Пісня ночі», «Імпровізована арія», «Романс», «Пісня до схід сонця», «Гумореска», «Похорон отамана».

Уклав Яким Горак

Фольклористична діяльність З. Штундер не була предметом спеціального розгляду етномузикознавців, але є дослідження про її участь у фольклорних експедиціях у контексті становлення музичної фольклористики як навчальної дисципліни у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. Маю на увазі дослідження Ліни Добрянської про фольклористичну експедицію Львівської консерваторії в село Івана Франка в 1958 р. [2], в якій участь З. Штундер детально розписана і належно оцінена: до статті додані виписки 31 архівного документу з документації Львівської державної консерваторії, а також інтерв’ю авторки статті із Зеновією Костянтинівною.

Початки фольклористичної роботи З. Штундер  припадають на 1958 р., коли молода аспірантка Київської консерваторії повернулася до Львова і розпочала тут педагогічну роботу на кафедрі теорії музики Львівської консерваторії. Саме цей факт як вихідний пункт своїх фольклорних зацікавлень  Зеновія Костянтинівна сама неодноразово фіксує у спогадах [7, 26; 8, 226].

На час початку її педагогічної праці у Львівській консерваторії не було кафедри музичного фольклору, але робилися перші спроби практичної польової фольклористичної роботи. Ініціатором цієї справи став учень Ф. Колесси у Львівському університеті, відомий згодом фольклорист і філолог Ярослав Шуст, який на той час працював у консерваторії на кафедрі теорії музики  і з 1954 р. почав організовувати фольклористичні експедиції. Початок педагогічної роботи З. Штундер на кафедрі, очолюваній С. Людкевичем, співпав з активізацією цього напрямку діяльності кафедри і новий молодий педагог з великим інтересом для себе долучилася до цього процесу. Про це вона згодом згадує: «Від 1957 року я повернулася до Львова, стала викладати в консерваторії і асистенткою С. Людкевича та зайнялася фольклористикою. Питаннями народної творчості на кафедрі історії, теорії і композиції цікавилися С. Людкевич, І. Гриневецький і Р. Сімович. Проте минуло десять років від смерті Ф. Колесси, а в Західній Україні ніхто збиранням і дослідженням народної музики більше не займався. Тому саме С. Людкевич, І. Гриневецький і Р. Сімович дуже підтримували старання і заходи колишнього студента Філарета Колесси з Львівського університету Ярослава Шуста, який почав працювати у Львівській консерваторії як фольклорист. Вони дуже цікавилися нашими записами і розшифровками народної музики. Схвалював нашу працю і ректор консерваторії Микола Колесса. С. Людкевич купив нам портативний магнітофон, а багато записів і розшифрованих мною пісень взяв до хрестоматії народних пісень, над якою працював. Ми почали експедиції в кінці січня 1958 року з Франкового села Нагуєвичі, а продовжували літом на Гуцульщиині, де нам помагав філолог, уродженець одного зі сіл, в яких ми записували народні пісні – Лук’ян Вардзарук. Наші експедиції на Гуцульщину і в інші райони Західної України тривало до 1961 року» [8, 22].

Документальні свідчення про ці фольклорні експедиції містить об’ємна папка матеріалів машинописних копій документації (протоколи засідань кафедри теорії музики і композиції, звіти про наукову діяльність кафедри, інформації про наукову роботу членів кафедри, індивідуальні звіти С. Людкевича та ін.) кафедри історико-теоретичної кафедри, яка зберіглася серед домашнього архіву Станіслава Людкевича у меморіальному музеї композитора у Львові. Оригінали копійованих документів знаходяться нині у фонді Львівської консерваторії (Р-2056) Державного архіву Львівської області. Машинописні копії робилися, очевидно, для документації кафедри  і ознайомлення з ними через завідувача членів кафедри.

Перша експедиція за участі З. Штундер (друга в загальному переліку здійснених на той час) відбулася у січні 1958 р. За її спогадами, «нас цікавило передусім чи співають ще в Нагуєвичах ті пісні, які колись, багато років тому, записував з голосу Франка Ф. Колесса і М. Лисенко. Ми їх почули і записали, а я розшифрувала. Крім сучасних варіантів улюблених Франкових пісень записали й багато інших (весільні, обжинкові, веснянки, колискові, коломийки, балади, ліричні). Записи прослухували С. Людкевич, Р. Сімович і І. Гриневецький» [9, 167]. У протоколі засідання теоретичної кафедри 22 лютого 1858 р. сказано про цю експедицію: «Тов. Шуст інформує кафедру про висліди фольклорної експедиції до села Івано-Франкове. Записано біля 50 цікавих пісенних зразків, а зокрема повний цикл весільних ладканок. Замітніші фольклорні матеріали записано від Розалії Котик-Столяр (60 рок), сліпого Бутяка Михайла (73 роки) – особливо цікаві зразки баладного характеру та ін». Цікаво, що в документі мовиться (мабуть, помилково) про село Івано-Франкове, яке належало до Яворівського району Львівської області і до 1946 р.  називалося Янів.

