Вшановуючи корифея української музики. До 140-ліття від дня народження Станіслава Людкевича

1298
Станіслав Людкевич, 1950­­-і рр.
Станіслав Людкевич, 1950­­-і рр.

Цього року вшановуємо 140-ліття корифея української музики – Станіслава Людкевича (1879-1979. Немає такої галузі в культурному житті Західної України, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, автор творів майже у всіх жанрах музичного мистецтва, вчений-дослідник у галузях музикознавства, фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності.

С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярослав (тепер Польща), де його батько – Пилип Людкевич – був директором народної школи. Мати – Гонората Гіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, брала уроки у М. Вербицького і своє захоплення передала синові.

Сясьо Людкевич. м. Ярослав, 1880 р.
Сясьо Людкевич. м. Ярослав (тепер Польща), 1880 р.

Під час навчання у гімназії С. Людкевич співає в українському хоровому гуртку, диригує ним. Тоді ж з’являються і перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а й хорові композиції.

Станіслав Людкевич після закінчення Ярославської гімназії, 1897 р.
Станіслав Людкевич після закінчення Ярославської гімназії, 1897 р.

Згодом С. Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, де студіює українську філологію. Тоді ж стає активним членом студентського товариства “Академічна громада”, що проводило широку громадську, культурну і політичну діяльність. Студентська молодь вважала Івана Франка своїм духовним батьком, Вчителем, зразком громадянина-борця. Знаменно, що одним із перших творів, написаних молодим композитором у Львові, став хор “Вічний революціонер”, який вперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка.

У ці ж роки починається тривала співпраця Людкевича як композитора і диригента з хоровим товариством “Львівський Боян”.

Станіслав Людкевич після закінчення Львівського університету, 1901 р.
Станіслав Людкевич після закінчення Львівського університету, 1901 р.

Після закінчення університету С. Людкевич викладає у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – “Гагілку” та“ Українську баркаролу”, які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність.

Перші десятиліття ХХ ст. є найбільш плідним періодом у житті композитора. Так, разом із Йосипом Роздольським він працює над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані в 1906-1907 рр. у двотомнику “Галицько-руські народні мелодії”. Ця збірка отримала високу оцінку у науковому світі, зокрема про неї схвально відгукувались Іван Франко та Климент Квітка. У 1905 р. Людкевич редагує (спільно з Володимиром Домет-Садовським та Іваном Трушем) український мистецький часопис “Аритистичний вісник”. Тоді ж входить до літературно-мистецького об’єднання “Молода муза”, членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. Творчий доробок тих років складають як монументальні хорові, оркестрові композиції, так і вокальні та інструментальні мініатюри. Тоді ж Людкевич починає роботу над своїм найвагомішим твором – кантатою-симфонією “Кавказ”.

Прагнучи здобути фахову музичну освіту, С. Людкевич їде до Відня, де записується слухачем Музично-історичного інституту. Тут він відвідує лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, композицією та інструментуванням займається під керівництвом Александра Землінського. Перебування у Відні завершує захистом дисертації, присвяченої питанням програмності в музичному мистецтві, що отримала назву “Два причинки до питання розвитку звукозображальності”. Станіслав Людкевич став першим в Україні доктором філософії у сфері музичного мистецтва.

Від 1910 р. С. Людкевич очолює Вищий музичний інститут у Львові, де також викладає музично-теоретичні предмети; працює над підручником “Загальні основи музики” та посібником з сольфеджіо. У ці ж роки організовує концерти, виступає з доповідями, музикознавчими статтями і рецензіями в пресі, бере участь у хорових товариствах “Боян” і “Бандурист”.

Перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізують до австрійського війська, невдовзі він потрапляє в російський полон і перебуває на засланні у м. Перовськ (тепер Казахстан).

Станіслав Людкевич (в центрі) під час перебування в російському полоні. Перовськ (тепер – Казахстан), 1915 р.
Станіслав Людкевич (в центрі) під час перебування в російському полоні. Перовськ (тепер – Казахстан), 1915 р.

Після повернення викладає в Музичному інституті та займається інспектуванням його філій, що діяли у містах і містечках Галичини.

У 1934 р. Людкевич стає одним із організаторів Союзу українських професійних музик (Супром), у 1936 очолює музикознавчу секцію Наукового товариства  ім. Тараса Шевченка.

У роки ІІ світової війни С.Людкевич не полишає педагогіки, викладаючи у Державній музичній школі з українською мовою навчання, стає одним із засновників Спілки Українських Музик.

У післявоєнний період С. Людкевич є головою і членом правління львівської організації Спілки композиторів, продовжує педагогічну діяльність у Львівській консерваторії, ставши професором і керівником кафедри історії, теорії та композиції. В нелегких умовах радянської влади Людкевич завжди зберігав чесність, принциповість, мужність гідно відстоювати свої переконання. Його великі заслуги, особиста культура, скромність і доброзичливість з’єднали С. Людкевичу любов і повагу не лише серед колег-музикантів, а й в найширших колах громадськості.

Будинок Станіслава Людкевича у Львові. Фото Гордія Старуха
Кабінет Станіслава Людкевича. Фрагмент експозиції Меморіального музею композитора

Композиторська спадщина С. Людкевича об’ємна, багатогранна і охоплює різні жанри музичного мистецтва, окрім балету. Основні твори: опери “Бар Кохба” (незавершена) і “Довбуш”, вокально-симфонічні – “Кавказ”, “Заповіт”, “Наша дума, наша пісня” (на сл. Т. Шевченка), “Наймит” (сл. І. Франка); симфонічні – “Стрілецька рапсодія”, “Дніпро”, “Мойсей”, “Рондо юнаків”, “Меланхолійний вальс”, “Наше море”, Прикарпатська симфонія”; фортепіанні та скрипковий концерти, камерно-інструментальні ансамблі, хори, солоспіви, обробки народних пісень, редагування, інструментування творів інших композиторів. Треба зазначити, що 1964 р. за “Кавказ” і “Заповіт” С. Людкевич був відзначений Державною Премією України ім. Т. Шевченка.

Ще однією вагомою частиною творчої спадщини С. Людкевича є музикознавство. Музикознавчі праці, статті, рецензії (які автор друкував упродовж сорока років на сторінках періодичних і спеціалізованих видань) змальовують широку панораму розвитку музичної культури Західної України.

На ювілейний рік заплановані різноманітні мистецькі заходи, що відбуватимуться у Меморіальному музеї Станіслава Людкевича, Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, а також – в інших музеях та мистецьких локаціях Львова.

У День народження композитора, 24 січня, у фойє Львівської національної філармонії відбудеться відкриття виставки фотопортретів Станіслава Людкевича, на якій демонструватимуться світлини з фондів Музею.

У подальших планах – виставки, лекції, концерти за участю як провідних митців, так і юних музикантів.

 

Мар’яна Зубеляк,
в.о. завідувача Меморіального музею Станіслава Людкевича