Здійснені З. Штундер транскрипції музичного матеріалу експедиції (тобто виклад у вигляді нотного запису на папері), збереглися у приватній колекції Л. Добрянської і у згаданій вище статті про цю експедицію дослідниця дала таку фахову оцінку цим транскрипціям: «У цілому ж, музичні нотації З. Штундер виконані на достатньо високому рівні, незважаючи на те, що при цьому вона здобувала чи не перший свій транскрипторський досвід. Відсутність практичних навиків дослідниця, очевидно, компенсувала тим, що детально ознайомилася із різними збірниками народної музики. У кожному разі, її нотації високо  оцінили члени історико-теоретичної кафедри (і, зокрема, С. Людкевич), які попередньо прослухали аудіоматеріал» [2, 131]. На думку дослідниці, експедиція в Нагуєвичі 1958 р. «стала особливою подією для галицької етномузикології другої половини ХХ століття. Працівники Львівської державної консерваторії З. Штундер та Я. Шуст, незважаючи на молодість та недосвідченість, спромоглися відновити систематичну збирацьку діяльність у Галичині, продовжуючи традиції своїх славетних попередників» [2, 133].

Наступна експедиція відбулася влітку 1958 р. За «Спогадами з мого життя» З. Штундер, для цієї експедиції, яка тривала з 23 липня по 2 серпня 1958 р., С. Людкевич за власні гроші купив магнітофон. «23 липня 1958 року о дев’ятій годині ранку ми з Я. Шустом виїхали зі Львова. Їхало нас тільки двоє, зупинилися і ночували в Коломиї. Шуст був нездоровий, а я втомлена двиганням семи клунків. 24 липня приїхали в Космач. Я мешкала в родини Боб’яків. […] У Космач до нас приїхав Іван Майчик, студент консерваторії, диригент. У нашій роботі нам допомагав також Лук’ян Вардзарук, товариш Д. Павличка, філолог. […] 27 липня ми ходили у село Ставник і записали від 85-літнього мешканця цього села пісню про панщину, а його син грав на сопілці Там само ми записали найкращого на Гуцульщині трембітаря Семчука» [7, 27 – 30]. Четверта експедиція відбулася в серпні 1959 р.

Засіданні кафедри теоретичної кафедри Львівської консерваторії 15 жовтня 1959 р.  цілком було присвячене  здобуткам фольклорних експедицій. Насичений фактами документ яскраво висвітлює і участь З. Штундер у експедиціях, і  в опрацюванні нагромадженого фольклорного матеріалу. Серед поданих Л. Добрянською виписок з документації, долучених до статті, цього документу нема, тому  вважаю за доцільне повністю навести його тут:

«ПРОТОКОЛ

засідання фольклорної комісії від 15 жовтня 1959 р.

Присутні: тт. Людкевич С.П., Сімович Р.А., Гриневецький І.О., Шуст Я.І., Штундер З.К., Стельмащук С.І. та студент Кушніренко.

Денний порядок: Прослухання і розшифровка фольклорних записів.

Проф. Людкевич пояснює причину засідання. Члени консерваторії відбули вже чотири фольклорних експедицій і зібрали досить поважну скількість матеріалів. Ці матеріали вже декілька разів прослуховано і розшифровувано. Зараз завдяки кропіткій роботі асистента тов. Штундер З.К. велика частина записів розшифрована. Наше завдання сьогодні прослухати ще раз магнітофонні записи, порівнати з розшифровкою і вибрати цікавіші зразки. Перед тим просить товаришів, що приймали участь в фольклорних експедиціях поінформувати присутніх про місце і час запису відповідних зразків.

Тов. Шуст пригадує, що зібрано записи чотирьох фольклорних експедицій, перша з них відбулася ще 7 і 8 листопада 1954 року. Участь в ній приняли: тт. Шуст і тодішній студент Стельмащук [Йдеться про Степана Стельмащука (1925 – 2011) – педагога, хорового дириґента, композитора і фольклориста. – Я. Г.]. Були в Пустомитах Львівської області і записали 61 різножанрових мелодій. Друга експедиція відбулася в січні 1958 року, в якій приняли участь т[овариші] Шуст, Штундер і Ковалик [Мовиться про Івана Івановича Ковалика (1907 – 1989) – українського мовознавця і педагога, з 1950 р. – завідувача кафедри української мови Львівського університету. – Я. Г.]. Там також записано вже магнітофоном понад сотню різножанрових матеріалів. Третя експедиція відбулася 20 липня 1958 року село Космач на Гуцульщині. В цій експедиції прийняли участь тт. Штундер, Шуст і студент Майчик [мовиться про Івана Майчика (1927 -2007) – дириґента, фольклориста, композитора і  педагога. – Я. Г.]. Там записано також багато цікавих зокрема інструментальних зразків. Четверта експедиція відбулася при кінці липня і на початку серпня 1959 року і в ній приняли участь тт. Шуст і Кушніренко [Андрій Кушніренко (1933 – 2013) – хоровий дириґент, громадський діяч, композитор, фольклорист, педагог. – Я. Г.]. В загальному під час усіх експедицій записано біля 330 зразків. З черги присутні прослухали магнітофонні записи з Космача, і порівнали з розшифровкою складеною тов. Штундер. Стверджено що розшифровка зроблена правильно, особливо з записів трембіти і вокальних творів. Натомість сопілкові записи треба перевірити і уточнити. Проф. Людкевич стверджує, що зроблено поважну роботу, яку тепер треба вміло використати.

Проводив С. Людкевич.

Протоколував І.Гриневецький»

Окрім польової роботи в експедиціях та розшифровки  пісенного матеріалу, З. Штундер помагала С. Людкевичу в підборі матеріалу і укладання «Хрестоматії народних пісень», над якою композитор працював довгий час, але так і не встиг завершити. За дослідженням Л. Добрянської, «до укладання «Хрестоматії українських народних пісень (мелодій) впорядкованих за ладотональною будовою» Людкевич приступив орієнтовно у 1957 році. Як свідчать консерваторські звіти, її перший варіант (який вміщував близько півтисячі пісень) був завершений не пізніше 1961, а можливо, й швидше, вже 1960 року. Робота над нею ще кілька разів поновлювалася протягом 60-х років, проте до друку справа так і не дійшла (на сьогодні опубліковане тільки вступне слово до хрестоматії)» [3, 45].

У звітах про роботу кафедри, інформаціях про виконання членами кафедри наукових робіт кінця 50-х – початку 60-х років ХХ ст., які були укладені С. Людкевичем як завідувачем кафедри і збереглися в домашньому архіві композитора, лейтмотивом проходить інформація про фольклорну наукову роботу З. Штундер як педагога кафедри, зокрема і в справі укладу хрестоматії. Так, у «Звідомленні керівника теор[етичної] композиторської кафедри в 1959 навчальному році», позначеного датою 4 липня 1959 р. зафіксовано: «Асистент кафедри тов. Штундер і члени Шуст відбули фольклорну експедицію і записали відповідну кількість народних творів. Ці записи зараз розшифровуються і опрацьовуються. Асистент кафедри т. Штундер співпрацювала у складанні хрестоматії укр[аїнських] нар[одних] п[ісень] для ладотонального аналізу і виготовила ряд докладів і рецензії». У недатованій (судячи зі змісту – початку 1960-х років) «Інформації про виконання наукових робіт членами теор[етично] ком[позиторської] кафедри» за З. Штундер числиться: «1) Співпраця при «Хрестоматії нар[одної] творчості». 2) Праця над дисертацією. 3) Розшифровки фольклорних записів. 4) Нарис про наукові роботи С. П. Людкевича». А у «Тематиці наукових робіт членів теоретико-композиторської кафедри ЛДК», датованому 24 лютого 1961 р.,  у науковому навантаженні «асистента» З. Штундер зазначено: «Фольклорні експедиції і розшифровка записів та співпраця над «Хрестоматією української народної пісні». Л. Добрянська зазначає, що, транскрибуючи пісні після здійснених експедицій, З. Штундер виписувала звукоряди для хрестоматії С. Людкевича [2, 130].

Фольклористичні експедиції  за участю З. Штундер мали величезне значення для розвитку фольклористики загалом і розбудови навчальної дисципліни «народна творчість» у Львівській консерваторії зокрема. Адже саме після проведених експедицій до у навчальний процес у консерваторії ввели  музично-етнографічну практику. Що ж стосується ролі експедицій для розвитку фольклористики в Галичині того часу, то слушно  констатують  про це І. Довгалюк та Л. Добрянська :«Фактично експедиційні виїзди 1958 – 1961 років відзначилися не лише першими власне звуковими записами фольклору, зробленими силами працівників і студентів вишу, але й відкрили у Галичині еру магнітофонних записів, яка прийшла на зміну «епосі фонографа», стала новітнім кроком у вивченні народної музики» [4, 7].

Ще один напрям тогочасної наукової праці Зеновії Штундер теж певною мірою пов’язаної з фольклором – це її участь у роботі Комісії по підготовці творів академіка Ф.Колесси до друку. Ця комісії працювала при Львівській консерваторії з кінця грудня 1954 р., під керівництвом того-таки Я. Шуста за участі інших тогочасних педагогів (,Любові Коссак, Йосипа Волинського, Марії Білинської, Софії Грици, Ярослави Колодій, Дарії Колесси-Залєської, Арсенія Котляревського, згодом Стефанії Павлишин, маючи на меті багатотомне видання наукової спадщини Ф. Колесси.  Серед домашнього архіву С. Людкевича у львівському меморіальному музеї композитора, є канцелярська книга у світло-коричневій м’якій картонній обкладинці. На наклейці на початковій обкладинці книги написано вручну заголовок фіолетовим чорнилом: «Книга протоколів Комісії по підготовці творів акад. Колесси до друку». Книга містить рукопис 38 протоколів засідання Комісії за період від 30 грудня 1954 до 2 січня 1959 р.. З цих документів, які нині опубліковані [1], прочитуються перипетії роботи комісії, яка кількаразово міняла проект видання, а врешті підсумком всієї цієї роботи став виданих у Києві 1970-1971 р. три книги праць і одна книга творів Ф. Колесси.

Діяльність Комісії неодноразово обговорювалася  на засіданні кафедри теорії музики і С. Людкевич був освідомлений і знайомий з її роботою. Осінню 1957 р. підготовка видання стала частиною наукової роботи кафедри історії та теорії музики, а С. Людкевич і З. Штундер увійшли до складу комісії. Протокол № 27 засідання Комісії від 16 вересня 1957 р. вперше фіксує серед присутніх і учасників комісії З. Штундер і відтоді вона регулярно бере участь у засіданнях. Однак, протоколи, на жаль, не фіксують докладніше характеру і здобутків її роботи у цій комісії.

Уся описана фольклористична діяльність З. Штундер була контрапунктом до її роботи над кандидатською дисертацією «Народно-ладові основи гармонії М. Лисенка», над якою почала працювати ще в 1954-1957 р. як аспірантка Київської консерваторії під науковим керівництвом спочатку Миколи Вілінського, потім – Пилипа Козицького, а захистила її 1966 р. Великий вплив і на вибір матеріалу і на певні погляди дослідниці мав і С. Людкевич, якого З. Штундер теж вважає науковим керівником свого дослідження. Нині кандидатська дисертація З. Штундер видана окремою монографією [6]. За її змістом очевидно, що робота хоч і пов’язана з фольклором, але спрямована більше на дослідження так важливого для історії української музики співвідношення фольклору і професійної композиторської творчості на прикладі гармонічної мови обробок М. Лисенка та її впливу на оригінальну композиторську творчість (зокрема на «Музику до «Кобзаря») основоположника української музичної класики. Своїм корінням тематика роботи З. Штундер сягає проблем, порушених у  працях С. Людкевича «Націоналізм в музиці» (про «новий стиль» лисенкових обробок народних пісень) та «Форма солоспіву у Лисенка (спроба аналізу)» (щодо тісного взаємозв’язку і впливу лисенкової обробки народних пісень з музичною інтерпретацією поезій Шевченка) і докладним науковим аналізом, по суті, доводить слушність людкевичевих поглядів. Основну частину роботи становить систематизований аналіз застосування у Лисенківських обробках натуральних мажору і мінору, гармонічному мінору, і т. зв. народних ладів (дорійський, фрігійський, лідійський, міксолідійський) і мелодичної одноголосної модуляції завдяки зміні ладової опори при ладовій перемінності. Аналогічні прийоми, виявлені при аналізі обробок, дослідниця відстежує і в оригінальних творах М. Лисенка.

С. Людкевич написав відгук на дисертацію З. Штундер з рекомендацією до захисту, в якому серед іншого дав таку оцінку праці: «Критичний огляд і аналіз головних народних характеристичних ладів української пісенности і порівняння їх за аналогічними зразками оригінальної творчости Лисенка проведена ясно і переконливо, а наведені музичні зразки вибрані доцільно. Як головні позитивні риси дисертації треба назвати: 1. Точне, чітке розмежовання ріжних ладових проблем та детальний розгляд кожної проблеми зокрема; 2. Змагання до всебічного освітлення природи кожного ладу у зв’язку з другими компонентами музики, формою, жанром пісень, 3. Чітка конкретність та доцільний добір музичних зразків для порівняльного аналізу» [5, 635].

Отже, на початках педагогічної роботи та період довершення кандидатської дисертації (1958 -1966), важливою ділянкою роботи Зеновії Штундер була її фольклористична діяльність, яка проявилася в участі в фольклорних експедиціях, здійснюваних тоді Львівською консерваторією, опрацюванні (транскрибуванні) зібраних експедиційних матеріалів. Роль цих експедицій була значна у двох вимірах: після тривалої перерви  ці експедиції відновили  польову експедиційну фольклористичну роботу, яку до війни провадили корифеї української фольклористики (Ф. Колесса, В. Гнатюк та ін.), а також розпочали  застосовувати для цієї праці магнітофон, який прийшов на зміну колишньому фонографу; по-друге,  незаперечний успіх  проведених експедицій завдяки З. Штундер розширив  ділянку фольклористичних дисциплін, які викладалися тоді у консерваторії ще й  музично-етнографічну практику. Важливо, що сам факт  проведення експедицій загалом, як і зокрема уміла транскрипторська діяльність З. Штундер  здобула високу оцінку представників тодішньої історико-теоретичної кафедри консерваторії (зокрема С. Людкевича). Крім того, З. Штундер була пов’язана з іншими науковими проектами, які в тій чи іншій мірі мали стосунок до фольклору – робою над «Хрестоматією народних пісень», яку готував тоді С. Людкевич, та Комісії по виданню наукової спадщини Ф. Колесси. Певний вплив  фольклористична робота  зробила і на  подальшу наукову роботу самої Зеновії Костянтинівни, зокрема на її кандидатську дисертацію, хоч тематика дисертації була спрямована більше на взаємозв’язок фольклору з професійною композиторською творчістю.

Література:

1. Горак Я. Історія видання наукової спадщини Філарета Колесси в 50 х – 70х роках ХХ століття / Яким Горак // Етномузика: Збірник статей та матеріалів з нагоди 175-річчя Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка / Редкол.: Кияновська Л. (голова), Бермес І., Гельбіг А. та ін.; Упоряд. В. Ярмола. – Вип 15. – Львів, 2019. – С.128 – 142 (+ додаток С. 194 – 227).
2. Добрянська Л. Експедиція Львівської консерваторії в село Івана Франка / Ліна Добрянська // Етномузика. – Львів, 2007. – Число 2: збірка статей та матеріалів на честь ювілею Івана Франка / Упоряд. Б. Луканюк. – С. 123 – 147 (Наукові збірки ЛДМА ім. М.В. Лисенка, випуск 14).
3. Добрянська Л. Музично-фольклористична діяльність Станіслава Людкевича у Львівській консерваторії (1939 – 1979) / Ліна Добрянська // Етномузика. – Львів, 2008. – Число 4: збірка статей та матеріалів на честь 100-ї річниці збірника «Галицько-руських народних мелодій» Йосипа Роздольського та Станіслава Людкевича /Упоряд. І. Довгалюк. – С. 37 -56 (Наукові збірки ЛНМА ім. М.В. Лисенка, випуск 21).
4. Довгалюк І, Добрянська Л. Львівська етномузикологія від джерел до сьогодення / Ірина Довгалюк, Ліна Добрянська // 25-ліття кафедри музичної фольклористики та Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології: історія – перспективи – доробок: Бібліографічний покажчик / Упоряд. І. Довгалюк; Редкол. І. Пилатюк (гол. ред.), Б. Луканюк та ін. – Львів, 2019. – С. 5 – 22.
5. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упорядкування, редакція, переклад і примітки З. Штундер. – Т.2. – Львів: Видавництво М. Коць, 2000. – 816 с. (Історія української музики. Випуск 5).
6. Штундер З. Народно-ладові основи гармонії Миколи Лисенка /Зеновія Штундер – Львів – Жовква: Місіонер, 2015. – 176 с.
7. Штундер З. Спогади з мого життя / Зеновія Штундер. – Львів: Місіонер, 2012. – 48 с.
8. Штундер З. Спогади про Станіслава Людкевича / Зеновія Штундер // Станіслав Людкевич у спогадах сучасників / Упоряд. З. Штундер. – Львів- Жовква: Місіонер, 2010. – С. 225 – 233.
9. Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість / Зеновія Штундер. – Том 2 (1939 – 1979). – Львів – Жовква: Місіонер, 2009. – 360 с.

Яким Горак,
кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
Меморіального музею Станіслава Людкевича